Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 вересня, 2016   ▪   Жанна Безп’ятчук   ▪   Версія для друку

ПіС: гра в чотири руки

Хто і що формує порядок денний «Права і справедливості»
Матеріал друкованого видання
№ 36 (460)
від 8 вересня, 2016
ПіС: гра в чотири руки
Фото: reuters

Консерватори-націоналісти, малозрозумілі маніпуляції з державними інститутами, критика від Брюсселя. Проєвропейські ліберали, зростання економіки, інтеграція в ЄС. Приблизно такий вигляд має стандартний вододіл у нинішній польській політиці, якщо зважати на більшість повідомлень у ЗМІ, особливо закордонних. Утім, якщо придивитися ближче, виявляється багато цікавих нюансів, що впливають на спроможність уряду реалізовувати свою внутрішню та зовнішню політику в коротко- й середньостроковій перспективі, а також на ефективність опозиційного табору й формування дальших запитів електорату щодо політиків. Отже, Тиждень вирішив проаналізувати: що спільного між польськими консерваторами й лібералами? Із яких груп впливу сьогодні складається урядова партія і наскільки вона консолідована? Що може завдати нищівного удару по «одужанню» опозиційної «Громадянської платформи» після поразки на виборах? Чи зуміла Польща побудувати зрілі політичні та державні інститути за час незалежності? І, нарешті, яким може бути польський політик нового покоління?

---------------------------------------------------------------------

Сірий, неприкметний двоповерховий будинок на вулиці Адама Міцкевича у варшавському районі Жолібож оточений прозорим парканом. До будинку можна підійти впритул. При вході стоїть конструкція, що нагадує пост вартового. Втім, у відповідь на появу незнайомців ніхто звідти не вистрибує, показати посвідчення не вимагає. У цій скромній віллі мешкає лідер правлячої партії «Право і справедливість» (ПіС) Ярослав Качинський. Саме тут почали ухвалювати найважливіші для життя Польщі рішення від жовтня 2015-го, коли ця консервативна політична сила перемогла на парламентських виборах із результатом понад 37% голосів. Друге місце, де вирішуються ключові для країни питання, — вулиця Новогродзька, 84/86. Там міститься головний офіс ПіС. У списку локацій стратегічного управління країною не називають ні президентський палац, ні канцелярію Ради міністрів. Саме персона Ярослава Качинського об’єднує сьогодні й цементує владну систему країни. Хоча формально реальним демократичним, конституційним мандатом володіє не він, а президент Анджей Дуда.

Читайте також: «Недоварене яйце»

Втім, упродовж першого року свого президентства той фактично неухильно виконував волю «презеса» партії та здобув славу найбільш несамостійного президента в історії Польщі: Дуда підписував усі ухвалені Сеймом закони, приводив до присяги переобраних суддів Конституційного суду о шостій ранку в присутності Качинського, брав участь у перепохованні «проклятого солдата» Зиґмунта Шендзеляжа, який воював у лавах лісових братів, борців проти комуністів. Ті, однак, нападали й на мирне населення, зокрема литовців і білорусів. Нині польська влада розкручує цю контроверсійну історичну тему. «Прокляті солдати» боролися не лише із зовнішнім комуністичним ворогом, а й із внутрішніми зрадниками. Цей мотив явно імпонує ідеологам історичної політики у владі й пояснює певною мірою, як визначають свою політичну ідентичність Ярослав Качинський та його найближче оточення. Мов «прокляті солдати», вони не тільки протидіють зовнішнім загрозам, а й борються з доморощеними зрадниками.

«Качинському вдалося перетворити Дуду на нотаріуса влади. Пропозиції, які озвучує президент, коригуються відповідно до лінії партії. Часом виступи Дуди є більш примирливими, ніж лідера ПіС, але навіть на рівні риторики президента важко назвати ліберальнішим обличчям ПіС. Внутрішньопартійні угруповання в цій партії формуються не за ідейними принципами, а залежно від доступу до влади й вуха її очільника», — зауважує публіцист видання «Політична критика» Якуб Маймурек.

Понад два десятки років Польща намагалася йти  до тієї політичної системи, у якій інституції стоять над персонами можновладців, а не персони — над інституціями. Але, схоже, цей принцип не став непорушним. Приміром, коли Рада національних медіа звільнила очільника Польської суспільної телекомпанії TVP Яцека Курського, той поїхав на Новогродзьку, 84/86. Після цього туди викликали керівника згаданої ради. І рішення останньої раптом змінилося: Курському дали змогу далі працювати до жовтня 2016-го, допоки не відбудеться конкурс на заміщення його посади. У ньому він може брати участь.

Читайте також: Він повернувся

З одного боку, ПіС бачиться монолітом. У публічній сфері практично немає жодних фактів чи хоча б чуток про якісь серйозні внутрішньопартійні суперечності й боротьбу на найвищому владному щаблі. У цій партії немає «крил» — консервативного й ліберального. «Даремно шукати в ПіС ліберальне угруповання. У цій партії немає політиків, які займалися б типовими для лібералів темами: абортів, евтаназії, одностатевих шлюбів. Між політиками в ПіС є лише різниця в акцентах у певних темах», — пояснює редактор відділу публіцистики Gazeta Polska Войцех Муха.
Як політичне явище «Право і справедливість» не можна порівняти з жодною українською пар­тією. Заснував її в 2001 році Лех Качинський. До лав ПіС влилися політики з правоцентристських політсил 1990-х: Християнсько-народного об’єднання, Альянсу правих сил, Консервативно-народного об’єднання. ПіС виросла в рух проти «корупції, олігархізації та розкрадання держави». Саме на цих своїх «ворогах» акцентувала увагу, перебуваючи в системній опозиції до «Громадянської платформи». Вона не була ні партією істеблішменту, ні партією скоробагатьків, ні партією альтернативних молодих сил. Суть її правої ідеології зводиться до побудови «сильної Польщі, спертої на істинні християнські цінності», яка на рівних розмовляла б із Берліном, могла б протидіяти агресивній політиці Росії та відновлювала б польську версію історичної справедливості у всіх найболючіших і найсуперечливіших темах історії: від трагедії на Волині та Галичині 1943–1945 років до Смоленської катастрофи 2010-го.

Відповідно в межах ПіС консервативні політики можуть вибирати поміж кількома тематичними платформами, кому що до вподоби. У партії є крайні консерватори, які пропагують свою версію правильних християнських цінностей. Є найбільша й найвпливовіша група державників, які ставлять собі за мету, прийшовши до влади, оздоровити національну економіку, польські суди, поліцію, суспільні медіа, армію, державну службу, освіту, культуру. Не всі їхні оздоровчі реформи знайшли відгук у Брюсселі. Там побачили загрози демократії в поспішному переписуванні законів про Конституційний суд, державну службу, суспільні медіа, стеження в інтернеті.  

Крім християнських консерваторів і державників у лавах ПіС є ще ті, кого називають народниками. Їхнє завдання — працювати з найбільш консервативним, радикально налаштованим електоратом. Це потрібно, щоб запобігти самій можливості виникнення в Польщі радикальних популістських проектів на кшталт угорської націоналістичної партії «Йоббік». І поки що це їм вдається.

Попередня й сьогоднішня діяльність ПіС перебуває під мікроскопом ліберальної преси, налаштованої вкрай критично щодо правлячої партії. Цей градус критичності сягає часом температури кипіння, коли польські публіцисти говорять про інтелектуальну, вербальну «громадянську війну» поміж консервативним та ліберальним політичними таборами.

Читайте також: Економіст: Польща повинна підготуватися до стійкого уповільнення темпу економічного зростання

Після повернення до влади ПіС вдавалося уникати гучних корупційних скандалів. Будинок Качинського в районі Жолібож може бути й певною метафорою нинішньої правлячої еліти Польщі та моральним аргументом: її формують переважно незаможні люди.

Хоча зовсім без скандалів із корупційними конотаціями в ПіС упродовж останнього року не обійшлося. Ліберальна Gazeta Wyborcza Адама Міхника опублікувала розслідування зв’язків нинішнього міністра оборони Антонія Мацеревича з Робертом Лушнею, агентом Служби безпеки в часи комунізму. Люстраційний суд довів, що той у 1980-х доносив на своїх колег із «Руху молодої Польщі» та «Незалежної асоціації студентів». На момент винесення вироку суду Роберт Лушня був послом Сейму від того самого політичного угруповання «Католицько-національний рух», що й Мацеревич. Останній виключив Лушню зі своєї парламентської фракції. Відтоді минули роки — і з’ясовується, що чинний міністр оборони засідає в правлінні фундації «Глос», керівником якої є той самий Роберт Лушня. Журналістам Gazeta Wyborcza вдалося з’ясувати, що ще в 1990-х знайомі підозрювали цього політика й бізнесмена у зв’язках зі спецслужбами.  

Антоній Мацеревич є одним з ідеологів формування своєрідного культу «смоленських мучеників». Так, у річницю Варшавського повстання 1944 року Мацеревич пропонував зачитувати список імен загиблих під Смоленськом польських політиків. За задумом міністра оборони, це мало б прирівняти загиблу в Росії польську еліту до повстанців Армії Крайової, які боролися з нацистами, щоб відновити некомуністичну Польщу. Саме тоді польські зрадники, перейшовши на бік радянських комуністів, вичікували моменту, щоб увійти до Варшави в обозі Червоної армії. Загибель польської патріотичної еліти в російських хащах, згідно з такою історичною візією, була також вигідна не лише Кремлю, а й власним перебіжчикам.

При цьому до групи найближчих соратників лідера ПіС входять інші люди. Це його вірні побратими від самого початку польської трансформації: Адам Ліпінський, шеф політичного кабінету прем’єр-міністра; Йоахім Брудзінський, віце-маршалок Сейму; Марек Кухчинський, маршалок Сейму; Маріуш Блащак, міністр внутрішніх справ. Їх називають групою «Порозуміння Центр». Це колишня партія Ярослава Качинського, що входила до парламенту в 1990-х. Окремо від них торує свій політичний шлях так званий професорський дуумвірат міністра культури та народної спадщини Пьотра Глінського й міністра науки та вищої школи Ярослава Говіна. Останній, до речі, колись входив до «Громадянської платформи».

Читайте також: Ян Пєкло: «Нам треба зосереджуватися на майбутньому, а не на історії»

Ще один центр тяжіння утворюється навколо координатора спецслужб Маріуша Камінського. Попри те що структурованого ліберального угруповання в правлячій еліті немає, там є такий впливовий урядовець неоліберального спрямування, як міністр розвитку, банкір за фахом Матеуш Моравецький. Саме цього 48-річного політика, а також 46-річного міністра юстиції і генерального прокурора (суміщає посади. — Ред.) Збіґнєва Зьобро називають можливими наступниками 67-річного Качинського на посаді лідера ПіС.

А поки що керманич ПіС одноосібно й твердо втримує усі важелі впливу й управління у своїх руках. Так і має бути у «вождистській партії», якою є ПіС, на думку польського політолога та соціолога із Collegium Civitas Марека Трощинського.

Більшість поляків «гра в чотири руки на фортепіано» Качинського з Дудою наразі, схоже, цілком влаштовує. За даними серпневого опитування Центру досліджень громадської думки, президента підтримують 64% польських громадян, Качинського — 47%. Причому динаміка рейтингів лідерів правлячої еліти є позитивною. Поки що вони мають стабільний карт-бланш для реалізації власної політики.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.