Світ

  ▪   Ярослава Куцай

Бананова Ісландія

Про нову політичну кризу як рентген національного менталітету однієї з наймиролюбніших та найщасливіших країн
Матеріал друкованого видання
№ 15 (439)
від 14 квітня, 2016

Викриття «панамських документів» зробило очільника уряду Сіґмюндюра Давіда Ґюннлейґссона знаменитістю глобального масштабу. Під час інтерв’ю шведському телеканалові, ошелешений запитанням про власність, зареєстровану на Британських Віргінських Островах, існування якої не розголошував, політик зам’явся:

— Ну… Е-е-е… Що ж…
— Це ваша компанія? — поцікавився журналіст.
— Моя дружина продала частку сімейної компанії. Надалі цим опікувався банк. Банк дещо організував — і результатом стала компанія. Я не знаю, як ці речі працюють.

Далі було ще кілька запитань, після яких Сіґмюндюр Давід устав і вийшов.

Ціна довіри

Офшорний скандал, через який Ісландія опинилась у заголовках провідних світових видань, викликав наймасштабніший за всю її історію протест. 4 квітня у вікна Альтингу — місцевого парламенту — летіли яйця та рулони туалетного паперу. На центральній площі Рейк’явіка зібрався 20-тисячний натовп (близько 7% усього населення), що вимагав звільнення прем’єра. Чимало людей прийшли з бананами. «Він зробив із нашої країни бананову республіку, — висловлював мені своє обурення молодик з ісландським собакою (це порода). — Ми вимагаємо, щоб він пішов геть!»

І річ не в тім, що в Сіґмюндюра Давіда були заощадження за кордоном, в ухилянні від податків його ніхто звинуватити не може. Причина народного гніву — подвійні стандарти високопосадовця. Адже це була та людина, котра закликала співвітчизників зберігати заощадження в національній валюті — ісландській кроні. А ще саме цей політик заповзявся звільнити країну від ярма, в яке її впрягли розлючені кредитори після колапсу банківської системи у 2008 році.

Коли у 2009 році Сіґмюндюр Давід Ґюннлейґссон став головою Прогресивної партії і отримав крісло в Альтингу, він був зобов’язаний прозвітувати про свій бізнес згідно із законом, що передбачає відповідну процедуру для парламентаріїв, котрі володіють понад 25% акцій. На той момент високопосадовець мав у своєму розпорядженні півкомпанії Wintris, яку він та його дружина заснували 2007 року. Ця контора давала позики ісландським банкам Kaupthing, Landsbanki та Glitnir, які згодом збанкрутували. Цього ані Сіґмюндюр Давід, чиї рішення як прем’єра безпосередньо позначалися на становищі кредиторів, ані його дружина, якій він потім продав свою частку за один долар, не доводили до відома співгромадян. За його ініціативою, зокрема, було скасовано торік 39-відсотковий «податок на стабільність» для кредиторів, що вивели свої гроші за межі Ісландії, і замінено його «внеском у стабільність», через який державна скарбниця недорахувалася близько €2 млрд. І що тепер?

Ісландці швидко пробачають одне одному помилки, але якщо хтось із чиновників гальмує процеси, важливі для суспільства, то з таким намагаються попрощатись одразу

Ісландці швидко пробачають одне одному помилки (саме тому, мабуть, і переобрали ту саму команду, що привела їх до попередньої кризи), але якщо хтось із чиновників гальмує процеси, котрі є важливими для суспільства, або зловживає службовим становищем, то з таким намагаються попрощатися якнайшвидше, щойно виявлять порушення, і знайти йому заміну.

Ісландія — країна неієрархічна. Ротація посадовців тут відбувається часто. Шанс опинитись у вищих правлячих ешелонах мають навіть ті, кого в багатьох інших країнах вважали б за соціальних аутсайдерів. Коли і є щось, чого мешканці «землі вогню та льоду» не толерують, то це пиха. Той, хто вважає себе кращим за інших, стає мішенню карикатур і насмішок. Набундюченість — ознака поганого тону. За неї в Ісландії традиційно можна отримати скіром — чимось подібним до нашої сметани — в обличчя. Одного з активістів акції, який планував здійснити цей акт помсти, затримали. Тож Сіґмюндюр Давід залишився сухим, того дня він махнув рукою на голос народу і заявив, що не збирається йти у відставку, а наступного ранку подавсь у резиденцію до президента Оулавюра Раґнара Ґрімссона — просити про розпуск парламенту, в якому не зумів знайти достатньої для себе підтримки. Утім, піймав облизня.

Хай підуть усі!

Після засідання членів коаліції — Прогресивної та Незалежної партій — міністр агропромисловості та рибництва Сіґюрдюр Інґі Йоуганнессон — соратник прем’єра, який лаконічно виправдав однопартійця («Складно тримати гроші в Ісландії»), зробив для преси оголошення про компроміс, якого їм вдалося досягти: він очолить уряд, а Сіґмюндюр Давід, своєю чергою, залишиться лідером прогресистів. І доки Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів відзначав відставку ісландського прем’єра як одну зі своїх основних перемог, той випустив прес-реліз із уточненням, мовляв, він поступився місцем «на невизначений термін», але повноважень не складав.

Читайте також: Фарватер у теплу гавань

Інший ісландський високопосадовець — Б’ярні Бенедіктссон, міністр фінансів і за сумісництвом лідер Незалежної партії, відомий своїми патетичними заявами («Я всі ноги позбиваю в гонитві за тими, хто намагається уникнути закону й порушує правила, щоб задарма їздити на спинах наших співвітчизників!»), — фігурує в «панамських паперах» як власник частки компанії Falson&Co, що на Сейшелах. Однак він із подивом зазначив, нібито вважав, що його компанія зареєстрована в Люксембурзі. Аналогічні проблеми і в його заступниці по партійній лінії Оулов Нордал, міністра внутрішніх справ, чоловік якої має довіреність на офшорну фірму Dooley Securities.

Дослідження місцевої газети Frettabladid демонструє, що після «відставки» прем’єр-міністра понад 60% ісландців воліють звільнення ще й цих двох урядовців. Письменниця Крістін Гельґа Ґуннарсдоттір запевнила мене, що єдиний сценарій який задовольнив би громадськість, — повна зміна влади: «Троє дискредитують усю команду. До чого ці торги? Вони всі мають звільнити цю будівлю негайно».

Соціолог Відар Гальдоурссон додає: «Люди втратили віру в уряд. Уряд — свою цілісність. Це кабінет, який захистив прем’єр-міністра, намагаючись придушити всі критичні зауваги до нього чи будь-які дискусії щодо проблеми». За словами аналітика, єдиний вихід для народу — дострокові вибори. Причому опитування, проведені ще навіть до оприлюднення «панамських документів», показали: в обох коаліційних партій у сумі прихильників менше, ніж у опозиційної Піратської.

Не та слава

«Репутація — це все, що ти маєш», — резюмує громадський діяч Сіґурстейнн Мауссон. Він очолює місцеву кампанію з боротьби проти китобійного промислу, який засуджують західні партнери Ісландії, передусім США. Оскільки кількість охочих відвідати острів торік уже більш ніж утричі перевищила його населення, а туризм поступово стає однією із ключових індустрій цієї країни, економіка якої ще 10 років тому майже цілком залежала від риби, для ісландців важливо подобатися світові.
Острів’яни із трепетом ставляться до того, що, як вони кажуть, ставить їхню батьківщину на мапу, й навіть мають список друзів Ісландії, яких називають Íslandsvinur (щоб потрапити туди, достатньо бути відомим і сказати про країну щось хороше). Гостроязикі автори місцевої незалежної газети Reykjavík Grapewine охрестили за це своїх співвітчизників «селфі-нацією».

Читайте також: "Панамські папери": найбільший «злив» в історії

В ісландців дуже загострене почуття власної гідності. Це тут, між собою, вони (як і ми, до речі) пояснюють свої колективні поразки узагальненням: «Бо дурні». Щоправда, з усмішкою, поблажливо («Адже хто ж хоч раз у житті не ідіот?»). А для закордоння про батьківщину — тільки те, за що не соромно. Тут уже змирилися з надокучливими запитаннями, що натякають на дивакуватість місцевих жителів («А правда, що ви вірите в ельфів?», «А коли наступна демонстрація руху #звільнисоски?») і терпляче, з теплотою, як старі малим, на них відповідають. Але пояснити чужинцям, чому керівник їхнього уряду опинився в одному списку з такими левіафанами, як Путін, Асад чи Каддафі, вони можуть хіба здушуючи біль: «Нас обманули». Це не та слава, якої прагнуть ісландці. Їм болить — одному за всіх і всім за одного.

І мені болить: на своїй Facebook-сторінці журналіст Ґуннар Смаурі Еґільссон, опублікував карту світу, де наніс контур своє країни на контур нашої, підписавши: «Глобальний моральний статус Ісландії сьогодні». Чи проводять ісландці паралелі з останнім українським Майданом? Мене запевняють, що шини не палитимуть. «Це такий, може, міні-Майдан, — міркує Кетідль Сіґурйонссон, який у позапротестній реальності моніторить вплив енергетики на довкілля. — Ми не хочемо псувати повітря — нам же ним дихати». Система зміниться — воно залишиться. Воно в Ісландії настільки чисте, що стало предметом гордості, яку монетизують: у тамтешніх сувенірних крамничках навіть продають «Ісландське повітря».

Протести тривають уже тиждень. Працівники поліції попросили не зривати свій гнів на правоохоронцях. Протести мирні. Люди виражають незгоду з режимом своєю присутністю й подібним до карнавального гамором.

Читайте також: Гібридний epic fail

Ведучий на сцені, що неподалік, у якийсь момент переходить на англійську: «Ми хочемо сказати світові, що стоятимемо за демократію!» У натовпі я знову зіштовхнулася з тим, що мав ісландського собаку на повідку. Сьогодні цей чоловік має в руках, як і тисячі інших, хто прийшов, червону картку. «Нагадуємо, хто в країні рефері», — пояснює мій новий знайомий, а затим дістає з кишені свисток і починає свистіти.

Окрім цілковитої відставки уряду, якому в п’ятницю вдалось уникнути вотуму недовіри, ісландці обстоюють нову політичну культуру, ґрунтовану на прозорості й підзвітності керівництва. Вони настроєні боротися з упертими топ-чиновниками не радикальністю дій, а виснаженням. Із музикою.