Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 квітня, 2017   ▪   Пьотр Бурас   ▪   Варшава   ▪   Версія для друку

Три нові парадигми інтеграції ЄС

Як нинішні виклики змінюють засади Євросоюзу і трансатлантичної спільноти
Матеріал друкованого видання
№ 16 (492)
від 20 квітня
Три нові парадигми інтеграції ЄС
фото: reuters

У «Вчорашньому світі», блискучому авто­біо­графічному огляді культури й суспільства Європи на зламі XIX–XX століть, австрійський письменник Стефан Цвайґ показав, наскільки швидко категорії та концепції, що описують життя навколо нас, можуть виявлятися застарілими. Роки, що передували Першій світовій війні, від 1920-х відділяє якесь десятиліття, однак погляньмо в ретроспективі: між ними мало спільного. Для Цвайґа, який писав у 1940-му, цілий той минулий світ був не більше ніж неймовірною легендою.

Тож не дивно, що Цвайґову книжку сьогодні чи не найбільше читають і цитують. Є відчуття, що доба після холодної війни невпинно згортається (або вже сягнула дна). Паралельно бачимо, як стають застарілими поняття й переконання, котрі досі організовували наш світ. Глобалізація та взаємозалежність донедавна видавалися гарантами миру й співпраці. Вони ж таки виявилися джерелами конфліктів та інструментами тиску. Гасло «Річ в економіці, дурню!» більше не є догмою. Проблеми ідентичності й культури керують людьми не менше, ніж фінансове становище. Віру в неминучий тріумф ліберальної демократії заступили питання про альтернативи.

Читайте також: Російська організована злочинність на службі Кремля

Такий прорахунок актуальний і для Європейського Союзу. Це стосується не тільки хвилі популізму та євроскептицизму, яка заливає цілий континент. Важливіше те, що вона поряд з іншими факторами (зокрема, обранням Дональда Трампа президентом США) глибоко, хоча поки що й не зовсім помітно змінює фундаментальні припущення або парадигми, на яких стоїть проект європейської інтеграції.

По-перше, свободу потіснила безпека як цінність, що організує думку про майбутнє Європи. Європейська інтеграція була передусім проектом миру, а не свободи. Засновники об’єднаної Європи керувалися переконанням, що лише демократія, базована на свободі, гарантуватиме кінець доби конфліктів та війни у Старому світі. Інтеграція насамперед сприяла лібералізації (ринків) та дальшій відкритості (кордонів). Фундамент об’єднаної Європи тримається на чотирьох свободах (вільний рух людей, товарів, капіталу й послуг).

Європа із трансатлантичної перетворилася на постатлантичну. А раніше єдність і тісна співпраця  між країнами ЄС були значною мірою в інтересах Америки

Нині обговорення свободи щоразу частіше зосереджується на її «перегинах», а популісти годуються з дедалі більшої потреби суспільств у стабільності, певності й захисті власності. Працівники бояться конкуренції на трудовому ринку, яка стимулює зменшення видатків (соціальний демпінг). Вони вбачають в економічному патріотизмі спосіб забезпечити свої інтереси. Багатьом людям ціна безпеки (або її ілюзії), наприклад відновлення прикордонного контролю, не здається надто високою, коли порівнювати з тим, як вони сприймають загрозу тероризму або зміни місцевого середовища через міграцію. А отже, сила, яка найпотужніше формує політичну уяву суспільства та еліт сьогодні, — це вже не прагнення більших відкритості й інтеграції, яке рухало Європою впродовж минулих десятиліть, а радше панівне бажання більших безпеки та стабільності.

Така парадигма безпеки означає, що тиск на чотири фундаментальні свободи зростатиме. Особливо це стосується свободи руху робочої сили. І саме в цьому напрямі європейські еліти можуть легко дати суспільству сигнал, що розуміють його перестороги та потребу в безпеці. Австрійський канцлер Крістіан Керн уже оголосив, що планує запровадити принцип пріоритетності на своєму трудовому ринку для австрійських громадян. Але парадигма безпеки вже впливає через зміни в антитерористичному законодавстві та політиці надання притулку. Розмивання європейських стандартів у цих питаннях може мати тривалі наслідки, бо розсуне правові та психологічні межі того, що є прийнятним і того, що можна собі уявити.

Читайте також: Персональне мучеництво

По-друге, концепція єдності ЄС виключає думки про різні швидкості інтеграції. Дискусія про те, як стулити докупи країни-члени з різними можливостями й амбіціями, не нова. Насправді диверсифікованість інтеграції вже давно існує (наприклад, не всі країни ЄС входять до Шенгену або зони євро).

Утім, була загальна думка, що є нечітко визначений горизонт інтеграційного процесу і всі країни рухаються вперед, хоча темпи та стратегії в них різні. Таким чином, різні швидкості інтеграції бачилися радше як необхідне зло.

Ця парадигма цілісності нині не у фаворі. Різнорівнева інтеграція дедалі рідше бачиться викликом, а дедалі частіше — вирішенням проблем ЄС. Прихильники такого погляду стверджують, що єдиний спосіб запобігти розпаду Євросоюзу — послабити нитки інтеграції, надавши країнам-членам більше свободи в ухваленні рішень стосовно того, у яких проектах вони хочуть брати участь.

По-третє, Європа з трансатлантичної перетворилася на постатлантичну. ЄС завжди фактично був також і трансатлантичним проектом. Роль США тут визначалася не тільки безпековими гарантіями Вашингтона Європі. Не менш важливо, що єдність і тісна співпраця між країнами континенту були значною мірою в інтересах Америки.

Заяви Дональда Трампа й виступи на підтримку Brexit із заохоченням інших країн вийти з ЄС та критикою його як проекту, котрий служить інтересам виключно Німеччини, можуть демонструвати зміну цього підходу в американців.

Читайте також: «Європа різних швидкостей»

Відомий німецький публіцист Йозеф Йоффе кілька років тому описав США як «умиротворювача Європи», тобто як потугу, здатну втихомирити сварки між її країнами. Відмова Америки від думки, що європейська єдність — це благо, може виявитися для Європи більш згубною, ніж якась потенційна «велика угода» між Вашингтоном та Москвою.

Ознаки того, що Трамп здатен підтримати відцентрові сили в ЄС, тривожать. Однак є ще одна не менш серйозна загроза. Йдеться про реакцію на безпекову, торговельну й візову політику очільника Білого дому, яка може посіяти розколи в Європі й призвести до того, що деякі країни спробують налагодити двосторонні угоди з новою Америкою на шкоду спільній позиції ЄС.

Є чимало ознак того, що перегляд трьох парадигм інтеграції, який відбувається зараз, веде до неминучого розходження шляхів із «вчорашнім світом».

-----------------------------------------

«Варто докласти всіх зусиль до відновлення макрополітичного консенсусу, який є ключовим для функціонування блоку»

Франсіско де Борха Ласерас, директор Офісу Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR), Мадрид

Питання майбутнього ЄС безпосередньо пов’язане з адекватною відповіддю на виклики сьогодення: деякі з них стосуються власне Євросоюзу, деякі — здоров’я наших демократичних суспільств, а деякі — природи трансформаційних процесів, зумовлених глобалізацією.

Для початку, на мою думку, варто докласти всіх зусиль до відновлення макрополітичного консенсусу, який є ключовим для функціонування блоку. Нам треба подолати розбіжності й знайти нові домовленості, які допоможуть відновити процвітання, пройти період млявого зростання та великого безробіття (яке досі панує в єврозоні, а втрата благополуччя й відчуття економічної небезпеки породжує популізм). Слід активніше працювати над стратегічною сумісністю. Це дасть нам змогу якісніше взаємодіяти в питаннях безпеки та оборони, стикаючись з агресивною і непередбачуваною Росією, джихадизмом на наших вулицях або кіберзагрозами. Усе це вимагає спільного прогресу і в питаннях внутрішньої безпеки та правосуддя.

Крім того, треба знайти належний баланс між захистом наших громадян від найшкідливіших аспектів глобалізації та соціальної нерівності й змінами, необхідними для пристосування наших суспільств до середовища глобальної конкуренції. Інакше ми опинимося позаду в дедалі більш незахідному світі.

Ці виклики існують тут і зараз незалежно від єврофобів та їхніх авторитарних друзів у світі, і вони актуальні для нашого та наступного покоління. Так, ми маємо подолати ці сили та їхню політику. Але нам слід іще й працювати з базовими факторами, які сприяють їм, як-от соціальний та культурний неспокій. Замість продукувати ще більше грандіозних ідей про ЄС, нам треба зробити так, аби він знову запрацював ефективно, виконував свою функцію в згаданих питаннях. І водночас давав змогу формувати наратив про Європейський Союз не в дусі ностальгії за минулим, а з акцентом на кращому майбутньому.

Однак ключовий виклик, на мою думку, — це стан наших ослаблих демократичних систем та атрофована політична мова. Потрібно відживити наші демократії, зберігаючи їх відкритими та безпечними, і відновлювати довіру до наших інституцій, викорінюючи поширену політичну корупцію, яка заподіяла стільки шкоди.

Фундаментальний виклик сумісності та солідарності починається на національному рівні й шкодить Європі. Це, своєю чергою, порушує питання про те, що нам потрібно: або менший Союз зі спільними цінностями й інтересами, або більший геополітичний Союз із різними політичними системами, але все-таки одна спільнота. Мені особисто байдуже, звідки члени такого Союзу: з півдня, сходу чи півночі. Головне, аби вони разом дотримувалися узгоджених між собою зобов’язань (наприклад, квот на прийняття біженців) і поважали фундаментальні права. Якщо деякі уряди ЄС наполегливо створюють перешкоди такій єдності й блокують невідкладні вирішення актуальних проблем, то Союзові доведеться шукати практичних шляхів самозахисту. Так само як нам доводиться захищатися від ворожих третіх гравців.

Врешті, я вірю в ширше поняття Європи. ЄС — це один із її важливих компонентів як публічний простір для співпраці на різних рівнях між вільними, демократичними європейськими країнами зі спільними інституціями, що служать загальному благу. Життєздатність такого простору залежить від стійкості суспільств та активності громадян. Отже, це й наше зав­дання, а не тільки політиків та інституцій.

«Напевне, стосовно майбутнього ЄС відомо одне: «якось буде» не пройде»
Джуді Демпсі, головний редактор блогу Strategic Europe на Carnegie Europe, Берлін

Brexit змінює настрої в багатьох країнах ЄС. Існує консенсус, відповідно до якого Брюссель і Берлін триматимуться «суворого» курсу в переговорах про вихід Британії з Євросоюзу. Мета — запобігти шантажуванню ЄС іншими його членами, якби вони почали погрожувати вийти. Понад те, Євросоюз має намір зберегти і всі чотири основоположні свободи в дії. Його лідери не в настрої іти на компроміси в базових принципах блоку. У цьому розумінні Brexit може послужити для ЄС імпульсом.

Brexit та Адміністрація Трампа вже починають серйозно впливати на те, як Євросоюз бачить себе і свою роль. Він не наслідуватиме протекціоністської політики Білого дому, який нещодавно вийшов із переговорів про Транстихоокеанське партнерство. Навпаки, ЄС пришвидшить укладення угод про зони вільної торгівлі з Японією, Сінгапуром і Новою Зеландією, щоб сформувати нові економічні, політичні та стратегічні зв’язки з Південно-Східною Азією.

На тлі Brexit і трампізму, а особливо загрози тероризму Європа поступово зрозуміє, навіщо їй потужна безпекова, оборонна та зовнішня політика. Інструменти м’якої сили, якими ЄС послуговувався на Західних Балканах чи у своєму південному та східному сусідстві, будуть переглянуті. Вибору немає. Західні Балкани вже нестабільні. Ситуація там може перетекти у відкритий конфлікт у близькому майбутньому, якщо ЄС не застосує значно суворішу політику пряника й батога в регіоні. У разі провалу Західні Балкани стануть майданчиком для російських і турецьких інтересів.
Німеччина і Франція формуватимуть майбутнє Європи й надалі. Якщо в президентському палаці опиниться Марін Ле Пен, це стане початком дезінтеграції ЄС. Німеччина зробить усе можливе, аби цьому запобігти. Але сама вона не впорається. Якщо вибори виграє Емманюель Макрон, франко-німецький союз надзвичайно зміцніє. Його сприятливий вплив на майбутнє Європи не можна недооцінювати. Такий активізований альянс здатен потопити спроби Росії з послаблення ЄС. А ще дати останньому той великий і необхідний поштовх до подальшої політичної та економічної інтеграції. Вона може відбуватися на різних швидкостях. Але, напевне, стосовно майбутнього ЄС відомо одне: «якось буде» не пройде.

«Європа різних швидкостей» — це неадекватна відповідь, яка тільки погіршить ситуацію»
Івона Райхардт, заступник головного редактора польського журналу New Eastern Europe, Краків

Уже стало традиційним характеризувати те, що зараз спостерігаємо в Європі, як переписування наявного порядку. Це бачиться результатом тиску певних країн-членів, зокрема Польщі. На цей тиск, що для багатьох виявився несподіванкою, насправді годилося чекати вже давно. Адже було зрозуміло, що дистанція між ЄС та його громадянами збільшується. Таке відчуття є навіть у нових країнах-членах, які отримують щедре фінансування на модернізацію від Євросоюзу.
У Польщі ментальне дистанціювання від Брюсселя із 2015 року поглибилося. Насамперед його підігріває антиміграційна риторика консервативних та націоналістичних сил. Яскравий приклад: якщо проїхатися сьогодні швидкісним потягом від Кракова до Варшави, що запущений коштом фондів ЄС, цілком можливо, що поруч сидітиме пасажир з антимусульманським написом на футболці («Польща без ісламу») й читатиме євроскептичну пресу. У розмовах ці люди визнають, що почуваються гордими за свою національність і ставлять її над європейською ідентичністю.
З огляду на це ЄС має краще реагувати навіть на голоси, які піддають сумніву його ліберальні цінності. «Європа різних швидкостей» — це неадекватна відповідь, яка тільки погіршить ситуацію. Дедалі гостріші проблеми, які переживає спільнота, вирішаться тільки тоді, коли застосувати до них адекватний інструментарій, а це передусім, зокрема, й більш демократичний союз.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено