Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 лютого, 2011   ▪   Версія для друку

Балтійські проблеми

Естонія, Латвія та Литва прагнуть диверсифікувати свої джерела енергопостачання, однак будь-які спроби в цьому напрямку неодмінно наштовхуються на технічні, логістичні та політичні перешкоди Росії
Матеріал друкованого видання
№ 7 (172)
від 18 лютого, 2011
Балтійські проблеми
ДО ФОТО: КАМІНЬ СПОТИКАННЯ. Нафтопереробний завод ORLEN Lietuva у Мажейкяї є однією з причин напруження у польсько-литовських відносинах
 
 
 
За даними STRATFOR, у майбутніх балтійсько-нордичних відносинах енергозабезпечення – основний напрямок потенційної співпраці. Наявний нині енергетичний ландшафт балтійських країн є важливим фактором в оцінці цього потенціалу.
 
Інфраструктура
 
Росія є основним енергопостачальником в Балтійському регіоні. Саме вона надає країнам Балтії весь обсяг потрібного їм газу, транспортуючи його газопроводом Ямал – Європа. Вона постачає 99% нафти-сирцю для Литви – єдиної балтійської держави, яка має нафтопереробний завод. Крім того, забезпечує 46% імпорту продуктів нафтопереробки, а також 23% і 11% усіх поставок відповідно до Естонії та Латвії. Росія транспортує продукт через нафтогін «Дружба» до Латвії (вона припинила поставки до Литви 2006 року, намагаючись донести цим свій політичний меседж) або танкерами.
 
Що стосується електроенергії, Естонія і Латвія є нетто-експортерами. Литва у 2010-му імпортувала близько половини потрібної їй електроенергії з Росії внаслідок закриття Ігналінської АЕС. Остання була основним виробником струму для Литви, але наприкінці 2009-го станцію закрили на вимогу. Естонія і Латвія постачають незначні обсяги електроенергії до Литви, водночас обмінюючись між собою невеликими обсягами через балтійську електричну мережу.
 
Крім того, Росія має й інші засоби впливу на енергетичні сектори цих країн. Газпром – російський газовий гігант – найбільший акціонер основного постачальника природного газу до Естонії Eesti Gaas, оскільки володіє 37% акцій. Крім того, Газ-прому належить 37,1% литовської Lietuvos dujos і 34% латвійської Latvijas Gaze. РФ веде перемовини з Латвією щодо збільшення частки Газпрому в Latvijas Gaze внаслідок викупу акцій компанії, які зараз належать німецькій E.On Ruhrgas.
 
Майбутні проекти
 
За наявних умов країни Балтії з допомогою своїх нордичних сусідів, під проводом Швеції та Польщі, створили плани диверсифікації регіональної енергетичної системи через трубопровід, так звані електричні мости, термінали скрапленого природного газу (СПГ) й атомні станції.
 
Польська компанія – оператор газогонів Gaz-System SA планує збудувати трубопровід від центральної Польщі до Литви. Він з’єднає центральноєвропейську систему постачання природного газу з балтійською. Будівництво проекту (вартістю $280–350 млн) має розпочатися 2016 року. Однак, перш ніж Литва зможе диверсифікувати свої джерела енергопостачання за рахунок Польщі, остання мусить знайти собі більше неросійських джерел постачання газу. Передбачається, що Польща отримає доступ до ресурсів блакитного палива Північного моря завдяки газопроводу, який пролягатиме через Данію і Німеччину, але втілення проекту почнеться не раніше 2014 року. До того ж термінал СПГ, який планують створити у польському Свиноусті, не забезпечить таких обсягів, щоб Польща мала змогу експортувати природний газ до країн Балтії, – всю його заплановану потужність Польща використовуватиме для забезпечення внутрішніх потреб. Тому плани з диверсифікації трубопроводів для балтійських країн видаються малореалістичними у найближчій перспективі. 
 
Одним із найбажаніших методів енергетичної диверсифікації Балтійського регіону є електричні мости, які б з’єднали балтійську енергосистему із сусідніми. Швеція запропонувала систему NordBalt – проект вартістю $870 млн, який сполучив би її з Литвою за допомогою прямого енергоканалу потужністю 700 МВт через Балтійське море. Однак такий проект буде реалізовано не раніше 2016 року. Польща теж має наміри запустити $320-мільйонний проект LitPol Link, який з’єднує країни Балтії з центральноєвропейською енергосистемою. Будівництво першої ділянки сполучення потужністю 500 МВт має стартувати 2015 року, а другу (зі збільшенням потужності до 1000 МВт) почнуть експлуатувати у 2020-му. Третій проект, який з’єднає Естонію з Фінляндією, називається Estlink 2 і запланований він на 2014 рік. Це найдешевші та найбільш реалістичні проекти, але вони не вирішують питання диверсифікації, оскільки жодна з балтійських країн не є великим імпортером електроенергії. Ці мости стануть радше проектами інтеграції з Польщею та Швецією, ніж суттєвої диверсифікації в напрямку, протилежному до Росії. 
 
Обговорюються і плани створення терміналів СПГ, але це відбувається в рамках Балтійського регіону. Всі три країни висловили зацікавленість у будівництві регіонального термінала СПГ, який відповідає вимогам, необхідним для отримання фінансування від ЄС. Водночас Литва не задоволена планами Латвії побудувати термінал у Ризі. Литовський прем’єр Андріус Кубіліус зауважив, що такий завод потрапив би під російський вплив, оскільки Газпром відігравав би основну роль в його роботі. Литва запропонувала побудувати термінал СПГ у своєму місті Клайпеда. Литовський уряд заявив, що міг би збудувати його власними силами. Навіть якщо невдовзі країни домовляться про якесь одне місце (про що балтійські прем’єри заявили на зустрічі 11 лютого, за умови, якщо Європейський Союз забезпечить значну частину фінансування будівництва), звести термінал можна буде не раніше 2014 року. 
 
Насамкінець атомна енергія. Депутат естонського парламенту Калев Каллемец з правлячої Партії реформ нещодавно заявив, що Естонія не має інших надійних альтернатив атомній енергії і що будівництво нової АЕС мусить стати одним із пріоритетів країни. Однак зведення АЕС дороге і тривале. Справді, запропонований Каллемецом проект може коштувати $4 – 5 млрд, а будівництво триватиме до 2022 року. Для регіону, який сильно постраждав від фінансової кризи, такі величезні інвестиції можуть бути проблемою. 
 
Політичні ускладнення 
 
Крім технічних і логістичних труднощів, плани щодо значної диверсифікації балтійських джерел енергопостачання стикаються зі значними політичними перепонами. Попри те що Польща і Швеція взяли на себе роль провідників у програмі Східного партнерства та балтійських проектах енергетичної диверсифікації, відносини Польщі з Литвою доволі напружені. Нафтопереробний завод Orlen Lietuva в Литві належить польській компанії PKN Orlen, яка натякнула, що хоче продати його Росії. Це пригальмувало координацію з ключових питань, як-от підтримка опозиційного руху в Білорусі, та може стати ще однією перешкодою на шляху до втілення енергетичних планів. Крім того, як продемонстрували дебати щодо терміналів СПГ, країни Балтії ще не дійшли згоди між собою.
 
Тим часом Росія чинить пропагандистський наступ на Польщу, розробляючи більш тонку стратегію побудови зв’язків з країнами Балтії. Польща і далі з підозрою ставиться до намірів росіян, однак Кремль вже посилив зв’язки з ключовими особами польського керівництва, особливо, прем’єром Дональдом Туском. Крім того, поки Естонія з обережністю розглядає російські ініціативи, у Латвії вони втілюються доволі вдало, як свідчать останні енергетичні та економічні угоди між двома країнами. Найрізкіше Росію відкидає Литва, яка стоїть на чолі антиросійської кампанії, відмовляючись від економічних угод із Росією та офіційно скаржачись на монополію Газпрому на постачання і розповсюдження газу.
 
Мабуть, найважливіше те, що Росія реалізовує власні енергетичні проекти в регіоні, зокрема Nord Stream. Тим більше, що цей проект, який доправляє російський газ просто до Німеччини через Балтійське море, майже завершений і готується до запуску в експлуатацію наприкінці 2011 року. Проект свідчить про дедалі тепліші російсько-німецькі відносини. Водночас Кремль добре знає про нордично-балтійські плани диверсифікації, метою яких є відхід від Росії як від головного постачальника енергоресурсів, і Москва докладе всіх можливих зусиль, щоби завадити прогресові диверсифікаційних проектів, користуючись своїм немалим арсеналом економічних і політичних важелів.
 
Отже, огляд технічних і політичних аспектів проблеми забезпечення енергоресурсами країн Балтії свідчить про те, що Росія є домінантним постачальником, а будь-яка суттєва диверсифікація може тривати роки. Тому, якщо наміри Польщі та Швеції щодо розширення зв’язків із балтійським енергетичним сектором та стимулювання диверсифікації справді серйозні, на них чекають непрості фінансові, логістичні та політичні випробування.
 
Цей матеріал передрукований зі спеціального дозволу STRATFOR і не може бути використаний будь-ким іншим без його згоди
 

Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено