Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 січня, 2017   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Цивілізація спецслужб

У чому специфіка російської ФСБ порівняно з її аналогами у вільних країнах
Матеріал друкованого видання
№ 4 (480)
від 26 січня
Цивілізація спецслужб

Проникнення російських чинників у кіберсистеми США, Європи й проведення там того, що чекістським жаргоном називається «активними заходами», вкотре змусили західний світ спробувати зрозуміти, з ким він насправді спілкується в особі РФ та її керівництва. А тут ще й безпрецедентно цинічна й нахабна акція російських «органів» із підміни сечі російських спортсменів на допінг-аналізах на Олімпіаді в Сочі… Як казав герой радянських анекдотів про чукчу: «Тенденція, одначе…» Потроху зростає розуміння, що це не окремі дошкульні випадки, а певна системність, ментальність і світогляд, що визначають політику великої ядерної держави. Виявилося, що російські спецслужби можуть легко проникати в найпотаємніші глибини урядових інституцій західних демократій, не лише шпигуючи там, а й реально впливаючи на їхнє державно-політичне життя, на найінтимніші процеси функціонування влади.

Відомство Великого брата

З певним подивом Захід почав відкривати, що для тоталітарного Сходу шпигунство й конспіративна підривна робота є філософією буття, способом існування у світі, а не якоюсь там рутинною діяльністю. Вельми повільно приходить розуміння, що нібито однакові за соціальним призначенням структури на Заході й на Сході в Росії у дійсності є зовсім різними, протилежними.  

Якщо в США, Європі спецслужби — це лише важлива державна інституція поміж інших важливих, одна з багатьох, нічого більше, то в РФ це альфа і омега державного буття, що викликає священне тремтіння, це щось магічне, універсальний спосіб вирішення всіх проблем. Коли решта установ не здатна вирішити якесь питання, лишається останній засіб — спецслужби. Якщо не вони, то вже й ніхто…

Тому коли в РФ порівнюють Джорджа Буша-старшого, який став президентом США, будучи в минулому директором ЦРУ, з Владіміром Путіним, що сів у крісло прем’єра, а потім президента Росії, прийшовши з посади шефа ФСБ, а до того багато років прослуживши в КГБ, то це абсолютно некоректно.

Читайте також: ФСБ-СБУ: Гра на підвищення

Так, кожна держава, демократична, тоталітарна, архаїчна, яка завгодно, має спеціальні служби, що покликані вберегти її безпеку чи створити проблеми для безпеки інших країн. Але їхній статус у суспільстві суттєво, фундаментально залежить від природи останнього. Як справедливо зазначив відставний співробітник СБУ, «спецслужба всякої країни є такою і діє таким чином, як цього хоче влада, характер її діяльності залежить також від рівня розвитку демократії в суспільстві». Себто оцінка спецслужб нерідко є водночас доволі адекватною оцінкою держави, якій вони належать, соціуму та ментальності нації. Яка держава, такі й спецслужби. І навпаки: які спецслужби, така й держава.

Якщо на Заході домінує скептично-підозріле ставлення до своїх спецслужб за адекватного розуміння їхньої необхідності, то в Росії щодо них панують страх, схиляння і запобігання як перед чимось оккультним, як перед чаклуном, екстрасенсом, магом. Це справді Великий Брат антиутопій Орвелла. На Заході колишні керівники спецслужб украй рідко стають президентами та прем’єрами. Джордж Буш-старший — виняток, що лише підтверджує загальне правило, а воно в США таке: ЦРУ, ФБР — це в певному сенсі глухий кут політичної кар’єри, звідки дуже важко повернутися в політичний мейнстрим, а тим більше стати господарем Білого дому. Власне, і в тоталітарних державах тут були певні застереження. Наприклад, за всього терору гестапо — СД у Німеччині на вершині політичної піраміди стояла партія — НСДАП в особі фюрера Гітлера; у СРСР над ГПУ, НКВД, МГБ і КГБ також стояла ВКП(б) — КПРС в особі її генсеків. Специфіка нинішнього російського режиму полягає саме в тому, що тепер спецслужби вперше у своїй історії взяли всю владу у свої руки, відкрито й ні за ким не ховаючись, усіх контролюючи й ніким не будучи контрольованими. Це соціальний експеримент усесвітньо-історичного значення. Що буде, коли вся влада в державі належатиме спецслужбам, які сьогодні в РФ перебрали на себе всі функції КПРС у Радянському Союзі? Колись людство вже спостерігало аналогічний великий експеримент: що буде, коли всю владу захопить секта політичних екстремістів? Той дослід тривав 70 років…

Реінкарнації опричнини

У російській традиції спеціальні таємні служби протягом століть формувалися, посилювалися і вдосконалювалися разом із формуванням російської нації, її способу життя, культури. Одним із найяскравіших етапів того процесу була опричнина Івана Ґрозного — московського царя, який створив цей карально-поліцейський орган, що об’єднував у собі слідчий апарат, трибунал, а також щось на зразок пізніших каральних військ НКВД і зондеркоманд та айнзатцкоманд СД у нацистській Німеччині. Опричники були особисто підпорядковані й віддані царю, часто не маючи іншої підтримки та покровительства в Московії, будучи інтернаціональним збіговиськом шведів, німців, татар, поляків і, ясна річ, московитів. Зі своєю роллю, із завданням смертельного залякування цілої країни той орден упорався бездоганно, не зупиняючись перед найдикішим звірством. Ось лише один епізод «славетного шляху» цих «проточекістів». У 1570 році цар Іван Ґрозний прибув до Новгорода й влаштував розправу з його мешканцями, яких він уважав зрадниками: щодня катували й убивали від 500 до 1000 містян. Вакханалія тривала шість тижнів. Убили щонайменше 50 тис. людей. Дещо стриманішим та організованішим терор був у XVII столітті, коли вже існували спеціальні постійні структури — «прикази», куди можна було звернутися з доносом, вигукнувши магічну фразу: «Слово і дєло государєво!». Всіляко заохочувалися тотальні стеження і виказування. Кожен, хто знав про державний злочин, мав робити «ізвєт!», бо за недоносительство загрожувала сувора кара. Всі ці норми було викладено в «Уложенії» царя Алєксєя Міхайловіча 1648 року. Цей юридичний документ діяв аж до XIX століття. Навіть кріпаки мали доносити на своїх поміщиків, і їхні доноси брали до уваги, якщо йшлося про політику…

Читайте також: Спецслужби РФ намагались створити мережу інформаторів у ВМС України - СБУ

За Пєтра І розслідування всіх політичних справ доручалося Преображенському приказу в Москві. Саме туди з усіх кутків неозорої імперії мали везти звинувачених в антиурядових намірах. А були ще й виїзні майорські канцелярії (коли поліцейсько-каральні функції доручалися офіцерам особисто відданих царю Пєтру гвардійських полків), призначені для викриття та покарання внутрішніх ворогів на місцях. За їхніми «подвигами» наглядав безпосередньо сам монарх. Потім справу переслідування внутрішніх ворогів передали новоствореній канцелярії «Тайних розискних дєл». Варто дещо сказати про методи роботи. Коли затриманого приводили в Таємну канцелярію, на порозі працівник спецслужби, не кажучи жодного слова, раптом з усієї сили бив нещасного кулаком в обличчя. Від несподіванки та болю той падав навзнак. Професіональним жаргоном катів це називалося «прівєсті іспитуємого в ізумлєніє». І тільки після цього розпочинався допит. Час від часу проводилися реорганізації, замість Таємної канцелярії утворювали Таємну експедицію, але суть від того не змінювалася. У 1826-му з’являються Третій відділ власної його величності канцелярії та окремий корпус жандармів. Потім виникне Охоронне відділення…

Але після приходу до влади більшовиків розпочинається справжній ренесанс опричнини. На відміну від попередніх структур більшовицька опричнина стає системою тотального контролю і терору, позбувшись певного аматорства царських спецслужб.

Про специфіку більшовизму в цій делікатній сфері висловився колишній партійний працівник, а потім дисидент і емігрант Абдурахман Авторханов: «Сказати, що НКВД є «державою в державі», значить применшити значення НКВД, бо саме формулювання питання допускає наявність двох сил: нормальної держави і наднормального НКВД; у той час як сила одна — універсальний чекізм. Чекізм державний, чекізм партійний, чекізм колективний, чекізм індивідуальний. Чекізм в ідеології, чекізм на практиці. Чекізм згори донизу. Чекізм від усемогутнього Сталіна до мізерного сексота». Сталін контролював кілька спецслужб, що конкурували між собою, виступаючи для вождя незалежними джерелами інформації. Останню можна було порівнювати й робити висновки щодо якості діяльності спецслужб. Крім НКВД і військової розвідки вождь мав також глибоко законспіровану партійну розвідку — так званий Особливий сектор, що був насамперед органом нагляду за елітами партії, армії, уряду та й самого НКВД. В Особливому секторі була своя агентура, що вела персональні справи на всіх радянських партійних і державних начальників. За допомогою цього сектору завжди можна було перевірити, а чи не брешуть чекісти й військові розвідники, чи не спотворюють інформацію… Авторханов писав: «…Сталінський «Третій відділ» — особливий сектор ЦК, підпорядкований Поскрьобишеву (особистий секретар вождя. — Авт.), — був, напевно, безпрецедентною установою в усій світовій історії диктатур і деспотій (достатньо згадати, що в «особливому секторі» висунулися всі три майбутні міністри держбезпеки: Абакумов, Меркулов і Сєров, а також МВД — Круглов).

Читайте також: Спецслужби РФ спробували завербувати працівника українського посольства в Москві

«Особливий сектор» — кодове слово для позна­чення системи служб особистої політичної поліції Сталіна. «Особливий сектор» мав свою мережу — спецсектори обкомів, крайкомів і центральних комітетів республік. У будинках парткомів спецсектори містилися в ізольованих приміщеннях, куди мали право входити тільки перший секретар і завідувач оргвідділу. У начальника кожного з них були спеціальний штат, код для зв’язку з ЦК, що часто змінювався, прямий провід, особлива фельд’єгерська служба НКВД, що доправляла до Москви та з Москви особливо секретні директиви й інформацію. Начальник спецсектору завідував також агентурою; агенти партійною мовою називалися партінформаторами й шпигунами проти керівників області чи республіки».

Тенденція до створення нових спецслужб з особливими повноваженнями, з окремими каналами управління збереглася й по смерті Сталіна. Наприклад, син Лаврєнтія Бєрії Сєрґо Бєрія (Ґеґечкорі) у своїх спогадах писав, що в повоєнний період Ґєорґій Малєнков намагався створити окремий карально-репресивний орган із таємною партійною в’язницею для високопосадових партійних в’язнів. Ця тюрма не мала контролюватися ані МГБ, ані МВД.

«Органи» такого штибу ефективно діяли лише в атмосфері масового психозу, коли мільйони людей почувалися мешканцями обложеної ворогами фортеці. Як писала російська журналістка Євґєнія Альбау: «Шпигун став наймасовішою професією в країні. За даними НКВД, протягом трьох років — від 1934-го до 1937-го — кількість арештованих за шпигунство зросла в 35 разів (на користь Японії — у 13 разів, Німеччини — у 20, Латвії — у 40 разів).

Сьогодні в Російській Федерації спостерігається аналогічний процес, стрімко збільшується кількість «українських шпигунів», «екстремістів» і «терористів». МЗС України навіть було змушене попередити громадян України, що поїздка до РФ чи Криму може закінчитися для них арештом і звинуваченням у такого штибу «злочинах». Крім того, посилюється тотальне проникнення російських спецслужб у всі сфери життя західних країн та у вищі ешелони їхньої політичної влади. І тут теж зберігається сталінська традиція вести розвідувальну діяльність не тільки проти ворогів, а й проти союзників. Той-таки Сєрґо Бєрія описував у своїх спогадах, як за особистим наказом Сталіна організував підслуховування лідерів США та Великої Британії. Він зізнавався: «Адже ми прослуховували в Ірані й пізніше в Криму не тільки Рузвельта і Черчилля, а й усе їхнє найближче оточення».

Радянсько-російський шпіонаж був і є явищем глобальним. Ще за часів передостаннього шефа Крючкова в ПГУ (Першому головному управлінні, розвідка) розглядалося питання, чи варто мати свою агентуру в усіх країнах світу (бо це потребує величезних ресурсів), чи краще зосередитися на кількох найважливіших регіонах. Перемогла думка Крючкова: агентура має бути скрізь. Вона є скрізь, виступаючи знаряддям зовнішньої політики Кремля, що після приходу до влади чекіста Путіна розглядає міжнародні відносини як сукупність агентурних спецоперацій. Це встигли відчути на собі навіть Сполучені Штати, вже не кажучи про менш потужні держави.

Нині ідеологія чекістської корпорації, що стала керівною і спрямовувальною силою російського суспільства, як раніше КПРС, нав’язується всьому соціуму як єдино можлива. Вона обслуговує все­влад­дя спецслужб, а останнє є наступником російського східного деспотизму. Колись Сталін називав ВКП(б) «орденом мечників». Сьогодні таким орденом, що об’єднує Росію, є спецслужби, бо іншого консолідуючого чинника практично немає. Самі керівні чекісти з гордістю кажуть, що на початку 2000-х РФ летіла в прірву, але в останній момент її зачепили й утримали «чекістським гаком». Наскільки це добра й зручна позиція — висіти на гаку над прірвою? І як довго таке можливо?




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено