Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 вересня, 2017   ▪   Юрій Лапаєв   ▪   Версія для друку

Безпека вимагає жертв

Що спонукає сучасні демократичні країни вдаватися до певного обмеження свобод
Матеріал друкованого видання
№ 38 (514)
від 20 вересня
Безпека вимагає жертв
Фото: reuters

Навіть ті країни, які чи не щодня борються за розвиток демократії в усьому світі, можуть вдаватися до певних обмежувальних заходів для власних громадян. Здебільшого така нелогічна, на перший погляд, поведінка зумовлена реальною загрозою держбезпеці. Вибір влади між життям громадян та правами людини майже завжди не на користь вільного суспільства. Принаймні доки не мине загроза.

Недемократична Америка

США, які вважаються одним із головних проповідників демократії у світі, зазнали значних змін після трагедії 11 вересня. Тоді скоординована терористична атака забрала життя близько 3 тис. осіб. Жителі країни почувалися абсолютно розгубленими й беззахисними. Щоб покласти край панічним настроям, у листопаді 2002-го Конгрес США ухвалив Акт національної безпеки (Homeland Security Act), головною метою якого було скоор­динувати всі зусилля для наведення ладу в країні. Загалом цей документ, що налічує майже 500 сторінок, вважається найбільшою зміною в системі федеральних органів влади за останні 50 років. Фактично він передбачав об’єднання зусиль понад півсотні різних відомств та служб у єдину безпекову організацію заради протистояння терористичним загрозам. Витрати на національну безпеку В США було збільшено від $16 млрд у 2001-му до $40,6 млрд у 2017-му. Майже всі силові відомства, зокрема прикордонники або берегова охорона, подвоїли свої видатки та чисельність. Наприклад, розвідувальна спільнота США зараз складається з 16 різних служб із понад 107 тис. працівників. 

Найсуперечливішим проектом, який передбачає Акт національної безпеки, є Служба інформаційного попередження (Information Awareness Office). Його започаткував адмірал Джон Поіндекстер, колишній радник із національної безпеки президента США Рональда Рейґана. Після ухвалення ініціатива повинна була отримати фінансування в розмірі $200 млрд. Ці гроші мали піти на створення унікальної системи, яка поєднувала б у собі відеостеження з розпізнаванням облич, комплекс доказів та зв’язків, засоби перекладу та аналізу мовлення, автоматичні пошукові інструменти для соціальних мереж, сервери для збереження надвеликих масивів даних.

Читайте також: Тінь Трампа: про що говорили на Мюнхенській безпековій конференції

Така апаратура в режимі реального часу змогла б відстежувати, розшифровувати, аналізувати та накопичувати дані майже про все населення США. Однак хвиля критики змусила сенаторів відмовитися від запровадження програми й рік за роком відмовляти авторам, незважаючи на внесені до проекту зміни. Не останню роль у цьому скандалі відіграв Едвард Сновден, який у 2013 році назвався працівником Агентства національної безпеки, розповів про стеження американської влади за власними громадянами й у пошуку політичного притулку втік до Росії. Хоча окремі елементи системи змогли оминути заборону й уже доволі успішно працюють на безпеку США. Незважаючи на постійну критику з боку американських провозахисників, які розглядають таку діяльність держави як втручання в приватне життя громадян, автоматизовані системи стеження на кшталт PRISM допомагають виявляти потенційно загрозливі дії людей.

Після фактично першого в історії випадку використання пасажирського літака як зброї значно змінилася й система безпеки в аеропортах. Функції перевірки пасажирів від приватних компаній були передані державним структурам зі складу Адміністрації транспортної безпеки (Transportation Security Administration). Ця організація призначена для розробки вимог безпеки на транспорті та забезпечення перевірки пасажирів у всіх комерційних аеропортах країни. Крім того, відомству надано право доступу до списків неблагонадійних осіб, які можуть становити потенційну загрозу. Своєю чергою, пасажири вимушені звикнути до нових, жорсткіших вимог — від заборони перевезення широкого переліку речей до прискіпливих обшуків включно зі взуттям або спідньою білизною. Хоча це зай­має додатковий час і створює величезні черги, такий підхід значно зменшує ризики терористичних актів у транспорті.

Змінено правила доступу людей до будівель, у яких розміщені державні органи. Всі працівники повинні мати бейджі з фото та зазначенням посади, а гості — реєструватися, залишаючи свої персональні дані в адміністрації. Представники служби доставки документів, їжі чи, наприклад, квітів не можуть потрапити всередину до повної перевірки службою безпеки організації чи охоронцями.

Читайте також: Техніка інформаційної безпеки

Іншим чутливим питанням є ставлення до потенційно небезпечних іноземців. Один з елементів — депортація мігрантів. Ще за часів президентства Джорджа Буша-молодшого було створено Агенцію з посилення імміграції та митниці (U.S. Immigration and Customs Enforcement (ICE)), складові частини якої були відокремлені від Департаменту юстиції. Після подій 11 вересня кількість примусових видворень зі Сполучених Штатів практично подвоїлася. Так, за офіційними даними Департаменту національної безпеки, у 1999–2001-му було до 200 тис. депортацій, а вже у 2009–2010-му — понад 400 тис. щороку. Близько половини тих, кого вислали зі США, були обвинувачені в злочинах. Відповідно до результатів опитування дослідницького центру Pew, проведеного у 2016 році, 40% мешканців США радять президентові відкрито критикувати мусульман, а 49% вважають, що частина американських мусульман налаштована проти цієї країни.

Обмеження демократичних прав і свобод громадян часто продиктовані наявністю загроз національній безпеці та є необхідними для захисту власного населення

Жорсткіший варіант — потрапляння до сумнозвісної в’язниці в Гуантанамо. Після відкриття в цьому комплексі утримувалося понад 650 іноземних громадян, які могли мати цінні дані щодо терористичних атак проти США. Однак заборонені й негуманні методи дізнання, які застосовувалися в Гуантанамо, доволі швидко стали відомі пресі, що спричинило гучний скандал. Утім, незважаючи на заяви Барака Обами про наміри закрити в’язницю, вона й далі функціонує, а новий президент Дональд Трамп не проти знову її наповнити. Ймовірно, це пояснюється зміною в ставленні до такої проблеми простих американців. Після низки терористичних атак у Штатах та Європі багато хто підтримує застосування тортур і заборонених методів задля національної безпеки.  

Певним чином це перегукується з наказом № 100 президента Авраама Лінкольна. Тоді, у 1863 році, під час громадянської війни, він видав перше зведення правил і законів ведення війни. Наказом визнано, що багато заборонених у звичайних мирних умовах речей може бути дозволено під час війни, що стало особливо актуально у випадку терористичної загрози, де немає можливості чітко відрізнити звичайних людей від терористів-смертників. Відкритість американського суспільства в цьому сенсі є радше вразливим місцем, аніж перевагою.

Захищатися, щоб вижити

Дещо інша ситуація, але схожі підходи до вирішення проблеми національної безпеки в Ізраїлі. На відміну від США ізраїльська доктрина визнає, що країна оточена ворогами, які значно переважають за кількістю сил. Крім того, йдеться про збереження держави як такої, адже противники Ізраїлю мають на меті цілковите знищення його державності. Саме тому він повинен забезпечувати постійну бойову готовність не лише армії, а й звичайних громадян-резервістів, а також мати максимальний рівень безпеки. Постійні війни проти арабських країн та Палестини змінили мислення громадян: попри демократію та свободу, питання національної безпеки для них є першочерговими. Саме цей принцип покладено в основу міжнародної політики країни. Ізраїльські дипломати доволі часто керуються не законом, а національними інтересами. Наприклад, коли після чергового загострення Франція запропонувала ввести в країну своїх миротворців, Ізраїль відмовився, адже це не відповідало його інтересам. Така сама ситуація і довкола будівництва поселень на Західному березі Йордану. Фактично Ізраїль діє всупереч резолюціям Ради Безпеки ООН. Нещодавні авіаудари по Сирії також показують рішучість керівництва держави у вирішенні питань національної безпеки.

Читайте також: Вибухові аргументи

Як і США, Ізраїль швидко реагує на загрози нацбезпеці. Так, після «Інтифади ножів», масових нападів палестинців на ізраїльтян у 2015–2016 роках, було внесено низку змін до законодавства. Зокрема, посилено відповідальність за жбурляння каміння та запальної суміші. Військовим надано право застосовувати летальну зброю в разі загрози ­третім особам. Підвищено зарплати працівникам прикордонної служби та поліцейським, здійснено додатковий призов резервістів до цих служб. Не залишилися осторонь і звичайні громадяни. Згідно із заявою мера Єрусалима Ніра Барката, саме завдяки швидким діям озброєних містян вдалося запобігти великій кількості терористичних актів або нейтралізувати їх.

Раніше, у 1991 році, Ізраїль зазнав ракетного удару з території Іраку. Тоді загинуло 74 особи, ще 228 було поранено. Після цього влада країни переглянула принципи захисту цивільного населення й доручила це питання військовим. Так було створено командування тилу, яке замінило собою національну гвардію. Така перестановка допомогла підвищити ефективність сил цивільної оборони, хоча й надала їм певні недемократичні права.

В Ізраїлі добре розуміють справжню ціну інформації. Тамтешні розвідники вміло розбудовують агентурні мережі, добувають інформацію всіма можливими способами. Моссад вважається однією з найкращих розвідок у світі, хоча його працівники часто доволі далекі від норм демократії під час виконання завдань у будь-якій точці планети. Ізраїль давно відомий своїм ставленням до всіх, кого влада вважає терористами. З погляду держави ліквідація бойовиків (а ізраїльським силам вдалося знищити близько 25% лідерів ХАМАСу) — це ефективна тактика, яка дає змогу запобігти майбутнім атакам. У цьому випадку жорстокість і рішучість дій антитерористичних підрозділів хоча й не схвалюється західними країнами, але компенсується спокоєм та безпекою власних громадян. Не дивно, що саме військових у цій державі громадяни поважають найбільше. 

Не менш важливим є й інформаційна безпека. У січні 2017 року було підготовлено проект закону, відповідно до якого державні органи мають право за рішенням суду примушувати компанії на кшталт Facebook чи Google видаляти контент, який створює загрозу національній безпеці. Наразі документ готується до другого й третього читання. І майже жодних істерик про наступ на свободу слова.

В Ізраїлі є різні типи посвідчень водія для різних націо­нальностей, внутрішні паспорти різного кольору для ізраїльтян і палестинців, різні вимоги безпеки на блокпостах. Однак при цьому базові засади виборної демократії в країні функціонують. 

Розумне обмеження

По-своєму цікавим є досвід Латвії та Естонії в захисті своєї національної ідентичності. І там, і там є категорія негромадян, тобто людей, які проживають на території країни, але не мають її офіційного громадянства. Набути його можна за допомогою процедури натуралізації. Для цього треба скласти іспити на знання мови, історії та гімну. Без цього людина не може брати участь в офіційному житті країни: не допускається до виборів, не має права обіймати посади в державних установах. Негромадянам заборонено служити в армії, поліції, бути фармацевтами або адвокатами. Причому решта прав не відрізняється від прав звичайних мешканців. 

У Латвії негромадян близько 260 тис. осіб, що становить 12% населення. Абсолютна більшість із них — російськомовні мігранти. В Естонії ситуація аналогічна, хоча кількість негромадян значно менша. В обох країнах негромадяни є основною аудиторією російських ЗМІ, відповідно саме на ці групи населення розрахована російська пропаганда. Один із прикладів — історія з перенесенням до Таллінна монумента полеглим у Другій світовій війні, більш відомого як «Бронзовий солдат». Тоді, у 2007 році, ця подія була викривлена кремлівськими мас-медіа й представлена як акт вандалізму «естонських фашистів». Це призвело до акцій протесту місцевого населення та блокування Посольства Естонії в Москві. Крім того, спричинило першу масову кібернетичну атаку на естонські об’єкти критичної інфраструктури. Насправді йшлося не про знесення або знищення монумента, а лише про переміщення на інше місце з перепохованням останків загиблих бійців на військовому цвинтарі з усіма необхідними почестями.

За таке розділення населення владу Естонії та Латвії не раз критикували міжнародні правозахисні організації, насамперед російські. Втім, ці вимушені заходи не заважають країнам бути доволі успішними членами Європейського Союзу. 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено