Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
28 листопада, 2015   ▪   Алла Лазарева   ▪   Версія для друку

Cкляна завіса

Попри десятирічну присутність країн Східної Європи в ЄС та НАТО, французи констатують, що психологічні відмінності між Сходом і Заходом не зникли
Матеріал друкованого видання
№ 46 (418)
від 19 листопада, 2015
Cкляна завіса

Інша Європа... Саме так за холодної війни захід­­ні європейці називали території, що по інший бік залізної завіси. Нині більша части­­на колишнього соцтабору входить до складу ЄС і НАТО. Але однорідною політичною та економічною структурою Євросоюз не став. «За­лізну завісу змінила скляна, — вважає журналіст Жан-Манюель Ламарк. — Політичне розмежування зникло, але збереглись очевидні психологічні відмінності».

Несхожість, якщо не протилежність позицій «двох Європ» яскраво виявляється сьогодні в ставленні кожної з них до проблеми мігрантів. Від цього літа кількість утікачів до Європи із Близького Сходу та Африки невпинно збільшується. Тільки на грецький острів Лесбос щодня прибуває 8 тис. осіб. Щодня, переважно морем, тисячі людей дістаються до Хорватії, Італії, Туреччини та інших держав, сподіваючись прорватися на Захід і знайти собі там кращу долю.

Брюссель безпорадно шукає рішення й не знаходить його. Німеччина в особі Анґели Меркель наполегливо проштовхує квотний розподіл сирійських та іракських біженців по всіх державах ЄС. «Стара» Європа мовчки кривиться, але погоджується. Польща, Угорщина, Словаччина та Чехія чинять проектові активний спротив.

Читайте також: Війни не буде? Експерти про турецький інцидент

«Невже ти думаєш, що хтось у Франції справді мріє приймати мігрантів? — каже Ален, паризький політичний журналіст. — Та ніхто! Ну, може, окремі винятки. Франція погодилася взяти до себе 24 тис. сирійців упродовж наступних двох років. Порівняно з кількістю охочих це крапля в морі. Але й такі скромні зобов’язання реальної суспільної підтримки не мають. Наші політики не хочуть справляти негарне враження на сусідів. Вони виголошують гуманістичні промови, в яких дуже мало щирості. Східні європейці натомість відкрито кажуть, що думають. Не переймаються проблемами іміджу. Ця відверта неполіткоректність ламає шаблони західного світу. Шокує, обурює і вкотре доводить, що відмінності між Сходом та Заходом Європи нікуди не поділися».

Чим зумовлені невідповідності? Передусім ду­же несхожим історичним досвідом. Західна Європа востаннє бачила війну на своїй землі 70 років тому. Другу світову пам’ятають на рівні дитячих спогадів лише літні люди. Решта вроджених західних європейців виросла в умовах відносного комфорту, миру, стабільності й доволі високого життєвого рівня. У Східної тим часом іще кровоточать рани, отримані під час примусової побудови соціалізму. І кров, і злидні, і жорстокість політичних репресій вона бачила майже вчора.

Несхожість, якщо не протилежність позицій «двох Європ», яскраво виявляється сьогодні в ставленні кожної з них до проблеми мігрантів

«Найперша причина непорозуміння між Сходом та Заходом — це різні виклики, які є пріоритетними для кожного, — вважає журналіст Крістіан Макарян із тижневика l’Express. — Для країн колишнього соціалістичного табору, коли вони вступали до ЄС та НАТО, найважливіше було захистити себе від Росії. Їхня мотивація — це політичний суверенітет і захист власної соціокультурної ідентинчності. У 2004-му Польщу, Чехію, Угорщину цікавила насамперед безпекова парасолька Північноатлантичного Альянсу, а вже потім — політичні можливості та зобов’язання ЄС. Країни «старої» Європи водночас мають інші засадничі орієнтири. Це мир для себе за будь-яку ціну завдяки знайденим спільним рішенням».

Отже, різні вектори, кінематика, цілі... А також страхи. «Польський слюсар» 10 років тому став настільки поширеним розмовним символом, що потрапив до Вікіпедії. Франція страшила себе тоді на всі лади перспективою конкуренції з боку фахівців Східної Європи. «Польський слюсар або естонський архітектор зможуть відтепер пропонувати свої послуги у Франції, — переконував французів Філіпп де Вільє, ультраконсерватор із неприхованими проросійськими поглядами. — Вони погодяться на нижчу платню й відсутність соціального захисту, до яких звикли в себе вдома. На 11 млн працівників 1 млн опиняється під загрозою безробіття. Йдеться про руйнацію зсередини нашої економічної та соціальної моделі».

Минуло 10 років. У житті французьких слюсарів нічого не змінилося. Вони такі самі захмарно дорогі й прошені. Їхні польські колеги, слід розуміти, мирно працюють удома, певно, й не здогадуючись про виняткову популярність на Мольєровій батьківщині. Упередження стосовно східноєвропейців? На жаль, нікуди не поділись, адже людина позбувається стереотипів, лише коли сама цього прагне.

Читайте також: Анатомія сепаратизму

«Скільки вже я наслухався про «невдячних поляків», які «не цінують європейської допомоги, наданої для модернізації економіки, забули про власну діаспору по всьому світу, байдужі до чужого горя...» — ділиться проблемами Марек, польський журналіст, акредитований у Парижі. — Намагаюся пояснити, що моя країна на відміну від Франції ніколи не мала традиції активної імміграції на наші землі. Сьогоднішня Польща — майже моноетнічна держава. Справді, колись, між двома війнами, ми мали великі українську, єврейську, німецьку громади. Та з різних історичних причин, ці три меншини втратили вплив і численність, які мали 80 років тому. Польська відданість католицькій церкві — це не просто віра в Бога у класичному сенсі слова. Саме церква під час холодної війни стала центром національного опору, допомогла полякам не зламатися під тиском грубого радянського чобота. Людей страшить перспектива напливу іммігрантів з іншою культурою, релігією, ідентичністю, бо дорогу ціну було заплачено, щоб Польща залишалася Польщею... Я терпляче пояснюю французам, що з об’єктивних причин поляки просто не готові приймати в себе тисячі мігрантів, як того бажає Меркель, що їх треба зрозуміти, а не бездумно засуджувати. Але чую у відповідь лиш зверхні закиди, які ж ми невдячні та скупі».

«Не варто оцінювати собаку за логікою кота», — любить казати українсь­­кий історик Валентин Мороз. І це справді так. Бо який був би із собаки кіт? Точно неповноцінний. Ані на дерево не скочить, ані мишу не зловить... За аналогією: комунікація між Східною та Західною Європою часто нагадує оцей котячо-собачий нестандарт. Ті критерії, за якими французи оцінюють учинки поляків, угорців, та й українців, дуже часто не враховують історичного, політичного, звичаєвого, культурного, лінгвістичного та інших аспектів, які визначають соціально-політичну поведінку східноєвропейських народів.

Невипадково в Хорватії, Польщі, Угорщині нині обрано до влади праві консервативні або навіть, у випадку Віктора Орбана, праві радикальні сили. Чимало французьких коментаторів, орієнтуючись на визначення «націоналізм» та «крайні праві», автоматично переносять на виборців Ярослава Качинського й Томислава Карамарка ознаки симпатиків французького «Національного фронту». І помиляються, навіть якщо Кремль активно заграє з лідерами європейських крайніх правих і знаходить із ними спільну мову.

Читайте також: Україна чи Сирія? Думки західних експертів

Коментатори не враховують, що націоналізм Марін Ле Пен і типового виборця партії «Свобода» мають різну природу. Згідно із західною термінологією, український, словацький, грузинський націоналізм радше підпадає під визначення «ультра патріотизм». Він є виразно захисного, а не загарбницького типу і спрямований передусім на збереження власної ідентичності, мови й традицій. Негативна конотація, яка виникає при вживанні терміна «націоналізм» у західній громадській опінії та політології, містить інший, дещо ксенофобський сенс. Не поставиш в історичний контекст — не зрозумієш скептицизму Східної Європи стосовно деяких брюссельських директив.

Непроникна залізна завіса вже не відділяє Захід Європи від її Сходу. Але уявна прозора стіна, більше психологічна, нікуди не зникла. Якщо західні політологи з лабораторним спокоєм досліджують перспективу «загибелі націй», то східні європейці, аби культурно й політично вижити, демонструють готовність жертвувати значно більшим, ніж репутація в очах Брюсселя.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чому і як між собою пов’язані питання існування й легалізації приватних музейних колекцій та міжнародна репутація України
    28 серпня, Ганна Трегуб
  • Присутність американських солдатів на чужій землі стає дедалі контроверсійнішою
    28 серпня, The Economist
  • Заповітне право на свободу пересування по ЄС не таке надійне, як здається
    28 серпня, The Economist
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено