Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 листопада, 2017   ▪   Майкл Бініон   ▪   Версія для друку

Росія в пісках. Про позиції Кремля на Близькому сході

Як Кремль нарощує вплив на Близькому Сході
Матеріал друкованого видання
№ 45 (521)
від 9 листопада
Росія в пісках. Про позиції Кремля на Близькому сході
фото: reuters

Тепер усі карти на Близькому Сході, що є одним із найстратегічніших регіонів світу, в руках Росії. Візит Владіміра Путіна до Тегерана 1 листопада, де було підписано енергетичну угоду на $30 млрд, розширив перелік країн, до яких підбивав клинці кремлівський лідер й економічна та політична стабільність яких тепер залежить від Москви. Тим часом США, колись головну потугу в регіоні, ніде не видно.

Зміни приголомшливі й раптові. Вирішальну роль у них відіграла інтервенція Росії в Сирії у період, коли Адміністрація Обами дистанціювалася від проблем мусульманського світу й не хотіла задіювати американські війська в черговому конфлікті на Близькому Сході. Росіяни змінили баланс сил, надавши режиму Асада істотну допомогу. Режим у Дамаску, що програвав повстанцям, нині повернув собі конт­роль. А тим часом сусідні країни, які раніше підтримували повстанців, зокрема Туреччина й Саудівська Аравія, не хочуть бути на боці опозиції, у якій дедалі більше домінують ісламістські екстремісти.

Якщо роззирнутися регіоном, видається неймовірним те, як стрімко Росія здобула вплив у ньому внаслідок бездіяльності США. Наприклад, налагодила теплі відносини з президентом Єгипту Абделем Фаттагом аль-Сісі, який розчарований прохолодним ставленням Вашингтона до його влади. Нещодавно продала Єгипту зброю. Сформувала непогані відносини з Іраком, попри суттєву присутність американців, які допомагають іракській армії. Росія тривалий час підтримує добрі відносини з Іраном, хоч і не схвалює спроби країни розробити ядерну зброю. У Лівії Москва підтримує генерала Халіфа Хафтара, якого вважають єдиним діячем, здатним забезпечити країні стабільність.

Читайте також: Куні Міяке: «Китай, Росія та Іран змінюють статус-кво у Євразії»

Після серйозного заколоту в Туреччині, що наполохав НАТО, Москва змусила президента Реджепа Таїпа Ердогана відмовитися від ворожості, що виникла між ними, коли турки збили російський військовий літак два роки тому. Тоді Путін відреагував різко: припинив усі торговельні відносини й лишив Туреччину без регулярного потоку російських туристів, які приносили великі прибутки. Це дошкулило ексцентричному турецькому лідерові. Однак коли торік Ердоган завадив спробі перевороту в Туреччині, Путін одразу ж підтримав колегу, на відміну від турецьких союзників у НАТО, які, здається, шкодували, що переворот виявився невдалим. Отож Ердоган наступив собі на горло й змінив політику: більше не протидіяв режиму Асада в Сирії, разом із Росією долучився до організації мирних переговорів про сирійський конфлікт у Казахстані й, плануючи майбутню політичну співпрацю, дедалі більше звертає погляди на північ, до Росії, а не на Захід, до НАТО. Тим часом американці досі відмовляються екстрадувати Фетхуллаха Ґюлена — ісламського проповідника, якого Ердоган звинувачує в організації заколоту. Відносини між Трампом та Ердоганом так погіршилися, що їхні країни призупинили видачу віз громадянам одна одної. 

Головний поворот для Москви — нові відносини із Саудівською Аравією. Протягом багатьох років саудівці не хотіли мати справи з Радянським Союзом, вважаючи його країною «безбожного комунізму». Після краху останнього виявилося, що РФ і Саудівська Аравія мають дедалі більше спільних інтересів

 

Але головний поворот для Москви — нові відносини із Саудівською Аравією. Протягом багатьох років саудівці не хотіли мати справи з Радянським Союзом, вважаючи його країною «безбожного комунізму». Після краху останнього виявилося, що в РФ та Саудівської Аравії дедалі більше спільних інтересів. Зокрема, обидві є великими експортерами нафти й зацікавлені в стабільній ціні на необроблене чорне золото. Тепер вони регулярно спілкуються з цього питання.  

До того ж Саудівська Аравія розчарувалася в американцях, із якими тривалий час вибудовувала відносини у сфері безпеки та оборони. Саудівців обурило, що США миттю відвернулися від президента Єгипту Госні Мубарака, коли той втратив владу через масові протести під час Арабської весни. Їм не сподобалося також невтручання Вашингтона, коли в Сирії застосували хімічну зброю проти опозиції. І розлютило те, що Барак Обама провів переговори з Іраном, у результаті чого було послаблено санкції. Протягом останніх 40 років саудівці, які вважають себе лідерами сунітського світу, мали політичний, регіональний і релігійний конфлікт з Іраном, провідною шиїтською країною Близького Сходу. Саудівські лідери нового покоління переконані, що Королівство має рішучіше просувати власні інтереси.

Підтримавши режим Асада, Росія опинилася на протилежному боці. Але після поразки поміркованих опозиційних сил у Сирії та зміцнення позицій екстремістів, зокрема «Ісламської держави», саудівці зрозуміли, що остання становить більшу загрозу, і тепер готові співпрацювати з Росією проти «ІД».

Читайте також: The Economist: Цар Путін

Нещодавній безпрецедентний візит до Москви короля Саудівської Аравії Салмана був тріумфом Путіна. Відві­ди­ни збіглися з трьома важливими економічними угодами: про продаж російської зброї саудитам (якихось 10 років тому на таку угоду годі було й сподіватися), про можливий продаж російських технологій в атомній енергетиці, а також про експорт російської пшениці на $15 млрд. Тепер саудити можуть полишити марні й недешеві спроби виростити власну пшеницю. Завдяки угоді аграрна продукція стане третьою після нафти й зброї найбільшою статтею російського експорту до Королівства. Це дуже важливо для Москви в часи активного розвитку сільського господарства у зв’язку із санкціями Заходу.
Нині Росія — єдина важлива зовнішня потуга в регіо­ні та єдина країна, що відіграє активну роль у військовому вимірі на Близькому Сході. Росіянам навіть вдалося зберегти добрі відносини з палестинцями, чию боротьбу Москва давно підтримувала, і водночас із ізраїльтянами. Багато російських євреїв, які емігрували до Ізраїлю, підтримують тісні зв’язки з РФ, забезпечуючи економічні та культурні вигоди обом країнам. Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу часто навідується до Білокам’яної й має приязні стосунки з Путіним.

«Тепер ми по обидва боки шахової дошки», — сказав Алєксєй Пушков, колишній впливовий голова Комітету з міжнародних справ Ради Федерації, верхньої палати російського парламенту. Однак підтримувати тісні зв’язки з країнами, які постійно конфліктують між собою, нелегко. Невдовзі Росії доведеться вибирати сторону: скажімо, Ізраїль і Саудівська Аравія хочуть, щоб Москва змусила Іран змінити політику. «Не думаю, що хтось може впливати на події в Ірані», — заявив Пушков. За його словами, РФ вдячна іранцям за те, що вони не відправили бойовиків до Чечні. Проте він скептично налаштований стосовно здатності росіян змінити іранську політику.

Читайте також: Мохаммад Бехешті-Монфаред: «Ми розглядаємо Україну як хаб для виходу на ринки Східної Європи»

Не вірить Кремль і в те, що зможе переконати Туреччину вийти з НАТО. «Туреччина міцно прив’язана до Заходу. Це лише сімейна сварка», — сказав Пушков. Саудівці сподіваються поліпшити відносини зі США за президентства Трампа. Новий міністр закордонних справ Саудівської Аравії та колишній посол у Вашингтоні Адель аль-Джубейр вважає, що відкритість Ер-Ріяда до Москви — це спосіб конструктивного залучення росіян на Близькому Сході. Нещодавно він сказав західним журналістам, що Саудівська Аравія нині не бачить жодних загроз від Москви.

Однак Росія не відіграватиме вирішальної ролі в палестинсько-ізраїльському конфлікті, бо не має впливу на політику Ізраїлю і не надає йому такої істотної військової та економічної підтримки, як американці.  

Утім, наразі ініціативність Путіна в Сирії окупилася більше, ніж очікувалося. Тепер Сирія стане випробуванням: чи вдасться Москві переконати Асада укласти мир із його ворогами? Чи зможуть росіяни стабілізувати ситуацію в країні й відступити? Чи, можливо, Сирія стане постійним тягарем для Росії, що викачуватиме з неї гроші, забиратиме життя людей та ускладнюватиме відносини із Заходом? Тримати в руках карти — справа нехитра. Складніше визначитися, що й у якій послідовності розігрувати. 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.