Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 квітня, 2017   ▪   Едвард Лукас   ▪   Автор The Economist, старший віце-президент аналітич­ного центру CEPA   ▪   Версія для друку

Не своє — не шкода. Чому Путін потрібен Трампу більше, ніж навпаки

У своєму бестселері «Мистецтво укладати угоди» Дональд Трамп дає цінну пораду: «Під час переговорів ніколи не показуйте партнерові, що ви у відчаї».
Матеріал друкованого видання
№ 14 (490)
від 6 квітня
Не своє — не шкода. Чому Путін потрібен Трампу більше, ніж навпаки
Фото: reuters

Логіка Білого дому така: мовляв, Владімір Путін прагне вийти з міжнародної ізоляції. Тож заради потиску руки він готовий багато на що. Єдина справжня проблема Адміністрації США — угамувати критиків, що будь-яку подібну угоду назвуть запроданством перед Москвою. Березневі протести в Росії тільки посилюють це враження. Путін зіткнувся з найбільшою активізацією опозиції за останні понад п’ять років. Особливо важливий той факт, що в протестах узяло участь багато молоді й відбулися вони в містах по всій РФ, а не лише в Москві як осередку опозиційних рухів. Жорстке і неповоротке придушення протестів поліцією посилило обурення росіян, і без того невдоволених корумпованою та некомпетентною владою. Насправді Путін може у відповідь згодувати розлюченим «вовкам» невдаху прем’єр-міністра Дмітрія Мєдвєдєва. Екстравагантна імперія останнього (особистий схил для катання на лижах, вертолітні майданчики й навіть «будинок для качечки») стала головною темою розгромного документального фільму опозиційного лідера Алєксєя Навального. А прес-секретарка Мєдвєдєва пояснила це журналістам державного інформаційного агентства «РИА Новости» так: «Коментувати пропагандистські випади опозиційного й засудженого персонажа, який заявив, що вже веде якусь передвиборчу кампанію і бореться з владою, немає сенсу».

Це однозначно стало б хорошим моментом для початку розрядки у відносинах із Заходом. Путін сподівався б на скасування західних санкцій проти Росії, а ще бодай на фактичне визнання його права на Крим, який захоплено у 2014 році і який має для нього символічне значення. Тоді в очах росіян їхній президент став би лідером, який відстояв своє і перехитрував іноземних противників. Та насправді картинка інша. Відчайдушно прагне домовленості не Путін, а Трамп. Поки що плани його Адміністрації наштовхнулися на реалії Конституції США. І хоч би скільки в тебе було самовпевненості й чванства, законів треба дотримувати, інакше твої ініціативи блокуватиме суд. А нових законів не прийняти без згоди Конгресу.

Читайте також: Вибухова хвиля «Томагавків» Трампа

Якщо говорити про Путіна, то для нього це не перешкоди. Він подає західний тиск і «русофобію» як свідчення злих намірів та неприязні до своєї країни. І цим переконує народ, що Росія — така собі обложена фортеця, а власні невдалі рішення й переслідування опозиції пояснює як вимушені заходи заради виживання нації. На відміну від США в Росії чіткого поділу між політичною і правовою системами на окремі гілки влади немає. Вони слугують механізмами трансляції впливу Кремля. Протести Путін може вгамувати залякуванями і символічними поступками. І тоді як Трамп скоро знову захвилюється із приводу того, чи втримають республіканці після проміжних виборів більшість у Сенаті, Путіну переобрання на наступний шестирічний термін у кріслі президента практично гарантоване. Для Путіна стагнація — це звичний стан справ. Він уже й не намагається вдавати, що пробує реформувати Росію. Головна мета — зберегти владу, тоді як його друзі не перестають примножувати статки.

Шанс Трампа продемонструвати динамічність своєї команди — це успішна зовнішня політика. Отож домовленість із Путіним, яку можна було б подати як прорив, — спокуслива перспектива

Трампові невдала нещодавня спроба провести альтернативу Obamacare віщує подальші проблеми. Затягування й параліч у внутрішньополітичних процесах стануть знаковими для першого року його президентства, а може, й наступних трьох. Якщо винести за дужки нинішню правлячу команду, навіть проводити кандидатів на посади в Адміністрації через Сенат буде складно (не останньою чергою через те, що у Трамповому Білому домі досі чубляться і сперечаються із приводу добору претендентів).

У таких обставинах єдиний шанс Трампа продемонструвати динамічність своєї команди — спішна зовнішня політика. Можливостей для цього обмаль. Адже якщо й були якісь «стиглі плоди», до яких можна було легко дотягнутися, то їх уже зірвали попередні адміністрації.  Отож домовленість із Путіним, котру можна було б подати американцям як зовнішньополітичний прорив, що виправляє помилки попередньої влади, не лише спокуслива перспектива, а й нагальна потреба. І кремлівський лідер це знає.

Простір для маневрів тут обмежений наслідками Трампової кампанії. Опоненти президента США вважають, що він і його поплічники по-зрадницьки злигалися з російськими спецслужбами у спільних атаках на Гілларі Клінтон та Демократичну партію. Тож «грандіозна домовленість», за якою Трамп відверто проміняв би безпеку європейських союзників на допомогу росіян у Сирії, тепер видається малоймовірною. Але можуть бути й інші варіанти. Навіть у розпал холодної війни Сполучені Штати укладали з Радянським Союзом угоди про контроль над озброєннями. Цього, безперечно, можна домогтись і в сучасних реаліях. В інших питаннях сторонам бракує довіри і взаєморозуміння. Відповідні переговори могли б охопити скорочення ядерних арсеналів, поліпшення військової співпраці та заходи для запобігання випадковим зіткненням.

Читайте також: Останнє американське попередження

Найліпша тактика в переговорах із Кремлем — без поспіху та надмірного тиску. Наприклад, наполягати на тривалому перемир’ї в Східній Україні, перш ніж почнуться якісь обговорення санкцій, безпеки. Однак продумані й спокійні переговори аж ніяк не коник Трампа. Він прагне швидко й помпезно вирішувати всі питання, навіть якщо розмова виходить беззмістовною.

Але навіть це було б небезпечно. Нова Адміністрація США вже змінила геополітичні настрої в Європі. Колись загравання з Кремлем дорого обходилося політикам, бо викликало різкий осуд американців. Тепер усе інакше. Проросійські політики у Франції, Німеччині, Угорщині й Італії нині можуть заявити, що лише повторюють лінію президента Сполучених Штатів у тому, що НАТО втрачає актуальність, ізоляція Росії — помилка, а Захід не може претендувати на роль носія моральної переваги.

Зустріч Трампа з Путіним і подальша потенційна угода, хоч би якою слабкою вона була, почнуть змінювати геополітичний ландшафт і клімат. Таким політикам, як канцлер Німеччини Анґела Меркель, буде набагато складніше гнути в Європейському Союзі свою лінію в питаннях на кшталт санкцій. А країни, що підтримують євроатлантичний вектор і перебувають нині в складному становищі, як-от Україна чи Грузія, це ще більше деморалізує.

Читайте також: Відроджений фронт холодної війни

Найгірше ж те, що таким чином Путін збагне: Захід розколотий і неефективний. Відтак іще одна кремлівська зовнішньополітична авантюра стане ще імовірнішою. Наступною мішенню російської військової інтервенції після України та Сирії цілком може виявитися Білорусь — непрозора автократична держава, що не становить для Заходу особливого інтересу.

Коротше кажучи, ціну можливої угоди Трампа з Путіним сплатять не американці, а сусіди Росії. А кому до них діло?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Медична реформа для Донеччини справа не нова. Ще в 2012 році тут стартував пілотний проект, згідно з яким були розділені гілки медичної допомоги, сформовані центри первинної медицини, що стало пусковим механізмом для змін у сприйнятті лікування як процесу надання послуг.
    27 липня, Єлизавета Гончарова
  • Літо цього року видалося гарячим. Не через погоду, а через інтенсивні події довкола України на міжнародному рівні. Серед ключових цього тижня можна назвати такі: візит у країну спеціального представника Держдепартаменту США з питань України Курта Волкера та телефонні переговори між лідерами «нормандської четвірки». Обидві події пов’язані одним питанням, однак мають різні підходи до вирішення українсько-російської кризи
    27 липня, Юрій Лапаєв
  • У жовтні 2015 року в університетах Південної Африки розпочалися масові протести через підвищення плати за навчання. Утім, це була не єдина причина студентських акцій. Тиждень попросив розповісти про це детальніше дослідницю Центру суспільних змін Університету Йоганнесбурга (ПАР), кандидатку соціологічних наук Анастасію Рябчук.
    27 липня, Ольга Ворожбит
  • Про що свідчать нещодавні інциденти між військовими США та КНР
    26 липня, Юрій Лапаєв
  • Дебати російського опозиційного політика Алєксєя Навального та колишнього лідера бойовиків ДНР Ігоря Стрєлкова (Гіркіна) були досить очікуваною подією не тільки в Росії, але і в Україні. Адже з одного боку в них брала участь людина, яка хвалилася, що особисто почала війну на Сході України, що забрала 11 тисяч життів. А з іншого - ліберальний політик, на якого орієнтується найбільш прогресивна частина російського суспільства і який називає себе майбутнім президентом Росії
    26 липня, Денис Казанський
  • У Печерському районному суді м. Києва досі розглядається справа за обвинуваченням у державній зраді полковника Івана Без`язикова, який торік вийшов з полону. Оскільки полковник не належить до «майданівців», або «добровольців», його справа немає такого широкого резонансу, як в інших випадках, коли йдеться про долі громадських активістів. Водночас, відбувається безпрецедентна у судовій практиці подія: судять полковника Збройних Сил України, який, перебуваючи у полоні, буцімто співпрацював з сепаратистами.
    25 липня, Ярослав Тинченко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено