Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 листопада, 2016   ▪   Жанна Безп’ятчук   ▪   Версія для друку

Запит на Путіна в Молдові

На тлі корупції та олігархізації проєвропейських сил щонайменше половина молдовського суспільства знову обирає курс на Росію та авторитаризм
Матеріал друкованого видання
№ 44 (468)
від 3 листопада, 2016
Запит на Путіна в Молдові

У Молдові жартують: справжнім переможцем нинішніх президентських перегонів мав би стати Владімір Путін. Саме він є найпопулярнішим політиком країни. А кандидат від соціалістів 41-річний Іґор Додон, що стабільно лідирував у передвиборчих рейтингах і набрав найбільшу кількість голосів у першому турі (48,7%), — це, мовляв, лише його блідий і кволий замінник. Справді, соцопитування «Барометра громадської думки», презентовані Інститутом суспільних політик, виявляють, що російський президент стабільно залишається найпопулярнішим іноземним публічним діячем у цій країні: у 2016-му понад 60% респондентів віддавали перевагу йому, на другому місці з удвічі меншим результатом — президент Румунії Клаус Йоганніс, на третьому — німецька канцлерка Анґела Меркель.

Перебіг нинішньої виборчої кампанії в Молдові є до певної міри віддзеркаленням цього рейтингу: Додон, який заявляє, що хоче бути схожим на Путіна, лідирує, а його головна конкурентка 44-річна Майя Санду, проєвропейський політик із дипломом Гарвардського університету, досвідом роботи у штаб-квартирі Світового банку, займає другу позицію. У передвиборних опитуваннях вона суттєво поступалася фавориту. Втім, у першому турі дістала цілком пристойний результат — 38%. Оскільки жоден кандидат не набрав більш ніж 50% голосів, буде другий раунд. У ньому політичні експерти прогнозують мобілізацію проєвропейського електорату: студентів, молодих спеціалістів, випускників західних вишів. Отже, у Майї Санду гіпотетично є шанси на перемогу. Кандидати можуть фінішувати практично пліч-о-опліч — тоді все вирішуватиме кілька відсотків голосів.

За весь час виборчих перегонів Іґор Додон наробив чимало контроверсійних і провокативних заяв. При цьому якщо в молдовських реаліях вони дають йому електоральні дивіденди, то в українських означали б кінець його політичної кар’єри. «Молдові потрібен Лукашенка чи Путін, жорсткий господарник, який створить чітку вертикаль влади, поставить усіх цих хлопців на місце, більшість відправить до в’язниці», — заявив політик в інтерв’ю виданню «Панорама». Під «усіма хлопцями» мав на увазі членів проєвропейських урядів останніх років: політиків із Демократичної та Ліберальної демократичної партій.

Причини зростання популярності проросійського вектора в Молдові варто шукати в розчаруванні суспільства через корупцію можновладців. Це той урок, який Україні краще засвоїти з чужого досвіду, а не з власного

Або ось його заява щодо належності Криму Росії: «Це знає весь світ. Юридично це досі не оформлено, дуже багато держав, більшість західного світу, це не визнали. Але де-факто, скажімо чесно, Крим належить Росії». Додон пообіцяв поставити на консультативний референдум питання про скасування підписаної у 2014-му Угоди про асоціацію з ЄС. Звісно ж, альтернативою цьому мають стати якнайтісніші відносини з Росією аж до входження країни до Митного союзу. Експерти, втім, радять сприймати ці балачки про скасування домовленості з Європейським Союзом радше як передвиборчу риторику. На практиці здійснити таке буде складно. Зрештою, проєвропейська частина суспільства може повстати проти. У країни є досвід масових протестів і громадянської мобілізації: це й акції 2009-го, коли у відставку вимушений був подати президент-комуніст Владімір Воронін, це і протести 2015–2016 років у відповідь на корупційні афери влади. А досвід українського Майдану й зовсім мав би охолодити запал соціалістів.

Утім, передвиборчий популізм, захоплення Путіним, коли той розв’язує війни на території сусідів, й антиєвропейські настрої можуть залишити післясмак реваншу «русского міра». Країні, яку донедавна в Брюсселі ставили за приклад Києву і Тбілісі. Кишинів раніше за них виконав План візової лібералізації. Молдовани вже два роки їздять без віз до Євросоюзу. Насправді про «реванш» говорити зарано, а причини зростання популярності проросійського вектора варто шукати в глибокому розчаруванні суспільства через корупцію можновладців. І це той урок, який Україні краще засвоїти з чужого досвіду, а не з власного.

Читайте також: ЦВК Молдови зафіксувала високу активність виборців на президентських виборах

Майя Санду не має і десятої частини тих коштів, які нині команда Іґора Додона щодня витрачає на виборчу кампанію. За неофіційними даними, кандидатка від партії «Дія і солідарність», так називається її політичний проект, витратила на вибори аж €10 тис. Її зовнішньої реклами на вулицях молдовських міст не видно. Водночас підконтрольні соціалістам ЗМІ виливають море компромату на неї. І при цьому всьому висуванка дістала в першому турі той результат, який дає певні шанси на фінальну перемогу. Отже, не все так погано: молдовські виборці відкриті до нестандартних політиків, реформаторів, а вплив симпатиків Путіна обмежений.

Майя Санду нині намагається дистанціюватися від своїх колишніх колег по правлячій коаліції, насамперед політиків із Демократичної партії, яким закидають корупцію та невдачі в реформах. Проте якоюсь мірою вона встигла стати частиною молдовського політичного істеблішменту. У 2012–2015-му Санду працювала міністром освіти. На цій посаді провадила реформи, зокрема боролася з корупцією у вишах. Але загалом залишилась осторонь від гучних корупційних оборудок і скандалів.

А їх було аж задосить у молдовській політиці впродовж останніх двох років. Власне, вибір великої частини тамтешнього суспільства на користь соціаліста Іґора Додона можна розглядати як голосування глибоко розчарованих людей за минуле. Хоча віддання симпатій минулому завжди обмежує, а часом і зупиняє розвиток. Бідність, брак швидких змін, а також потужна проросійська пропаганда, що зберігається в цій країні, підштовхують людей до вибору вчорашнього дня замість непевних надій на майбуття. Утім, попри всі проблеми й корупційні скандали, саме проєвропейські політичні сили змогли за останні роки вивести країну на шлях економічного зростання: за прогнозом Світового банку, цьогоріч воно має сягнути 2,2%, а в 2017–2018-му — 3% ВВП.

Читайте також: Влада Молдови звинуватила Росію у втручанні у внутрішню політику

Що ж до розчарування в єврооптимістах, то воно прийшло масово до молдован у 2014-му. Тоді з трьох банків країни за кордон нелегально був виведений €1 млрд. За даними її Центрального банку, гроші осіли на рахунках у російських фінустановах. Молдовські банки видали кредити на зазначену суму, які ніхто, як виявилося, не збирався повертати. €1 млрд на той момент дорівнював 12% ВВП найбіднішої країни Європи. Звісно, в афері звинувачували уряд. Людей розгнівав масштаб цинізму: з одного боку, розмови про європейські цінності, а з другого — чи то злочинне недбальство, чи то пряме сприяння викраденню 1/8 національного багатства. У відповідь країною прокотилися масові протести, виникали нові громадянські ініціативи.

У червні 2016-го молдовський суд виніс вирок екс-прем’єру Владові Філату: дев’ять років позбавлення волі за «отримання вигоди зі свого службового становища та пасивну корупцію». Той очолював уряд у 2009–2013-му. Філата вітали оплесками в європейських столицях як надію молдовської політики, молодого й перспективного європейця-реформатора, що наближує свою країну до ЄС, — і ось таке фіаско та розчарування. Екс-очільникові уряду закинули, окрім іншого, виділення рефінансування тим банкам, із яких згодом украдуть гроші. Зрештою, у його історії залишається багато знаків питання. Сам він звинувачував у переслідуванні олігарха Влада Плахотнюка.

Отже, поки Влад Філат сидить у в’язниці, політику країни визначає не прем’єр і не президент, а саме Влад Плахотнюк. Людина без посади, але з повнотою влади — найбільший молдовський олігарх. За роллю в політиці його можна порівняти з мільярдером Бідзіною Іванішвілі в Грузії або з Рінатом Ахметовим часів президентства Віктора Януковича. Формально Плахотнюк підтримує проєвропейський курс країни. А реально, як і належить справжньому олігарху, він може швидко й з вигодою для себе домовлятися з учорашніми опонентами. Так, поки що на рівні чуток у ЗМІ та поміж експертів говорять про те, що Іґор Додон та Влад Плахотнюк між собою вже домовились, як співіснуватимуть, якщо переможе саме соціаліст. І це при тому, що в очах масового споживача він постає як борець з олігархами.

«За кілька днів до виборів Додон, говорячи про олігархат, почав називати прізвище Плахотнюка. А доти волів говорити про абстрактних олігархів у множині, хоча всі розуміли, про кого насправді мова. Плахотнюку вигідно мати проросійського президента. Якщо далі виникатимуть труднощі з реформами в царині протидії корупції, юстиції, які реалізує контро­льований ним уряд Павела Філіпа, він зможе переводити увагу людей із цих справді насущних питань на штучну проблему конфлікту між інститутом президентства, з одного боку, та урядом і парламентом, із другого», — пояснює аналітик неурядової організації Expert-Grup Діоніс Ченуша.

Читайте також: У Молдові оголосили в розшук лідера проросійської партії

Значення цьогорічних президентських перегонів у Молдові у будь-якому разі не варто переоцінювати. Це вибори глави держави в парламентській системі. Донедавна в цій країні його взагалі обирав законодавчий орган. Потім Конституційний суд вирішив, що це не відповідає Основному законові. Очільника держави віднині обирають усенародно, але його пов­новаження й надалі вельми скромні: він чи вона їздитиме по самітах і конференціях, прийматиме глав держав, але центром ухвалення ключових рішень залишатиметься уряд, який контролює нині Плахотнюк. У листопаді 2018-го в Молдові мають відбутися парламентські вибори. От вони й стануть справжнім полем бою між двома таборами: проєвропейським та проросійським. Нині в парламенті прозахідні сили мають перевагу в дев’ять мандатів над соціалістами та комуністами.

Іще рік тому молдовські експерти, журналісти били на сполох: російські й проросійські ЗМІ та відверта пропаганда «русского міра» дуже поширені в Молдові, впливають на велику частину суспільства — і це матиме наслідки. Минув рік — їхні прогнози справджуються. Кандидат від соціалістів прямує до перемоги. За два роки, що лишилися до парламентських виборів, єврооптимістам навряд чи буде до снаги провести такі реформи, результати яких миттю відчули б усі в країні і які могли б «гасити» проросійську пропаганду. Втім, Майя Санду, хоч би якими були результати другого туру, довела своїм прикладом, що майже половина країни, роблячи свій вибір, не піддається впливу чужої пропаганди, брудних політтехнологій та великих грошей. І не голосує за минуле, навіть маючи скруту в сьогоденні.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено