Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 березня, 2017   ▪   Спілкувалася: Алла Лазарева   ▪   Париж   ▪   Версія для друку

Елен Блан: «Я не хочу пропутінської Франції»

Тиждень обговорив із французьким політологом Елен Блан перспективи президентських виборів у Франції, російські впливи на Заході та популізм як світовий тренд.
Елен Блан: «Я не хочу пропутінської Франції»

У Франції нині самісінький розпал президентської кампанії. Чи здатна Марін Ле Пен стати невдовзі таким собі французьким Трампом?

— Думаю, не варто порівнювати французів та американців. Між ними чимало розбіжностей: у способі державного управління, у механізмах здійснення влади, у системі противаг, що діють у двох парламентах. Тож навряд чи так станеться, навіть коли Марін Ле Пен намагатиметься брати із Трампа приклад (хоча результат американських виборів додає їй упевненості). Мене хвилює інше: те, що більшість провідних кандидатів — пропутінські. Марін Ле Пен, що називає себе патріоткою і висловлюється на захист суверенності та незалежності Франції, дістає фінансування з Росії — держави, яка нині до Франції ворожа. Це має дещо шизофренічний вигляд і суперечить здоровому глузду. Аналогічна ситуація із Франсуа Фійоном, Жаном-Люком Меланшоном, Ніколя Дюпон-Еньяном — великими прихильниками Путіна. Соціаліст Бенуа Амон, мабуть, продовжував би політику Франсуа Олланда щодо РФ, але в нього замало шансів перемогти. Не забуваймо: великою заслугою президента Олланда стало те, що він не продав Москві військові кораблі класу Mistral. Йому вдалося протистояти потужному тискові пропутінського лобі, яке в нас дуже активне. У чому мені ніяк не вдається переконати французьких політиків, то це в тому, що Путін не веде переговорів: вони не відповідають ані його звичкам, ані культурі. Коли він вдає, ніби дискутує, або підписує угоди, договори про мир, чи то в Україні, чи в Грузії, він їх не дотримується. Отже, не має сенсу марнувати час на перемовини з ним. Гадаю, більшість французьких кандидатів помиляються, коли закликають відмовитися від санкцій проти Росії.

Ви написали кілька розслідувань щодо діяльності КГБ, одне з них вийшло українською мовою...

— Саме так! Від 2004 року, після виходу книжки «КГБ: підключення, система Путіна», Кремль заповзявся створювати мені купу різних проблем. Оскільки я наводжу незручні для нього факти, розповідаю про незаконні дії, на мене намагалися тиснути, залякували мене, пробували дискредитувати, і це триває... Наша перша спільна книжка з молдовською дисиденткою Ренатою Леснік «Корумпована імперія» (1990) розповідала про радянську мафію, її історію та зв’язки з КГБ. Пізніше, у 2000-му, ми видали разом «Російське зло». Це був рік приходу до влади Владіміра Путіна. У книжці ми передбачили те, що станеться з країною за такого президента. Ясно, що ці робочі гіпотези розлютили Кремль, і відтоді він нас не забував. Можна скільки завгодно критикувати Єльцина або Ґорбачова, але кагебісти, люди темряви, не переносять, коли їхні справи перестають бути таємницею, вони почуваються наче в ХІХ столітті, в епоху територіальних завоювань.

Читайте також:  Ніколя Енен: «Конфлікт між лібералами та популістами, на мою думку, значно важливіший, ніж боротьба правих та лівих»

Однак, попри масовану пропаганду, Росії дедалі важче відвернути увагу світу від того факту, що живе вона з імпорту, бо глобально нічого не продукує. Упродовж 18 років її економіка не зазнавала диверсифікації, натомість дається взнаки конкуренція з боку американських сланцевого газу та нафти... Ця країна не зможе довічно жити із продажу газу, нафти, сировини та зброї. Криза російської економіки глибока, рівень життя росіян упав приблизно на 10% за два роки, і це ще не кінець. Путін становить велику загрозу для свого народу та сусідів, але і для неозброєного ЄС теж. Кремль зневажає європейців за їхню млявість, неповороткість, слабкість... Він не боїться нас. «Захід утратив усі свої цінності, він корумпований, у стані занепаду», — стверджує державна російська пропаганда. Із першого дня при владі Путін почав будувати свою закордонну політику на принципі сили, без поваги до права. ЄС не зробив висновків із російської війни в Грузії. Путін почувається господарем гри в Україні та в Сирії, і я не здивуюся, якщо невдовзі відчує себе володарем світу. Ситуація є дуже небезпечною.

Чому, на вашу думку, французькі політики залишаються глухими до аргументів експертів, які є критичними стосовно Путіна?

— Не узагальнюймо. Є політики з дуже критичним ставленням до нього, зокрема в колах екологів та Русі за демократію (MoDem) Байру. А ті, що продалися Путіну, навряд чи зробили це з ідеалізму або ж любові до Росії. Думаю, швидше він забезпечує інтереси їхнього шлунка, амбіцій, жаги влади, багатства... Тобто мотивація цих людей — особистий інтерес. Вони кажуть, що їх вражає сила, владність, жорсткість російського лідера, бо самим конче бракує політичної волі.

Згадаймо й те, що Росія та Франція мають за плечима століття союзництва, від царських часів. Більшовики багато в чому орієнтувалися на Французьку революцію. За Першої та Другої світової обидві країни опинилися в одному таборі. Незважаючи на радянський тоталітаризм, Росія здавна є предметом «позитивних упереджень» в очах численних французів, зокрема комуністів. Прихильники Путіна, до речі, зовсім не цікавляться тим, як живуть росіяни. Що ж до керманичів РФ, то у тривалій перспективі їхні зацикленість та аутизм є самовбивчими, диктаторська поведінка контрпродуктивна як для самих росіян, так і для решти світу.

Але чому європейці не вловлюють сигналів тривоги, що надходять із Росії?

— Із багатьох причин. Передусім багато хто віддає перевагу російській диктатурі перед американським демократичним ладом, хоч би якою недосконалою вона була. Європейці й, зокрема, французи, які потурали Путіну, втратили забагато часу, перш ніж зрозуміли, чим є нинішній режим РФ. Європеєць скептичний за натурою — йому потрібні докази. Водночас він є наївним і непоінформованим. Не довіряє тому, що називає «теорією змови». Не певна, що він аж так захоплюється культурою Росії, бо ж не знає російсько-радянської історії. Коли хтось стверджує під впливом, ніби «Крим завжди був російський», я нагадую, що до ХVIII століття цей півострів належав Османській імперії і лише наприкінці його був завойований Російською імперією. Таким самим невіглаством та історичним безглуздям є інше твердження, ніби «Україна — колиска Росії». Загалом французи, як і американці, дуже погано знають зарубіжну історію і майже не розуміються на слов’янському світі. Чимало політиків не має жодної іншої професії. Багато хто з них дуже недовго вчився. Отже, на мою думку, декотрі представники французького політичного класу прагнуть збагатитися за рахунок Росії, інші ховають голову в пісок, неначе страуси. Їх не бентежить, що Путін — диктатор, вони керуються персональними інтересами. Сьогодні стати «послом», «адвокатом» Росії, а по суті колабораціоністом, досить вигідно за всіма параметрами. Жан-Люк Меланшон, прихильник Чавеса й Кастро, ненавидить Сполучені Штати — символ капіталізму...

Читайте також: Лібералізм: свобода як ідеологія чи постійний вибір

Схоже, частина політиків просто не хоче знати правду...

— Так, але яку правду? Мої читачі добре поінформовані. Проте їм дещо лячно розуміти, встановлювати логічні зв’язки. Упродовж десятиліть я спілкуюсь і з політиками, і з журналістами. Багато з них — жертви постійної дезінформації — цитують або розповідають «персональні» історії, пов’язані з Росією, що не зовсім дотичні до реальності. Бути русофілом не означає, що треба стати глухим, сліпим, утратити тверезий погляд на життя й інтелектуальну чесність.

Нещодавно був оприлюднений звіт спецслужб Франції, що попереджає про небезпеку російського втручання у французьку виборчу кампанію, як це вже сталося у США. Як вважаєте, імовірність цієї небезпеки висока?

— Ще у 2002-му росіяни пропонували Франсуа Байру повністю профінансувати його президентську кампанію. Він, природно, відмовився. Москва забезпечила свою присутність у наших виборах іще в той день, коли Владімір Путін привітав Франсуа Фійона з перемогою в праймериз і наговорив йому компліментів. Інформаційна війна триває багато років і починає давати свої плоди. Вона змішує те, що називається м’якою та жорсткою силою. Москва інвестувала багато грошей і людського ресурсу. Не існує географічної зони, яка перебувала б поза межами її інтересів. Мета подвійна: промити мізки російським громадянам і водночас їх застрашити. Управляти методом терору — це стара лєнінська техніка, яку вдосконалив Сталін. Окрім того, дезінформація та пропаганда, доповнена брехнею, мікс правди й вигадок мають навернути якнайбільше зарубіжних керівників та міжнародну громадську опінію до згоди з логікою Кремля. Москва фінансує телеканали, що виходять кількома мовами. Кого запрошують до виступів? Крайніх правих політиків, власників великих підприємств, тих, хто закликає знімати санкції. А ще влаштовують хакерські атаки — не лише з території РФ, а й із усього світу. Чула, що російських хакерів було запрошено до Італії, аби провалити конституційні реформи Маттео Ренці. Невдалий референдум спричинився до його відставки у грудні 2016-го, і це посприяло приходу до влади популіста Беппе Ґрілло. Хакерські атаки зафіксовані також у Франції (нещодавно Емманюель Макрон повідомляв про них, і Бенуа Амон не перебуває в безпеці).

Французькі громадяни, справжні патріоти мали б бути обурені, що іноземна держава намагається втрутитись у такий важливий процес, як президентські вибори!

— На жаль, думаю, французька опінія має так багато інших центрів інтересу, що, можливо, не усвідомлює серйозності оцього російського втручання. Натомість уряд Франції цим занепокоєний. У США, як повідомило чимало мас-медіа, чітко доведено, що від початку кампанії Путін зробив ставку на Трампа. Він не волів бачити при владі професійну в питаннях зовнішньої політики Гілларі Клінтон, яка має сувору позицію стосовно Кремля.

Ваші співвітчизники дуже люблять поговорити про політику, але своїм політикам не довіряють. Це розчарування? Гнів аж до відчуження? Наївність, що сподівається ідеалізму від циніків?

— Мабуть, усього потроху. Французи дуже розчаровані двома останніми президентськими термінами. Я уважно дослухалася до дебатів на праймериз як правих, так і лівих. Ось, скажімо, еколог Франсуа де Ружі, який чітко засуджує агресивний імперіалізм Путіна, не набрав і 3%. Але ж він казав дуже розумні речі! До чесних експертів, які об’єктивно аналізують реальність і попереджають про небезпеки, не хочуть дослухатися, бо правда часто є незручною. З античних часів кожну Кассандру люди закидають камінням. Позиція в Алена Жуппе щодо Росії була краще віднюансована, ніж у Фійона. Але у Франції цей критерій не є вирішальним. Для мене ж він визначальний. Я не хочу пропутінської Франції!

Читайте також: Внутрішній вибір. Якого президента шукають французи

Як думаєте, Ле Пен стане президентом?

— Гадаю, вона має великі шанси потрапити до другого туру, але навряд чи її оберуть. Швидше події підуть за сценарієм 2002 року, коли Жак Ширак зібрав 80% у протистоянні з Жаном-Марі Ле Пеном. Я не думаю, що вона становить найбільшу загрозу, хіба що пройшла б із першого туру, а це малоймовірно. Натомість її програма має неймовірно подобатися Москві. Адже Путін прагне дестабілізувати ЄС, посіяти розбрат у Європі, якщо не колонізувати окремі країни. Чи розуміє Ле Пен, яку фінансує російський банк, що якби вона виграла вибори, то опинилася б на короткому ланцюжку? Про французьку незалежність тоді годилося б забути. Марін Ле Пен принаджує французів на межі відчаю, які ледь зводять кінці з кінцями, але вона не вміє об’єднувати людей. Навпаки, нацьковує одних на інших. Як і Путін, вона використовує ксенофобію, расизм, ізоляціонізм зневірених та настрашених співгромадян.

Ви визначаєте російський режим як націонал-чекістський...

— Від 2000 року Путін та його клан здійснили повторну радянізацію країни і грабують її, не знаючи сорому. Встановивши культ особи, російський президент суто по-радянськи використовує медіа як знаряддя пропаганди, а не інформації. Націонал-чекізм змішує докупи ультранаціоналізм, присмачений ксенофобією, гомофобією, расизмом, та концепт ультраавторитарної держави. На відміну від націонал-комунізму з характерним войовничим атеїзмом, російська влада спирається на Московський патріархат, такий собі «КГБ в рясах». Роками Кремль намагається отруїти Захід, фабрикуючи штучний образ «нової Росії» і водночас наслідуючи таємні стратегії колишнього СРСР. Щоб успішно здійснювати кампанію, потрібні люди. Їм лестять, їх купують, часом шантажують і схиляють до співпраці погрозами. ФСБ добре вміє грати на людських слабкостях.

Чи можна сказати, що популісти є випробуванням для цілої планети і що їм щастить...

— Це правда, все ніби працює на користь Путіна й Трампа. Трамп каже: «America first», Путін міг би сказати: «Russia first», бо таким є його бачення світу. Обидва радіють Brexit, бо він послабив Євросоюз, а також тому, що їхня спільна мета — нейтралізувати, розділяти ЄС, сприяти тому, щоб він утратив останній вплив і не становив жодної небезпеки. Для Євразійського союзу Путіна ЄС — це політична, економічна небезпека, конкурент і супротивник. Великою помилкою Євросоюзу було те, що він так і не виробив єдиної чіткої глобальної політики по відношенню до Росії. Путін натомість завжди віддавав перевагу двостороннім відносинам: з Італією, Німеччиною, Францією... Розділяй і володарюй.

Як думаєте, Путін і Трамп можуть разом усупереч їхній волі обєднати проти себе європейські народи?

— Це благі наміри, бо між країнами ЄС стільки суперечностей. Євроскептики, екстремісти, популісти, «троянські коні» Москви стоять на заваді колективній європейській солідарності. Утім, альянс між США та Росією теж не був би простою справою. Єдине, що могло б їх об’єднати, — це боротьба з тероризмом. Занадто схожі керівники можуть як порозумітися, так і затятися на суперництві.

Я бажаю, щоб новий президент Франції не коривсь ані указам Москви, ані диктату Вашингтона. Я хотіла б, щоб Французька Республіка відповідала репутації батьківщини свободи й прав людини, щоб вона відновила позиції великої потуги, мудрої та сильної.

Україні, котра завжди, як казав Вольтер, прагнула бути вільною, я бажаю остаточно покінчити з радянською моделлю, тоталітарною та корумпованою, встановити правову державу й побудувати демократію, що враховуватиме національні особливості, здобути нарешті омріяну свободу, за яку заплачено кров’ю мужніх захисників — цивільних та військових. Я бажаю їй миру та процвітання. Щоб Україна деокупувала Крим і вийшла з випробувань сильнішою, єдиною, ні перед ким не згинаючи спини, не потрапляючи в пастки імперіалізму Путіна.

-----------------------------------------------------------------------

Елен Блан — французький аналітик, доктор політології, спеціалізується на темах слов’янських країн. Пропрацювала кількадесят років у французькому Національному центрі наукових досліджень (CNRS), нині співробітниця Коледжу Франції. Авторка десятка книжок і розслідувань на теми діяльності радянського КГБ та російської ФСБ.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Кількість українських бранців на території Росії та окупованого Криму зростає, однак досі не налагоджено механізму переговорів про їх визволення
    28 березня, Станіслав Козлюк
  • Картина білої американської художниці, яка зображує загиблого чорношкірого підлітка, спровокувала бурхливу суперечку щодо того, чи має хтось право говорити про чужий травматичний досвід, а також вкотре спростувала філософську тезу, згідно з якою «автор помер».
    28 березня, Олена Кухар
  • Як комп’ютерні віруси зменшують боєздатність і чиє засоби убезпечитись від них
    28 березня, Юрій Лапаєв
  • Моє свідоме життя почалося на проспекті Миру, у панельній дев’ятиповерхівці під номером 54, де з балкона на шостому поверсі було видно чи не всеньке місто, бо тоді ще свічки новобудов не затуляли ані острівця на Південному Бузі, ані дальніх околиць Ракового, де жила моя бабуся та які можна було розгледіти в дитячий бінокль.
    28 березня, Юрій Даценко
  • Франція досить боязко ставиться до надання безвізового режиму для України через проблеми власної внутрішньої політики.
    27 березня, Алла Лазарева
  • Перший заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко розповів Тижню про нещодавні переговори, що відбулися в Парижі в рамках “нормандського формату”, на які несподівано не приїхали представники РФ.
    27 березня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено