Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 травня, 2017   ▪   Едвард Лукас   ▪   Автор The Economist, старший віце-президент аналітич­ного центру CEPA   ▪   Версія для друку

Перемога Макрона: все тільки починається

Перемога Емманюеля Макрона вселяє оптимізм. Процеси, що з нею пов’язані, — аж ніяк
Матеріал друкованого видання
№ 19 (495)
від 11 травня
Перемога Макрона: все тільки починається

Демократія на Заході має функціонувати так. Популістським партіям, які пропонують відповіді, що збурюють і тішать юрби, місце на маргінесі. На виборах між собою змагаються мейнстримні політсили, тобто великі союзи ідеалістів і прагматиків, що відображають певним чином структуровані соціальні та економічні інтереси. Результати мають визначати виборці, а не втручання зовнішніх гравців.

Нині обставини вже інші. Тепер у нас перегони між політичним мейнстримом, що гуртується навколо одного-єдиного кандидата, і його суперниками, що виступають проти системи (найсвіжіший приклад у Франції). Традиційні коаліції розпадаються. Партії, які колись домінували в політиці, розвалюються зсередини. І велику (хоча наразі й не вирішальну) роль на виборах відіграють зовнішні гравці — росіяни, що зливають зламане й викрадене електронне листування.  У США була подібна історія: істеблішмент (зок­рема, багато республіканців, які завзято виступали проти кандидатури Дональда Трампа та входили до руху Never Trump) здебільшого підтримував Гілларі Клінтон. Але Дональд Трамп її переміг. Маючи репутацію нечистого на руку олігарха, він примудрився спрямувати обурення громадськості проти системи, якою заправляють ті самі нечисті на руку багатії. Звісно, прислужилося й листування з кампанії Клінтон, яке розкопали й злили в мережу росіяни.

Така сама хвиля обурення несправедливою системою та «розумниками», що збирають собі найкращі її плоди, вкупі з російським втручанням потужно прокотилася і Францією. Однак до самого берега вона не дісталася, бо Макрон був від початку набагато кращим кандидатом, ніж Клінтон у США. Він не походить із політичної династії. Є таким собі аутсайдером. Макрон не тримався так, ніби політика йому належить. Його меседж, що акцентує на проєвропейському лібералізмі та модернізації, звучав значно привабливіше від риторики Клінтон, у якій практично чулося погано приховане «тепер моя черга».

Читайте також: Задача для Макрона: не стати Обамою

Перевага Макрона ще й у тому, що він має схвалення істеблішменту, але не є його заручником. Представники істеблішменту об’єдналися на підтримку Макрона. Але йому не потрібно робити те, що їм захочеться.  Та річ у тім, що Макрон переміг тільки через фактичний колапс французької політичної системи. Франсуа Олланд Соціалістичну партію, до якої належить, знищив. На правому фланзі підкачав Франсуа Фійон: його недбале ставлення до бюджетних коштів (узяв свою дружину на посаду, якої фактично не існує) яскраво продемонструвало зневагу до правил в особистих інтересах, що вже позбавила істеблішмент легітимності в очах народу.

Може статися так, що перегони, які відбулися у Франції цими вихідними, були переломним моментом. І рух Макрона «Вперед!» (En Marche!) здобуде на диво багато голосів на виборах до парламенту на початку червня. Це дасть йому можливість сформувати ефективний уряд. Не виключено, що французька політика переформатується навколо сучасної лівоцентристської партії (яка частково підтримує ринковий підхід, але в соціальній політиці стоїть на ліберальних позиціях), з одного боку, і більш соціально консервативної, що завзятіше відстоює політику вільного ринку, — з другого. Але я на таке дуже не розраховував би.

Зокрема, хай як би склалася ситуація на лівому фланзі, схоже на те, що у французькій правій політиці в найближчій перспективі домінуватиме Марін Ле Пен. Вона програла на президентських виборах, але її потужна присутність під час усієї кампанії — прекрасний трамплін до парламентських перегонів.  

Читайте також: Зітхнули з полегшенням: світова преса про вибори у Франції

Кремлеві не вдалося проштовхнути кандидата, на якого він ставив, — пропутінськи налаштованого Фійона. Зате вийшло досягти іншої, масштабнішої мети — підірвати легітимність і стабільність політичної системи, а ще змінити стратегічний розрахунок у ній. Чи не найбільше в першому турі французьких виборів вразило те, що понад 60% електорату проголосувало за так чи інакше прокремлівських кандидатів: Фійона, Ле Пен і крайнього лівого Жана-Люка Меланшона. Тільки 30% підтримали Макрона та соціаліста Бенуа Амона. Це чітко засвідчує вплив Кремля у країні, яка була однією із засновниць НАТО і є однією з двох ядерних держав Європи.

Велика Британія нині здебільшого не залучена до європейських безпекових процесів (принаймні доки не вгамуються пристрасті навколо Brexit). З огляду на непевність стосовно геополітичних інстинктів та послідовності Дональда Трампа Німеччина за канцлерства Анґели Меркель наразі лишається останньою міцною опорою євроатлантичного безпекового ладу. Після несподіваної перемоги на президентських виборах у США і майже успіхів у Франції Кремль націлиться на німецькі вибори, що відбудуться восени. Елемент несподіванки Росія, може, і втратила, але якоїсь відчутної політичної ціни за втручання у вибори в західних країнах не заплатила.

Читайте також: Франція обрала помірковане політичне новаторство

Хотілося б вірити, що обурення нахабними каверзами Росії на виборах, особливо на тлі перемоги Макрона, зумовить перезавантаження французької, а разом із нею і західної політики. Ідеальна нагода для цього — участь Франції в посиленні передової присутності НАТО у країнах Балтії. Джон Вінокур у влучному дописі для Wall Street Journal зауважив: «Макрон… пообіцяв, що першою його поїздкою в ролі президента країни стануть «відвіди­ни солдатів». І якщо відкинути фактор виборчої риторики, то зараз новий головнокомандувач має поїхати до бараків французьких морських піхотинців в естонській Тапі, коли він справді серйозно хоче заявити про себе як про відповідальну людину».

Інше питання полягає в тому, що ми робитимемо (якщо робитимемо) для стримування майбутніх політичних атак РФ. Теоретично варіантів багато. Владімір Путін має боятися невдоволення Заходу. Адже загалом на Заході в 7 разів більше населення, ніж у Росії, і в 14 разів більший ВВП. Та російському президентові, який захоплюється дзюдо, добре відомо, що менший противник із належними вміннями, спритністю та рішучістю здатний подолати більшого й сильнішого. Західна політична система стала навдивовижу вразливою через нашу жадібність, легковажність і зарозумілість. Доки не дамо собі з цим раду, Росія експлуатуватиме їх і перемагатиме.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В останній день роботи Форуму видавців у Львові Тиждень.ua поговорив з відомим британським юристом-міжнародником Філіпом Сендсом – автором нон-фікшну про Львів, у якому, на додачу до магістральної теми історичної пам’яті й забуття, піднімаються й болючі питання щодо українського минулого часів Другої світової війни.
    22 вересня, Олена Кухар
  • Як упорядкувати медійний простір, не зазіхаючи на свободу слова
    22 вересня, Денис Казанський
  • Протягом поточного півріччя, з липня до грудня 2017-го, Естонія головує в Раді Європейського Союзу. З міністром закордонних справ країни під час його візиту до Києва Тиждень обговорив позицію Естонії в питанні розташування миротворців у Східній Україні, очікування від наступного саміту Східного партнерства, а також відносини між Україною та Естонією й Україною та ЄС.
    22 вересня, Анна Корбут
  • Є проблемка. Смішна, якщо розглядати її в контексті міста, у якому вже три роки йде війна. Але якщо подивитися на це питання в масштабах невеликої родини, статок якої нижче середнього, проблема виявляється великою та серйозною.
    22 вересня, Вікторія Малишева
  • На запитання, чи змінилося щось у їхньому житті через оголошене перемир’я, мешканці маленького селища Піски, яке входить до складу горлівського Зайцевого, відповідають гіркою посмішкою. І перепитують: про яке саме з колись оголошених ідеться? Бо щодня вони відчувають різні відтінки цього дивного явища, якого насправді немає...
    21 вересня, Єлизавета Гончарова
  • Через несприйняття Трампом домовленостей Барака Обами з Тегераном світ може стати небезпечнішим
    21 вересня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено