Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Світ у 2018 Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 жовтня, 2016   ▪   Майкл Бініон   ▪   Версія для друку

Безвідповідальний вибір

Чому референдуми не здатні вирішувати складні політичні питання
Матеріал друкованого видання
№ 41 (465)
від 12 жовтня, 2016
Безвідповідальний вибір
Фото: reuters

Чи є щось демократичніше за референдум? Він дає змогу владі радитися з усім електоратом із будь-якого важливого питання. Тобто кожен громадянин може висловити думку стосовно поправок до Конституції або рішень, які змінять життя країни. Референдум показує результат, який значно чіткіше відображає суспільні настрої, ніж будь-яка ухвала малої групи обраних парламентаріїв.

Але фактично референдуми далекі від демократії. Це інструмент, який можуть використовувати популісти й диктатори для її знищення, — елементарний спосіб звести складні питання до простих «так» і «ні». Усенародні волевиявлення можуть паралізувати політичний процес прийняття рішень і вибити державну політику з колії. До того ж на відміну від законів, проведених через парламент, рішення, затверджене таким способом, зазвичай незворотне.

Референдуми — це парадокс. Політики, що не хочуть брати на себе відповідальність за ключові рішення, дедалі більше вдаються до плебісцитів, аби ухилятися від виконання своїх обов’язків. Однак часто результати цих заходів серйозно ускладнюють ситуацію. Адже маємо факт: хоч би яке питання виносили на референдум, відповідь на нього завжди однакова — запотиличник владі. В очах виборців референдум — спосіб протесту, дзвіночок про те, що час висловити загальне невдоволення, можливість сказати своє «фе» істеблішментові без особливих наслідків для себе.
Нещодавно від катастрофічних наслідків винесення важливих питань на референдум постраждали уряди трьох країн: Великої Британії, Угорщини та Колумбії. У кожній із них результати виявилися протилежні до очікуваних. У випадку Сполученого Королівства на червневому референдумі щодо членства у Європейському Союзі більшість підтримала Brexit — вихід із ЄС. Такого фіналу не передбачив ніхто, зокрема й організатори кампанії за відокремлення. Відтак ані в уряду, ані в опозиції не виявилося плану дальших дій. Плебісцит зумовив найгіршу кризу в політичній історії Великої Британії нинішнього покоління, відставку прем’єр-міністра, різке падіння фунта стерлінгів та невпевненість у політичному й економічному майбутньому країни.

Читайте також: Майкл Бініон: Популісти й диктатори можуть використовувати референдуми для знищення демократії

В Угорщині правий уряд Віктора Орбана сподівався через референдум переконати виборців підтримати його жорстку політику опору Брюсселю в питанні квот на розподіл біженців. Прем’єр домігся свого: 98% виборців на неоднозначне запитання «Чи погоджуєтеся ви з тим, що Європейський Союз уповноважений розселяти неугорців в Угорщині без згоди Національної асамблеї Угорщини?» відповіли «ні». Утім, більшість електорату взагалі не з’явилася на голосування: мабуть, відчула, що йдеться не так про мігрантів, як про зміцнення позицій Орбана у сварках із ЄС. Через низьку явку референдум визнано нечинним, хоча влада в Будапешті проголосила його політичною та моральною перемогою.

У Колумбії референдум стосовно мирної угоди з марксистськими повстанцями з ФАРК призвів до ще більшого сум’яття. Уряд Хуана Мануеля Сантоса протягом чотирьох років домовлявся про припинення 50-річної громадянської війни й домігся угоди, яка обіцяла мир, роззброєння та реінтеграцію колишніх партизанів у колумбійське суспільство. Церемонію підписання угоди з лідером угруповання відвідали генеральний секретар ООН та очільники деяких держав. Та за кілька днів питання було винесено на референдум. Народ проголосував «проти».

Пряма демократія в добу обурення політиками — великий ризик. Бажані результати гарантовано дістають лише диктатори

Колумбійці та зовнішні спостерігачі були шоковані. Невже знову війна? Може, влада зайшла надто далеко, адже хтось вважає, що лідерів повстанців слід покарати за життя тисяч людей, яких викрадали, катували й убивали? Чи можна знехтувати результатом референдуму і зробити так, аби мирна угода таки почала діяти?

Виборці багатьох країн не зважають на рекомендації урядів і використовують свої голоси як спосіб протесту, це вже факт. Пряма демократія в добу обурення політиками — великий ризик. Бажані результати гарантовано дістають лише диктатори. І справді, плебісцити були улюбленими інструментами Гітлера й Муссоліні, які демонстрували ними світові підтримку народу. Після смерті рейхспрезидента Пауля фон Гінденбурґа 1934 року Гітлер провів референдум про об’єднання посад канцлера та президента й таким чином забезпечив себе абсолютною владою (і виборці не здивували: близько 90% проголосували «за»). Гітлер проводив плебісцити й після окупації Рейнської області 1936‑го та анексії Австрії 1938-го. З огляду на те як нацисти зловживали референдумами, після війни їх у Німеччині заборонили.

І навіть у демократичних суспільствах плебісцити — ненадійний механізм прийняття рішень. Виборці схильні використовувати їх як спосіб поскаржитись, у чому переконався цього року нідерландський прем’єр Марк Рютте. Він провів референдум стосовно здебільшого економічної угоди між ЄС та Україною. Його уряд досягнув консенсусу щодо договору на 2135 сторінках, і решта країн — членів Євросоюзу ратифікувала цей документ. А от нідерландці сказали «ні»: не тому, що прочитали довжелезний текст, а просто щоб збунтуватися проти слабкого уряду, догматів ЄС та його розширення на схід. Рютте назвав результат «катастрофічним». А от Владімір Путін утішено заявив, що це «справжній вияв демократії».

Читайте також: Шотландія оголосила масштабну підготовку до нового референдуму про незалежність

До кінця року відбудеться вісім важливих референдумів. На найближчому італійський прем’єр Маттео Ренці спробує заручитися народною підтримкою для своїх реформ у країні. Одначе йому протистоїть серйозна коаліція, сформована переважно амбіційними політиками, які прагнуть скинути очільника правлячого кабінету й повернутися до влади. У разі програшу на плебісциті в грудні Ренці, ймовірно, втратить посаду й необхідні економічні перетворення в Італії зупиняться.

Референдуми можуть бути дієвими для маленьких демократій, що виробили сильні традиції «консультацій із народом». Яскравий приклад — Швейцарія. У цій країні виборців щороку просять висловити думку з десятків питань. Система працює ніби непогано, хоч і заохочує популістів до протидії в питаннях на кшталт імміграції. А от на більших територіях плебісцити не такі ефективні: американський штат Каліфорнія висуває «пропозиції», стосовно яких електорат має висловитися, прив’язуючи їх до виборів то президента, то Конгресу. Результати нерідко призводять до сум’яття й паралічу тамтешньої влади, бо громадяни відкидають ключові політичні рішення: особливо це стосується питань податків чи державних витрат.

Також зрозуміло, що соціально чутливі питання рідко здобувають на референдумах підтримку. Жодна країна не виносила на них пункт про скасування смертної кари, бо майже гарантовано програла б. Так само до серйозних соціальних напружень у Європі чи США призвів би референдум, скажімо, про обмеження на будівництво мечетей. За теперішнього стану цих суспільств він закінчився б поразкою. Пропозиція нинішнього прем’єра Австралії провести референдум стосовно одностатевих шлюбів (це питання вже завдало йому чимало прикрощів під час останньої передвиборчої кампанії) свідчить, що він не сумнівається в провалі голосування.

Читайте також :Звичайний виборець «брексіту»

Якщо законодавці утікатимуть від рішень, для ухвалення яких їх обирали, їм буде складно піти проти вибору, відданого народові. Деякі британські парламентарії стверджують, що парламент країни, який переважно підтримує членство в ЄС, може проігнорувати голосування за Brexit і відмовитись ухвалювати закони, необхідні для виходу. Однак це призведе до політичного обурення, тому уряд Терези Мей виключив такий варіант.

Іноді один невдалий референдум можна перекрити проведенням іншого. Таким чином вдалося змінити громадську думку в Ірландії та Данії: до європейського законодавства внесли косметичні зміни з проблемних питань, щоб задобрити опонентів, а відтак провели по другому референдуму. Однак це нагадує нехтування волею народу. Мораль усієї цієї історії — і політики починають її усвідомлювати — така: не організовуй плебісциту, якщо результати можуть тебе не влаштувати. Замість іти на ризиковану процедуру, що здатна підірвати, а не зміцнити демократію, значно краще провести закон, а відтак почекати до наступних виборів, які покажуть, наскільки люди його підтримують.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.