Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 серпня, 2017   ▪   Катерина Барабаш   ▪   Версія для друку

Маленькі вороги великої Росії

Будь-яка вільна людина в Росії — маргінал
Матеріал друкованого видання
№ 33 (509)
від 17 серпня
Маленькі вороги великої Росії
Фото: reuters

Ми крадемося нічною московською вулицею, завбачливо обходячи ліхтарі й насунувши на обличчя козирки бейсболок. Це наша перша нічна вилазка в пошуках справедливості. У похід ми прихопили із собою балончики з чорною фарбою. Наша мета — будівля відділення Держінспекції безпеки дорожнього руху, на якій напередодні Дня перемоги натягнули величезний плакат із портретом Сталіна та словами вдячності йому за перемогу. На планеті Земля XXI століття, і тільки одна сьома частина суші про це не знає.

Якщо чесно, нам страшно. Особливо моєму приятелю — на відміну від мене, журналістки без майбутнього, він обіймає солідну державну посаду, якою неабияк дорожить. «Я тебе придушу, якщо комусь скажеш», — погрожує в темряві. Але йти в ніч по справедливість запропонував саме він. Він купив і балончики з фарбою.

Наступного дня інтернет забитий інформацією та дискусіями про допустимість/недопустимість шанування Сталіна на прикладі того плаката й «дій невідомих, що залили портрет генералісимуса чорною фарбою». Дискусія набирає таких обертів, що плакат знімають не тільки з тієї будівлі, де ми бавилися вночі, а й в інших точках Москви — від гріха подалі. А моя мораль така: не можеш, боїшся вийти проти влади вдень — вийди хоча б уночі.

Тільки не сперечайся з тими, хто кривитиметься, мовляв, усе одно нічого не зміниш: сьогодні тут зняли портрет Сталіна, а завтра в іншому місці повісять два. І ніяка теорія малих справ тут не спрацює. Сперечатися з цими кислими обличчями немає сенсу: вони мають рацію, ти справді нічого не зміниш. Крім того, що цей факт нарешті стане для тебе очевидним.

Читайте також: Кумири в голубиному посліді

Російського народу не існує. Це байка. Я не знаю, чи існував він коли-небудь, та це й неважливо. Думаю, що до 1990-х була якась хистка спільнота, котру ідеологи радянської влади називали радянським народом. У певному сенсі «овочева культура», вирощена за залізною завісою, у теплиці, з вигаданими тими самими ідеологами цінностями на кшталт колективізму. Тільки-но ідеологів погнали паршивою мітлою, а завіса впала, виявилося, що народ, який населяє одну шосту частину суші, — це фікція. Його немає. Спільнота розсипалася на нерівні частини. Одні взялися ридати за совком, і далі відзначаючи 7 листопада та день народження дідуся Лєніна. Наступне покоління продовжило справу батьків і тепер бере участь у різноманітних ходах із портретами Сталіна, час від часу долучаючись і до «Русских маршей». Інші було поткнулися в різні кутки в пошуках цікавої та прибуткової роботи, але, не знайшовши, плюнули й поїхали. Треті — найчисленніша частина — освоїлися в новій реальності, знайшли роботу, купили квартири, машини, клапті землі з лазнею та мангалом і зажили.

російська держава що далі, то міцніє на п’єдесталі, збитому з корупції та псевдопатріотизму. А це означає що у вільної людини в Росії все менше шансів не тільки потрапити у владу, а й просто лишатися шанованим членом суспільства

Хтось із них лає Путіна та його зграю, хтось дивиться вечірні ток-шоу й ненавидить бандерівців з америкосами, а дехто взагалі викинув телевізор і зосередився на театрах, музеях та галереях сучасного мистецтва. Але разом вони становлять один великий клас терпил-пофігістів, котрі на будь-яке складне запитання про теперішнє і майбутнє країни відповідають: «Я політикою не цікавлюся», що в перекладі чесною мовою означає: «Мені пох…» Ці люди впевнені, що дихають в унісон із цивілізованим світом, а насправді саме вони і є потужною основою путінського режиму. Ці люди не знають, що таке істинна свобода, вони переконані, що свобода — можливість їздити на відпочинок до Португалії.

Є й четверта, остання, найменша частина. Зовсім маленька. Це новітні росіяни. Або, якщо хочете, інші росіяни. А якщо вже до кінця чесно, то зовсім не росіяни, коли основою нації вважати терпил-пофігістів. Це люди різного віку й різних професій, які переважно живуть у великих містах. Та невелика частина населення Росії, яку ненавидить більшість. По-справжньому вільна людина завжди поза корупцією і завжди є патріотом у тому первісному, забутому й затоптаному сенсі слова, що не терпить ксенофобії, імперськості, шовінізму. Але російська держава що далі, то міцніє на п’єдесталі, збитому з корупції та псевдопатріотизму. А це означає що у вільної людини в Росії все менше шансів не тільки потрапити у владу, а й просто лишатися шанованим членом суспільства. Істинний лібералізм стає катакомбним, а його представники — майже офіційними маргіналами.
Убивство два з половиною роки тому на мосту біля Кремля Боріса Нємцова було не просто трагедією — така собі зловісна інсталяція, придумана чиїмось диявольським умом у надрах Кремля. Останній по-справжньому вільний опозиціонер, кучерявий красень, людина західного мислення, Нємцов намагався прокласти міст між старою, потонулою в безграмотності й корупції Росією та новою, вільною, освіченою. Він ішов спиною до Кремля, і йому не дали дійти навіть до середини мосту. Кілька куль назавжди відрізали туди шлях йому й усім тим, хто ще хоч якось, через силу, на останньому подиху власного оптимізму вірив в успіх.

Читайте також: «Хороший росіянин»

Ми відступники. Ми не пройшли навіть половини мосту й більше не пройдемо. Ми, новітні, інші росіяни, — жалюгідні уламки тієї зачатої в 1991 році нації, яка виявилася інвалідом дитинства й швидко померла, так і не встигнувши повернутися спиною до Кремля. Ми виходимо на мітинги, але нас ніхто не боїться. Ми мріємо про Росію без Путіна, але кричимо в пустоту — нас не чують. А якщо наші крики виявляться голоснішими, ніж потрібно, нас зімнуть, зжеруть, затопчуть. У нас немає ілюзій щодо майбутнього Росії. Це майбутнє не наше, хоч би скільки чорної фарби ми вилили на Сталіна під покривом ночі. Росія ніколи не буде без Путіна, нехай це буде і якийсь інший, умовний Путін: надто мале відсот­кове співвідношення інших росіян і більшості. Ми завжди лишатимемося тут ворогами й маргіналами. 

Я не ховаю далеко балончик із чорною фарбою. Нехай уночі, але він мені ще стане в пригоді. 

 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • У двох звільнених містах Донеччини - Слов’янську та Краматорську - вже більше двох років виконують проект із забезпечення житлом пільговим категоріям переселенців та місцевих мешканців. Будівництво обросло скандалами, бо гроші, які виділив Євросоюз, витрачені, а жодний з п’яти гуртожитків так і не зданий в експлуатацію. Тиждень.ua поспілкувався з колишнім технічним керівником проектів в обох містах Леонідом Ліщуком, який довів свою точку зору на корупційні схеми, свідком яких він став.
    26 вересня, Єлизавета Гончарова
  • Антон Цедік, боєць «Донбасу» з позивним Еней, передчував війну на Сході задовго до її початку й сповна виконав свій обов’язок воїна
    26 вересня, Олекса Коба
  • На які тенденції вказують результати парламентських виборів у ФРН
    25 вересня, Юрій Лапаєв
  • Розмовляю з приятелькою. Розмова точиться навколо майбутнього(через рік) вступу її доньки до вишу – треба вже обирати, куди йти. Батьки обмірковують вступ до російських університетів. Я цікавлюся, чому, бо знаю, що зараз багато росіян навпаки їдуть вчитися до нас – у нас дешевше в рази, а підтвердження місцевого диплому потім у Росії обійдеться смішною сумою. Тобто економія очевидна.
    25 вересня, Вікторія Малишева
  • Що спонукає сучасні демократичні країни вдаватися до певного обмеження свобод
    25 вересня, Юрій Лапаєв
  • Китай називає себе світовою державою. Усе завдяки Сі Цзіньпіну
    24 вересня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено