Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 липня, 2016   ▪   Алла Лазарева   ▪   Париж   ▪   Версія для друку

Жан-Сільвестр Монґреньє: «Європа має визнати існування євразійського фронту поряд із середземноморським та близькосхідним»

Brexit і російський реваншизм, перспективи мирного процесу на Сході України та загальний європейський політичний процес — ці та інші теми Тиждень обговорив із доктором політології, експертом Французького інституту геополітики, викладачем Вищої школи національної оборони в Парижі Жаном-Сільвестром Монґреньє.
Матеріал друкованого видання
№ 27 (451)
від 7 липня, 2016
Жан-Сільвестр Монґреньє: «Європа має визнати існування євразійського фронту поряд із середземноморським та близькосхідним»

Велика Британія виходить із ЄС. Які наслідки матиме цей крок для його відносин із Росією?

— Ризик у тому, що Євросоюз стане слабшим. Це навіть не ризик, а доконаний факт. Його керівники зосередяться на внутрішніх питаннях, а отже, приділятимуть менше уваги ситуації на східних кордонах ЄС та НАТО. Загалом усі євроатлантичні структури стають слабшими через вихід Великої Британії з ЄС. Безперечно, це позначиться на характері наступних переговорів Брюсселя з Москвою.

Британія належить до умовної групи країн, що здатні досить рішуче протистояти експансіоністським діям Кремля. Принаймні Лондон часто називав речі свої­ми іменами й не ставив питання про «поступове та поетапне» зняття санкцій із Росії... Чи правомірно казати, що, виходячи з ЄС, він залишає більше місця тим, хто практикує задобрювання агресора?

— Так, щодо санкцій Британія завжди мала чітку позицію, як і країни Балтії, Польща та Швеція. Переговори про них суттєво залежать від балансу впливів між Францією та Німеччиною. Але зрозуміло, що відхід Сполученого Королівства на другі ролі механічно підсилює позиції тих, хто виступає за найшвидше примирення з Росією, як-от Іспанія. Усередині політичного класу Франції  також існують різні тенденції.

Читайте також: Меркель-Штайнмайєр: дует чи какофонія

Утім, для Франції виникли й нові можливості у зв’язку з Brexit: її вплив, суто математично, збільшується, адже рушійною силою ЄС тривалий час був трикутник «Лондон — Париж — Берлін»...

— Я все-таки не думаю, що вплив Франції механічно збільшиться. Виникає ризик, що Париж із Берліном дещо замкнуться на діалозі між собою, втративши можливості гри й гнучкість, якої додавала присутність Лондона. Ця пара
залишається в певному сенсі віч-на-віч.

Наскільки ці події можуть пришвидшити перехід до поступового зняття санкцій із Росії, як це пропонує нещодавно проголосована резолюція Сенату Франції?

— Резолюція Сенату все-таки наголошує на необхідності виконання мінських угод, зокрема й Москвою. Вона суттєво відрізняється від тієї, яку нашвидкуруч і несподівано ухвалила Національна асамблея. Проте у Франції справді чимало прихильників ідеї повернення до системи Європи націй, з альянсами та контральянсами... Ці політики бачать Росію як потенційного союзника, завдяки якому можна зменшувати німецькі впливи, приблизно як у ХІХ столітті. Нинішній французький суверенізм — одна з форм націоналізму, що прагне відновити систему «кожен за себе».

якби Кремлю вдалося відродити певну подобу СРСР, ми опинилися б перед величезною загрозою на східних кордонах ЄС. До неї ми значно менш готові, ніж були за часів Холодної війни

В одному з інтерв’ю французькій пресі ви казали про перспективи «готичної осі» в нинішній геополітичній ситуації. Деталізуйте, будь ласка.

— Готична вісь — це те, чим німецькі геополітики називають групу країн у смузі від Балтійського до Чорного моря. Ідеться про держави Центральної та Східної Європи, включно з європейською частиною Росії. Ця вісь геополітично визначає кордони континенту. Це відрізняється від усталеної формули «Європа від Атлантики до Уралу», яка зовсім не функціональна, бо є виплодом кабінетної географії і не має нічого спільного з історією, геополітикою, стратегією, тож геополітично лінія розподілу між Європою та Євразією завжди відігравала велику роль у всьому, що відбувалося на цій території. Та межа існує з часів Речі Посполитої, до якої входили Литовське князівство, частина українських земель... Ідея «готичної осі» — це передусім наголос на важливості цієї лінії, від Балтійського до Чорного моря, де вирішується доля Європи.

Аналізуючи події на Сході України, ви застерігаєте від «політичного дарвінізму» в ставленні до російської агресії. Чому так мало ваших колег-політологів у Франції усвідомлює небезпеку того, що діється сьогодні в нашій країні, для цілої Європи?

— Історик Ален Безансон добре проаналізував відмінність між мажоритарним французьким політичним баченням, зокрема всього, що стосується Росії, та геополітичною реальністю. Чому так склалося? По-перше, спрацьовує пам’ять про франко-російський альянс, що існував 1890-х, коли Франція виходила з певної дипломатичної ізоляції і перебувала у фазі жорсткого антагонізму з Німеччиною. По-друге, свою роль відіграла двозначна політика де Ґолля, його гра на антиамериканізмі та спроби спертися на співпрацю з СРСР, щоб створити альтернативу відносинам Парижа й Вашингтона.

Читайте також: Полегшення і обурення в Парижі

Він, звичайно, був тверезим політиком. Йому й на думку не спало б вийти з трансатлантичного альянсу, йшлося радше про вагу на геополітичних терезах. Натомість є люди, які дуже спрощено підходять до спадку де Ґолля. Він дещо хитрував стосовно осі Схід — Захід, але ж знав, що хитрує. А сьогодні маємо в політиці людей, які всі його висловлювання сприймають надміру буквально: ніби він був якимсь Йосипом Брозом Титом під французьким соусом.

Якими бачите геополітичну роль України та її вплив на ситуацію в Європі, з огляду на середню й тривалу перспективу?

— Важливість вашої держави очевидна. Це не теорії і не спекуляції. Ми бачимо, що проект суверенної незалежної України суперечить проектові керівного класу Росії, котрий згуртувався довкола Путіна і прагне відновлення СРСР. Не йдеться, звичайно, про точну реконструкцію Радянського Союзу, але очевидно, що Москва хоче йти настільки далеко, наскільки можна. Саме Україна не дає цим намірам здійснитися. Отже, мова про над’європейські виклики, що постали перед цілим західним світом. Бо якби Кремлю вдалося відродити певну подобу СРСР, ми опинилися б перед величезною загрозою на східних кордонах ЄС. До неї ми значно менш готові, ніж були за часів Холодної війни. Бо американський герой, схоже, втомився, а британці мають інші пріоритети, тож немає певності, що реакція була б така сама різка, як за часів чинності доктрини Трумена. Чим це загрожує? Дезінтеграцією європейських і трансатлантичних інституцій, переходом до системи, котру я визначаю як «геополітичний дарвінізм». Що зараз чути найчастіше? Це заклики до «миру за будь-яку ціну», але він неможливий без сильних ЄС і НАТО. Схоже, не всі це розуміють.

Чи існує загроза, що Росія нападе на котрусь із країн Балтії, а НАТО не зуміє запустити механізм захисту своїх членів, передбачений п. 5 його Статуту?

— Таке можна уявити. Політика Обами, знехтувавши інтересами України та Грузії, а також здоровим глуздом, дала нагоду Росії суттєво зміцнити свої позиції. Як наслідок — Путін залишається партнером Заходу, і побутує думка, нібито, якщо його не дратувати, він ітиме назустріч. Цю ілюзію спростувала реальність життя. Усе-таки, схоже, на рівні НАТО щось зрозуміли, бо відбуваються великі маневри в Польщі та Балтії. Лишається запитання: наскільки потужна ця динаміка? Звичайно, існує ризик, що деякі країни Альянсу, посилаючись на логіку «замирювання», спробують уникнути відповідальності, взятої на себе згідно із членством.

Читайте також: Франсуаза Том: «Москва ставить перед собою завдання переконати громадян ЄС, що їхні інституції непотрібні та неефективні»

Чимало західних політиків, зокрема і президент Франції, наполягають на швидкому виконанні мінських угод, майже пропорційно розподіляючи відповідальність за те, що вони не втілюються, між Києвом та Москвою. Наскільки реалістичні їхні вимоги до України: якнайшвидше змінити Конституцію і провести вибори на Донбасі?

— Українська держава не змогла відновити конт­роль над кордоном із Росією, доповіді ОБСЄ вказують на рух солдатів, найманців та зброї в інтересах Кремля. Конфлікт триває, і якби Владіміру Путіну забажалося, то набув би інтенсивності. У цих умовах незрозуміло, як Київ змінив би Конституцію, здійснив територіальну реформу чи організував вибори відповідно до стандартів ОБСЄ. Чи можна уявити, щоб кандидат, який не підтримує приєднання Донбасу до Росії, вільно проводив свою передвиборну кампанію на окупованих територіях? На цих землях владу утримують зброєю.

Як, на вашу думку, потрібно діяти?

— Путін упевнений, що в геополітичній перспективі час працює на нього. Захід помалу втомлюється від ситуації в Україні, відцентрові сили в Європі діють. Що треба зробити вже, то це довести відповідальність Кремля за те, що переговори стосовно України зайшли в глухий кут.

Чи доречні аналогії між нинішньою політичною ­ситуацією та холодною війною, до яких часто вдаються фахівці з геополітики, оцінюючи протистояння Росії і Заходу?

— Вважаю, що так. Тоді як європейські та північ­ноамериканські уряди зосереджуються на постмодерних проблемах та наслідках глобалізації, російський керівний клас плекає ностальгію за СРСР. Він прагне реваншу над «холодною перемогою» Заходу і сподівається повернути втрачені території «близького зарубіжжя». Ми де-факто перебуваємо в ситуації холодної війни, однак не забуваймо, що історія не знає ідентичних від­творень. Повторювати весь час, що «ми не хочемо нової холодної війни», замало, щоб угамувати Росію. Загалом ворожа поведінка Москви, війни та анексії, а також серйозність геополітичних викликів дають змогу порівняти. Ми бачимо тих самих провідних учасників подій, ту саму вісь Схід — Захід, проте лінію протистояння перенесено на 1,5 тис. км східніше. Може, слід було б говорити про «холодний мир», але все вказує на те, що ми перебуваємо у постконфліктній фазі. Що дуже важливо нині — це не дозволити собі недооцінити ані прагнення впливу, ані здатність до деструкції, притаманні сьогодні Росії. Справді, євразійська доктрина не має потужностей марксизму-лєнінізму. Проте рішучість Москви та її бажання діяти не викликають сумнівів. Європа має визнати існування євразійського фронту поряд із середземноморським та близькосхідним.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як автоматизується полювання на відмивачів грошей
    19 листопада, The Economist
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.