Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
30 листопада, 2015   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Що таке Європа?

Чим сьогодні визначено межі європейських Сходу й Заходу
Матеріал друкованого видання
№ 46 (418)
від 19 листопада, 2015
Що таке Європа?

В інформаційному просторі України бачимо безліч посилань на Європу, на європейські цінності, на «дух Європи», на її традиції, на велич європейської культури і т. ін. Однак важко віднайти бодай якесь чітке формулювання — відповідь на природне запитання: що ж то таке Європа? Не проглядається навіть бажання подискутувати на цю тему. Справді, що ж нею є, а що ні? Де вона починається й де закінчується? І це проблеми аж ніяк не академічні.

Лідери Європейського Союзу вже багато десятиліть відмовляють у прийнятті до його лав туркам, водночас не сумніваючись, що Болгарія та Румунія — то Європа, хоча в соціально-економічному сенсі ці дві країни Туреччину навряд чи випере­джають. Поки що струнких теорій і чітких стандартів розрізнення європейського та неєвропейського в тій-таки Європі немає.

Європа — це що: географія, політика, соціально-економічний устрій, релігія, історія, культура, менталітет? Не менш складна ситуація на рівні дефініцій із поділом континенту на Схід і Захід. Деякі автори стверджували, що кордоном Західної Європи є ареал панування латинської абетки та колишня межа імперії Карла Великого. Тоді довелося б вважати Західною Європою Польщу й Чехію, Словаччину й Угорщину, Словенію і Хорватію, що супе­речить географії. Годі вже й казати про Румунію з її також латинською абеткою… А крім того, є багато взагалі неєвропейських народів, що також використовують латиницю.

Інші автори вбачають Європу лише в католицько-протестантському чи романо-германському світі. Однак цілком католицькі Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Хорватія і Словенія до романо-германського світу не належать. І що тоді робити з колискою європейської цивілізації — Грецією, з її 98% православного населення (найвищий відсоток серед країн)? Виняткова культурно-історична роль Еллади відома кожному європейцю, який здобув класичну освіту.
Наскільки адекватно розуміють Європу як культурно-історичний феномен?

нині в Європі точиться гостра суперечка: чим вона має бути: наддержавою чи союзом держав, супернацією чи ансамблем націй — «Європою вітчизн»?

Самé її поняття сягає глибокої давнини. Немає якогось єдиного погляду щодо його походження. Деякі науковці вважають, що воно пов’язане з містом в області Карія на південному заході Малої Азії (парадокс!), котре називалося Європа. Побутувала, окрім того, легенда про Європу, дочку царя Агенора з Тира (сучасний Ліван), яку вкрали жителі Криту. Ще одна з версій стверджує, що слово «Європа» походить від «Ереб» («темний») і означає країну смеркання (захід), на відміну від «Азії» — «Асі», країни сходу сонця (схід). Але Європа — це не так географія, як насамперед культура. Основа європейської культури — античність. Саме тоді людство зробило величезний крок уперед у пізнанні світу. Антична філософія, мистецтво, наука, римське право, афінська демократія більшою чи меншою мірою живуть у сучасній Європі.

Майже весь політичний, науковий і філософський, мистецький словник європейців (аристократія, демократія, тиранія, республіка, деспотія, партія, назви наукових дисциплін, жанрів літератури) запозичений у давніх греків і римлян. У Середньовіччі під Європою розуміли насамперед території, де сповідувалося християнство. До речі, сьогодні Перший культурний регіон (за класифікацією ЮНЕСКО) із шести, які є у світі, що називається «європейсько-північноамериканський», дивовижним чином охоплює тільки країни, населені переважно християнами. Церковний розкол ХI століття, поділивши Європу на католицьку і православну, спровокував на Заході появу великої кількості творів, автори яких намагалися спростувати належність східної частини до Європи та християнства. Ця традиція почасти зберігається. Ще й сьогодні можна почути заяви, що обриси «справжньої Європи» збігаються з кордонами між Західною та Східною Римськими імперіями. Справді, Європу важко уявити в культурному вимірі поза Христовим ученням. Як стверджував Томас Манн, без християнства західна культура неможлива: воно забезпечує їй глибину й перспективу, допомагає зберігати внутрішню форму та моральний закон, визначає її гуманістично-демократичний, а відтак і соціально-політичний характер, бо демократія, за Манном, якраз і є «політичним аспектом західноєвропейського християнства».

Читайте також: Cкляна завіса

Провідною ідеєю європейської культури впродовж століть була єдність у різноманітності. Про це влучно сказав нідерландський дослідник Брюгманс, порівнявши Європу з музичною темою, яка має варіації. Ними є національні та регіональні відмінності континенту, що стають зрозумілими в контексті загальної теми.

Україні доведеться напружено шукати свого місця в культурній спільності, й цю працю треба робити вже зараз інтелектуальній верстві нашого суспільства, а для цього — розповідати про себе Європі мовою, що буде їй зрозуміла, у прийнятних для неї формах і символах, не втрачаючи водночас власної самобутності, інакшості. Нині Україна практично поза європейським культурним простором, у неї не існує належних інституцій, що визначали б стратегію і тактику її культурної присутності. Якщо британці мають Британську раду, французи — «Альянс Франсез», іспанці — Інститут Сервантеса, німці — Інститут Ґете, то Україна поки що не спромоглася на створення установи, яка нагадувала б про необхідність подолання певної інтеркультурної провіційності. Уже сьогодні нашій інтелігенції треба думати не лише про те, як українцям увійти в Європу, а й про те, як зберегтися там, не розчинитися в ній, не зникнути у величезному універсумі, який, до речі, виник завдяки принципу націй. Іспанський філософ Хосе Ортеґа-і-Ґассет писав: «Саме завдяки індивідуальному розвиткові маленьких націй, що її формували, Європа змогла скластися як єдине ціле; можна сказати, що найхарактернішим європейським винаходом якраз і є відчуття націоналізму та національна ідея».

Звісно, сьогодні аж ніяк не всі у Старому світі погодяться із цією тезою, але саме на таких засадах Європа стала Європою, котру ми знаємо як лідера, зокрема й у духовній сфері.

Читайте також: Анатомія сепаратизму

Проте нині в Європі точиться гостра суперечка: чим вона має бути: наддержавою чи союзом держав, супернацією чи ансамблем націй — «Європою вітчизн»? І на ці запитання українським інтелектуалам треба готувати свої відповіді вже тепер. Це маса має право не думати на таку віддалену в її розумінні перспективу, інтелектуали повинні намагатися «зазирнути за обрій». Тим більше що в умовах прискореного розвитку світових процесів цей обрій може наблизитися значно швидше, ніж очікувалось, і тоді неготовність виявиться трагічно дошкульною. Адже над Україною (передусім над Південним Сходом) іще й досі тяжіє спокуса євразійства та «русского міра», котрі виступають запереченням європейського шляху розвитку, пропонуючи натомість азійсько-деспотичні моделі суспільного устрою. Абсолютно невипадково перша програмова книга російських євразійців, видана у 1921 році, називалася «Исход к Востоку». Як справедливо зазначили упорядниці антології «Мир России — Евразия» Лідія Новікова та Іріна Сізємская, «…головну «спокусу» євразійців, що породжує отруйні плоди, Бердяєв убачав в етатизмі, сконструйованому за зразками більшовизму та італійського фашизму. Намагаючись замінити комуністичну ідеологію євразійською «идеей-правительницей», котра спирається на догматизоване християнство, євразійці лише посилюють тоталітаризм держави авторитетом церкви, але в цей спосіб змушують її служити «царству кесаря», якщо не «царству мамони». Тотально-ідеократична держава, підсилена авторитетом догматизованого християнства, котра бере на себе організацію всього життя, всієї культури й навіть сфери духу, може виявитися російським фашизмом. Це попередження Бердяєва аж донині зберігає свою зловісну актуальність».

Нині похмурі пророцтва московських інтелектуалок справдилися стовідсотково. У межах єдиної Європи зберігаються суттєві відмінності, пов’язані переважно з різним історичним досвідом ХХ століття. Західна Європа пережила нацистський та фашистський тоталітаризм, але не знає, не відчула на собі, що таке «реальний соціалізм», комуністична тотальна диктатура. Саме тому ця частина Європи при її нетерпимому ставленні до будь-яких проявів ультраправої ідеології доволі поблажливо дивиться на ультраліву, незрідка вважаючи її чимось на зразок «розваг революційної молоді» й теоретичних мудрувань представників університетської професури. Якщо нацистських злочинців, попри їхній старезний вік, дотепер витягають із джунглів Південної Америки й репресують, то ставлення до комуністичних є суттєво іншим, набагато ліберальнішим. Тому в Західній Європі можуть навіть протестувати проти заборон комуністичної символіки на Сході.

Якщо для Східної Європи комунізм — жорстока практика, то для Заходу — доволі абстрактна тео­­рія. А з огляду на масове захоплення західноєвропейських інтелектуалів лівими ідеями цій свідомості дуже важко прирівняти злочини комунізму до діянь фашизму й нацизму. Для них Гітлер — абсолютне зло, а Сталін — відносне. Крім того, демократичний Захід активно співпрацював зі сталінським СРСР і будь-яке засудження комунізму неминуче порушує питання про реальні засади й принципи політичної поведінки самого Заходу.

Читайте також: Війни не буде? Експерти про турецький інцидент

Ось чому Східна Європа набагато краще розуміє ситуацію нинішніх жертв російської агресивності на пострадянських теренах: Грузії, України, Молдови… Адже у східних європейців є історична пам’ять про кремлівську «танкову дипломатію» в Польщі, Угорщині, Чехословаччині…

А хорвати й словенці добре пам’ятають сталінські загрози Югославії (хоча серби на ґрунті спільних із Росією імперських емоцій воліють про це забути). Західна Європа не пройшла школи ГУЛАГу. З одного боку, відсутність такої «освіти» вберегла її від багатьох катастроф і страждань, а з другого — позбавила здатності розуміти своїх східних сусідів…


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено