Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 січня, 2017   ▪   The Economist   ▪   Версія для друку

The Economist: Олігарх-інтелектуал

Теорія менеджменту Чарльза Коха, підказана австрійською школою економічної думки, робить дива в Koch Industries
Матеріал друкованого видання
№ 50 (474)
від 15 грудня, 2016
The Economist: Олігарх-інтелектуал

Чарльз Кох — чи не найбільш демонізований бізнесмен Америки. Його молодший брат Девід не дуже відстав. Журналісти заявляють, що він є натхненником масштабної змови правих у країні. Психопати погрожують йому смертю. Від супербагатіїв (а надто тих, які заробили свої перші статки на нафті й газі) очікують, що вони «виправляться», фінансуючи ліберальні проекти. Кохи натомість витратили сотні мільйонів на підтримку консервативної політики (хоча Чарльз не відчуває особливих симпатій до Дональда Трампа): лобіювання зниження податків, висміювання ідеї про глобальне потепління, зумовлене діяльністю людини.

Кох не схожий на Доктора Зло. Щоправда, штаб-квартира Koch Industries — це комплекс із чорних коробок на околицях міста Вічита у штаті Канзас; служба безпеки влаштовує там відвідувачам ретельну перевірку. Але керівник цієї компанії більше скидається на університетського професора. Попри $40 млрд статків, він мешкає в нічим не примітному районі одного з найнудніших міст Америки, працює по дев’ять (а то й більше) годин в офісі й обідає в їдальні компанії. Не схоже, щоб він аж надто цікавився тим, що є навколо нього: якщо похвалити колекцію мистецтва, котра належить компанії, він відкаже, що це його дружина займається всіма такими справами. А от що його справді цікавить — то це книги й ідеї.

Читайте також: The Economist: Мовчанка

Уперше в ідеї він закохався ще студентом факультету інженерії Массачусетського технологічного інституту в 1950-х роках. У ті дні він і захопився темою, яка відтоді його не відпускає: чому деякі людські організації процвітають, а інші стоять на місці. Він ковтав одну за одною книжки авторів австрійської економічної школи: Фрідріха Авґуста фон Гайєка, Йозефа Шумпетера і свого улюбленого Людвіґа фон Мізеса, Гайєкового наставника. А ще твори американських полемістів, наприклад, Ф.А. «Болді» Гарпера, чий трактат 1957 року «Why Wages Rise» («Чому ростуть зарплати»: завдяки покращенню продуктивності робітників, а не діяльності профспілок), за словами Коха, перевернув його життя.

Відтоді він захоплюється читанням на найрізноманітніші теми. Книжкові полиці в його кабінеті заставлені працями з історії, біографіями та найновішими публікаціями з грандіозними ідеями. Він на диво дуже цікавиться типовим гарвардським лібералом Говардом Ґарднером та його теорією множинного інтелекту (зокрема, лінгвістичного, музичного й міжособистісного). Але відповідь на своє запитання про те, як процвітають організації, Кох знайшов у книжках класиків-лібералів: він відчуває той самий побожний трепет, що й перед природою світобудови, перед «спонтанним порядком» вільного ринку (концепція його полягає в тому, що оптимальний варіант корекції системи — природний, без втручання людини; при цьому механізм ціноутворення — це спосіб розподілу ресурсів задля максимально ефективного їх використання).

Одна з концепцій Коха полягає в тому, що робітникам слід платити відповідно до доданої вартості, яку вони створюють, а не їхнього становища в ієрархії

На основі прочитаного Кох створив теорію менеджменту, яку Інститут Чарльза Коха (його аналітичний центр і філантропічна організація в одному) пропагує під брендом «ринкове управління» (market-based management, або MBM). Її головна ідея в тому, що ринкові сигнали повинні не менше впливати на роботу всередині організацій, ніж на взаємодію між ними. Робітникам слід платити відповідно до доданої вартості, яку вони створюють, а не їхнього становища в ієрархії. У Koch Industries базова зарплата завжди низька (і вважається просто авансом річної винагороди за створену додану вартість), і робітники часто отримують більше за своїх начальників. Компанії повинні давати «право прийняття рішень» тим працівникам, які своїм вибором сприяли зростанню прибутків.

У міру того як філософія Коха набирала обрисів, його компанія процвітала. Коли він змінив свого батька на посту генерального директора наприкінці 1960-х, Koch Industries була невеликою компанією, що займалася в основному нафтою та газом, мала $200 млн річних продажів і штат із 650 працівників. Сьогодні це друга за величиною приватна компанія Америки зі $100 млрд річного доходу, де працює понад 100 тис. осіб. Це один із найбільших у світі сировинних трейдерів, який володіє трьома великими тваринницькими підприємствами на площі понад 460 тис. акрів, переробляє близько 600 тис. барелів сирої нафти на день і виробляє широкий асортимент матеріалів: від паперових рушників до нейлону та спандексу. За власною оцінкою Koch Industries, її вартість від 1960 року зросла більше, ніж у 4500 разів, майже в 30 разів перевищивши індекс S&P 500.

Читайте також: The Economist: Старе на смітник

Утім, у MBM дуже мало послідовників. Кох стверджує, що каліфорнійський виробник помідорів Morning Star також незалежно експериментував із використанням ринкової системи всередині компанії, але навряд чи це можна назвати трендом. Одне з можливих пояснень: Koch Industries працює на Середньому Заході — далеко від великих генераторів бізнес-теорій на кшталт Гарварда чи Стенфорда. Друге: доволі просто уявити собі, як MBM перетворюється просто на бюрократичну процедуру, що з’їдає час. У будь-якому випадку успіхом компанія Коха завдячує, швидше за все, управлінському драйву власника — не менше, ніж концепції MBM (інсайдери жартома розшифровують Koch як keep old Charlie happy, або «чим би Чарлі не тішився»), — а ще двом серйозним перевагам: що ключові напрацювання компанії в обробці, транспортуванні й торгівлі можна застосувати до широкого діапазону сировинних товарів і що на Середньому Заході повно першокласних інженерів і технарів, які освіту здобували в закладах на кшталт Мюррейського державного університету й Університету Талси.

Чарівник Канзасу

Навіть якщо формула МВМ не така вже й магічна, як заявляє Кох, вона все одно служить двом цілям. По-перше, дає різносторонній і динамічній компанії силу, яка склеює все докупи. Працівники Koch Industries говорять про МВМ із таким самим ентузіазмом, з яким колись працівники General Electric розповідали про Six Sigma. Це й не дивно: багато з них прочитали книжки Коха про МВМ: «The Science of Success» («Наука успіху», 2007) і «Good Profit» («Солідний прибуток», 2015). Для менш освічених МВМ розписано в 10 «керівних засадах» (наприклад, «принципове підприємництво»), які красуються на горнятках і постерах у всіх офісах і на всіх підприємствах групи.

Крім того, філософія Коха не дає фірмі відхилитися від Шумпетерової ідеї творчої руйнації. Він добре вміє помічати можливості (придбання целюлозно-паперової компанії Georgia Pacific у 2005 році за $21 млрд забезпечило період швидкого зростання). Менше впадає в око те, що він завжди згортає розмах підприємств, які починають іти на спад. Koch Industries запросто могла стати посередньою енергетичною компанією, загубленою десь посеред Великих рівнин. Натомість їй вдалося подвоювати прибутки майже кожні шість років, починаючи з 1960-х. І велика заслуга в цьому належить оригінальному й науковому мисленню Чарльза Коха.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як Адміністрація нового президента США працюватиме з американською розвідкою
    19 січня, Едвард Лукас
  • Як Україна відповідає на виклики, що постали у віртуальному просторі
    19 січня, Юрій Лапаєв
  • Оцінка першого півріччя Терези Мей при владі
    19 січня, The Economist
  • Велике потрясіння, яким стала для Донбасу війна, мало б виявитися точкою неповернення, моментом, коли старі еліти, причетні до розв’язання конфлікту, нарешті були б відсторонені від влади. Але, на жаль, відновлення через нарощування впливу проукраїнських партій не відбулося. Тобто деякі партії почуваються тут непогано, але чи є вони саме на Донбасі представниками українських інтересів — це ще те питання…
    19 січня, Єлизавета Гончарова
  • Суд у справі про вбивство людей 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Києві, певно, чи не найвідоміший з усіх, що пов’язані з подіями Майдану. Втім, не раз висувалися претензії щодо часу, впродовж якого тривають засідання. Найвідоміша теза, яку озвучували представники «стурбованої громадськості», звучала так: «Чому за три роки немає вироку? Чому так довго?».
    19 січня, Станіслав Козлюк
  • Як обранці відкривали новий парламентський сезон
    17 січня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено