Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 травня, 2017   ▪   Катерина Барабаш   ▪   Москва   ▪   Версія для друку

Цукерка для російського ліберала

Чому протестна частина російського електорату ніколи не прийме незалежності України
Матеріал друкованого видання
№ 18 (494)
від 4 травня
Цукерка для російського ліберала
фото: reuters

У Москві в межах Садового кільця куди не плюнь — у ліберала неодмінно поцілиш. І кожен, кому не до душі Путін, ладен зарахувати себе до лібералів. А там уже з його легкої руки туди ж його зараховує й суспільна думка. Та позаяк Росія — країна фантомів та ерзаців, то й суспільна думка тут часом навиворіт. Ну й із загальною грамотністю біда. Інакше більшість тих, хто називає себе лібералом, а за ними й суспільна думка, а слідом за нею і великий прошарок прихильників різноманітних антисвобод знали б, що не всякий противник диктатури — ліберал. Ліберал — це передусім той, хто вважає пріоритетом невід’ємні природні людські права: на життя, на свободу, на власність.

Тому, коли чую, наприклад, про «ліберала Навального» чи «ліберала Ходорковского», хочеться просто тицьнути того, хто говорить, носом в енциклопедію, щоб уважно почитав про лібералів і знав, із чим їх їдять. Російський «ліберал» лишається таким, доки не відкриє рота. А вже якщо відкрив, звідти неодмінно якісь імперські жаби починають вистрибувати. Останнім часом вони вистрибують дедалі жвавіше, а надто коли мова заходить про Україну. Російський «ліберал» як дитя. Гладять його по голівці — дядя хороший, дають цукерочку — дядя найкращий у світі, забули дати цукерочку й погладити — дядя поганий, не хочу більше з ним водитися.

Читайте також: Лібералізм і зло

Три роки минуло від подій на Майдані. Три роки від початку війни на Сході України. Як же добре я пам’ятаю той марш на захист України з жовто-блакитними стрічками, з прапорами, з плакатами «За нашу і вашу свободу!» — та чого там тільки не було. Але головне — були ейфорія, заздрість — «вони змогли, а ми на печі сидимо!» — і віра, що докотиться й до нас. Події в Україні були для нас світлом у кінці тунелю і прикладом того, що ніколи не пізно. А потім — от лихо… Україна ж наших сподівань не виправдала. До влади прийшли не ті, Порошенко такий самий наглий олігарх, як і наші тут, у Росії, Савченко виявилася агентом ФСБ та антисеміткою, українська влада стала забороняти російські фільми, а самі українці, як виявилося, не знімають капелюха перед нашим співчуттям щодо подій у країні. Останнє, знаєте, взагалі ні в які ворота. Ми тут строчимо пости у Facebook проти війни на Донбасі, а нас по той бік Донбасу не цінують. Ну й нехай, ми теж із вами так будемо, тьху на вас. І вчорашні захисники вже перестали підраховувати жертви війни на Сході України, війна із сусідом стала для нас черговою реальністю, потім з’ясувалося, що Крим не бутерброд (за Навальним), а Україні треба зробити російську другою державною мовою і взагалі рвати культурні зв’язки з Росією недалекоглядно (за Ходорковскім). Після авіакатастрофи над Чорним морем, убивства посла в Туреччині та смерті Чуркіна багато лібералів міцно припечатали злих на язик українців, які оголосили, що їм анітрохи не шкода загиблих і померлих. Пішли одна за одною образи, мовляв, навіщо українці всіх росіян під одну гребінку, ми ж усі різні. У Росії не усвідомлюють, що в Україні справжня війна, затіяна Росією. Що це трагедія, у якій винна наша батьківщина.  

російська Ліберальна меншість на своїй невеликій території вдається до тих самих прийомів і засобів, якими на решті території користується офіційна ідеологія

Анексія Криму стала віхою не тільки в російсько-українських відносинах та в панівному світовому ладі. Вона показала і той внутрішній конфлікт, у якому вже давно живе волелюбна частина російського суспільства. Російський «ліберальний» сегмент так спіткнувся об Крим, що не встояв на ногах. Навмисне беру «ліберальний» у лапки, бо величезна кількість висловлювань тих, хто зараховує себе до лібералів, начинена абсолютно консервативними імперськими сенсами. Ось, наприклад, Іріна Хакамада, яка колись, у 1990-ті, стояла біля початків російського ліберального руху, без жодного сумніву пропонує викупити Крим в України. Вона називає це словом «контрибуція».

Лідер «Яблока» Ґріґорій Явлінскій, розмірковуючи про Крим, пропонує провести там ще один референдум. «Ще один», розумієте? Тобто один уже, виходить, був. Лідер колись шанованої партії називає крадіжку великої території однієї країни іншою «референдумом». Щоправда, референдум, на його думку, вийшов такий собі, саме тому треба повторити, тільки вже без помилок. Олєґ Кашин, відомий російський журналіст, якого було побито мало не до смерті за його антипутінські статті, через рік після анексії півострова зізнається: «Я не можу, не бачу в собі моральних сил сказати, що Крим повинен бути частиною України. Не повинен. Я легко погоджуся з тим, що путінський Кремль, відбираючи його в України, вчинив безсовісно й цинічно, порушивши всі гласні й негласні міжнародні принципи, і про це можна довго й цікаво говорити, але будь-які зрозумілі й очевидні аргументи переважить ось це просте: так, він наш. Частиною України він став у результаті двох (хрущовської та єльцинської) трагічних випадковостей, путінська анексія ці випадковості усунула».

А ось і найліберальніша опозиційна партія

«ПАРНАС». На нещодавніх виборах до Думи другим номером у її списку йшов саратовський опозиціонер Вячеслав Мальцев. Ось його висловлювання про Україну, Майдан, Крим: «Майдан — це добре для російського народу. По-перше, тому що показує шлях для нашого народу. По-друге, тому що ця ситуація дасть змогу південно-східні області віджати. Ось уже зараз можна віджати Крим… Росії треба збирати землі російські. Як їх зібрати? Щоб зібрати, треба передусім розколоти. Це головне питання, про яке ніхто не говорить, оскільки всі за суверенітет і територіальну цілісність України. Але я проти суверенітету й територіальної цілісності України. Коли я кажу, що треба Крим забирати. Коли я кажу, що треба Південно-Східну Україну забирати… Та й Київ треба забирати. Ніколи не був Київ українським містом».

Читайте також: Лібералізм: свобода як ідеологія чи постійний вибір

Що ж виходить? Противники антисвобод дали задній хід? Ні, просто «переднього» ходу в них ніколи особливо й не було, якщо порівнювати російських лібералів із західними. На Заході лібералізм розвивався в тісній зв’язці з ринковими відносинами, а в Росії він народжувався в головах. Та й ліберальні традиції тут були надто вже своєрідними. Наприклад, один із зачинателів російської ліберальної думки Константін Кавєлін вважав ідеальним устроєм для Росії… монархію, тому що вона виключає боротьбу за владу, а це і є гарантією рівності. При цьому, на його думку, приватну власність треба взагалі скасувати — тоді не буде ні багатих, ні бідних. Для своїх західних сучасників-лібералів Кавєлін був носієм абсолютно антиліберальних традицій. Як кажуть, що росіянинові добре, те німцеві смерть.

Думається, одна з головних проблем нинішніх російських «лібералів» у тому, що всі вони родом із СРСР. Із тієї країни, яка будувалася на брехні, хабарництві та непозбутньому великоросійському шовінізмі. А СРСР, своєю чергою, виріс із величезної феодальної імперії, що століття за століттям приростала захопленими територіями, з населенням яких особливо не церемонилися. У Росії взагалі ніколи не було прийнято церемонитися з людьми. Тим більше з жителями колоній. А Україна як була в уявленні середньостатистичного російського шовініста російською колонією, так і лишилася. Той самий Навальний, який так зворушливо стурбований тим, аби жителі Криму не потрапили в бутерброд, безпристрасно заявляє: «Я не бачу взагалі жодної різниці між росіянами й українцями».   

Нетерпимість, властива російському режиму з його поліцейськими порядками, відчутно зачепила й ліберальне крило. Російський ліберал здатний ділити світ лише на чорне та біле. На його думку, все населення величезної країни ділиться на два табори: борці з режимом та його пособники. Наприклад, ти можеш скільки завгодно критикувати Путіна і компанію, але якщо заявиш, що не бачиш сенсу в маршах протесту, то ти зрадник і пособник. Ти навіть не маєш права бути толерантним до тих, хто сумнівається в правильності вибраного борцями з режимом шляху. Критикувати Навального недопустимо («Іншого в нас немає»). Морщитися від заяви Ходорковского злочинно («Він постраждав від режиму, а що зробив ти?»). Зізнатися, що ти ходиш до церкви, ганебно («РПЦ — провідник державної ідеології і не більше»). Не можна, недопустимо, ганьба, зрада визирати за червоні прапорці.

Читайте також: Російський ліберальний імперіалізм

Зараз скажу крамолу: серед думаючих людей у Росії — тих, хто відчайдушно критикує Путіна, — є й ті, хто вважає Крим російським і впевнений, що на Донбасі точиться громадянська війна. Їх, щоправда, мало й стає дедалі менше, але вони є. Сперечатися з ними навіть важче, ніж із постійними глядачами федеральних каналів: вони підтверджують свої переконання різними джерелами інформації, відмінними від російського телебачення. Проте якщо з глядачами федеральних каналів, як правило, дискутувати немає сенсу з огляду на їхню цілковиту зомбованість, то з цими не тільки можна, а й треба. Вони здебільшого готові до діалогу. Однак ліберально налаштована частина інтелігенції охоче й швидко робить цих людей ізгоями. І її мало турбує, що таким чином протестна частина електорату, і без того нечисленна, роздроблена, підоз­рілива, стає ще більш відокремленою й втрачає найменший шанс перетворитися на системну опозицію. Головне — заявити про свою непогрішність у поглядах.

Ліберальна меншість на своїй невеликій території вдається до тих самих прийомів і засобів, якими на решті території користується офіційна ідеологія. Різниця лише в тому, що одні біля керма, інші в тюрмі. Але країна переможного більшовизму поширює свої закони на всіх без розбору.

Євґєній Павловіч Радомскій, один із персонажів роману Достоєвского «Ідіот», людина освічена й заможна, любитель пограти в ліберала, залицяльник Аґлаї, каже: «…ніколи наш ліберал не в змозі дозволити мати кому-небудь своє особливе переконання і не відповісти негайно ж своєму опонентові лайкою чи навіть чимось гіршим…» І далі: «О, ви часто зустрінете в нас ліберала, якому аплодує решта і який, можливо, по суті своїй найнедоладніший, найтупіший і найнебезпечніший консерватор і сам не знає того!».

Фьодор Міхайловіч знав толк у лібералах.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Темою розмов номер один у всіх луганчан уже три роки залишається «хто і де провів літо 2014-го». Як у шкільних творах, коли у вересні треба було пригадувати й вигадувати щось, аби здивувати однокласників та вчительку, якщо твої канікули проминули геть звичайно.
    27 травня, Вікторія Малишева
  • Єдина система водозабезпечення, яка функціонує всупереч наявній лінії розмежування, потерпає від купи проблем, вирішувати які вкрай важко: економічних, екологічних, технічних.
    27 травня, Єлизавета Гончарова
  • Що таке трампономіка і чи має вона значення для українців
    27 травня, Любомир Шавалюк
  • Зустріч голів країн НАТО минула без гучних рішень
    26 травня, Юрій Лапаєв
  • Російські газотранспортні проекти як загроза для Європи
    26 травня, Юрій Лапаєв
  • Нова робота Джефа Кунса – гігантська копія порцелянової скульптури української художниці Оксани Жнікруп – протягом тижня була однією з топових тем західних мистецьких видань і українських соцмереж. Формально про плагіат не йдеться (лише про легітимне копіювання), але й поза цим аспектом тема вже оголила безліч цікавих питань.
    26 травня, Олена Кухар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено