Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 липня, 2017   ▪   Дмитро Крапивенко   ▪   Астана   ▪   Версія для друку

Казахстан: стартовий майданчик

Колонізатори завжди впевнені, що здатні знайти найкраще застосування підкореним землям. Казахський степ — це для каторги й заслань, ядерного полігону, космодрому й евакуації підприємств на випадок війни на Заході. Такої логіки російська й радянська адміністрація дотримувалася не одне століття.
Матеріал друкованого видання
№ 27 (503)
від 6 липня
Казахстан: стартовий майданчик

Кочовикам якийсь час ще дозволяли жити своїм традиційним укладом, суть якого Тарас Шевченко зрозумів як «убогі, голі та на волі». Однак більшовики зі своїм «малим жовтнем» і колективізацією поклали цьому край. Джут (тамтешня назва Голоду 1932–1933 років) надовго вніс дисбаланс в етнічну структуру республіки: до самого розпаду СРСР частка казахів серед населення не перевищувала 40%. Цей факт призвів до того, що кремлівські вожді, навіть демократ Ґорбачов, не заморочувалися над тим, щоб ставити на чолі республіки представника титульної нації. 1986-го КазСРСР мав очолити секретар обкому з Поволжя Ґеннадій Колбін, і цей факт спричинив перші за часів перебудови масові заворушення. ­«Желтоксан кетерілісі» — грудневе повстання в Алмати сталося задовго до подій у Вільнюсі та Революції на граніті в Києві.

Однак незалежність від СРСР Казахстан оголосив останнім — 16 грудня 1991-го. Референдуму, як в Україні, не було, і, зважаючи на етнічну різнорідність тодішньої республіки, є підстави сумніватися, чи дав би він позитивний результат. Надалі країна, очолювана весь цей час беззмінним Нурсултаном Назарбаєвим, залишалася в усіх пострадянських проектах: СНД, ЄврАзЕС, Митний союз, ШОС, на її території донині розміщено п’ять російських військових баз (включно з Байконуром), у геополітичних іграх Кремля їй відведена роль азійського аналога Білорусі — недарма ініційовані Москвою переговори щодо Сирії регулярно відбуваються саме в Астані. Втім, шлях, який пройшов Казахстан за останні 25 років, усе-таки свідчить, що там, однак, орієнтовані на побудову власного незалежного проекту: держава дедалі чіткіше оформлює свої національні інтереси й пріоритети.

Ставка на демографію

Щойно ви розпочнете розмову з мешканцем Казахстану, він одразу зверне вашу увагу на те, що країна вельми неоднорідна: північ і південь мають не лише різну географію (степи vs гори), а й етнічний склад («інтернаціонал» vs титульна нація). Усе це, безумовно, позначається і на менталітеті, і на відносинах між вихідцями з різних регіонів. Скажуть вам і про різницю між селом та містом, мовляв, «асфальтові» казахи й мешканці кішлаків не те саме. А ще є «оралмани» — репатріанти, які за державною програмою повертаються на Батьківщину переважно із сусідніх країн. Таких нині в Казахстані налічується близько 1 млн осіб. Для країни із 18-мільйонним населенням це доволі відчутна цифра.

Демографія сучасного Казахстану чи не найкраще ілюструє процеси всередині країни. Етнічний баланс за роки незалежності змінився таким чином, що нині казахів у країні налічується 66,48%, тоді як росіян трохи більш як 20%. Пояснити це нескладно: традиціоналізм і, як наслідок, великі сім’ї перших, невдоволеність життям у сучасному Казахстані та відповідно еміграція других. Однак говорити про те, що офіційна влада просто спостерігає за демографічними процесами, було б несправедливо. Географічно (і не тільки) близька до Росії північ — це зона ризику.

Вкотре про це згадали під час загострення подій в Україні. Уже в травні 2014‑го в Казахстані почала працювати державна програма переселення з південних регіонів у північні. Офіційна риторика така: на півночі достатньо житла, є потреба в робочих руках. Розпочалася освітня програма, яка передбачала надання грантів уродженцям півдня й у навчальних закладах півночі. Статистика така: 2014‑го 2 тис. абітурієнтів скористалися цією програмою, 2016‑го — вже 16 тис. «Залюднення» півночі Казахстану відбувається, як неважко здогадатися, здебільшого етнічними казахами, що в перспективі можуть змінити й мапу політичних настроїв у регіоні.

Читайте також: Казахстан між Заходом і Сходом

Переповнені колоніальною пихою росіяни в 1990-х дорікали казахам, мовляв, ми вам принесли цивілізацію, індустріалізували економіку, побудували міста, а ви скільки міст заснували?! Здається, що цей докір почув сам Нурсултан Назарбаєв, який 1997-го вирішив перенести столицю країни до Астани — міста, мало кому відомого за межами країни. Колись поселення на перетині караванних шляхів, колись «казачій острог» Акмолінськ, колись радянський, названий у дусі часу Цілиноград. Якщо не ходити до місцевих музеїв чи не гортати Вікіпедію, то цього «колись» у нинішній столиці Казахстану не помітиш. Астана, модерновий азійський мегаполіс із надсучасними хмарочосами, напевне, головний пам’ятник доби Назарбаєва, що назавжди закрив питання про спроможність казахів будувати власні міста.

У питанні «місто — село» теж помітні зміни. За роки незалежності населення колишньої столиці Алмати зросло майже на півмільйона, а Астани й Шимкента (друге за кількістю населення місто) — утричі. Нинішня столиця — це місце зустрічі мешканців усіх регіонів, які їдуть туди за новим життям і більшими заробітками.

Законодавчо права російськомовної меншини, яка здебільшого не володіє казахською й не вирізняється великою лояльністю до незалежного Казахстану, ніяк не обмежені. Однак якщо подивитися на список міністрів у нинішньому уряді, то можна переконатися, що там 100% казахів. Те саме враження від поліції, прикордонників і військових на вулицях Астани: за три дні перебування в місті мені не вдалося зустріти серед них жодного чоловіка чи жінку слов’янської зовнішності. У неформальному спілкуванні це пояснюють зазвичай так: за радянських часів казахам важко було робити кар’єру, їх рідко брали на керівні посади, зараз це певною мірою «помста». Не слід забувати й про властивий східним народам непотизм. В Астані кожен таксист скаже вам, до якого роду він належить. А це не просто так інформація для довідки. Кланові стосунки в Казахстані — своєрідна альтернатива європейському громадянському суспільству, інструмент позасистемних відносин, який не останньою чергою визначає кадрову політику в країні.

Назарбаєв не вічний

Президент, що очолює країну від 1990-го, має поважний вік — 76 років. Жодних розмов про відхід від повноважень президента він не веде, а політична культура цієї країни не передбачає прямого порушення такого питання. Усі сходяться на думці, що правитиме «єлбаси» («глава народу») до свого останнього дня. А от запитання «а що ж далі?», здається, здебільшого збуджує сторонніх спостерігачів, які впевнені, що смерть авторитарного лідера неодмінно кине країну в хаос і мало не громадянську війну. Були такі прецеденти в історії, заперечувати це нерозумно. Однак серед казахів поширена інша аналогія: 2006-го помер одіозний президент Туркменістану й на його місце прийшов наступник Гурбангули Бердимухамедов, торік в Узбекистані відійшов Іслам Карімов і там зміна влади відбулася без потрясінь, чому в Казахстані має бути інакше? Нурсултан Назарбаєв не має сина, щоб у монаршій традиції передати владу (як це було в Азербайджані), утім, є правляча партія «Нур Отан», яка функціонально є чимось на кшталт радянської КПРС і, здається, спроможна втримати країну на перехідному етапі та призначити нового лідера.

Є слабкі надії на демократизацію. Сам Нурсултан Назарбаєв періодично говорить про необхідність децентралізації влади. Остання така ініціатива прозвучала в грудні 2016-го, коли президент Казахстану оголосив про створення комісії, яка має розробити нову систему розподілу влади між гілками й надати більше повноважень урядові та парламенту.

Фотогалерея: Що залишилось від сумнозвісного табору АЛЖИР у Казахстані

Втім, у втілення таких намірів важко повірити. Наразі президент може по-батьківськи насварити акіма (мера) Алмати за бруд на вулицях, і той через центральну пресу довго пояснюватиме, як близько до серця взяв критику Назарбаєва й що робитиме задля усунення недоліків. Політична реформа в Казахстані може стати підтвердженням мудрості Ходжи Насреддіна: «Хто раніше: ішак або падишах?». Утім, оптимісти стверджують: можливо, це і є наш шлях до демократії, поступовий, ініційований згори. Прикладів мирного переходу від диктатури до республіки також не бракує. 

Менш відчутними є сподівання на казахстанський Майдан, потенційним лідером якого інколи називають екс-чиновника й бізнесмена Мухтара Аблязова, особистого ворога чинного президента. Мала ймовірність такого сценарію пояснюється слабкістю опозиції, всюдисутністю спецслужб, невдалим прикладом Киргизстану, який у 2000-х пережив дві революції та поновлення міжетнічних сутичок в Оші.

Приспана загроза

Російська в Казахстані повсюди: увесь набір «братніх» телеканалів, мало не кожна вивіска на магазинах і рекламне оголошення продубльовані офіційною (таким є статус російської поруч із державною казахською) мовою. Звісно, така мовна політика не має тих нищівних наслідків, що в Білорусі, бо етнічні зв’язки тут сильніші за лінгвістичні. Внаслідок радянської національної політики тут сформувалася спільнота, яку називають «російськомовними казахами». Переважно це вихідці з північних регіонів, де десятиліттями панував «інтернаціонал» і титульна нація була представлена нечисленно. Як сказав Тижню Канат Тассімбеков, автор бестселера «Ситу­а­тивный казахский» (посібник, популярний якраз у середовищі російськомовних казахів), у радянські часи серед казахів було популяр­ним прислів’я «Хочеш стати людиною — вчи російську», тож престиж цієї мови в Казахстані й донині залишається доволі високим.

Читайте також: Назарбаєв дав старт переходу казахського алфавіту на латиницю

На державному рівні панує доктрина «тримовності»: казах­ська, російська й англійська. У колах інтелектуалів вона часом викликає критику. «Тримовність у нас надміру ідеалізована, це мрія, яку важко втілити в життя. У нас планують перевести весь цикл викладання природничих наук у вищій школі на англійську. Виходить, що казахська не годиться для того, щоб бути мовою науки. Її таким чином витісняють на кухні, в історію та етнографію. Такий підхід важко назвати стратегічним», — каже Канат Тассімбеков. Якщо запровадження англійської як мови навчання — це ще питання майбутнього, то російська в тій сфері посідає доволі міцні позиції, і поширеною є практика, коли випускник казахської школи йде вчитися, наприклад, до військового училища, де викладання ведеться російською.

З останніх рішень у мовній політиці Казахстану — перехід на латинку до 2025-го. Мотивація традиційно позаполітична: країна модернізується, це технологічний крок, до того ж цей алфавіт краще надається до казахського письма. Однак для Росії такий крок не залишився непоміченим: там таке рішення Астани сприйняли як відвертий крок на вихід із «русского мира».

Деякі кроки у сфері гуманітарної безпеки були зроблені ще в 1990-х — змінилася радянська топоніміка. Чимало вулиць і площ названо іменами національних героїв — батирів, а колишня Ленінградська вулиця в Алмати названа іменем Ґете (можливо, це данина колись численній німецькій громаді, що жила тут). Цьогоріч військовий парад відбувся не 9, а 7 травня — до Дня Збройних сил республіки.

Казахстанські медіа напрацювали певний досвід протистояння російським інформаційним атакам. Наприклад, редакція одного з провідних онлайн-медіа Tengri News 2014-го помітила таку тенденцію: під матеріалами стало з’являтися дуже багато антиукраїнських і проросійських коментарів, підписаних казахськими нікнеймами. Щоб викрити, звідки саме надходить потік таких коментарів, вирішили за IP-адресою визначати й помічати прапорцем країну походження коментаторів — годі було дивуватися, що більшість таких дописів поширювалося з Росії, про що швидко дізналися читачі порталу.

Нові орієнтири

Казахстан став на ноги у 2000-х завдяки нафтодоларам, що були інвестовані в інфраструктуру, передовсім у нову столицю Астану, розкіш якої помічають усі закордонні гості. Хорошою нагодою показати країну стала цьогорічна EXPO-2017 «Енергія майбутнього», що відкрилася в червні й триватиме до вересня. Головні меседжі, які хоче послати Казахстан світу: ми прагнемо долучитися до Четвертої промислової революції, ми маємо амбіції нового «азійського тигра».

Місцевий авторитарний режим речники EXPO-2017 вважають перевагою. Так, колишній міністр економіки, а нині керівник Міжнародного фінансового центру «Астана» Кайрат Келібметов наголошує, що сталість казахстанської політичної системи забезпечує довготермінову стратегію розвитку. Зрештою, подібну модель мали свого часу Південна Корея і Сінгапур, яких офіційна Астана нині називає своїми орієнтирами.

Читайте також: Переговори в Астані: російське диригентство і турецькі поступки

А успіх Китаю тут тлумачать не як успіх ринкової економіки, а як результат послідовної централізованої політики Пекіна. Роль, на яку претендує тепер Казахстан, — потужний бізнес-хаб, ще одна магістраль для капіталу, що рухається з Європи до Азії (а ці зв’язки нині стають порівнюваними з трансатлантичною торгівлею). Зрештою, весь грандіозний комплекс, зведений під EXPO-2017, і має стати тим стартовим майданчиком для казахського економічного дива — тут повинна постати біржа, на яку прийдуть гравці з Азійсько-Тихоокеанського регіону, Близького Сходу, сусідніх держав. Обіцяно багато: принципи англійського права, пільговий податковий режим, незалежний фінансовий суд. Сінгапур, одним словом.

Загалом казахстанські медіа на тлі EXPO-2017 переповнені пафосом і змалюванням перспектив, які чекають на країну. Однак за деклараціями й красивими презентаціями наразі важко розгледіти справжній потенціал країни, що претендує на роль «азійського тигра».

Звести хмарочоси, як у Сінгапурі, ще не означає повторити його економічний успіх. Стрибок із сировинної економіки в постіндустріальну — завдання амбітне, і якщо Казахстану це вдасться, він буде першим у списку пострадянських країн. Можливо, Сінгапуром стане окремо Астана, життя в якій і тепер істотно відрізняється від менш показової провінції. До того ж корупція в країні залишається доволі високою (за даними Transparency International, на одному рівні з Україною), що аж ніяк не відповідає амбіціям майбутнього азійського тигра.

Читайте також: Совок – це щеплення від реформ

Для здійснення такого стрибка потрібна підготована належним чином еліта. І в цьому сенсі Казахстан уже провів певну роботу: від 1993-го в державі працює програма «Болашак» («Майбутнє») — система державних грантів, що передбачає навчання й стажування у престижних закордонних університетах і компаніях. За весь час програмою скористалося близько 12 тис. громадян, більшість яких (близько 75%) продовжила кар’єру в державних органах. Вимоги (включно з підвищенням рівня знань державної мови) переглядалися з урахуванням зміни пріоритетів керівництва держави. Процес надання гранту подібний до отримання банківського кредиту: у майбутнього студента (магістра, PhD тощо) в Казахстані повинні бути поручителі, які в разі неповернення мають компенсувати державі вартість навчання. 

Китай — сусід, один із провідних ділових партнерів (тільки за три квартали 2016-го приплив китайських інвестицій до Казахстану зріс усемеро) і певною мірою приклад для наслідування. Однак на рівні суспільної свідомості казахи дещо побою­ються китайської експансії, особливо в агросекторі. Останні помітні протести в країні відбувалися 2016-го й були викликані саме страхами перед довготерміновою орендою земель китайськими інвесторами. Наразі «нашестя зі Сходу» не сталося. Втім, страхи живуть: не так через конкретні ринки, як просто перед надміру спритними китайцями з їхньою динамічною діловою культурою, що дисонує з куди розміренішим казахським трибом життя. 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В останній день роботи Форуму видавців у Львові Тиждень.ua поговорив з відомим британським юристом-міжнародником Філіпом Сендсом – автором нон-фікшну про Львів, у якому, на додачу до магістральної теми історичної пам’яті й забуття, піднімаються й болючі питання щодо українського минулого часів Другої світової війни.
    22 вересня, Олена Кухар
  • Як упорядкувати медійний простір, не зазіхаючи на свободу слова
    22 вересня, Денис Казанський
  • Протягом поточного півріччя, з липня до грудня 2017-го, Естонія головує в Раді Європейського Союзу. З міністром закордонних справ країни під час його візиту до Києва Тиждень обговорив позицію Естонії в питанні розташування миротворців у Східній Україні, очікування від наступного саміту Східного партнерства, а також відносини між Україною та Естонією й Україною та ЄС.
    22 вересня, Анна Корбут
  • Є проблемка. Смішна, якщо розглядати її в контексті міста, у якому вже три роки йде війна. Але якщо подивитися на це питання в масштабах невеликої родини, статок якої нижче середнього, проблема виявляється великою та серйозною.
    22 вересня, Вікторія Малишева
  • На запитання, чи змінилося щось у їхньому житті через оголошене перемир’я, мешканці маленького селища Піски, яке входить до складу горлівського Зайцевого, відповідають гіркою посмішкою. І перепитують: про яке саме з колись оголошених ідеться? Бо щодня вони відчувають різні відтінки цього дивного явища, якого насправді немає...
    21 вересня, Єлизавета Гончарова
  • Через несприйняття Трампом домовленостей Барака Обами з Тегераном світ може стати небезпечнішим
    21 вересня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено