Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Світ у 2018 Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 листопада, 2017   ▪   Едвард Лукас   ▪   автор The Economist, старший віце-президент аналітичного центру CEPA, Лондон   ▪   Версія для друку

Незручні таємниці

Роберт Мюллер у США та Виборча комісія у Великій Британії шукають докази втручання росіян у демократичні процеси у своїх країнах. Які наслідки це матиме?
Матеріал друкованого видання
№ 45 (521)
від 9 листопада
Незручні таємниці
фото: reuters

Маємо неабияку головоломку: Росія дошкуляє сусідам, але недостатньо систематично, аби підім’яти їх під себе. Вона втручається в політику інших держав, але з фрагментарними й незадовільними результатами. 
Напавши на Україну, наприклад, Кремль поклав край кількасотлітньому сум’яттю щодо національної ідентичності своєї найважливішої сусідки, допомігши їй викристалізувати для себе вектор руху в постколоніальному періоді. Через брязкання зброєю та диверсії до росіян почали вороже ставитися Фінляндія і Швеція — дві європейські сусідки Росії, що не входять до складу НАТО й до того прагнули виключно мирних відносин із Москвою з акцентом на бізнес.
Агресивні випади Росії змусили країн — членів НАТО сприймати східного сусіда як загрозу й розробляти плани дій для оборони держав Альянсу, що ділять із нею кордони. Європейські країни вирішили збільшити оборонні бюджети. Готовність США прийти на захист ЄС — що раніше видавалася непевною й не на часі — зараз найміцніша за кілька останніх десятиліть.

Бездумно використовуючи енергетичну зброю, Росія спонукала раніше легковажний Європейський Союз серйозно поставитися до питань безпеки, демонтувати бізнес-модель Газпрому, побудувати газопровід із півночі на південь і зайнятися роздрібненням енергетичної інфраструктури. 

Негативні дивіденди заробили росіяни й на спробах негласно впливати на політику інших країн. Велика Британія, де раніше не визнавалися будь-які розмови про загрозу з боку Росії, нині усвідомила, що на торішньому референдумі про Brexit без втручання Кремля не обійшлося.

Читайте також: Свобода тоталітаризму

Навіть якщо не зважати на розслідування Роберта Мюллера про втручання Росії в президентські вибори США, доказів її брудних витівок на кшталт фейкових акаунтів у Twitter і Facebook, звідки поширювалася агресивна дезінформація, уже вдосталь. Німеччина, що раніше була вірним другом Росії в Європі, тепер спрямовує ресурси на розслідування й протидію її підривній діяльності. Французи виявили непохитну національну єдність, зіткнувшись зі зламами електронних скриньок  та зливом інформації на цьогорічних президентських виборах. 

Навіщо ж Кремлю такий контрпродуктивний підхід, коли набагато ефективнішою була б ненав’язлива тактика? Якби Росія інакше розігрувала свої карти, то не розширювалося б НАТО, що й казати про посилення територіальної оборони у країнах Альянсу. Росіяни мали би більший вплив у західних столицях. Застереження колишніх окупованих країн (і голоси людей на кшталт мене) скидалися б на сміховинне нагнітання паніки. 

Ще більша загадка в тому, чому росіяни не приховують своєї політики. Адже найефективніша підривна діяльність мала би бути таємною. Тим часом Кремль намагається абсолютно відверто впливати на політику інших країн. Блеф і залякування військовою силою теж надміру привертають увагу.

Викриття деяких таємниць ми свідомо уникаємо, бо вони надто неприємні. Так уряд Терези Мей реагує на розслідування щодо втручання Росії в агітаційну кампанію Brexit і британський слід у втручанні Кремля в американську політику

Одне з можливих пояснень: помилкові розрахунки. Попри системну деградацію наших структур, що мали б стежити за діями Росії, західні урядові органи, аналітичні центри та ЗМІ ще можуть вести розслідування й аналізувати факти.
 Тим часом Кремль розуміє слабинки Заходу куди краще, ніж сильні сторони. Росіяни грають на наших розколах, але наша солідарність заскочує їх зненацька. Владімір Путін і його поплічники сумніваються, що Захід справді вірить у свої цінності та єдність. Мовляв, навіщо справжнім країнам (Великій Британії, Франції, Німеччині й США) витрачати обмежені грошові ресурси й ризикувати заради захисту таких «карликів», як країни Балтії? Тож коли ми чинимо саме так, для Росії це стає несподіванкою.

Якщо дивитися на ситуацію глибше, поведінку Кремля можна пояснювати множинністю цілей. Частково він розігрує спектакль для аудиторії в самій Росії. Переконуючи народ у ворожості Заходу, влада відвертає увагу від власної неспроможності модернізувати країну. Демонструючи політичні та воєнні успіхи, можновладці дають утішну дозу національної гордості країні, яка багато в чому пасе задніх.

Утім, російський вплив куди більший, якщо йдеться про незахідну аудиторію. Для неї фурор щодо такої загрози й втручання у внутрішню політику США, Великої Британії та інших країн чітко сигналізує: режим Путіна може проектувати потужну силу поза російськими кордонами, тож краще сприймати його серйозно.

Читайте також: 19 тактик Путіна

Викриття деяких таємниць ми свідомо уникаємо, бо вони надто неприємні. Так уряд Терези Мей реагує на розслідування щодо втручання Росії в агітаційну кампанію Brexit і британський слід у втручанні Кремля в американську політику.
Беззуба й обмежена в можливостях британська Виборча комісія не рівня залізному Робертові Мюллеру. Останній (колишній очільник ФБР) має команду топових юристів і слідчих, які безжально викривають фінансові й політичні зв’язки Дональда Трампа з Кремлем. Залежно від реакції запального президента США розслідування може вилитися в конституційну кризу, імпічмент або відставку глави держави.

Однак розслідування, яке зараз провадять британці (див. с. 43), може призвести до не менш бурхливих подій. Припустімо, уряд не перешкоджатиме Виборчій комісії, тобто розвідка надасть необхідну підтримку в пошуку фактів, а органи кримінальної юстиції — у покаранні винних. У такому разі знайти відповіді на конкретні запитання буде досить легко. Одне з них щодо грошей Аррона Бенкса. Нувориш заперечує (навіть коли його не питають) російське походження своїх статків. Його дружина Катя, що народилася в Росії, тролить британські служби, які вели розслідування стосовно неї, коли вона жила в Портсмуті: їздить на Range Rover з номером X MI5 SPY, що дослівно перекладається як «шпигун британської військової розвідки».

Та, попри браваду Бенкса, незрозуміло, як він спромігся виділити найбільшу в політичній історії Великої Британії суму на підтримку Brexit, незважаючи на багаторічні труднощі в бізнесі. Нещодавнє розслідування, проведене інтернет-виданням openDemocracy, засвідчило, що Бенкс зірвав великий куш завдяки напрочуд вигідній інвестиції в якесь діамантове родовище в Південній Африці. У кулуарах британського уряду й парламенту подейкують, що до цього щасливого збігу обставин могла докласти руку Росія — один із найбільших виробників діамантів. Та це легко перевірити. Досить розпитати менеджерів і робітників родовища про те, як знайшлися діамантові поклади. А тоді фахівці могли б підтвердити чи оскаржити вірогідність цієї версії.

Так само можливо відстежити джерело не пов’язаного з Бенксом, але не менш загадкового пожертвування £435 тис. на проект виходу британців із ЄС. Гроші виділила раніше невідома Конституційна дослідницька рада з Глазго. А якщо домовитися про допомогу з боку Twitter і Facebook, то розібратися в тому, чи оплачували зовнішні гравці рекламу на тему Brexit, стане куди простіше. Якщо ж долучиться розвідка, можна буде ще й напасти на слід таких зовнішніх гравців.
Навіть ці елементарні заходи стали б досягненням у тому, як британські структури реагують на російську загрозу. Майже 30 років ми нехтували застереженнями, не завважували провокацій, не враховували власного досвіду та ставили в пріоритет радше короткострокові дипломатичні й економічні здобутки, ніж національні інтереси. Цього року Росію вже назвали «першочерговою» загрозою національній безпеці. Утім, суперечки між секретаріатом Кабінету міністрів і Міністерством закордонних справ про те, хто має взятися за цю проблему, не вщухали не один місяць.

Чиатйте також: Тривала гра

Навіть якщо розслідування Виборчої комісії підтвердять провину росіян, маю сумніви щодо наслідків. У голлівудських політичних драмах викриті злочинці дістають справедливе покарання. У реальному житті все не так весело. Узяти хоча б США: свідчень про втручання Росії вже достатньо. І без розслідування Мюллера про роль брудних російських грошей у бізнес-імперії Трампа чи змову між радниками президента й агентами Росії очевидно, що Кремль втручався в демократичну систему США.

Відомо, що російська розвідка зламала електронну пошту демократів і злила інформацію, щоб нашкодити передвиборчій кампанії Гілларі Клінтон. Відомо, що Росія активно задіяла соціальні мережі: оплачувала відверту політичну рекламу, яку переглянула майже половина населення США, а також організовувала демонстрації (щонайменше в одному випадку, у Техасі, росіяни підтримували водночас ісламофобів і промусульманських протестувальників). Вочевидь, таким чином Росія прагнула не підтримати певного кандидата, а призвести до поляризації та недовіри в суспільстві, що зіграло б на користь Трампу.

А втім, уся ця інформація не спричиняє особливого резонансу. Натомість лунають взаємні звинувачення в дусі «сам дурень». Усе це видається полюванням на відьом. Тепер уже Мюллер упереджений. Клінтон програла б у будь-якому разі. Та вона й сама насправді плела хитрі змови з росіянами. Трамп особисто не брав участі в контактах із росіянами. Але й американці теж постійно втручаються в політику інших країн.

Підозрюю, те саме буде у Великій Британії. Прихильники Brexit скажуть: то й що, коли росіяни й справді докинули кілька рублів? Але суть скандалу в іншому. Табір «залишенців» мав величезну підтримку істеблішменту, зокрема великого бізнесу, влади в Лондоні, університетів, Банку Англії й BBC. Та коли британському народу нарешті дали шанс, люди показали, що не сприймають розпоряджень чванливої, некомпетентної та неприступної еліти. А страшилки про Росію, мовляв, розповідають лише для того, щоб відвернути увагу від цього великого народного бунту. 

Для уряду проведення адекватного розслідування загрожуватиме серйозними політичними ризиками. Що робити, якщо Росія справді вплинула на референдум? Скасовувати результати? Голосувати ще раз? Переглянути Brexit?
Так само неприємно розбиратися з британським слідом у втручанні Росії в політику США. Тут ідеться нібито про участь британських посередників. Британська розвідка є джерелом багатьох свідчень щодо намірів і методів росіян. Та, як зазначив минулого тижня в парламенті лейборист Бен Бредшоу, британська влада не поспішає відповідати на запити Мюллера. Трампового гніву британські можновладці бояться більше, ніж Путінових атак на свою демократію. Сумно! 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.