Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
17 березня, 2011   ▪   Ян Лепетун   ▪   Версія для друку

Ведмежа допомога

Рівні правила гри потрібні для подолання бідності у світі більше, ніж допомога з боку розвинутих країн
Ведмежа допомога

Для тих, хто переймається проблемами боротьби з бідністю, минулий рік не дав особливого приводу для радощів. Десята річниця Цілей розвитку тисячоліття, найамбіційнішої в історії програми з міжнародного розвитку, засвідчила вкрай обмежений поступ у їх досягненні. Це ще не повний провал, але цілком вірогідно, що й через п'ять років Цілі будуть виглядати не більше, як чергова невдала спроба Заходу подолати бідність у світі.

Недосяжні цілі

Сьогодні ООН визнає, що покращення життя в найбідніших країнах відбувається «неприйнятно повільними темпами», і декількох із восьми комплексних Цілей тисячоліття  не вдасться досягти у визначений час. Окрім того, глобальна економічна криза тільки погіршить ситуацію: за оцінками ООН, у 2010 році прірва між обіцяним і реальним надходженням коштів з боку розвинутих країн складе $20 млрд. Для порівняння варто пригадати, що на порятунок власних банків і корпорацій, які постраждали внаслідок кризи (багато в чому ними ж самими створеної), ЄС виділив близько трильйона євро.

Але чи вдалося б досягнути Цілі розвитку тисячоліття, якби зобов'язання по допомозі були виконані? Модель, за якою людство бореться з бідністю, будується великою мірою на зобов'язанні розвинутих країн допомагати бідним. І головна проблема в тому, що ця допомога, з одного боку, апелює до святого бажання допомогти стражденним, а з іншого, є структурним явищем міжнародної економіки й політики. Відповіді на питання про потрібність допомоги часто бувають полярними і переважно зумовлені ідейними переконаннями.

Міжнародна допомога як постійна складова міжнародних відносин склалася після Другої світової війни. Традиційно вона надходить у трьох видах: як гуманітарна, військова і як допомога на реконструкцію і розвиток. Необхідність першої навряд чи можна поставити під сумнів, так само як і небезпечність другої: свого часу Захід і Кремль озброїли занадто багато диктаторів. Попри це, у бюджеті міжнародної допомоги, яку США планують надати у 2011 році, третину займає саме військова допомога.

Змарновані мільярди

Допомога на розвиток є найбільш неоднозначною. Її метою є сприння створенню умов для сталого розвитку у тих країнах, які не здатні це зробити самотужки. Однак її критики переконують, що допомога надає погані стимули для урядів-отримувачів, роблячи їх залежними і придушуючи пошук власних засобів фінансування. Частка міжнародної допомоги в бюджетах деяких країн, які розвиваються, сягає 45%.Хоча ця ідея у жодному разі не нова (вона іде корінням у 1970-і роки), з огляду на незадовільні результати ЦРТ, кількість її прихильників, певно, зросте.

Слабка ефективність міжнародної допомоги ніде не є настільки очевидною, як в Африці. Більш ніж $1 трлн., надісланих в Африку за все її постколоніальне існування з врахуванням інфляції, склали б шість Планів Маршалла (американської програми, яка допомогла Європі відбудуватися з післявоєнної розрухи). Попри це, за рівнем розвитку Африка все ще відстає від Європи на довгі роки. Перекачувані на Чорний Континент гроші просто не працюють на економіку місцевих країн. І причини цього не тільки в корупції, як багато хто вважає.

Ніліма Гульраджані, співробітниця в Інституті з дослідження розвитку при Лондонській школі економіки, стверджує, що критики міжнародної допомоги часто приділяють занадно багато уваги саме проблемі корупції, і замало – нерівності бідних і багатих країн. Зрештою, корупція в країнах, що розвиваються, частково іде на користь Заходу, адже осідає в стабільних західних банках. Справжня оцінка цього ускладнюється тим, що відповідна статистика просто відсутня. Те саме стосується не тільки корупції, але і зиску від прямих державних інвестицій, який розвинуті країни отримують від вкладень у країни, що розвиваються. Але неофіційні дані також здатні дати уявлення про масштаби структурного дисбалансу. Наприклад, нещодавнє дослідження Массачусетського університету показало, що у 1972-2004 роках загалом $420 млрд були виведені з Африки.

Минулого літа Нідерланди і Велика Британія призупинили свої багатомільйонні програми допомоги на розвиток Танзанії, звинувативши країну у неприязності до іноземних інвесторів. У країні, яка колись вважалася улюбленкою донорів, цей крок викликав обурення уряду й жваве обговорення у пресі. Те, що Танзанія погрузла в корупції, не було ні для кого новиною і раніше. Навіть її президент відкрито заявив, що третина бюджету щороку розкрадається нечесними чиновниками (до речі, саме таку частку в ньому складає міжнародна допомога). Однак це не заважало Заходові закачувати в країну мільярди доларів.

Допоможи собі сам

Міжнародна допомога глибоко вкорінена в структуру світової політичної й фінансової системи і, відповідно, відображає баланс сил в ній. Тому часто те, що виглядає як доброчинність, є насправді продовженням дипломатії і приносить зиск зовсім не тому, до кого надходить. Попри свою назву, допомога на розвиток у багатьох випадках є позичкою одному уряду від іншої держави чи інституції (МВФ чи Світового Банку). Так званий «м’який кредит» надається під малий процент і має довший термін погашення. Насправді ж обслуговування закордонних кредитів є великим тягарем для багатьох економік – у Нігерії він часом складав майже половину ВВП. Окрім того, поширена практика, коли допомога надається на тих умовах, що необхідні закупки товарів мають відбуватися з країни-донора. У деяких програмах державної допомоги до 75% коштів повертається до країни-донора.

Однак це далеко не єдина ціна допомоги. Після Холодної війни акцент донорів змістився з політики на економіку, що знайшло своє відображення у вимогах відкриття ринків і лібералізації капіталів. Зважаючи на те, що вільна торгівля вигідна експортерам, Захід заполонив ринки країн, що розвиваються, своїми субсидованими товарами.  У 1960-х Африка була здатна прогодувати себе – сьогодні ж вона імпортує продовольство на суму $19 млрд. щороку. Ніліма Гульраджані каже, що «головна проблема у боротьбі з бідністю зовсім не в обсягах допомоги, а у структурному дисбалансі між країнами, що розвиваються, і розвинутими країнами». У той час, як США і (меншою мірою) Європа проповідували лібералізм і відкритість ринків, насправді вони запроваджували протекціонізм та закривали кордони для товарів, які складали конкуренцію місцевій продукції. Багато в чому ця практика діє досі.

Продовження зовнішньої політики

Державна допомога на розвиток частіше сприяє режимам при владі, ніж простим людям. Причиною цього є те, що вона надається з урахування політичних пріоритетів надавача, а не потреб людей у конкретних країнах. Часом це звинувачення справедливе не тільки щодо структурної допомоги, але й щодо гуманітарної допомоги. Британська телерадіокомпанія ВВС оприлюднила навесні своє розслідування про використання гуманітарної допомоги Ефіопії в час великого голоду 1984-85 років, від якого загинув мільйон людей. Кошти й продовольство для допомоги цій країні, зібрані в рамках концертів Live Aid, були переважно передані і пішли на користь різних груп повстанців, які боролися проти диктаторському режиму Менгісту Хайле Маріама.

Під час Холодної війни СРСР і США без жодного сорому підтримували своїх «хороших диктаторів» у різних країнах. Американська політично вмотивована допомога має місце і сьогодні, тільки в схемі ворогів комунізм замінено тероризмом. Тому не дивно, що пріоритетним отримувачем допомоги США є Афганістан. Але й у ХХІ столітті тут мало що відрізняється від політично вмотивованої допомоги корумпованим урядам-сателітам, яка мала місце за часів Холодної війни.

На конференції донорів у Парижі 2008 року з гордістю було оголошено про будівництво і відновлення 680 шкіл в Афганістані. Продюсер документального фільму On the Dollar Trail Пол Морейра взявся дослідити використання донорських коштів у цій зруйнованій країні. У Кабулі, де ці школи потрібні найбільше, він не зміг знайти жодної з них. У той же час, відколи було скинуто Талібан, у престижному районі Кабула швидкими темпами іде будівництво розкішних віл. У списку щасливчиків, які там живуть, – військове керівництво і наближені до нього люди. «Є велике провалля між розмовами й дійсністю, - каже Морейра. – Частина грошей [призначених на будівництво шкіл] потрапляє до привілейованих людей з режиму».

Надання іноземної допомоги через мережу НДО, яких в Афганістані більше 2000, у багатьох випадках складається в індустрію з відмивання коштів. «Від афганського екс-міністра планування  я знаю, що 75% з НДО, які працюють в країні, безпорадні», – розповідає Морейра. – «Більшість НДО сформовані афганцями, але деякі іноземці також зловживають коштами». Незважаючи на шалений наплив донорських коштів в Афганістан, $52 млрд. з часу повалення Талібану, проамериканська адміністрація країни так і не спромоглася створити структуру для моніторингу їх використання.

Поєднуючи зусилля

Та усе ж, попри наявні дані про корупцію і неефективне використання коштів, користь міжнародної допомоги не повинна бути недооціненою. Скоординованими зусиллями країн-донорів і реципієнтів удалося витягнути з крайньої бідності сотні мільйонів людей, переважно в Азії, та вдало вести боротьбу з такими хворобами, як віспа чи поліомієліт. Згідно з даними UNAIDS за останні вісім років у 22 країнах субекваторіальної Африки, найбільш уражених СНІДом, статистику захворюваності вдалося зменшити на більш як 25%. Однак у той же час нинішнім «азійським тиграм» вдалося вийти на шлях зростання багато в чому завдяки тому, що використовуючи допомогу Заходу, вони не піддавалися на умови повного відкриття ринків товарів і фінансових ринків. У поєднанні з практикою мікрокредитів це наочний приклад того, як «міжнародна допомога» може справді бути більш ніж прикриттям для продовження західної гегемонії. Тому боротьба за міжнародний розвиток має вестися на інших фронтах. Допомога може бути лише тимчасовим засобом, каже Ніліма Гульраджані, і головним пріоритетом має стати перегляд режимів торгівлі, а також баланс голосів у рамках СОТ й МВФ.

8 світових Цілей розвитку тисячоліття:

Подолання голоду

Подолання крайньої бідності

Надання початкової освіти усім дітям

Сприяння статевій рівності

Зменшення смертності дітей

Покращення  материнського здоров’я

Боротьба проти ВІЛ/СНІД та інших небезпечних хвороб

Забезпечення стабільного  розвитку природного навколишнього  середовища

Цілі розвитку тисячоліття для України – 6 орієнтирів:

Подолання бідності

Забезпечення доступу до якісної освіти впродовж життя

Забезпечення сталого розвитку довкілля

Поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності

Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів

Забезпечення ґендерної рівності

Гелен Кларк, адміністратор Програми розвитку ООН

Україна серед лідерів у регіоні СНД щодо зниження рівня бідності та материнської смертності. Також в країні зросла кількість дітей, що навчаються у школі. Але невирішеними залишаються питання стосовно водопостачання, а особливо щодо  ВІЛ/СНІД, оскільки постійно  зростає рівень смертності внаслідок даного захворювання. Найбільше  епідемія зосереджена у групах високого ризику серед споживачів ін’єкційних наркотиків, але чіткі інтервенції виправили б цю проблему, яка перегукується з проблемою поширення туберкульозу. Звичайно, ми маємо певну стратегію боротьби з цим смертельним захворюванням, зокрема впровадження обміну шприцами. Я вважаю, що якщо Україна зосередиться на вирішенні цих питань, то до 2015 року вона зможе вийти на високий результат.

Останнім часом ми досить багато працювали задля підвищення ефективності нашої діяльності, і наразі ООН є першою організацією, яка спадає на думку, коли країна потребує допомоги в певній критичній ситуації. Також ми звертаємося по допомогу до інших держав. Щодо України, то ми розглядаємо її як країну з середнім рівнем доходів і  тому певна частина західних, класичних країн-донорів в Україні не працює, натомість  тут активно працюють Європейська Комісія та СIDA – Канадське агентство міжнародного розвитку, адже в Канаді проживає значна українська громада.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чому і як між собою пов’язані питання існування й легалізації приватних музейних колекцій та міжнародна репутація України
    28 серпня, Ганна Трегуб
  • Присутність американських солдатів на чужій землі стає дедалі контроверсійнішою
    28 серпня, The Economist
  • Заповітне право на свободу пересування по ЄС не таке надійне, як здається
    28 серпня, The Economist
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено