Світ

  ▪   Жанна Безп’ятчук

Німецька дипломатія: мости через прірву

Тримати в себе вдома запаси води на п’ять днів та їжі на десять порадив своїм громадянам міністр внутрішніх справ Німеччини Томас де Мезьєр. У серпні цього року уряд ФРН схвалив нову концепцію цивільної оборони, у якій, зокрема, йдеться й про таке.

Які є конкретні передумови для таких порад, міністр не уточнював. За кілька днів після цього німецький міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр теж озвучив ініціативу у сфері безпеки та оборони. Запасатися німцям харчами він не радив, натомість написав статтю для видання Frankfuter Allgemeine Zeitung, у якій запропонував перезавантаження контролю за звичайними озброєннями в Європі у межах діалогу з Росією. Останній треба ще, звісно, відновити. Ту саму пропозицію він озвучив і на неформальній зустрічі ОБСЄ у Потсдамі.

Згаданий Томас де Мезьєр представляє партію канцлерки Анґели Меркель — Християнсько-демократичний союз. Керманич німецького зовнішньополітичного відомства є соціал-демократом і діє він під тиском власної партії, загальна лінія якої — з Росією потрібно розмовляти й зуміти домовитися. Тому що, по-перше, новій холодній війні треба сказати рішуче «ні». Це важливий меседж для власного електорату за рік до парламентських виборів. А по-друге, дуже важливо захистити інтереси німецького бізнесу в Росії.

«Штайнмайєр апелює до традиційної політики Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) ще з часів канцлера ФРН Віллі Брандта (19691974) — до діалогу й зближення як єдиного інструменту подолання конфлікту. Ця ідея діалогу з Росією, про яку йдеться у статті, не менш важлива, ніж питання контролю над озброєнням. По Мінську перемовини застрягли. І він шукає шляхів поновлення діалогу з Кремлем», — пояснює Ірина Солоненко, експерт Німецького товариства зовнішньої політики.

Читайте також: Бачу те, що зручно. У чому помиляються реалісти нашого часу

Зрештою, навіть у раціональному світі німецької політики з її культом Verantwortung (нім. відповідальність) політики не проти пожонглювати стратегічними питаннями в тактичній боротьбі за електоральні дивіденди. І що реальніші безпекові загрози, то більш утопічними звучать світлі й теоретично правильні ідеї політиків. Усі вони спрямовані у віддалене майбутнє. Так значно легше, коли перед безладним і небезпечним сьогоденням вони фактично безпорадні.

Приміром, Франк-Вальтер Штайнмайєр запропонував поширити новий механізм контролю за озброєннями на спірні території. Але вже сьогодні є повний комплект для реалізації такого задуму в конкретному випадку війни на Сході України. Там є супернагальна потреба в контролі над накопиченням і переміщенням танків, артилерії, інших видів важких озброєнь. Там є територія, що може вважатися спірною в термінології статті Штайнмайєра. Там є нові виклики, про які він пише:«Гібридні форми конфронтації та недержавні дійові особи». Там є місія ОБСЄ, покликана все це контролювати. Там тільки тотально бракує реального контролю, бо одна зі сторін конфлікту — Росія — не має наміру й бажання співпрацювати й дотримувати спільних правил, навіть якщо вона під ними теж підписалася.

«В арсеналі Росії немає конкурентоспроможної економічної моделі, її фінансові ресурси зменшуються. Військові погрози та створення небезпек за цих умов вона використовує як пріоритетний інструмент політичних торгів. Росія зовсім не зацікавлена поводитися більш передбачувано та прозоро. Москва прагне саме ерозії всіх кодексів поведінки і навіть неформальних правил (згадаймо ті самі польоти військових літаків із вимкненими транспондерами). Це все не випадковість», — вважає Ґюстав Ґрессель, старший дослідник Європейської ради зовнішніх відносин.

Франк-Вальтер Штайнмайєр апелює до відомої в історії європейської політики оборони доповіді бельгійського міністра закордонних справ П’єра Армеля, зробленої ним у грудні 1967 року на засіданні країн — членів НАТО. Вона стала основою для Стратегії гучного реагування, що мала поєднати політику стримування Заходом Радянського Союзу й політику розрядки. Її логіка була такою: приміром, сьогодні НАТО збільшує контингент на кордонах із Радянським Союзом — завтра пропонує генсеку Компартії СРСР зустріч на найвищому рівні. Конфронтація мала чергуватися з діалогом, «брязкання зброєю»— із шарудінням проектів нових договорів про безпеку й контроль за озброєннями. У ті часи європейці намагалися таким чином пристосуватися до реальності поділеної між двома блоками Німеччини. Нині такі безпекові ініціативи на кшталт тієї, яку озвучив після своєї поїздки до російського Єкатеринбурга в середині серпня Штайнмайєр, є спробою пристосуватися до реальності зламаних кордонів і територіальної надщербленості України та до складності ситуації в Сирії.

Читайте також: Недружність націй

Німецькі соціал-демократи воліли б після парламентських виборів восени 2017 року створити коаліцію із зеленими та лівими. Через це для них так важливо вирізнятися й відрізнятися своєю риторикою на тлі християнських демократів Меркель. Міністр оборони ФРН Урсула фон дер Лайєн, що представляє партію канцлерки, висловлюється за створення армії ЄС. Це ще один проект, який, м’яко кажучи, не надто серйозно сприймають що в Брюсселі, що в Берліні. Утім, ані в Стратегії зовнішньої та безпекової політики Євросоюзу, яку очільниця його дипломатії Федеріка Моґеріні презентувала в червні цього року, ані в Білій книзі політики безпеки Німеччини, ухваленій у липні, про такі збройні сили не йдеться. Німецький документ лише говорить про можливість створення у віддаленому майбутньому спільного Європейського безпекового та оборонного союзу. Він також ставить за мету сформувати оперативні цивільно-військові штаби ЄС у країнах-членах і поглиблювати інтеграцію їхніх армій. При цьому така співпраця не мала б конкурувати з діяльністю в межах НАТО. Але жодних конкретних графіків, умов, дедлайнів для реалізації цих планів наразі немає.

На рівні ЄС на підтримку проекту спільної європейської армії висловлювався президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. Цими своїми заявами йому вдавалося ефектно перебирати увагу медіа з постаті молодшого й енергійнішого президента Європейської ради Дональда Туска на себе.

Поки окремі європейські політики будують проекти майбутнього, що дублюють фактично вже наявні структури безпеки, як-от НАТО, німецькі соціал-демократи тестують різні варіанти відновлення діалогу з Кремлем. Так, їхній лідер, віце-канцлер Зіґмар Ґабріель розглядав варіант розвитку посиленої співпраці з Євразійським економічним союзом, створеним Росією. Але доволі швидко стало зрозуміло, що це радше імперський муляж, аніж реальне інтеграційне утворення. Важко зрозуміти, хто там і за що відповідає, а його країни-члени, як-от Білорусь, Вірменія, Казахстан, насправді намагаються формувати самостійну політику з ЄС, зокрема й у царині торгівлі. Перетворити на майданчик для конструктиву ОБСЄ теж не вдалося. Росія в питаннях європейської безпеки прагне винести за дужки питання прав людини. Позиція неприйнятна для Німеччини. От так і залишився наразі в арсеналі у Штайнмайєра чи не єдиний козир — розмови про новий механізм контролю за озброєннями в Європі.

Читайте також: У режимі неритмованого часу

Росія вийшла в 2007-му з Договору про звичайні збройні сили в Європі 1990 року. Поки він діяв, і СРСР та Росія як його наступниця, і країни НАТО зобов’язувалися утилізувати зайві танки, гелікоптери, БМП, військові літаки. Приписів Віденського документа ОБСЄ, який передбачає обмін військовою інформацією, Росія теж не дотримує. Зрештою, за останнє десятиліття армії почали використовувати такі види зброї, ті самі дрони, що не регулюються жодними міжнародними нормами.

Утім, досі, як наголошує Ґюстав Ґрессель, Росія використовувала такі питання виключно у власних інтересах, а не задля миру й міжнародної безпеки: «Росія робила Заходу просто жахливі пропозиції, розуміючи, що той їх відхилить. Після цього вони можуть скаржитися на «агресивні, мілітаристські США та НАТО й казати, що прагнули миру, але не мали іншого вибору, як діяти відповідно до своїх безпекових інтересів. І багато хто з «прогресивних» європейських політиків повірить у цю нісенітницю. Нині, коли Захід першим робить пропозиції та формує порядок денний, у Штайнмайєра є шанс це змінити. Він може наочно показати свої колегам із СДПН, що це саме Росія не надто зацікавлена в мирі та роззброєнні».

Франк-Вальтер Штайнмайєр наголошує на тому, що навіть «через найглибші рови треба намагатися перекинути мости». Але чи можливо їх перекинути через прірву?