Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 березня, 2011   ▪   Жанна Безп’ятчук   ▪   Версія для друку

Приречені боротися

Японія має шанси повторити свої успіхи зі швидкого відновлення після попередніх катастроф. Але щоб уникнути дефолту, їй доведеться вкотре шукати якісно нову модель розвитку
Матеріал друкованого видання
№ 12 (177)
від 25 березня, 2011
Приречені боротися
АР
«Квітами Едо» називають японці вогняні стовпи, що супроводжують пожежі, спричинені землетрусами та цунамі. Неймовірне вміння опоетизовувати нищівну руйнацію та смерть. Едо – це давня назва Токіо. Вже вчетверте за останні сто років Японія відроджуватиметься з попелу й звалищ. Коли «квіти Едо», або «квіти зла», розпустили свої пелюстки над атомною електростанцією Фукусіма-1, весь світ затамував подих. Якщо остаточно буде підтверджено інформацію про те, що компанія-оператор АЕС Tokyo Electric Power Company впоралася з аварією, для країни, для регіону Східної Азії та, зрештою, для всього світу прийде час осмислювати, що ж таки трапилося. Щоразу, відбудовуючи свою економіку чи то після стихійних лих, чи то після Другої світової, Японія неабияк змінювала себе. Не завжди, щоправда, на краще, якщо пригадати мілітаристську траєкторію розвитку країни після великого землетрусу Канто 1923 року. 
 
Цього разу Країні Вранішнього Сонця знадобиться на відбудову щонайменше п’ять років, хоча вже в ІІІ кварталі 2011-го фахівці очікують, що економічне зростання відновиться, хай і незначною мірою. Наразі мало хто береться робити якісь масштабні прогнози, але кілька важливих уроків цієї трагедії та очевидні потреби змін уже сформульовані.
 
Транспарентність у менеджменті мирного атому. В апогей аварій на АЕС Фукусіма-1 японський уряд Наото Кана намагався покласти повну відповідальність на компанію – оператора електростанції, за що його вже піддали критиці. Японці стверджують, що державні регулятори галузі атомної енергетики діяли не­ефективно, невідкрито й так само відповідальні за те, що сталося. Фукусіму-1 мають закрити. Своє рішення призупинити чи заморозити будівництво нових та продовження терміну експлуатації старих реакторів оголосили Німеччина, Китай, те саме можуть зробити і США. У Піднебесній нині будують 27 нових реакторів. Це половина таких проектів у світі. Потреба Китаю в енергії така велика, що відмовитися навіть від частини цих нових реакторів він не може. Але вибирати технології будівництва й експлуатації реакторів країні відтепер необхідно ретельніше. 
 
А от реакція Росії та Білорусі на сумні події в Японії цілком протилежна. У дні катастрофи Владімір Путін відвідав Мінськ, щоб домовитися про побудову в Білорусі атомної електростанції, і запропонував надати Індії позику для зведення на її території російської АЕС. Атомну станцію в Білорусі мають спорудити неподалік кордону з Литвою, чим уже занепокоєні литовці. А міліція, за даними Білоруської антиядерної кампанії, розпочала розслідування проти трьох тисяч білорусів, які підписали петицію проти будівництва АЕС. У себе вдома Росія виробляє на 32 АЕС близько 17% електроенергії. Путін має намір довести цей показник до 20–30%, побудувавши ще 11 реакторів.
 
Трагедії Чорнобиля та Фу­кусіми-1 порушують надважливе запитання: наскільки не­демо­­кратична модель управління, за якої громадський контроль неможливий чи дуже обмежений, хабарі й відкати під час будівництва є обов’язковим явищем, а система менеджмен­­ту енергетики повністю закри­­та, спроможна впоратися з усіма можливими викликами в галузі й гарантувати безпомилковість технологій? Чимало експертів переконані, що в демократичній системі розвиток мирного атома набагато безпечніший. А в Японії це, своєю чергою, може сприяти подальшій політичній лібералізації, що відбуватиметься під тиском громадян. Можуть утвердитися нові політичні си­­ли на противагу Ліберально-демократичній та Демократичній партіям. Наото Кан – член останньої, яка до 2009 року була опозиційною силою. Однак він так і не став популярним в Японії лідером.  
 
Зростання державного регулювання. За попередніми оцінками, вартість відбудови Японії після цьогорічних землетрусу й цунамі точно перевищить витрати після землетрусу в Кобе 1995 року ($131,5 млрд) та витрати США після урагану Катрін 2005-го ($123 млрд). Щоб заспокоїти інвесторів та допомогти банкам підготуватися до великого попиту на позики для відбудови, Банк Японії вже в перші два дні катастрофи влив у банківську систему країни $282 млрд. Саме від політики японського уряду залежатиме те, як успішно цього разу країна вийде зі скрутного становища. На думку Світового банку, приватні страхові компанії візьмуть на себе лише частину, ймовірно, не дуже велику, витрат на відбудову країни. Саме державний бюджет, а також приватні господарства нестимуть на своїх плечах фінансовий тягар відбудови. Державний борг Японії сягнув 228% ВВП. Державні ін’єкції ліквідності, витрати на інфраструктурні проекти збільшать боргові зобов’язання уряду. На цьому тлі прогнозується підвищення податків, нарощування державного протекціонізму. Уряд протидіятиме подорожчанню єни, захищаючи інтереси японських експортерів. Також передбачається, що відбудеться масштабна репатріація активів японських інвесторів, тобто вони продаватимуть свої іноземні цінні папери, що вплине на міжнародні фінансові ринки, хоча варто враховувати, що в їхніх портфелях, за оцінками американської фінансової компанії Citigroup Inc., чимало японських державних облігацій. Цілком імовірно, що уряд, щоб уникнути дефолту, спільно із суспільством шукатиме взагалі принципово нову модель розвитку.
 
Переформатування урбаністичного й соціального простору. Три найбільш постраждалі префектури Японії Міягі, Фукусіма й Івате, за оцінками інвестиційного банку Nomura, давали лише 3,6% ВВП. Але якщо додати ще й інші менш уражені території, то в підсумку отримаємо 10,8% ВВП, а це вже чимало. Землі згаданих префектур були, за японськими мірками, не густонаселеними й менш індустріалізованими, ніж інші регіони. Ймовірно, більшість колишніх рибацьких поселень не відбудовуватиметься, а старих людей, які походять із цих префектур, заохочуватимуть переселятися до великих міст ближче до лікарень і соціальних служб. Саме люди похилого віку стали основними жертвами катастрофи, оскільки не могли вчасно видряпатися на узвишшя. Японія також муситиме шукати нові рішення в урбаністичному будівництві. Щоразу після чергового лиха вона успішно вдосконалювала сейсмостійкість будівель.
 
Увага до забутих небезпек. Землетруси й цунамі – це аж ніяк не всі неминучі лиха країни. Японці вже понад століття очікують виверження стратовулкана Фудзі (Фудзіяма) на острові Хонсю. За їхніми оцінками, там уже накопичилася колосальна енергія. За найгіршого сценарію розвитку подій його виверження може стерти з мапи світу Токіо, що лише за 90 км від вулканічної гори. 
Японці продемонстрували витримку й мужність, варті великої шани. Цими трагічними днями в країні не було випадків мародерства, загибелі людей внаслідок масової паніки, всі основні служби країни працювали і працюють. Хоч би як страшно й сумно це звучало, проте в японців знову є спільна мета, яка їх об’єднає і за якийсь час оживить країну, – відбудовувати себе. А будівельний бум стимулюватиме її економіку. 
 

Коментар експерта

Володимир Пирогов, 
завідувач кафедри мов і цивілізацій Далекого Сходу Київського національного лінгвістичного університету, кандидат філологічних наук

– Японці визнають, що живуть, постійно очікуючи на катастрофи, у страху. І кажуть, що це в них генетично закладено. Для них землетрус – це те лихо, якого вони не можуть уникнути. Взагалі ставлення японців до смерті чи  Бога не таке, як у нас. Вони вважають, що життя – це низка випробувань. І вони не бояться смерті так, як ми. Їх відповідно виховують із самого дитинства. Щоразу після пережитих лих японці роб­лять певні організаційні, структурні висновки. Я бував багато разів у Хіросимі. Там донині зберігся каркас залізобетонної будівлі, що вцілів після катастрофи. Японці зрозуміли, що саме залізобетон може витримати і пожежі, і лиха. Відтоді вони практично всі свої будинки зводять на основі таких конструкцій.

Чи японці не задоволені своєю політичною системою? Я багато спілкувався з пересічними людьми. Вони справді критикують дії влади, обурюються тим, що пенсії невисокі. Але не бояться протестувати, можуть вільно висловлюватися. Японська владна верхівка все ж таки прислуховується до людей: вона боїться їхньої негативної реакції. Тепер політики там працюють в умовах жорсткої міжпартійної конкуренції. У цій країні фактично панує соціалізм. Є дешеві базари, де продукти продаються за мізерними цінами спеціально для людей, які не можуть собі дозволити купити їжу деінде.

Зверніть увагу, під час останніх трагічних подій у Японії не було зареєстровано випадків мародерства. Колись я обережно запитав у японської колеги, чи підняла вона б тисячу єн, якби вони лежали на дорозі. Вона відповіла: «Та ти що? Це такий сором!» А ось інший приклад, що ілюструє специфіку японського менталітету. Японська фірма Life Doors купувала задешево, а продавала задорого, тобто могла наживатися на людях. Її закрили. Такі речі ілюструють світогляд народу, який і допомагає їм швидко відбудовуватися.

Найбільші катастрофи в Японії за останні 100 років

Землетрус Канто 1923 рік (7,9 балів). 
Найсмертоносніший землетрус в сучасній історії країни: загинуло 143 тис. людей. Зруйновано столицю Токіо, портове місто Йокогама, околиці в префектурах Канаґава, Сідзуока тощо. Десятки тисяч людей згоріли. Під час трагедії країною почали ширитися чутки про те, що корейці, які там жили, наживаються на людському горі й чинять грабунки та підпали, а також отруюють колодязі. Почалися масові вбивства корейців, а також інших жителів (китайців, японців, які розмовляли діалектами). Було вбито, за різними даними, від 2500 до 6600 людей. Дві тенденції укорінилися після цієї катастрофи. Перша – це широкомасштабна інфраструктурна відбудова країни: швидкісні дороги, залізниці, великі паркові зони в Токіо надали нових обрисів країні. Проте все це зруйнують американці під час Другої світової війни. Друга тенденція – рішуче утвердження японського мілітаризму та ультранаціоналізму.
 
Занепад унаслідок Другої світової війни. 
Промисловість та інфраструктура пов­ністю зруйновані. Стратегічним бомбардуванням піддавалися 67 японських міст, чверть усіх будівель у країні знищена. Протягом перших місяців після скинення атомних бомб на Хіросиму та Нагасакі загинуло від 150 до 246 тис. японців, переважно мирних жителів. За умовами капітуляції у війні, Японія втратила важливі промислові райони: Корею та Маньчжурію, куди вона вливала до того часу неабиякі кошти. Передбачали, що в містах, випалених ядерними бомбами, багато десятиліть нічого не ростиме й ніщо не будуватиметься. Але вже 1955-го в Хіросимі почали зводити багатоповерхівки, 1974-го місто пов­ністю відновлено. Було девальвовано єну: її курс щодо долара становив 360 : 1. Це стимулювало експорт. На початку 1955-го ухвалено Закон «Про стартові кошти»: держава стала інвестувати певну частину бюджету в проекти, що мали високі ризики. Гроші вона брала в системі державних банків, де прості японці зберігали свої заощадження. Коли проекти починали приносити прибутки, держава продавала їх приватним корпораціям. У 1974–1978 роках новим пріоритетом розвитку Японії стала наука. Компанії, що впроваджували наукові інновації у виробництво, отримували від держави пільгові кредити. За нетривалий час побудовано 23 наукові центри й інститути в різних містах. (Докладніше про повоєнну відбудову див. Тиждень, № 10/2010). 
 
Землетрус Хансін у місті Кобе 1995 року (6,8 бала). 
Загинуло 6434 людини, з них – 4600 людей у портовому місті Кобе, зруйновано понад 200 тис. будівель. До катастрофи Кобе був найбільшим портом країни й одним із найпотужніших в Азії. Нині він лише четвертий у країні за розміром і значущістю. Відчутний спад виробництва в Японії відбувся лише в перший місяць після катастрофи. Після того країна вже почала відроджуватися. Їй знадобилося лише 18 місяців, щоби повністю відновити своє промислове виробництво, один рік, щоб цілком відновити імпорт і на 85% – експорт. Однак самі японці розкритикували дії уряду Томіїті Мураями, лідера ліберал-демократів (1994–1996), який у перші дні лиха відмовився від запропонованої США, Великою Британією, Південною Кореєю та іншими країнами допомоги. Він також відхилив пропозицію інших країн направити до Японії своїх медиків. Японці були переконані, що їхні очільники реагували неоперативно на події, внаслідок чого загинуло ще більше людей. Після цієї катастрофи уряд збільшив витрати на сейсмостійкі будівельні конструкції. Тоді ж Японія майже цілковито зосередилася на вирішенні внутрішніх питань, відмовившись від активної зовнішньої політики. Нині експерти зауважують, що останні 15–20 років стали в історії країни періодом уповільнення економічного зростання, що межувало зі стагнацією. 

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено