Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 серпня, 2017   ▪   Анна Корбут   ▪   Версія для друку

Нове покоління "соотєчєствєнніков"

Наскільки західні життя й освіта змінюють російський світогляд
Матеріал друкованого видання
№ 33 (509)
від 17 серпня
Нове покоління "соотєчєствєнніков"

В ідилічному Форті Росс, що за дві години їзди від Сан-Франциско, у XX столітті виникло російське поселення, де торгували хутром. Нині це територія природничо-етнографічного парку. Тут відтворені практично всі будівлі того часу, це популярне туристичне місце. Парк функціонує за підтримки різних американських асоціацій, Конгресу російських американців і ще бізнесу — компаній Chevron, «Транснефть», «Совкомфлот». Останні також спонсорують проведення із 2012 року форуму Fort Ross Dialogue. Це зразок дипломатії Track II — «другого каналу». Перший — власне дипломати й політики. Другий — це публічна дипломатія, яка дає змогу підтримувати контакт, коли на офіційному рівні він із якихось причин охолоджується. 

У 2016-му діалог проводився в партнерстві з Інститутом Кеннана і Проектом превентивної оборони Стенфордського університету. Він мав посприяти зустрічі американців і росіян у конструктивній атмосфері, аби заохотити їх до розмови та співпраці. Серед спікерів окрім представників російського уряду та бізнесу були й росіяни, що живуть у США. Наприклад, Анна Васільєва, професор і директор-засновник Післядипломної ініціативи з російських студій у приватному Міддлбурзькому інституті міжнародних досліджень (раніше Монтеррейському інституті міжнародних студій). У 2014 році журнал Foreign Policy дав інституту 21-ше місце в топ-24 магістерських програм у США для тих, хто прагне збудувати кар’єру в полі міжнародних відносин. 

Читайте також: Російська рулетка для Азії

В інтерв’ю на сайті інституту Васільєва розповідає, як виїхала з тоді ще Радянського Союзу понад 30 років тому. Загалом у неї було щасливе дитинство. Але в якийсь момент вона почала розуміти всю вагу нав’язаного однодумства, страху зробити щось недозволене, всеохопну комуністичну ідеологію й пропаганду. Дізнавшись про сталінські чистки й інші жахіття, що чинилися під час комуністичного правління, вона, попри ейфорію від реформ епохи Ґорбачова, була щаслива отримати запрошення в 1989 році на посаду викладача в Монтеррейському інституті. Коли назавжди поїхала до США, то відчула полегшення, бо «покидала велетенську країну з такою травматичною, кривавою історією  і знала: виправлення й одужання буде тривалим». А ще знала, що в Радянському Союзі її діти не матимуть тих можливостей, що в США.

українцям від «інших росіян», особливо не зв’язаних страхом репресій у себе вдома, хотілося б почути, що вони готові робити, аби ставати лідерами змін у своїй країні, вести її до того моменту, коли вона більше не погрожуватиме всім навколо

Коли сьогодні — інтерв’ю опубліковане взимку 2017 року — її запитують про медійний дискурс стосовно Росії в США останніми роками, вона описує ситуацію цитатою Генрі Кіссінджера: «Демонізація Путіна для Заходу — це не політика, це прикриття її браку». «Як дійшло до ситуації, коли світ бачиться крізь призму емоційного ставлення до однієї особи — Владіміра Путіна? — запитує вона. — Адже ніхто не скасовував розміру та стратегічного положення Росії, її людських і мінеральних ресурсів, її ядерного арсеналу, її гордості та сили її людей, коли йдеться про захист їхніх цінностей та історії». А все тому, що прості американці мало знають про історію Росії, про феноменальні зміни, які відбулися в країні за останні 25 років. Вони дуже рідко можуть прочитати щось про «нормальне» життя в Росії в мейнстримних ЗМІ. Здебільшого все описується жорсткими словами, принизливою, образливою риторикою. «Русофобія має в США глибоке коріння, критика Росії стала улюбленою фішкою лібералів і консерваторів», — нарікає вона.

А тим часом Росія сьогодні — цілком інша країна. І додає, що «більшість росіян вбачають у Путіні лідера, який повернув їм і їхній країні відчуття вартості та підстави пишатися тим, що вони росіяни». Найбільшою надією Васільєва називає молодь, а США закликає вибудувати реальну стратегію стосовно Росії, яка дасть змогу майбутнім поколінням американців і росіян жити в мирі та гармонії.

Читайте також: Агенти впливу. Як працює п'ята колона Росії

Ще один спікер із того-таки форуму — Антон Фєдяшин. Він очолює Інститут російської культури та історії в Американському університеті у Вашингтоні. У згаданому вище переліку Foreign Policy цей виш у топ-25 докторських програм для тих, хто хоче будувати академічну кар’єру у сфері міжнародних відносин. Сам Фєдяшин навчався в Гарварді, а докторську дисертацію захищав у Джорджтаунському університеті. Він історик, спеціалізується на російській і європейській історії, Росії імперської доби, але коментує та пише також про радянський і пострадянський періоди. У нього є інтерв’ю для CNN, китайського англомовного каналу CGTN, де він аналізує ситуацію в Україні. У розмові про «референдум» на Донеччині 2014 року Фєдяшин розповідає, що про приєднання до Росії там не йдеться, а питання в тому, аби отримати більше автономії від Києва, «чого й так хоче більшість східноукраїнців». На запитання про те, що буде далі й чи можна очікувати подальшої ескалації насилля, Фєдяшин відповідає: усе залежить від влади в Києві, «яка стоїть за військовою операцією проти, можна сказати, власного народу». У коментарі про подальші наміри росіян (з огляду на дислокацію 40 тис. російських військових на українсько-російському кордоні) Фєдяшин каже, що Кремль чітко висловив свої цілі стосовно України: федералізація, нейтральний статус та офіційний статус російської мови в переважно російськомовних регіонах. «Якби росіяни хотіли вторгнутися, то вже це зробили б», — підсумовує він. Розмова відбувається в травні 2014-го. В інших інтерв’ю розповідає про корупцію в Україні, недалекоглядність її влади, яка мала б насамперед займатися поліпшенням життя невдоволених східняків та українців загалом. 

Паралельно в статті взимку 2014-го для британської The Guardian критикує Захід за те, що той не оцінив належним чином Олімпійські ігри в Сочі, а подекуди й бойкотував їх. Тут він каже, що не розрізняти політику Путіна та звичайних росіян — це втрачена можливість. До того ж порівнює олімпійську перебудову Сочі зусиллями Путіна з ініціативою Пєтра І, який збудував Санкт-Петербург на болоті як вікно в Європу. Росіяни, пише він, попри всі проблеми, щиро пишаються Іграми, рекордною кількістю медалей, здобутою на них. А критика Олімпіади із Заходу тільки дратує їх, показує, що мейнстримні західні ЗМІ та багато західних лідерів застрягли в минулому холодної війни. «А ще ж є заголовки, що, мов папуги, повторюють сумнівну суму, в яку обійшлася Олімпіада в Сочі», — нарікає Фєдяшин. 

Цим людям зараз орієнтовно за 40 чи 50. Більшу частину свого життя вони прожили в США. Там навчалися, там мали доступ до будь-якої інформації різними мовами. У них якісна освіта, яка дає їм змогу критично дивитися не тільки на Захід, що вони роблять, а й на свою країну. Натомість у них часто видно неприховану апологетику на користь то Кремля, то росіян. І мало згадок про те, за що ж у світі почали ставитися до Росії саме так, як ставляться зараз.

Читайте також: Духовні «скрєпи» на гастролях

Якщо говорити про молодше покоління, тут риторика може бути м’якшою. Сєва Ґуніцкій народився в Росії. Нині викладає політологію в Університеті Торонто. У матеріалі про те, як розморозити політику Канади стосовно України, він пише, що оптимальний спосіб — не так військова підтримка, якої в будь-якому разі буде недостатньо, як допомога в побудові стабільної та демократичної України, подоланні корупції. Така держава може стати символом кращого життя та вибити з рук Кремля й російської пропаганди аргумент про те, що «співвітчизників» в Україні треба від чогось рятувати. Отже, Канада має більше допомагати економічно. Але водночас застосовувати свої важелі впливу на Україну, аби забезпечити, зокрема, права етнічних росіян, інклюзивне представництво їх в українській владі. Думку про вступ України до НАТО він категорично відкидає: це послало б чіткий сигнал Росії про те, що Альянс її провокує, підірвало б довіру до нього, адже він не зміг би захистити Україну без серйозного нарощування сил, і поглибило б розкол в українському суспільстві. 

Ще Ґуніцкій пояснює мотиви поведінки Путіна: Крим — важлива частина стратегічного інтересу Росії в регіоні, належав Росії століттями. Путіним рухає відчуття приниження через те, як Захід повівся з Росією з моменту розпаду Радянського Союзу, через розширення НАТО.

Така риторика має свій прагматичний вимір і багато в чому збігається з аргументами прихильників Realpolitik на Заході. Вона ніби й не спрямована проти України, бо все-таки підтримує її розвиток на противагу Путіну та його геополітичним планам. І навряд чи люди на кшталт цього академіка підтримують політику Кремля чи експансіонізм Росії, її нинішню ідеологічну політику. 

Утім, українцям від «інших росіян», не зв’язаних страхом репресій у себе вдома, хотілося б почути думку про те, що Україна вільна визначати свій зовнішньополітичний курс на власний розсуд. Може приєднуватися до тих економічних і геополітичних блоків, які вважає привабливими для себе. Має право пережити свої історичні травми й працювати над своєю політикою ідентичності, навіть із помилками, які точно є і будуть та які цілком можна й потрібно конструктивно критикувати. А також почути, що представники «іншої Росії», навіть якщо вони мешкають за кордоном, готові робити, аби ставати лідерами змін у своїй країні, вести її до того моменту, коли вона більше не погрожуватиме всім навколо. 

Поки що вона цього не чує. 

 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.