Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 липня, 2017   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Контроль над Північчю. Як Казахстан протистоїть російському сепаратизму

Казахстану часто пророкують сумну долю наступної країни, яка може зіткнутися з російською агресією. Адже ситуація тут дуже нагадує ситуацію в Україні напередодні 2014-го.
Матеріал друкованого видання
№ 27 (503)
від 6 липня
Контроль над Північчю. Як Казахстан протистоїть російському сепаратизму

 Північ Казахстану має багато таких самих проблем, що й український Схід.

З моменту створення Казахської РСР в її північних областях живе велика частка неказахського населення. У деяких регіонах чисельність росіян у кілька разів перевищує чисельність казахів. Певна річ, ці люди, як і в Україні, потрапляли під вплив імперських ідей і після розпаду Радянського Союзу мали схожі комплекси. На початку 1990-х їм було важко повірити, що Казахстан — це надовго. Побутові стереотипи малювали казахів відсталим напівкочовим народом, жити за правилами якого «великому російському народові» було принизливо.

З цієї причини від найперших років незалежності Казахстану в його північних районах стали з’являтися різні сили, які виступали за відокремлення «російських» областей, створення на їхній базі «Південно-Сибірської республіки» та приєднання її до Росії. Щоправда, якщо в Україні з такими організаціями два десятиліття ніхто ніколи всерйоз не боровся, то в Казахстані влада їхню діяльність припиняла дуже жорстко. При цьому спостерігалася парадоксальна ситуація. Якщо в Україні Росія дуже болісно реагувала на найменші спроби українізації, а російські політики зазвичай із будь-якого приводу звинувачували українську владу у фашизмі, то в Казахстані боротьбу з «русским миром» Москва воліла не помічати. Про «утиски росіян режимом Назарбаєва» говорили тільки одіозні російські політики на кшталт Владіміра Жиріновского та Едуарда Лімонова. 

Читайте також: Казахстан: стартовий майданчик

Лідер Казахстану Нурсултан Назарбаєв обрав досить хитру тактику: на словах він декларував цілковиту лояльність до Російської Федерації та бажання у всьому співпрацювати з Москвою. На ділі ж провадив досить жорстку політику дерусифікації Казахстану й безжально придушував будь-які проросійські організації та рухи. До початку 2014 року в нібито «націоналістичній» Україні всілякі проросійські організації та партії почувалися абсолютно вільно, тоді як у Казахстані сепаратистам давали реальні тюремні терміни, і РФ практично ніяк не реагувала на такі інциденти. Якщо в Україні декомунізація почалася тільки 2014-го, то в Казахстані дерусифікація під виглядом декомунізації стартувала з перших років незалежності. З карти країни зникли назви Гур’єв, Цілиноград, Семипалатинськ, Актюбінськ та безліч інших російських топонімів. Повсюдно замість пам’ятників більшовикам стали встановлювати пам’ятники видатним казахам. Проте критикувати партнера по Митному союзу в офіційних російських ЗМІ було не прийнято. Про Казахстан і Назарбаєва в прокремлівській пресі зазвичай писали або добре, або нічого.

якщо в Україні з проросійськими організаціями два десятиліття ніхто ніколи всерйоз не боровся, то в Казахстані влада їхню діяльність припиняла дуже жорстко

Найбільша активність проросійських сепаратистів у Казахстані припала на першу половину 1990-х. В авангарді протестів виступали «казачі» організації. Наприклад, в Уральську в 1990–1991 роках відбувалися події, що вельми нагадували «русскую весну» 2014‑го на Донбасі. У цьому місті на заході Казахстану в той час намагалися підняти повстання місцеві «уральські казакі», які вимагали визнати недійсною передачу Уральської області до складу Казахстану в 1920 році та повернути її до складу Росії. Довгий час протистояння між казахами й росіянами протікало в прихованій формі, проте у вересні 1991-го дійшло до вуличних зіткнень. Тоді казахи розігнали «казачий» з’їзд і здобули перемогу.

У 1994-му сутички почалися вже на іншому кінці країни — у Східному Казахстані. У січні в Усть-Каменогорську, де й сьогодні російське населення становить близько 60%, відбувся мітинг, організований місцевою громадою. Його учасники вимагали створити в Східному Казахстані національну автономію етнічних росіян і надати російській мові статусу державної. У мітингу взяло участь понад 10 тис. містян. Назарбаєв відреагував, але не так, як очікували організатори акції. Очільник Казахстану скасував Східно-Казахстанську вільну економічну зону, яка діяла в проблемному регіоні. Вважалося, що вона створює економічні передумови для сепаратизму.

1995 році Назарбаєв розпустив парламент, змінив Конституцію і цілком зосередив владу у своїх руках. Після цього вольниця перших років незалежності в Казахстані закінчилася, почалася жорстка централізація влади, сепаратистів стали активно придушувати. У 1995-му заарештували отамана Семиріченського козачого війська Ніколая Ґунькіна, який виступав за входження Казахстану до складу Росії та організовував в Алмати мітинги з відповідними закликами. Через рік лідери Кокчетавського відділу Сибірського «казачого» війська брати Юрій та Віктор Антошко спробували організувати збройне повстання в Кокчетавській області з подальшим створенням «держави» за зразком Придністров’я чи Абхазії. Але влада Казахстану зуміла придушити й цей заколот.  

Читайте також: Інформаційна війна Росії: казахський фронт

Найвідоміша спроба сепаратистів створити на півночі Казахстану свою «народну республіку» була зроблена в 1999 році знову ж таки в Усть-Каменогорську. Наприкінці листопада 1999-го затримали групу з 22 осіб, із них 12 виявилися громадянами Росії. Їх звинуватили в підготовці збройного захоплення місцевої адміністрації та повстання серед російського населення. Бойовики збиралися створити на базі Східно-Казахстанської області державу «Русская земля». Очолював угруповання націоналіст Віктор Казімірчук на прізвисько Пугачов. Тоді сепаратисти дістали великі терміни ув’язнення. Сам Казімірчук відсидів сім років і, коли вийшов на волю, поїхав до Росії.

Останній гучний інцидент, пов’язаний із посяганням росіян на Північний Казахстан, трапився у 2001 році. Російський письменник Едуард Лімонов спробував організувати з членів своєї націонал-більшовицької партії озброєне угруповання та підняти повстання в проросійських регіонах Казахстану. Але змова була розкрита ще на етапі підготовки. Лімонова заарештували в Росії за незаконне зберігання зброї та створення збройних формувань (саме тих, що мали вчинити заколот на півночі Казахстану) і посадили на кілька років до в’язниці. Надалі активність антиказахських рухів впала й сепаратизм зійшов на маргінес. Частково це сталося через зростання цін на вуглеводні й підвищення добробуту населення. Але більшу роль відіграв комплекс заходів, до якого вдалася влада Казахстану.

Керівництво країни завжди усвідомлювало загрозу сепаратизму в північних регіонах і реагувало на ситуацію відповідно. Зокрема, у 1998-му ближче до північного кордону було перенесено столицю: з Алмати до Цілинограда, який перейменували в Астану, де переважало російське населення. За останні 19 років частка росіян у цьому місті зменшилася з 60% до 15%, а частка казахів зросла із 17% до 75%. Крім того, деякі області, де переважало російське населення, були об’єднані з казахськими регіонами. Наприклад, Кокчетавська область, у якій 1996-го бунтували «казакі», вже в 1997-му була ліквідована й приєднана до столичного регіону, де тепер переважають казахи. А до Східно-Казахстанської області приєднали більшу Семипалатинську область, де також здебільшого проживають казахи. У цьому Казахстан радикально відрізняється від України, де проблему Криму та Донбасу десятиліттями пускали на самоплив, а діяльність сепаратистських організацій не припинялася.

Читайте також: Казахстан між Заходом і Сходом

Наслідки такого недбалого підходу до питань власної безпеки Україна відчула в 2014 році. У критичний момент проросійські організації, які довгий час існували в маргінальній ніші та проявляли низьку активність, вийшли з тіні й відіграли свою роль у розпалюванні воєнного конфлікту. У Казахстані «русская весна» теж призвела до певної активізації проросійських сил. Але там спроби розгойдати ситуацію вкотре були швидко припинені. Наприклад, мешканця міста Ріддер (північ Казахстану) Ігоря Сичова посадили на п’ять років за те, що він 2014-го запустив у міському пабліку «підслухано в Ріддері» опитування про те, чи хочуть мешканці міста вийти зі складу Казахстану й увійти до складу РФ. Більшість містян тоді проголосувала «за». Імовірно, саме цей факт особливо розлютив тамтешню владу.

У 2015 році схожа доля спіткала Татьяну Шевцову, яка розміщувала в соціальній мережі пости антиказахського характеру. Втім, їй вдалося відбутися умовним терміном. Тож не дивно, що за такого підходу великої кількості охочих розпалювати сепаратистські настрої в Казахстані не знайшлося. При цьому, якщо судити з публікацій у соцмережах, а також у деяких ЗМІ, латентні сепаратистські настрої в північних регіонах країни зберігаються. Російське населення так і не змогло змиритися з казахською культурою та прийняти її. Щоправда, найчастіше ті, кому не подобається Казахстан, обирають найпростіший шлях — еміграцію до Росії.

«Казачий» рух, який у минулому був головним рушієм сепаратизму в Казахстані, виродився до зовсім карикатурних форм. Жодних виступів проти державності Казахстану згадані організації давно вже собі не дозволяють. Говорити про масовість цього руху також не випадає. Принаймні жодна з груп на кшталт «казаки Семиречья» в соціальних мережах не має більш як кілька сотень передплатників. А закритий паблік «Росіяни в Казахстані», що вважається сепаратистським, налічує лише 900 членів. Живими й впливовими такі спільноти, звичайно, не назвеш навіть за великого бажання.

Чи можна вважати російський сепаратизм у Казахстані переможеним? Очевидно, говорити про це передчасно. В умовах сильної держави шансів у проросійських сил справді небагато. Але в разі економічної та політичної кризи в країні, а також у разі зовнішньої підтримки сепаратизму з Росії Північний Казахстан цілком може спіткати донецький сценарій. Адже до 2014 року війна на Донбасі також видавалася малоймовірною. 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • З появою на Кіпрі нової партії для російських вигнанців та експатів дехто побоюється небажаного впливу Кремля на острові
    24 листопада, The Economist
  • Вечір на Сході України восени стрімко стає ніччю. Пітьма женеться повз шахтарське містечко розбитими дорогами за жовтим бусиком, на якому веселий надпис зі смайлом «Тихесенько, я свій:)». А він хоча й усміхається наліпкою, але насправді тільки нещодавно повстав із попелу. У прямому сенсі перший волонтерський автомобіль Володимира Єльця, активіста з Торецька, спалили просто під його будинком. Цей, жовтий, — подарунок волонтерів з усієї країни...
    24 листопада, Єлизавета Гончарова
  • Тиждень обговорив із начальником Генерального штабу Збройних сил України, генералом армії Віктором Муженком напрями реформування війська, перспективи поставок летального озброєння, а також загрози, які несуть із собою судові справи проти військових.
    24 листопада, Юрій Лапаєв
  • Чи є шанс знайти рецепт налагодження українсько-польських відносин?
    24 листопада, Ольга Ворожбит
  • Обвинувачені у вербуванні українців для торгівлі наркотиками на території РФ можуть вийти на волю вже у перший день зими.
    23 листопада, Андрій Голуб
  • Навіщо білоруським спецслужбам скандал з «українськими шпигунами» й хто може бути в ньому зацікавлений
    23 листопада, Сяргєй Пульша
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.