Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 березня, 2017   ▪   The Economist   ▪   Версія для друку

The Economist: Короткозорість

Компанії дедалі частіше звинувачують у нездатності дивитися на кілька кроків наперед. Це помилковий діагноз
Матеріал друкованого видання
№ 8 (484)
від 23 лютого
The Economist: Короткозорість

Протягом останнього десятиліття — років серйозного пробуксовування американської економіки — з’явилося кілька грандіозних теорій про причини такого невтішного стану. Економісти нарікають на затяжну стагнацію, похмілля від боргів і демографію, яка може пояснювати повільне зростання економіки. Тим часом у керівних кабінетах американських компаній поширена думка, що скрізь запанувала небезпечна тенденція: дивитися виключно на близьку перспективу. Адепти цього погляду вважають, що інвестори та керівники компаній стали короткозорими, через це провідний бізнес мало інвестує. Орієнтація на короткотермінові цілі, як і багато ідей у бізнесі, описує підходи де­яких бізнесменів. Але, якщо розглядати її як теорію принципів роботи економіки, вона виявляється надто туманною, аби бути дійсно корисною.

Короткозорість фінансових ринків завжди викликала й викликає побоювання. 1936-го Джон Мейнард Кейнс зазначив, що горизонт бачення в інвесторів — «від трьох місяців до року наперед», навіть якщо вони займалися цінними паперами компаній та держав, які випускають на десятиліття. Після кризи 2008–2010 років страхи із приводу такої короткозорості знову стали актуальними. Керівники бізнесу бояться втратити посади, якщо не забезпечуватимуть прогнозованих квартальних прибутків. Великі корпорації, кажуть, остерігаються активних хеджевих фондів, що ганяються за швидким доларом. Середньостатистична акція компаній з індексу S&P 500 переходить із рук у руки кожні 200 днів. Нажахані компанії нібито більше не інвестують у власний бізнес, а натомість підкуповують своїх-таки власників: із кожного долара операційного грошового потоку, заробленого компаніями з S&P 500 (крім фінансових), 44 центи витрачаються на капітальні інвестиції, а 56 — на зворотний викуп і дивіденди.

Читайте також: МВФ знизив прогноз зростання світового ВВП

McKinsey у своєму новому дослідженні копає глибше. Консалтингова агенція проаналізувала діяльність близько 600 фірм і назвала «орієнтованими на короткотермінові цілі» ті, у чиїй роботі проявляються п’ять звичок: відносно малі інвестиції, урізання витрат задля збільшення маржі прибутку, численні зворотні викупи акцій, реєстрація продажів до того, як клієнти їх оплатять, а також підлаштовування під прогнозні прибутки за квартал. Таким чином, дослідники роблять висновок, що 73% фірм орієнтуються на короткотермінові цілі. Елітні 27% компаній, які орієнтуються на більш віддалену перспективу, демонструють кращі показники: від 2001 до 2014 року прибутки в них у середньому зростали на 36% більше, ніж у «короткотермінових». Методологія надійна і враховує той факт, що деякі галузі можуть розвиватися швидше.

Отже, все так просто? Насправді ні. Теорія короткострокової орієнтації має три недоліки: вона не описує точно процеси в американській економіці, не враховує причинно-наслідкових зв’язків і, нарешті, відволікає від справжньої проблеми.

Почнемо з точності. Є достатньо ознак того, що орієнтованість бізнесу на близьку перспективу не проблема. Боязкі директори затримуються у своїх кріслах на довше, ніж середньостатистичний давньоримський імператор: керівники, які звільнились у 2015-му, мали в середньому 11 років стажу на посадах у компаніях з індексу S&P 500 — це найбільше за 13 років. Хеджевим фондам-активістам належить менш ніж 1% фондового ринку. Середньостатистична акція так часто змінює власників через те, що нині є ціла армія високочастотних комп’ютеризованих трейдерів. Але їхня бурхлива діяльність приховує той факт, що різко зростають пасивні фонди, на які вже припадає 13% ринку і які тримають акції нескінченно довго.

Крім того, ринки, які вважаються короткозорими, часто насправді дивляться в далеке майбутнє. Ринок облігацій кредитує державу на 30 років лише під 3%. Інвестори в акціонерний капітал вкладають величезні кошти у фірми, які ще багато років не покажуть серйозних прибутків. Amazon — п’ята за вартістю компанія у світі з колосальною ринковою капіталізацією ($400 млрд). Близько 75% цієї вартості припадає на прибутки, які очікуються років за 10, а то й пізніше. Це чи не найбільша в історії ставка на довгострокові перспективи фірми.

Читайте також: Торгівля без меж

Зараз інвестиції компаній не є незвично низькими. Страшні цифри, які свідчать, що вони сидять на голодному пайку й це заважає їм витрачатися на зворотні викупи акцій, оманливі. У компаній зі списку S&P 500 на інвестиції, тобто капітальні вкладення плюс бюджет на дослідження й розробки, припадає 9% надходжень від продажу. Це відповідає середнім показникам за 25 років (за винятком фінансових компаній). Для економіки капітальні вкладення в приватному секторі (за винятком житлового) дорівнюють 12% ВВП. Це середній показник від 1945 року. Тобто за обома критеріями інвестиції не такі вже й далекі від жвавого рівня 2000 року, буму доткомів: то був останній період, коли компанії «зривалися». Бізнес активно викуповує акції через незвично високі прибутки. Така тенденція, своєю чергою, може відображати підвищення концентрації в більшості галузей. Якби фірми спробували інвестувати всі свої надлишкові кошти, їм довелося б майже подвоїти інвестиції до 17% надходжень від продажу. Якби Ford інвестував усі свої рекордні грошові потоки (за показниками 2016 року), за 30 місяців завод виріс би вдвічі — в автомобільному бізнесі це божевільний крок.

А що ж другий недолік — неврахування причинно-наслідкових зв’язків? Дослідження McKinsey дає змогу зрозуміти, що наочно показати їх важко. Наприклад, компанії слабшають через орієнтованість на коротку перспективу чи, навпаки, слабкі компанії зрештою з раціональних міркувань переходять до стратегій, які можна розцінити як короткотермінові? Майже всі менеджери вважають, що їхні фірми мають право зростати, але в будь-якій галузі цілком природно, що деякі фірми стагнують або занепадають, тоді як декотрі їхні конкуренти розширюються. Бізнес, який зменшується, повинен урізати видатки й повертати кошти інвесторам.

Читайте також: The Wall Street Journal: світом ширяться проблеми розвитку економіки

Погляньмо на IBM. Продаж компанії впав до рівня 1997 року. За цей період вона обмежила витрати й збільшила маржу прибутку, зменшила наполовину інвестиції та наполовину кількість акцій через зворотний викуп. З одного погляду, це короткозорі рішення, які викликали занепад IBM. Із другого — непростий вибір, реакція на відступ «Блакитного гіганта» перед новим поколінням технологічних компаній, які вийшли на провідні позиції в галузі. І, зрештою, якщо й повісити на IBM ярлик «стратегічної» чи «короткозорої» компанії, це не надто допоможе з’ясувати, у чому таки справа.

Звідси і до вічності

Останній недолік теорії короткострокової орієнтації в тому, що вона є просто окозамилюванням. Багато великих компаній стагнують у своє задоволення й мають від цього вигоду. Прибутки в них ненормально високі, навіть коли вартість залучення капіталу низька. Якщо спиратися на теорію короткострокової орієнтації, то на це треба реагувати таким чином: підштовхувати нинішні фірми до інвестування величезних коштів, а їхніх менеджерів ізолювати від інвесторів. Але є інший підхід, який вирішує проблему в корені: захмарні доходи нинішніх компаній повинні зменшитися. Потрібна політика конкуренції, яка послабить залізобетонні позиції ветеранів бізнесу й допоможе новим гравцям. Це пожвавить економіку, сприятиме збільшенню зарплат і покладе край ері надлишкових прибутків, від яких жодної користі. Але навряд чи щось подібне бажає чути чимало могутніх директорів.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як зійшли нанівець турецькі конституційні реформи
    26 березня, The Economist
  • Українські письменники в гостях у Сталіна
    26 березня, Ярина Цимбал
  • Ейфорія після визнання РФ документів «ЛДНР» не так давно була розбавлена ложкою дьогтю в Донецьку. Відомий, зокрема й своєю участю в Євромайдані, шоумен Микита Джигурда отримав паспорт громадянина «ДНР».
    26 березня, Станіслав Васін
  • З чого стартував цьогорічний міжнародний кінофестиваль документального кіно про права людини Docudays UA
    26 березня, Ганна Трегуб
  • Місто Балаклія за одну ніч перетворилося на справжній епіцентр бойових дій: артилерійські снаряди летіли на житлові квартали, металеві уламки влітали в будинки, цивільні, рятуючись від пекла, тікали у вікна й пробиралися в сусідні села
    26 березня, Станіслав Козлюк
  • Як змінюються смаки світу в харчуванні
    25 березня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено