Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 січня, 2017   ▪   Алла Лазарева   ▪   Париж   ▪   Версія для друку

Опонент мого ворога

На верхогір’ях французького політичного Олімпу є кілька постатей, які чітко усвідомлюють небезпеку від безкарності, котрою зловживає Росія
Опонент мого ворога

«Наша мета не нова холодна війна, не черговий розподіл світу на зони впливу між Сполученими Штатами та Росією, наша мета — демократія. Відповідь Путіна на це завжди однакова: якщо ви хочете демократії, отримаєте війну, якщо ви прагнете більшої свободи, вам буде смерть», — проголосив, під гучні оплески, кандидат у президенти Франції від зелених Яннік Жадо.

На мітинг під мерією в день падіння Алеппо зібралося не так багато народу, як хотілося б. Ті, хто прийшов, із цікавістю вдивлялися в іще не знайоме з журнальних обкладинок обличчя й дослухалися до несподівано різкої риторики на адресу Кремля. «Так відбувається скрізь, — твердим голосом продовжував Жадо, — у Москві, Грозному, Україні, Алеппо... Я хочу сказати, що масові знищення людей не є невідворотними. Ми можемо діяти і встановити силові відносини у протистоянні з Путіним. Європейський Союз здатний скласти списки тих, хто винен у воєнних злочинах, заборонити їм в’їзд на свою територію, заморозити банківські рахунки... Можемо вдарити по больових точках Путіна: по його грошах та гонору. Не можна їхати до Росії грати в футбол 2018 року, доки тривають убивства».

Несподівано для всіх кандидат від партії «Європа — Екологія — Зелені» став очевидним неформальним лідером вуличної акції на підтримку жертв війни в Сирії. Трохи раніше стала сюрпризом і його перемога на праймериз зелених, що завершилися 7 листопада і пройшли майже непомічені. Нове обличчя, новий, не притаманний більшості французьких політиків різкий стиль формулювань... «Політична пропозиція у Франції не відповідає попиту», — зазначив Яннік Жадо в одному з нещодавніх інтерв’ю. Схоже, що, обираючи свій стиль комунікації з потенційним виборцем, Жадо вирішив піти несходженими стежками. Інтуїція? Підказка рідного брата Тьєррі — керівника потужного піар-агентства? Чи — припустимо неможливе для середньостатистичного політика — принципи?

Читайте також: Ніколя Тензер: «Не варто вести переговори з Путіним»

«Кандидат від зелених іще мусить завоювати ім’я та здобути собі власний політичний простір», — зазначає часопис Libération. Справді, поки що Жадо не впізнають у радіопередачах за голосом, вслід йому не обертаються на вулиці. Політик, що закликає до нових санкцій проти РФ через злочини російської армії в Сирії, ніби вичаклувався з повітря. Преса лише починає придивлятися, прислуховуватися до нього, аналізувати заяви та проголошені цілі. «Я не прагну пройти в другий тур президентських виборів, — пояснив Жадо часопису Les Echos. — Моя мета — зібрати 10% голосів, щоб потім вдало провести парламентські й місцеві перегони».

Сказати відверто, ціль бачиться не зовсім реалістичною. Вже зрозуміло, що перший тур відбуватиметься під знаком «загрози Ле Пен». За усталеною французькою традицією, багато хто голосуватиме абияк, щоб лише не пропустити її в другий тур. А екологи і в найкращі для себе часи ніколи не набирали більш ніж 5%. Останнім цю висоту в змаганні за президентську посаду взяв 2002 року Ноель Мамер, нині депутат Європарламенту. 10%? Шансів дуже мало, але хто не зазирає за обрії, не досягає вершин.

Ще менше, на жаль, підстав сподіватися, що відверто критичний до Кремля та співчутливий до України кандидат уже 2017-го пройде у президенти. Його успіхом за найсприятливіших політичних обставин може стати в наступному році посада міністра. Або екології — відповідно до профілю політичної сили, яку він представляє, або економіки — згідно з дипломом про вищу освіту. Це на короткотермінову перспективу. Проте стратегічно Україні є сенс уже встановити контакт з політиком, який настільки різко виступає за нові санкції проти РФ.

Загалом, якщо дивитися на політичні сили, в лавах зелених, мабуть, можна знайти найбільшу кількість політиків, що ставляться до України з розумінням або й симпатією. Ноель Мамер, Жозе Бове та інші представники франкції «Європа — Екологія — Зелені» в Європарламенті не раз виступали на підтримку України, голосували за відповідні резолюції та рекомендації. У цих кроках — не лише індивідуальна позиція того чи того діяча, а й загальна проєвропейська лінія, якої дотримується партія. Зелені послідовно виступають за розвиток та зміцнення ЄС, розуміючи, що екологічні проблеми континенту мудріше було б вирішувати гуртом, а не на рівні кожної держави окремо. Для багатьох прихильників цієї політичної сили Україна — це насамперед східна європейська земля, з якою треба спілкуватись і співпрацювати.

Читайте також: Жак Фор: «Причини, з яких було накладено санкції на Росію, не зникли»

Другою політичною силою, в лавах якої подеколи можна вбачити якщо не прихильність до України, то бодай адекватне розуміння її проблем, є французька Соціалістична партія. Не забуваймо, що президент Франсуа Олланд відмовився від продажу Росії вертольотоносців Mistral, що колишній міністр закордонних справ Лоран Фабіус майже не приховував своєї антипатії до Владіміра Путіна, що Елізабет Ґіґу, голова комісії в міжнародних справах Національної асамблеї, не раз виступала з осудом анексії Криму, підтримуючи продовження санкцій проти Росії, доки не зникнуть причини, через які їх було запроваджено. Два сенатори соціалісти Себастьєн Сальдес та Жан-Ів Леконт відчайдушно виступали на захист здорового глузду, коли Сенат ухвалював резолюцію, що закликала відмовитися від санкцій. Нарешті, нинішньому міністру внутрішніх справ Франції Брюно Ле Ру взагалі заборонено в’їзд у Росію за спроби докопатися подробиць про кредитування нею французького «Національного фронту».

Не можна сказати, що соціалісти мають чітку, узгоджену політику стосовно України. Коментуючи російську агресію, правляча партія спирається на вимоги міжнародного права та на констатацію факту, що Росія ці стандарти порушила. Надзвичайного проукраїнського ентузіазму немає, але немає і того запопадливого угодництва у ставленні до Путіна, яке демонструють цілий гурт крайніх правих та крайніх лівих політиків, а також близьке коло колишнього президента Саркозі й кандидат у президенти від партії «Республіканці» Франсуа Фійон.

Із «Республіканцями», власне, ситуація очевидно гірша. Партія має у своїх лавах кількох відвертих лобістів Кремля, а також тих, хто компенсує власні антиамериканські комплекси заграванням із Москвою. Репутацію політсили якщо не рятують, то дещо врівноважують окремі політики: Ерве Марітон, котрий не шкодує різких слів для «зачарованих Путіним», Ален Жуппе, якому не пощастило вийти в кандидати в президенти, Клод Малюре, котрий демонструє неабияку свободу й гідність у оцінках всього, що відбувається на європейському Сході. Це та правиця, для якої цінності індивідуальної свободи громадян та права народів на свою культуру й ідентичність не пусті слова.

Читайте також: Торніке Ґордадзе: «Відмова від візиту Путіна до Парижа — це перемога здорового глузду»

«Скільки часу Путін продовжуватиме свій курс? — запитав Клод Малюре на нараді Комісії з закордонних справ, оборони та збройних сил півроку тому. — Він зневажає  ЄС та Штати, що «занепадають», але переоцінює власні можливості й недооцінює проблеми: глибоку економічну кризу, виснаження газового та нафтового ресурсу, розбалансовані відносини з Китаєм...» «Мені шкода бути в незгоді з більшістю озвучених думок, — сказав він в одному з виступів у Сенаті. — Але важливо дбати, щоб жодне рішення не приймалося без урахування історичних та географічних аспектів. Як можна казати, що Росія не є імперією? Вона нею була завжди, з часів царату до імперії радянської, яка сягнула своєї кульмінації в період правління Брєжнєва... Як можна заперечувати її імперіалістичні амбіції? Несерйозно казати, що Ґорбачов вирішив покласти край холодній війні. СРСР програв цю війну. Єдина заслуга Ґорбачова: він зумів посприяти тому, щоб Радянський Союз розпався мирно. Так само неправомірно заперечувати факт, що Крим анексований незаконно... Українці добре пам’ятають радянські злочини проти них, скоєні в 1933 році. Нарешті, згадки про «приниження», яке нібито відчули росіяни, не є доречними. Чи пам’ятають росіяни про приниження, заподіяні ними Польщі, Чехословаччині, Україні? Усі ми в той чи той момент життя відчували приниження. Росіяни не мають у цьому жодної монополії».

Чи чують колеги по партії поодинокі голоси таких політиків, як Клод Малюре? Хтось — так, а хтось — ні. А от проукраїнське лобі, якби таке існувало в природі, мало б знаходити можливість запрошувати таких осіб на різноманітні семінари, конференції, інші заходи, створювати інформаційні приводи й сприяти тому, щоб впливові політики, які не піддалися чарам кремлівських пропагандистів, знаходили собі в особі України гідну додаткову трибуну. Активної проукраїнської політичної сили у Франції сьогодні нема. Проте в цій країні поступово формується стабільний дискусійний майданчик, де опоненти нашого ворога цілком можуть стати тактичними союзниками України.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.