Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 жовтня, 2015   ▪   Алла Лазарева   ▪   Версія для друку

Занепад біпартизму

Які тенденції продемонстрували недавні місцеві вибори у Франції та Іспанії
Матеріал друкованого видання
№ 42 (414)
від 22 жовтня, 2015
Занепад біпартизму

Виборчі закони, а також політичний контекст та історичний досвід України, Франції та Іспанії настільки відмінні, що пряма компаративістика виборчих процесів, попри збіг у часі перегонів, не була б доречною. Натомість варті уваги кілька політичних та соціальних тенденцій, що виявили себе в обох західноєвропейських країнах.

Місцеві вибори — це ніби тест на довіру не лише до місцевих політиків та окремих партій, які пропонують себе виборцеві, а й у ширшому сенсі: до політичного класу загалом. Мабуть, єдине, що об’єднує настільки несхожі місцеві вибори-2015 в Україні, Франції та Іспанії — це криза репрезентативності, яку також можна констатувати на різних рівнях у багатьох інших країнах Європи. Люди йдуть голосувати проти тих, хто давно при владі. Хто набрид, надміру віддалився від проблем простих громадян і не дає їм відчуття прямого представництва.

«Я пішов на вибори мера Жирони лише з однією метою: проголосувати проти двох партій, які здавна чергуються при владі, — соціалістів та правої Народної партії, — розповів Тижню Жіль Деспляс, студент факультету фармацевтики Жиронського медичного університету. — Досить Рахоя, досить Санчеса! Голосував за кандидата від прихильників виходу Каталонії зі складу Іспанії. По-перше, я каталонець і вважаю, що ми маємо право на свою ідентичність та власну державу. По-друге, я впевнений, що класична політична двопартійна схема, що встановилася з падінням режиму Франко, себе вичерпала. Настав час нових викликів, нових політичних сил, нових відповідей!»

Читайте також: Чи вдасться Іспанії та Каталонії втриматися разом?

Такі настрої не рідкість. На місцевих виборах в Іспанії і Народна партія, і соціалісти значно зменшили свою присутність у місцевих органах влади. Помірковані праві, щоправда, зберегли більшість, але не абсолютну — 29,5% голосів. Це означає, що в переважній кількості місць вони змушені були піти на коаліційну співпрацю з іншими політичними силами: здебільшого центристами (партія «Громадяни — Громадянська партія»), а також з новими лівими та крайніми лівими партіями, зокрема «Подемос», що народилася з руху «Обурені» у 2014 році та суттєво змінила політичний пейзаж країни.

Соціалістична партія хоч і втратила прихильників порівняно з попередніми виборами, проте опинилася за сумарним результатом на другому місці з 27,3% підтримки. Соціалісти зберегли потужні позиції в Андалузії, але теж не змогли забезпечити собі абсолютної більшості. В Іспанії, як і у Франції, настає епоха складного поліпартизму, багаторівневих альянсів, які в короткій перспективі відповідають розкладкам політичних симпатій суспільства, але в майбутньому можуть стати причиною потужного вибуху протестних настроїв, адже мистецтво багатоходових компромісів — надзвичайно складна вправа, яка, за великим рахунком, рідко коли викликає довіру серед виборців.

Якщо іспанські місцеві вибори виявили зростання суспільних симпатій до лівих радикалів, то французькі, навпаки, продемонстрували прогрес крайнього правого «Національного фронту»

Якщо під час цьогорічних перегонів іспанські центристи й продемонстрували висхідну тенденцію на збільшення присутності в місцевих органах влади, трендом двох останніх політичних років в Іспанії все ж таки варто назвати видовищний та несподіваний лівий проект «Подемос». Партія, яка існує лише з березня 2014-го, вже має представників у Європейському парламенті. Під час виборів до Європарламенту в 2014 році вона зібрала понад 10% підтримки в Мадриді. На місцевих виборах «Подемос» здобула крісло мера в Барселоні — другому за кількістю населення та політичною вагою місті країни. У багатьох інших містах «Подемос» увійшла до правлячих коаліцій спільно з правою Народною партією та соціалістами. «Що це означає? — розмірковує Себастьян Бріель, майбутній соціолог із Валенсії, активіст руху «Обурені». — Це означає дуже важливу річ: що епоха сталих ідеологій відходить у вічність. Що сьогодні праві можуть утворювати спільні альянси з лівими, як ми то бачимо не тільки в Іспанії, а й у Німеччині, Бельгії та інших країнах. Політичний колір перестає бути визначальним. А що визначальне? Нові маркери, відповіді на принципово нові питання, які класичний розподіл на лівих та правих дати вже не може».

Чим пояснюють іспанці успіх нової політичної сили? Партія «Подемос» зорганізувалася довкола маніфесту, написаного трьома десятками лівих інтелектуалів та оприлюдненого в інтернет-виданні Público. Концепт: переплавлення соціального гніву руху «Обурені» в політичні зміни. Економічна програма: жорсткий контроль громадськості над бюджетним розподілом, встановлення соціального мінімуму, доступного для всіх громадян, вихід Іспанії з кількох економічних зон вільної торгівлі... Лідер руху — Пабло Іглесіас є активним супротивником незалежності Каталонії та прихильником монархії. Партія є партнером грецької крайньої лівої партії СІРІЗА. «Правого та лівого протагонізму більше не існує, — каже Іглесіас у своїх численних інтерв’ю. — Справжня лінія розлому проходить між народом та кастами, між громадянською свідомістю та соціальною байдужістю». Це подобається, сприймається як свіже, нове слово, знаходить підтримку.

Читайте також: Каталонія: свій дім і своя війна

Якщо іспанські місцеві вибори виявили зростання суспільних симпатій до лівих радикалів, то французькі, навпаки, продемонстрували прогрес крайнього правого «Національного фронту». Соціалісти, які нині перебувають при владі, значно втратили позиції, здобувши більшість лише в 30 департаментах, хоча до цього контролювали половину країни. Праві «республіканці» під проводом колишнього президента Ніколя Саркозі дещо збільшили свою присутність на місцях, виборовши більшість у нових для себе 27 департаментах (загальна цифра — 67). «Нацфронт» уперше в історії провів до влади в 2015-му аж 62 департаментальних радники, а в 2014 році під час місцевих виборів здобув аж 14 мерій.

Досі непереборчий «Республіканський фронт», який за кожних виборів об’єднував проти крайніх правих кандидатів всіх учасників виборчого процесу, дав тріщину й більше не грає ролі універсального щита від незручної політсили. Як і в Іспанії, у Франції епоха перезмінки при владі двох звичних партій — соціалістів та поміркованих правих — добігла кінця. Вирізняється тільки колір радикалізму, що набирає обертів.
Перед департаментальними виборами, що відбулися в березні 2015 року, Франція реформувала систему округів, зменшивши їх кількість, щоб у перспективі скоротити витрати на утримання провінційного чиновництва. Департаменти можна умовно прирівняти до українських райцентрів. Останні муніципальні вибори мерів міст та міських депутатів (крім Парижа, Марселя та Ліона), що відбуваються кожні шість років, пройшли в 2014 році.

Цього року французи матимуть ще й регіональні вибори — 6 та 13 грудня. Судячи з соціологічних опитувань, зіркою політичного небосхилу ризикує стати Маріон Марешаль-Ле Пен, онучка засновника одіозного Національного фронту Жана-Марі Ле Пена та небога нинішньої керівниці партії Марін Ле Пен. Маріон лише 25 років. Дуже може статися, що під її керівництво потрапить велика частина Лазурного узбережжя, де так люблять зводити вілли нові росіяни. Власне, і родинна партія Ле Пен нині кредитується з Москви. Якщо коло замкнеться, емісарам Кремля буде ще простіше, незважаючи на санкції, здійснювати свої проекти на французькій землі. Правий радикалізм у Франції системно йде вгору, і поки що класичний політичний істеблішмент, з якого так полюбляє іронізувати старий Ле Пен, не знайшов ефективної протидії цьому процесу.


Матеріали за темою:

Теги
--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
  • Які шанси має Петро Порошенко досидіти в кріслі президента України до кінця терміну й чи зможе повернутися туди вдруге
    28 травня, Роман Малко
  • Святошинський районний суд відмовився прийняти самовідвід присяжних у справі колишніх «беркутівців» Сергія Зінченка та Павла Аброськіна і прийнявся за розгляд по суті.
    28 травня, Станіслав Козлюк
  • Що таке команда Петра Порошенка і які в ній центри впливу
    27 травня, Богдан Буткевич
  • Бойові дії, які розпочалися в 2014 році породили феномен військових добровольців та волонтерів. Втім, рівно 100 років перед тим українці вже проявили себе в подібній ситуації
    27 травня, Святослав Липовецький
  • Відомий бельгійський саксофоніст і композитор Ален Крепен розказав Тижню про сучасний стан і можливості духових оркестрів, способи подолання невідомості української сучасної класичної музики та її авторів у світі та саксофон, повноту звукових можливостей якого ще розкрито не в повні.
    27 травня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено