Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Світ у 2018 Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 листопада, 2017   ▪   Сяргєй Пульша   ▪   Мінськ   ▪   Версія для друку

КГБ уповноважений заявити

Навіщо білоруським спецслужбам скандал з «українськими шпигунами» й хто може бути в ньому зацікавлений
Матеріал друкованого видання
№ 47 (523)
від 23 листопада
КГБ уповноважений заявити

Білоруси похмуро жартують: країна нагадує Швейцарію. На жаль, не за рівнем життя чи громадянських свобод. А тим, що в часи Другої світової на території нейтральної тоді держави паслися всі розвідники світу. Принаймні саме такі асоціації викликало затримання в Білорусі українського журналіста Павла Шаройка.

Про затримання Шаройка білоруський КГБ розповів 20 листопада на спеціальному, екстреному й дуже дивно зібраному брифінгу. Прес-служба КГБ зателефонувала в недержавну (!) інформаційну компанію «БелаПАН», розповіла про майбутній захід і попросила її журналістів (!) сповістити про це колег. Це щось нове у взаємодії зі ЗМІ.

Як повідомив на брифінгу офіційний представник відомства Дзмітрий Пабяржин, Павло Шаройко створив агентурну мережу з числа громадян Білорусі, «які за грошову винагороду збирали відомості розвідувального характеру у військово-політичній сфері».

Як це зазвичай буває в білоруському КГБ, «шпигун» одразу в усьому зізнався. І в тому, що є працівником апарату воєнної розвідки України. І в тому, що працював у Білорусі під прикриттям. І в тому, що його роботу координував співробітник Головного управління розвідки Міноборони України Ігор Скворцов, який діяв під прикриттям посади радника посольства України. 

Чиатйте також: У Білорусі оприлюднили кадри допиту затриманого українця Шаройка

На брифінгу також повідомили, що під час збору секретних матеріалів затримано громадянина Білорусі, який провадив шпигунську діяльність в інтересах України. Білорус свою вину теж визнав і повідомив, що виконував завдання української розвідки й за грошову винагороду збирав і передавав інформацію про обороноздатність Білорусі. Його звинувачують у зраді держави.

Скворцова оголосили персоною нон ґрата. Проти Шаройка порушили справу за ст. 358 Кримінального кодексу Білорусі «шпигунство» (від 7 до 15 років ув’язнення).

Що не так зі справою Шаройка? Багато хто зауважує, що в розвідках працюють не дýрні. Посилати в ролі «крота» людину, яка раніше публічно працювала в розвідці, м’яко кажучи, нерозумно. Хіба не могли знайти для шпигунства менш засвічену людину? Під час обшуку в Шаройка, як повідомляє КГБ, знайдено «копії розвідданих», які той уже передав своєму керівництву в Україну.

Шпигун зберігав у себе копії вже переданої інформації? Це з його боку, м’яко кажучи, нерозумно. Зате вельми професіонально й цілком по-журналістськи. Ніколи не знаєш, чи доведеться «повернутися до теми» (звична практика в журналістиці). І тоді копія використаної інформації дуже згодиться.

Більшість «шпигунських справ» у Білорусі згасали ще до суду. Справи, які до суду доходили, закінчувалися невластивими для статті «шпигунство» вироками: від двох до п’яти років. І майже одразу після судів жалісливий Лукашенка підписував укази про помилування, просто депортуючи «шпигунів»

Як доказ вини Шаройка на білоруському «Столичному телебаченні» показали кадри, де він каже: «У 2016 році під час зміни керівника мене перевели з відділу, що займається журналістами, які працювали під прикриттям, у відділ, де працюють дипломати під прикриттям. Із чим це було пов’язано, мені досі незрозуміло. Але я припускаю, що це робилося перед приїздом до Білорусі на посаду першого секретаря посольства України полковника Скворцова».
По-перше, чому такий гучний сюжет показали не на центральному телеканалі, а на регіональному? По-друге, можливо, для читачів шпигунських історій ці слова як бальзам на вуха, звучать як зізнання. Але... Хто його перевів? Яка структура? Про розвідку ані слова. Що означає «під прикриттям»? У журналістиці теж багато професійного сленгу, і «під прикриттям» може мати аж ніяк не шпигунський сенс. Особливо в розслідувальній журналістиці.
Припустімо, Шаройко збирає свідчення про нашумілу ситуацію: білоруські підприємства та фірми торгують із сепаратистами «ЛНР-ДНР». Факт звичайний, я сам бачив у Радошковичах під Мінськом у продажу цукерки з Луганська. Але такі торговельні відносини навряд чи можливі без певних дипломатичних зв’язків. І, звісно ж, ділові партнери намагаються лишитися в тіні. А журналіст прагне розкопати факти, може прикинутися покупцем або продавцем. Виходить, і Шаройко «під прикриттям», і дипломати «прикриті». Чи можна розцінити слова Шаройка саме так? Цілком. Тим більше що відразу після кадрів «зізнання» диктор каже, що він «не один рік» працював журналістом у Білорусі. І це правда: спочатку керівником корпункту УНІАН, потім кореспондентом українського радіо.

А тепер увага. Усі іноземні кореспонденти для роботи в Білорусі отримують акредитацію Міністерства закордонних справ. Видається вона зазвичай на рік, і після закінчення терміну дії її доводиться продовжувати. Чи могло білоруське МЗС не знати, що Шаройко — колишній прес-секретар розвідки України? Стверджувати, що «не знали», украй наївно. Знали. А втім, акредитацію йому видали й продовжували.

Чиатйте також: Обережно, злий собака!

Чи міг Шаройко не припускати, подаючи документи для акредитації в МЗС Білорусі, що ним, як колишнім розвідником, зацікавляться місцеві спецслужби? Щонайменше «візь­муть на олівець»? Напевне, припускав. 

Шпигувати в умовах, коли ти апріорі «під ковпаком», — справа дурна й марна.

На відео продемонстрували посвідчення полковника української розвідки на ім’я Шаройко. Видно, що видане воно в березні 2004 року. Але термін дії документа не показали. Чи діє воно досі? У мене щодо цього великі сумніви. Хоча б тому, що відтоді в Україні змінилися чотири президенти й відбулися дві революції. Тож, швидше за все, те посвідчення не більше ніж сувенір і пам’ять про молодість.

Логічних «дірок» у справі Шаройка багато. Тому в реальному «шпигунстві» виникли обґрунтовані сумніви. Можливо, журналіст став жертвою іншої, глибшої політичної гри. Якої? Щодо цього уже висунуто кілька версій.
Це перша версія, яка спадає на думку. Росії дуже не подобається поведінка Білорусі в питанні України, зокрема її «зсув на Захід». Але після Криму Білорусь із «останньої диктатури Європи» перетворилася на «донора регіональної стабільності». Мінськ і зараз лишається переговірним майданчиком, мінський процес хоч і млявий, але все ж таки триває.

Цього року в білоруській столиці відбулася сесія Парламентської асамблеї ОБСЄ, а Лукашенка отримав мало не персональне запрошення на саміт Східного партнерства в Брюсселі.

Тому, як вважає експерт аналітичного центру «Стратегія» Валєрій Карбалевіч, силові структури Білорусі, у яких переважають проросійські настрої і які тісно співпрацюють зі спецслужбами РФ, прагнуть усіляко торпедувати зусилля білоруського МЗС щодо нормалізації відносин із Заходом. Спецслужби, на думку аналітика, руйнують образ Білорусі як головного суб’єкта врегулювання української кризи, який тамтешнє Міністерство закордонних справ ретельно вибудовувало протягом останніх трьох-чотирьох років. 

І ця робота, зазначає політолог, ведеться системно, нехай і дещо незграбно. Експерт згадує й «спробу прорвати кордон набитого зброєю джипа з території України» навесні цього року. І досі не пояснене викрадення на території Білорусі українського громадянина Павла Гриба. І висловлювання напередодні навчань «Захід-2017» керівника від білоруської сторони генерала Олєґа Бєлоконєва про «200 бойовиків «Правого сектору» на кордоні з Білоруссю». І навіть арешт 16 листопада керівника українського акціонерного товариства «Завод обважнювачів» Олександра Скиби: він приїхав до Мінська на перемовини з МТЗ й одразу ж був затриманий за дачу хабара.

Після «шпигунського скандалу» Аляксандр Лукашенка до Брюсселя на саміт Східного партнерства вирішив не їхати. Збіг?

А ось керівник військово-аналітичного проекту Belarus Security Blog Андрей Паротнікав згадує, що влітку в Україні затримали білоруського шпигуна. Його в Чернігівській області затримала СБУ за підозрою в шпигунстві на користь Росії. Тобто ситуація із Шаройком — це «симетрична відповідь» білоруського КГБ колегам із півдня.

«Саме по собі шпигунство — повсякденна діяльність будь-якої держави, що стосується навіть союзників. Тож у шпигуванні один за одним нічого ганебного немає. А ось попастися і бути нездатним вирішити питання без шуму й пилу — це проблема», — каже Паротнікав.

При цьому він звертає увагу на дивне мовчання зацікавлених відомств обох країн. У Білорусі про їхнього шпигуна в Україні особливо не пишуть, та й в Україні інформації про цю справу небагато, хоча сидить людина з 16 червня.
Павла Шаройка арештовують у Білорусі 25 жовтня. Київ теж не б’є у дзвони. Понад те, 2 листопада в Абу-Дабі відбувається тепла зустріч Лукашенки й Порошенка, у той час як їм про шпигунів уже відомо напевне.
Усе бачиться так, ніби хотіли домовитися по-хорошому, «голову за голову». Але щось пішло не так.

Порошенко після «шпигунського скандалу» звільняє заступника голови Служби зовнішньої розвідки України Володимира Синькевича. Збіг?

Чиатйте також: У розвідці заявили, що затриманий у Білорусі Шаройко не працює в ГУР

Міністр закордонних справ Білорусі Уладзімір Макей 15 листопада заявив про готовність країни виділити відповідний військовий контингент у випадку проведення миротворчої місії на Донбасі. Раніше про цю ініціативу казав Лукашенка.
У Belarus Security Blog зазначають, що для операції такого масштабу знадобиться близько 50–60 тис. військовослужбовців. Тобто вся білоруська армія включно з цивільним персоналом (62 тис. осіб).

Але ще важливіше те, що Макей сказав про миротворчий контингент у Москві після переговорів із Сєрґєєм Лавровим. Є версія, що Росія домагається легалізації своєї присутності на Сході України, прагнучи перевдягнутися у форму «білоруських миротворців» (чому сприяв би явний брак необхідного «миротворчого контингенту»). Реалізація такого сценарію для Мінська призвела б до катастрофічних міжнародних наслідків. А отже, треба створити ситуацію, у якій Київ «білоруських миротворців» не прийме ніколи.

16 листопада вкотре торпедують проукраїнську резолюцію ООН. Того самого дня «за хабар» затримують українського директора. 17 листопада зливається інформація про арешт Шаройка. І зливає її українська сторона. 
Білорусь починає розкручувати тему українського шпигуна, і цього достатньо, щоб ніяких «білоруських миротворців» на Донбасі не було. І Кремль на це Мінську пред’явити нічого не може: білоруси постраждали тому, що підтримували росіян.

Що буде із Шаройком? Нічого страшного. Трохи посидить у білоруській тюрмі. Більшість «шпигунських справ» у Білорусі згасали ще до суду. Справи, які до суду доходили, закінчувалися невластивими для статті «шпигунство» вироками — від двох до п’яти років. І майже одразу після судів жалісливий Лукашенка підписував укази про помилування, просто депортуючи «шпигунів» на всі чотири сторони. Більш як рік не просидів ніхто.

Не виключено, що Шаройку «приліпили» статтю «шпигунство», чудово усвідомлюючи наявність дірок у доказовій базі та політичне підґрунтя справи. Тому що ця стаття КК Білорусі має, перепрошую за тавтологію, примітну примітку. Звучить вона так: «Особа, що вчинила шпіонаж або державну зраду у формі шпіонажу, але добровільно припинила злочинну діяльність, заявила державним органам про вчинені нею дії та сприяла в запобіганні шкідливим наслідкам, звільняється від кримінальної відповідальності».

Імовірно, нісенітниця про копії розвідданих, які нібито зберігав у себе Шаройко після передачі інформації в Україну, не випадковість. Це (і здача Скворцова) може бути розцінено як «сприяння в запобіганні шкідливим наслідкам». І тоді покаранням для Шаройка буде максимум депортація. Сподіватимемося на такий кінець. 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Перша фаза переговорів про вихід Великої Британії з ЄС виявилася важкою. Але друга ще й не почалася
    17 грудня, The Economist
  • Добротна будівля початку ХХ століття на розі Миру й Грецької з дерев’яною вивіскою «Izba-читальня». «Youth has no age», — читаємо напис на вхідних дверях і такий самий високо на стіні над баром усередині.
    17 грудня, Ганна Чабарай
  • У багатих країнах дерева відвойовують територію. Розширення лісів не завжди популярне, але воно триватиме
    16 грудня, The Economist
  • Модернізована лісопереробна промисловість Білорусі лишається зоною ризикованого інвестування
    16 грудня, Сяргєй Пульша
  • Що заважає розвиватися лоукост-перевезенням в Україні
    16 грудня, Максим Віхров
  • Москва активно використовує право вето в Радбезі ООН. Що це говорить про її позиції на міжнародній арені
    16 грудня, Олександр Костриба
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.