Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 листопада, 2015   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Рикошет по-польськи

Ревізія відносин між Україною та Польщею може завдати шкоди обом країнам, а виграє від цього традиційно Москва
Матеріал друкованого видання
№ 44 (416)
від 5 листопада, 2015
Рикошет по-польськи

Україна й Польща у ХХ столітті пройшли великий і драматичний шлях до геополітичного порозуміння, усвідомлення взаємної залежності двох націй і держав у складних умовах Центрально-Східної Європи. Великим відкриттям стало розуміння того факту, що існування цих двох країн пов’язане й неможливо заподіяти шкоду одній із них, не заподіявши другій. У демократичній польській еміграції в колі визначного політичного мислителя й культурного діяча Єжи Ґедройця та середовищі журналу Kultura це було сформульовано так: «Без незалежної України немає незалежної Польщі».

Може існувати багато проблем поміж нашими націями, але ця істина залишається непохитною, бо витримала перевірку історією. Тому все, що може загрожувати незалежності України, її місцю на мапі Європи, рано чи пізно негативним чином позначиться й на Польщі. Адже для неї Українська держава об’єктивно є захисним муром на сході. Водночас для нас Польща — ворота на захід, партнер, що здатен у Європі найбільш адекватно (з огляду на століття спільної історії та сусідських контактів) розуміти українське суспільство і сприяти йому в європейській інтеграції.

Тому взаємозацікавленим полякам й українцям треба чітко визначити у своїх відносинах глобальні пріоритети, відділяючи головне від другорядного, не використовуючи жорстоких подій минулого як камертона актуальної політики. І ніколи не забувати, що в їхньому діалозі була і є присутньою третя сторона, котра має власний інтерес і прагне реалізувати його за рахунок польського та українського…

Читайте також: Кароль Модзелевський: «Зерно авторитаризму проросло у свідомості східноєвропейських народів через розчарування режимом ліберальної демократії»

Зрозуміти це не так і складно, якщо є бажання бачити очевидне. Нині в Польщі після гучного успіху на виборах партії «Право і справедливість» (тепер ПіС має своїх президента, прем’єра та більшість у Сеймі) у її середовищі з’явилися подекуди настрої геополітичної та історичної ейфорії, прагнення комусь (і не лише в себе вдома) щось диктувати й наказувати. Якщо такі інтенції реалізовуватимуться всередині Польщі, то це внутрішні справи поляків (хоча відомий громадський діяч Адам Міхник уже висловив побоювання, що на його країну чекає «путінізм у польських національних кольорах).

Однак помилково буде не реагувати, коли йдеться про відверті інвективи польських політиків щодо нашої держави. Нещодавно новообраний сенатор від ПіС професор Ян Жарин дозволив собі зробити публічні заяви, ворожі щодо України і з явними елементами шантажу: «Нам не тільки не вдалося «відучити» українців від антипольських настроїв щодо інтерпретації польсько-українських відносин, ми навіть шкодимо їм. Адже ми (поляки) повинні чітко їм сказати про те, що коли вони хочуть бути європейським народом, інтегруватись у європейський культурний простір, то не мають прославляти й шанувати ОУН–УПА… Волинська трагедія була геноцидом польського народу. Українці не стануть повноцінною нацією без усвідомлення того, що Львів завжди був містом, вірним Польщі».

Заява вражає своєю суб’єктивністю й однобокістю, годі вже й казати про її войовничу нетактовність. Важко збагнути, чому польський професор бере на себе функцію «вчителя» українців, істоти вищої за них, такого собі просунутого колонізатора, який напучує диких тубільців. Це та національна зверхність, що завжди заважала співвітчизникам Жарина встановлювати добрі відносини з іншими, ба навіть вести з ними нормальний діалог. Є українці європейським народом чи ні, не залежить від настроїв і примх не тільки цього сенатора, а й усього польського суспільства.

Це факт об’єктивний, а не виплід суб’єктивних оцінок. Тому позбавити нас європейського статусу на тій лише підставі, що та чи та наша позиція комусь не подобається, не можна. Для українського народу такі структури, як ОУН–УПА, тісно пов’язані з боротьбою за національну державність. Вимагати зречення означає вихолощення самої незалежності. Бо важко підтримувати результат боротьби, ігноруючи тих, хто боровся. Як і СРСР, нинішня РФ очорнює ОУН–УПА за дії, що об’єктивно вели до розпаду Радянського Союзу. Можна зрозуміти трактування цих організацій тими поляками, які були і є прихильниками Польщі «од можа до можа». Проте чому українці повин­ні сповідувати суто польське (чи російське) ставлення до своїх борців за волю? Навіщо їм розглядати власну історію з польських (чи російських) позицій?

Читайте також: Політика нової доби. Підсумки виборів у Польщі

Зрештою, українці мають таке саме право вимагати від поляків припинити глорифікувати Армію Крайову, Юзефа Пілсудського (на совісті якого «пацифікація» нашого народу з усіма її жорсткостями) та ще багатьох діячів і численні організації, що залишили по собі кривавий і похмурий слід в Україні.

Волинська трагедія була пов’язана з намаганням польського уряду в екзилі будь-що втримати під своєю владою Волинь, де українці становили абсолютну етнічну більшість. Крім того, не забуваймо, що невдовзі після 22 червня 1941 року Сталін підписав угоду з польським керівництвом, де йшлося про можливість перегляду кордонів, установлених у 1939 році. Отже, з’явилася перспектива відвоювання Волині, чим Армія Крайова намагалася скористатися всупереч настроям більшості. Це призвело до жорстокого міжнаціонального конфлікту та обопільної різанини. Методи сторін не відрізнялися: взаємне нищення. Перемогли українці тільки тому, що їх було на Волині в кілька разів більше, ніж поляків. На початку 1990-х два народи перегорнули цю криваву сторінку, здавалося б, позбавивши Кремль насолоди постійно збуджувати дражливе питання. Було знайдено компромісну, єдино можливу, прийнятну для обох сторін формулу примирення: «Пробачаємо і просимо пробачення». Однак у Польщі не зникають сили, що постійно прагнуть провокувати напруження між Варшавою і Києвом.

Утім, не можна не бачити, що сьогодні суверенітет Польщі залежить не від ЄС і НАТО, а від того, чи встоїть Україна на сході, де ситуацію ще зовсім не врегульовано. І вже тому не варто завдавати сусідові ударів у спину, об’єктивно його ослаблюючи й кличучи путінські танки не лише до Києва, а й до Варшави, адже навряд чи вони зупиняться на західному кордоні України. Поки що Європа і США не демонструють належної рішучості в протистоянні Путіну. Історикові Жарину незайве було б згадати, як у 1939 році французька преса питалася: «Чи варто воювати за Данциг?». Потім Велика Британія і Франція таки почали війну за Польщу, але її це не врятувало. А в 1945-му демократичний Захід спокійно здав поляків Сталіну…

Читайте також: У Польщі порахували мандати: ПіС отримала право самостійно формувати уряд

Не варто сіяти сумніви, коли йдеться про український Львів, адже, намагаючись відчинити історичну скриню Пандори супроти України, можна зробити це й супроти Польщі. Своїми заявами польський професор провокує західних сусідів своєї держави згадати, що раніше Вроцлав називався Бреслау, Колобжег — Кольбергом, а Щецин — Штеттіном. Як кажуть англійці, «не кидай каміння, коли сам живеш у скляному будинку».

Чому нині лунають такі заяви, зрозуміло. Сере­до­вище ПіС відчуло, що в Києві діє слабка, непринципова й капітулянтська влада, на котру досить лише натиснути — і вона віддасть те, що в неї вимагають. Москва натиснула — і віддали Крим, іще раз натиснула — віддали пів-Донбасу. Може, і тут пощастить — щось-таки теж віддадуть. Принаймні духовно капітулюють і всупереч істині повісять на себе всі гріхи польсько-української історії. Сильна, ідейна й патріотична влада в Києві (незалежна від корупції, злодійства, незаконного збагачення і т. ін.) унеможливила б і мінські капітуляції, і не завжди справедливий тиск західних союзників, і заяви, подібні до тієї, з якою виступив сенатор Жарин. Якщо керівництво ПіС почне розвивати його тему, Польща вкотре в історії може стати жертвою геополітичного рикошету…


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Інвестори бояться виходу Британії з ЄС, але вважають, що вона таки залишиться
    26 травня, The Economist
  • Як змінився образ Порошенка в очах Заходу за роки його політичної кар’єри
    26 травня, Віталій Рибак
  • Системні збої Каннського фестивалю
    26 травня, Катерина Барабаш
  • Про революцію в кабінетах, деокупацію та новий політичний клас Тиждень розмовляв з Андрієм Левусом, народним депутатом («Народний фронт»), головою підкомітету з державної безпеки Комітету з питань національної безпеки і ­оборони.
    26 травня, Роман Малко
  • Політв’язні в руках диктатора — це така собі вільноконвертована валюта, яку він притримує до моменту, коли треба поторгуватись із цивілізованим світом.
    26 травня, Дмитро Крапивенко
  • За інформацією джерел Тижня, проросійські кола просувають, в середовищі французьких політичних еліт, ідею непроголошеного обміну безвізового режиму для України на зняття або послаблення санкцій проти Росії.
    25 травня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено