Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 травня, 2017   ▪   Алла Лазарева   ▪   Париж   ▪   Версія для друку

Задача для Макрона: не стати Обамою

«Усе може піти шкереберть за два тижні!» — журналісти TF1, що зняли фільм «За лаштунками перемоги», вихопили ці кілька слів із наради Емманюеля Макрона з найближчими соратниками відразу після оголошення результатів першого туру.
Матеріал друкованого видання
№ 19 (495)
від 11 травня
Задача для Макрона: не стати Обамою
Фото: reuters

Документалістика засвідчує: із холодним, тверезим, швидким аналізом подій та контексту в новообраного президента Франції проблем немає. «Виняткові інтелектуальні здібності», «жвава особистість», «ентузіаст», але й «надто комунікабельний» — так характеризують його університетські викладачі.

Утім, за п’ять тижнів, які залишилися до першого туру парламентських виборів, усе може стати сторчголов. Аби не перетворитися на політичну декорацію, Макрону потрібен інструмент дієвості — парламентська більшість. Він виставляє кандидатів у всіх виборчих округах, підбираючи їх за методом великих підприємств. Кожен, хто хотів би стати народним обранцем від нової партії «Вперед, Республіко!», заповнює анкету на сайті. Для колишніх прем’єрів, як-от Манюель Валльс, котрий повідомив, що не проти стати депутатом від партії Макрона, винятку не буде. «У вас залишилося два дні, щоб подати кандидатуру», — відповідають у Макроновій команді. Франція завмирає від подиву, бо ніколи політику тут не здійснювали таким способом.

Читайте також: Зітхнули з полегшенням: світова преса про вибори у Франції

«Ми оновимо політичне життя!» — пообіцяв Емманюель Макрон. Чи виграє він парі, зламавши усталену систему непублічних домовленостей? Планку принаймні виставлено дуже високо. Водночас опоненти прагнуть реваншу. Протестний електорат, що ситуативно підтримав нового президента в протистоянні з Марін Ле Пен, не обов’язково проголосує за нову партію, де добра половина кандидатів згідно із проектом не матиме попереднього політичного досвіду в державних інституціях. Здобувши посаду президента, Емманюель Макрон виграв лише перший бій. Справжня битва — за можливість утілити замислене — попереду.

Його політична зірка злетіла так швидко, що французи не встигли ані роздивитися, хто він, ані усвідомити, яким є його реальний потенціал. Макрона не так просто охарактеризувати за конкретними результатами: на державних посадах він працював недовго. Два роки — заступником генерального секретаря в команді президента Франсуа Олланда, такий самий час — міністром економіки. Мабуть, найпомітнішим досягненням політика на державній службі став документ, який поза очі так і називають — закон Макрона. Він лібералізує певні галузі економічної діяльності, дозволяє крамницям працювати в неділю, спрощує винайм для роботи вночі... Обговорення та голосування просувалися важко, але закінчилися успішно. Саме тоді Макрон, певно, і зажив репутації наполегливого, результативного політика ліберального кола.

Макрон поставив собі настільки амбіційні цілі й має до їх здійснення такий потужний опір усередині країни, що йому може просто не вистачити ресурсу — особистого й кадрового — для зовнішньополітичних звершень

Рух «Вперед!», створений із нічого, у країні, де соціальні ліфти працюють зі скрипом, свідчить, що Емманюель Макрон здатен не лише генерувати енергію, а й утягувати у своє магнетичне поле інших. Утім, сподобатися виборцю наразі не означає стати успішним реформатором. Іще менше гарантований успіх зовнішніх політичних проектів новообраного лідера: сильна Європа, міцні трансатлантичні зв’язки, посилене партнерство з Німеччиною... Навіть якщо Анґела Меркель відверто втішена результатами французьких виборів, не факт, що сама вона залишиться при владі. Український міністр закордонних справ в інтерв’ю «Голосу Америки», звичайно, висловив сподівання на активну роль Макрона в «нормандському форматі» й на те, що війна в Україні стане однією з пріоритетних тем візиту нового французького президента до Німеччини, але як воно складеться насправді, не знає ніхто: забагато невідомих в одному рівнянні.

«Емманюель Макрон має всі шанси стати французьким Тоні Блером», — вважає його співвітчизник — журналіст, який спеціалізується на економіці. Та виникає інше запитання: чи не стане Макрон у царині міжнародної політики таким собі французьким Обамою? Елегантним, модерним, навіть дещо гламурним символом оновлення та руйнування шаблону, але водночас... відстороненим від чужих воєн та проблем поза кордонами власної держави. Безпардонність Росії в Сирії та в Україні не останньою чергою наслідок поблажливості попереднього, привітного та доброзичливого, американського президента. То чи не покаже нам Франція другу серію?

Читайте також: Франція обрала помірковане політичне новаторство

«Обама був розумним і прогресивним політиком, — вважає Мирослава Гонгадзе, головний редактор української служби «Голосу Америки». — На жаль, він, на мій погляд, погано розумів Східноєвропейський регіон, який не був його пріоритетом. Тому, навіть одного разу побувавши в Україні, не перейнявся нею. За своєю ідеологією Обама не вірив у вирішення конфліктів силовими методами і вважав як людина інтелектуальна та логічна, що про все можна домовитися. Не врахував реальної небезпеки, яка походила від Росії, і шукав із нею точки дотику. Вважаю, що в цьому контексті він припустився помилки, але недооцінювати його зусилля я також не схильна. Обама здійснив багато прогресивних змін у США, і це поповнює його скарбничку добрих справ. Зрештою, він же став лауреатом Нобелівської премії миру і йому треба було виправдовувати вручену авансом нагороду».

Добрий для американців і майже відсутній для решти світу... Звісно, що Франція не має ані масштабів впливу, ані відповідальності на рівні Америки. Утім, небезпека такої собі «обамізації» президента Макрона реальна. Новий французький лідер поставив собі настільки амбіційні цілі й має до їх здійснення такий потужний опір усередині країни, що йому може просто не вистачити ресурсу — особистого й кадрового — для зовнішньополітичних звершень. У проекції на Україну це означає, що переговори в «нормандському форматі» можуть так і залишитися розмовами в ім’я розмов, «щоб не втрачати контакт», як кажуть французи. Українська карта в європейській грі зовсім не козирна. Росія, звичайно, все зробила, аби дістати до кісток Макрона під час виборчої кампанії. Але сильні держави не знають емоцій — вони визначаються за інтересами.

Читайте також: Путін в активному пошуку

Аналізуючи скупі висловлювання Емманюеля Макрона на міжнародні теми, знаходимо кілька обнадійливих фраз. «У мене інші цінності, ніж у Владіміра Путіна», — заявив кандидат під час дебатів перед першим туром. «Я не хочу укладати пактів із Путіним, на відміну від вас», — відповів він Марін Ле Пен. Колись давніше, за президентства Ніколя Саркозі, молодий, перспективний та амбіційний Макрон відмовився висуватися кандидатом у депутати від керівної тоді правої партії, пояснивши: «Це не збігається з моїми принципами». Чи зберег­ли ці принципи сьогодні необхідну пружність, аби не дозволити політикові прогнутися під тиском Росії, яка, просуваючись до своєї мети, принципами не обтяжується? Відсторонитись, як зробив Обама, простіше.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.