Світ

  ▪   Юлія Олійник

Друзі при Балтії

Балтія та Україна приречені на партнерство. Хоча ми різні й навіть не маємо спільного кордону. Естонія, Латвія та Литва стали «співкамерниками» України в Російській імперії по-різному й у різний час.
Матеріал друкованого видання
№ 47 (471)
від 24 листопада, 2016

В імперії Романових та її спадкоємцеві СРСР естонці, латиші й литовці, як і українці, мимоволі побратались із Середньою Азією та Кавказом, а знайомство із Сибіром відбулося на практиці. Коли імперія — байдуже, першого чи другого видання, — валилася, то від міри претензії росіян на «скрєпи» залежали шанси здобуття незалежності. Українцям було найважче. Балтійцям — найлегше.

Після Першої світової війни усім трьом країнам пощастило спочатку стати «німецькими маріонетками» й під захистом «німецьких багнетів» позбутися Росії, а потім виявитися такими цінними геополітичними партнерами, що Антанта мусила просити німців, які вже на той час програли війну, не виводити свої війська із країн Балтії і не допустити там установлення російського більшовицького режиму. Україні, яка теж була «німецькою маріонеткою» і теж прагнула незалежності, пощастило менше: вона виявилася занадто великим і ласим геополітичним шматком, через який усі пересварилися, а сусідня Польща, ставши «французькою маріонеткою», скориставшись «французькими багнетами» і здобувши незалежність, навіть відхопила собі за антантівської підтримки українські етнічні землі (то вже інша річ, що вона не змогла їх перетравити, намагалася осадити польськими земле­власниками і вдавалася до пацифікації, за що одержала Волинь-43 і дотепер хворіє «кресами»).

Країни Балтії, на щастя, оминули такі потрясіння. У міжвоєнний час естонці, латиші та литовці щасливо жили у своїх невеликих і незалежних державах, плекаючи національну демократію, економіку, культуру й армію. Але недовго — менше, ніж Україна від 1991 року й до сьогодні. Проте саме тому, що встигли багато зробити, нова російська окупація від 1940-го (у формі «народних республік» — нічого оригінального!) виявилася хисткою і так і не була визнана світом.
У повоєнний час радянські республіки Прибалтики, попри відому приказку, що вони, мовляв, «не заграниця», таки сприймалися радянськими людьми як вікно на Захід або ерзац Європи. Там не лише знімали кіна про «штірліців», туди ще й охоче переселялися найбільш кмітливі представники російської інтелігенції та відставні офіцери Радянської армії та КГБ.

Читайте також: Даля Ґрібаускайте: «Литовці завжди були серед найбільших єврооптимістів»

Попри цей «десант», радянська «квазієвропа» перша почала розхитувати підвалини Союзу. Щоправда, якби Україна тоді підписала настійливо пропонований Ґорбачовим і Єльциним «новий союзний договір», то нова балтійська незалежність, швидше за все, виявилась би значно коротшою за міжвоєнну. Й ані Джордж Буш-старший, ані Гельмут Коль, ані Франсуа Міттеран і пальцем не поворухнули би на захист балтійців. Тому сьогодні Естонія, Латвія і Литва добре усвідомлюють небезпеку агресії Росії проти України та російської присутності в їхній внутрішній політиці.

Російський бізнес, як відомо, — більше, ніж бізнес. В Естонії Олєґ Осіновскій, укотре визнаний найбагатшою людиною країни, фінансує Соціал-демократичну партію, а його син Євґєній її очолює і навіть був міністром освіти. Історія з російським бізнесменом та естонським громадянином Сєрґєєм Ґлінкою, який ледь не став президентом Молдови, колоритна, але банальна. У Латвії присутність росіян уже традиційна: тут не лише вілли лужкових і К°, а й осідок антипутінських вільнодумців на кшталт сайта «Медуза». Та й банки «свої» є: он, наприклад, Latvijas Biznesa banka (LBB), колишня дочірня структура «Банка Москвы», від 2013 року став на 100% російським. У Литві відома діяльність Віктора Успаскіх та його Партії праці, але ще цікавішим є судовий позов Владіміра Антонова, колишнього головного власника збанкрутілого банку Snoras, поданий проти Литви в Арбітражний суд Москви з вимогою 40 млрд руб. компенсації. Отже, загалом, як бачимо, балтійцям буде «весело» в найближчі роки.

У книжці Тома Кленсі «Command Authority» російсько-українська війна починається в Балтії — з нападу російської армії на Естонію. Натовські війська (точніше, американські вертольоти) швидко розправляються з російськими танками. Балтія порятована, але то лише початок. Головні події — війна в Україні: спочатку на київському Майдані, потім у Криму, після того в Луганській та Донецькій областях. Нічого оригінального? Авжеж...

Читайте також: Спільна загроза в Європі та інтернеті

Завершується ця книжкова війна домовленостями президентів Росії і США: російські війська виходять із окупованих на сході українських територій. А щоб російська агресія не рушила далі ,— перед­усім у Балтію, де почалася, — президентові РФ Валєрію Володіну потрібен якийсь трофей. Президент США — людина благородна, прихильник миру й конструктивної співпраці з Росією, тому готовий віддати Кремлю такий трофей — український Крим. НАТО порятоване. Балтія порятована. Скажете, нічого оригінального? Авжеж... Та є суттєвий нюанс: книжка вийшла друком у 2012 році.

Тож українці й балтійці приречені на партнерство: вони не мають спільного кордону, натомість мають спільного сусіда.