Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 жовтня, 2015   ▪   Богдан Логвиненко   ▪   Версія для друку

Дрібні, спритні, успішні

Два шляхи розвитку малого бізнесу в країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону
Матеріал друкованого видання
№ 41 (413)
від 15 жовтня, 2015
Дрібні, спритні, успішні

Частка малого бізнесу в економіці Сінгапуру й Індонезії приблизно однакова — 50–60%, і в малому та середньому бізнесі там працює 70% населення. Однак організований у цих країнах він по-різному: в одному випадку говоримо про чітко вироблену систему, у другому — про хаос.

Сінгапур кілька років поспіль утримує першу сходинку в рейтингу Easy Doing Business. Україна посідає там 96-те місце, Індонезія — лише 112-те. Але при цьому частка малого та середнього бізнесу в економіці й у Сінгапурі, й в Індонезії уп’ятеро перевищує наші показники. Одразу слід зазначити, що Індонезія — країна енергоносіїв, яка входить до першої двадцятки за обсягами нафтовидобутку, десятки — за кількістю викачаного газу, а ще вона абсолютний рекордсмен у виробництві пальмової олії (вдвічі випереджає Малайзію) і належить до п’ятірки лідерів кавової та чайної промисловості. Сінгапур не видобуває нічого, зате він у п’ятірці основних переробників нафти. Сюди перенесено азійські офіси багатьох світових банків, тут величезне виробництво електроніки, до того ж це другий у світі за кількістю перевалки вантажів порт. Тобто великий бізнес і в Сінгапурі, і в Індонезії теж є, і його масштаби вражаючі. Що ж тут за секрет розвит­ку малого та середнього підприємництва?

Усе дуже легко пояснити. В обох країнах, що діа­метрально протилежні в різних економічних рейтингах, це простота. У чому ж вона полягає?

Читайте також: Між виживанням і розвитком

У Сінгапурі бізнес можна відкрити онлайн. Орендувати нерухомість, найняти працівників, отримати будь-який дозвіл: усе максимально пристосоване навіть для найлінивішого підприємця. Водночас усе гіперконтрольовано — вести нелегальний бізнес тут майже неможливо. Чому майже? Навіть у Сінгапурі є галузі, на які влада заплющує очі. Наприклад, у «найправильнішому місті світу», де заборонені жувальні гумки й за перехід вулиці в невстановленому місці штраф сягає $100, існує район, де абсолютно відкрито працюють борделі, продаються контрабандні сигарети й віагра з рук. Чому сигарети й віагра? Бо ці товари обкладено величезним митом. Державі контрабанда й проституція зазвичай теж вигідні, тому вони процвітають навіть в одному з найменш корупційних місць світу. Інтимні послуги в Сінгапурі легалізовані, а борделі — ні. Узаконити неможливо заборонити.

Решта бізнесу в країні під гіперконтролем. Усі кафе дістають позначку якості. За градацією від А до С, навіть якщо це двометровий ларьок, де роб­лять лише одну страву. А більшість підприємців, що працюють у харчовому бізнесі Сінгапуру, саме такі. У величезних і найвідоміших ресторанів країни буває позначка якості С — найнижча. Однак не думайте, що в них погана їжа: там просто могло бути десь нестерильно під час перевірки.

У Сінгапурі діє рейтинг навіть громадських вбиралень. Є перша у світі громадська організація їхньої чистоти, а також список найгігієнічніших. У багатьох туалетах країни на виході можна проголосувати за чистоту, обравши один смайлик із п’яти: від найвеселішого до заплаканого. Аналогічною є система оцінки державних службовців: ті самі смайлики на виході із приймалень, паспортного контролю на митниці та податкової. Ними ви самі рейтингуєте заклади, цілі установи й працівників. Голосування анонімне.

Україна більше нагадує Індонезію, ніж Сінгапур, але бюрократія та небезпека закриття бізнесу роб­лять ідеї про власні підприємства непопулярними

Малі бізнесмени в Сінгапурі об’єднуються у великі організації та профспілки. Їх безліч, вони опікуються покращенням умов праці, інфраструктури, освіти, виступають із законодавчими ініціативами. Усіх малих та середніх бізнесменів охоплює асоціація Spring. У ній 180 тис. членів. Населення міста-країни-острова Сінгапур із площею меншою, ніж у Києва, — 5,5 млн осіб. Весь тамтешній ВВП — $308 млрд, із них 50% припадають на малий і середній бізнес: будівництво, кафе, ресторани, транспорт, послуги, медицину. Весь ВВП України за попередній рік, $132 млрд, — це менше, ніж показник малого й середнього бізнесу в Сінгапурі.

У багатьох політичних проблемах нашої країни винен олігархіат, який контролює 90% економіки, більшість ЗМІ, депутатів різних рівнів. Ця модель дає преференції великому бізнесу, який, звісно, намагається їх будь-що зберегти. Йому вигідна відсутність малих гравців, котрі можуть розхитувати гегемонію, об’єднуватись у профспілки, заводити своїх гравців у політику, створювати власні медіа, втручатися в суспільну думку.

Саме тому малий і середній бізнес в Україні теоретично розвиватися може, навіть у рейтингу Easy Doing Business ми не на якійсь там із останніх сходинок, але в реальності виявляється значно більше проблем, аніж бюрократичні перепони, зафіксовані в законодавстві, які і є основою цього рейтингу.

Читайте також: Випробовування на міцність

В Індонезії немає поліцейського контролю, всіляких дозволів, як-от санепідстанція чи пожежники. Довгий час бути пожежником в Україні було престижно не тому, що гасити вогонь — хороша робота, а тому, що саме ця людина дає дозвіл підприємцеві. Або не дає. Усе залежить від щедрості малого бізнесмена. Система ієрархії діяла відлагоджено безліч років, і центральні виконавці корупційних договорів — усі колишні міністри МНС. Від 1 липня 2013 року її замінила декларативна модель. Може, і тому Україна здійснила стрибок зі 116-го місця на 96-те, обігнавши Індонезію.

В Індонезії величезна проблема з корупцією, але корупція там із усмішкою. Для всіх гравців різних ринків однакові умови, однакові такси; виконавчі служби чи місцеві рекетири говорять про них абсолютно відкрито й прозоро. Економічне зростання там останніми роками шалене. Вулиці провінційних містечок, на яких кілька років тому були спокій і бур’ян, перетворюються на туристичні центри. Набирає обертів місцевий туризм, індонезійці жваво подорожують своєю країною, але все розвивається дуже хаотично. У культурній столиці, місті Джок’якарті, є найвідоміша в країні шопінг-вулиця Маліоборо, котра вражає одноманітністю. На ній, мов на Троєщинському базарі, все геть однакове, ніби куплене в тих самих людей, просто по-різному викладене на прилавках.

Дається взнаки й те, що в культурі індонезійців закладена традиція споживання їжі на вулиці та общинного способу життя й вона не змінюється, попри появу дорогих смартфонів, машин, мотоциклів тощо. Родина, ціла вулиця чи офіс компанії ходить їсти в якесь кафе. У багатьох містах вишиковуються велетенські черги до крихітних яток із супом чи смаженими овочами. Бізнес розвивається на найвіддаленіших від цивілізації околицях. У селах, де проживає 200 осіб, обов’язково буде «пральня» — найімовірніше, звичайна бабуся, яка пере за все село, отримуючи певну плату, бо в неї однієї є пральна машина, хоча в деяких селах, де немає електрики, це роблять руками. У тому ж таки селі обов’язково будуть кафе, туристичне бюро, де жителі братимуть квитки до міста, перукарня, аптека тощо. Кожен другий селянин (той, що не фермер) буде задіяний у сфері послуг. Це стихійний і неврегульований бізнес, втім, його розвиткові ніхто не перешкоджає.

Читайте також: Жером Ваше: «Економічний популізм завжди спокусливий у скрутні часи, але з нього ніколи не виходило нічого путнього ні в Україні, ні в інших країнах»

У 30-мільйонному мегаполісі, Джакарті, у самому центрі індонезійської столиці можна побачити ватру, на якій смажаться шашлички просто на узбіччі якоїсь із головних вулиць при самій дорозі. У дощ із калюж на м’ясо раз по раз бризкає з-під коліс вода. Тут немає каст і градацій за рівнем статку, на узбіччі зупиняються неймовірно дорогі тюнінговані джипи, господарі яких купують копійчані шашлички із запахом дороги й асфальту. На кількох вулицях посеред шляху стоять величезні клітки зі зміями. У таких кафе є все: від кобри до пітона. На них теж іноді ляпає вода з навколишніх калюж.

«Подивися лишень! Я це кафе відразу закрила б!»— таке одного разу я почув від жінки, що подорожувала зі мною в групі Індонезією. Інженера-електрика за фахом.

У цій країні ризик, що хтось прийде й закриє кафе, мінімізований. Тут не «віджимають» бізнесу, не налітають спецслужби, не влаштовують «маски-шоу», тут усе настільки корумповано, наскільки й прозоро. При цьому на індонезійському ринку практично не побачиш іноземних гравців: тут дуже суворе імміграційне законодавство, точніше кажучи, із закордонним паспортом дорога в малий та середній бізнес практично закрита. Трішки відчинити ці двері ви можете хіба що як інвестор або найманий працівник, одначе заснувати в Індонезії свою невеличку фірму не вдасться. Податки низькі. Пенсійного фонду фактично немає. Отримують пенсійне забезпечення лише ті, хто працює на державу: чиновники, військові, поліцейські.

Важливо й те, що дозвільні документи на забудову, перепланування та реконструкцію споруд зведено до мінімуму. Будинки ростуть як гриби після дощу, адже тут завжди розраховують на літо. В Індонезії немає змін пір року, тут є лише сухий та вологий сезони й важливо не побудуватися в перший із них на болоті. Опалення й товсті стіни тут не в моді. Враховують і сейсмічну активність. Індонезія — номер один у світі за кількістю вулканів, вивержень і землетрусів. У безлічі міст історичної спадщини не існує саме через це, багато де не споруджують будинків вище ніж на два-три поверхи.

Читайте також: На порозі торговельної війни?

Утім, природні катаклізми не заважають ларкам і прилавкам поставати знов і знов як Фенікс із попелу на місці зметеної землетрусом попередньої халабуди. Київські зміни мерів нагадують ці землетруси: тільки-но приходить новий «господар», як весь малий бізнес виявляється зметений і за якийсь час на його місці з’являється інший — «кришований» уже новим власником. Україна більше нагадує Індонезію, ніж Сінгапур, але бюрократія та небезпека закриття бізнесу не через стихійні лиха роб­лять ідеї про власні підприємства непопулярними. У нас відсутня школа малого підприємництва, у Сінгапурі це розвивається інституційно, в Індонезії — пізнається на практиці. Про розцінки хабарів ви можете дізнатись у своїх сусідів: якщо потрібно, вони дадуть контакти й поділяться досвідом. Усе відкрито й прозоро. В Україні культура малого бізнесу мало не маргіналізована. Заробляти гроші на послугах залишається заняттям «немодним», непрестижним, нестатусним.

Сінгапур та Індонезія — це хороший і поганий варіанти розвитку малого та середнього бізнесу. Нам є чого повчитися в них обох, щоб вивести свою формулу підтримки й розвитку сучасної економіки.




Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.