Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 жовтня, 2015   ▪   Алла Лазарева   ▪   Версія для друку

Лабораторія практичного комунізму

Фото напівголих директорів, які тікають через паркан від розлючених працівників авіаційної компанії Air France, облетіли, мабуть, усі світові медіа. Інцидент, попри свою позірну винятковість, насправді відображає сталі закономірності французького політичного та економічного життя
Матеріал друкованого видання
№ 41 (413)
від 15 жовтня, 2015
Лабораторія практичного комунізму

Маркс танцював би від щастя, якби йому поталанило хвилин на двадцять повернутися на грішну землю, зайти в інтернет і побачити, як наймані працівники Air France деруть на шмаття сорочку на своєму директорові з питань трудових ресурсів. Класова боротьба в дії! Хоча не все так просто. «Брутальність в ім’я класових конфліктів, як завжди, не зачепила справжніх багатіїв, а лише дала змогу персоналу зірвати злість на тих, хто дещо більше заробляє, але, за великим рахунком, не настільки від нього й відрізняється», — написав наступного дня часопис Le Figaro.

Такий він, французький профспілковий дух: просякнутий і романтизмом Великої революції та Паризької комуни, і наївним утопізмом крайньо лівого розливу, і також впливами Москви, що досі, навіть через 24 роки після розпаду СРСР, даються взнаки. Політичне ретроградство поряд із соціальним егоїзмом, автоматизми державних підприємств та підрихтовані комуністичні гасла. І водночас дуже поширена впевненість, що держава мусить, зобов’язана, повинна втрутитися і знайти з кожного глухого кута єдино правильний вихід. Навіть коли вона не має на те відповідних механізмів.

Ситуація з Air France, де працівники аеропорту збунтувалися проти чергових скорочень 2900 робочих місць, віддзеркалює розчарування та ілюзії цілої країни. Air France — це ніби зменшена модель Франції. «У підприємстві змішався дивний коктейль із чітко корпоративної поведінки та звичок, набутих за тих часів, коли AF була перлиною французької світової слави», — каже директор часопису La Croix Ґійом Ґубер. Працівники певним чином відмовляються вірити, що золоті часи потужних державних вливань завершилися, у 1999-му компанію було приватизовано, і вона мусить жити за тими самими ринковими правилами, що й усі інші приватні підприємства.

Читайте також: Лабіринт відповідальностей

Не тільки Air France — дуже багатьом французьким економічним структурам зовсім не просто привчити себе брати до уваги такий важливий фактор епохи глобалізації, як конкурентність. Модернізувати, оптимізувати послугу — означає запропонувати найкращу пропорцію ціни і якості. Французьким фірмам порівняно навіть із голландськими або американськими, не кажучи вже про китайські чи індійські компанії, це дуже нелегко. Передовсім тому, що соціальні відрахування на платню в цій державі значно вищі, ніж у багатьох інших країнах.

Більшість французьких профспілок — це ліві радикали або комуністичної, або троцькістської орієнтації. Ліберали та реформатори в цьому русі погоди не роблять

Навіть якщо працівники, скажімо, Air France не заробляють більше, ніж працівники інших авіаційних компаній, вони обходяться підприємству значно дорожче, ніж, наприклад, ті, хто працює в голландській KLM. Паризький аеропорт «Руассі» зі своїми численними нарахуваннями є другим у світі після лондонського «Хітроу» за дорожнечею обслуговування пасажирів і літаків. Дешеві рейси low cost, зорієнтовані на середній клас і студентство, активно витісняють із повітряного простору неповороткий Air France. У сфері послуг класу «люкс» французів давно обійшли компанії з Перської затоки.

Ось така криза. Скорочень, безперечно, не оминути. Але тільки вони не вирішать усього комплексу проблем, притаманних французькій економічній та соціальній системі. «Через специфічну культуру протестів Францію практично неможливо реформувати, — вважає правник Фредерік Петі. — Варто згадати події 1995 року, коли тодішній прем’єр-міністр Ален Жюппе спробував реформувати систему соціального захисту. Відразу застрайкував державний транспорт: метро, поїзди, автобуси, електрички. Ціла країна лишалася паралізованою понад місяць, і уряд змушений був відступити. Тільки-но йдеться про відмову від привілеїв, що забезпечили найманим працівникам у 1950–1970-х роках червоні профспілки, починаються страйки держсектору, проти яких французька економічна й політична модель безсила».

Потужний соціальний захист громадян, який збудувала по Другій світовій війні Французька держава, крім очевидних зручностей дає й певні суперечливі побічні суспільні ефекти. «Надмірною опікою та присутністю держава інфантилізувала цілу верству громадян, які розслабилися й вирішили жити, не поспішаючи та не напружуючись, — переконаний Фредерік Петі. — Французька культура протесту, викохана на романтизації барикад Паризької комуни, сприяє саме силовим методам. Це культ не так діалогу, як протистояння, вуличних акцій, тривалих страйків та непоступливості до «буржуїв». Французи не здатні реформуватися інакше, як через конфлікт і біль. До першої нафтової кризи 1973 року система якось трималася. Під час фінансової кризи 2008‑го вона почала загрозливо тріщати по швах. Так, французи надзвичайно пишаються своєю системою соціального захисту, але не факт, що вона зможе тривати ще довгі роки».

В Air France держава має сьогодні тільки 16% акцій. Це не дає змоги радикально втручатися у виробничі процеси. Але профспілкові лідери не надто тим заморочуються. Ті, хто рвав на директорах сорочки, — ще менше. Спрацьовують автоматизми, які давали гарантовані результати впродовж років. А що як знов пощастить, і світ підлаштується під наші звички, а не навпаки?

Читайте також: Коли Росія прославить Сталіна

Інфантилізація політичного простору триває не одне десятиліття. Більшість французьких профспілок від початку ХХ століття тісно пов’язані з комуністичним рухом. Але якщо СРСР запровадив у себе фактичний феодалізм з озвучуванням, лише на словах, засадничих комуністичних гасел, то Франція пішла іншим шляхом. «Французька буржуазія та державне чиновництво, налякані прикладом Радянського Союзу, пішли на великі поступки профспілкам і комуністам уже за часів «Народного фронту», у 1936 році, — пояснює П’єр, викладач історії одного з французьких коледжів. — Після війни, коли кілька міністрів-комуністів потрапили до уряду, вдалося закріпити, у принципі, потрібні речі: право на тритижневу відпустку, пенсію в 65 років, право на лікарняний та на страйк. Погано інше: французька Компартія та її філія CGT — профспілка Генеральна конфедерація праці — весь цей час діяли в тісній згоді з Москвою. Французька держава демонструвала м’якість та вихованість, комуністичні профспілки — нахрапистість і театралізовану класову ненависть до «хазяїв». Цей культ конфлікту глибоко вкорінився в суспільній свідомості та навіть, напевне, у підсвідомості. Такої культури компромісу, як в англосаксів, у нас немає. Велика проблема французів полягає в тому, що вони не навчилися приймати економічну реальність такою, як вона є».

Більшість французьких профспілок — це ліві радикали або комуністичної, або троцькістської орієнтації. Ліберали та реформатори в цьому русі погоди не роблять. Керівництво профспілкових структур сьогодні — це лише політики, які на заводах не працювали й дня. Навіть інженерами. Ніби й не трагедія, але справжнього, легітимного представництва найманої робочої сили немає. А що є? «Цинічні профспілківці та боягузлива держава, які недолугістю та впертістю роблять усе для того, щоб в один не надто прекрасний момент у Франції виникла справжня авторитарна спокуса, — вважає журналіст інтернет-газети Atlantico Серж Федербаш. — Ми рухаємося до путінізації Франції».

Читайте також: Донецький джихад французьких радикалів

Більшість ліків у надмірній дозі — отрута й навпаки. Профспілковий рух, що свого часу порушував потрібні, актуальні питання й домагався поваги до праці та особи найманого працівника, часом може перетворюватися на знаряддя регресу, коли його використовують із метою політичної маніпуляції. Кілька років тому профспілка друкарень фактично паралізувала шантажем і страйками цілу французьку періодику. Робітники друкарень уже мають кращу платню, ніж журналісти. Ось тільки наклади газет і журналів невпинно падають, зокрема й тому, що неймовірно дорого коштує французам медійний друк. Пролетар справді став усім завдяки розвитку медійної справи.

Нині на підприємстві Air France аналогічні випробування. Робітниче середовище захищає свої привілеї, економічна логіка штовхає керівництво на жорсткі кроки. Подібні процеси й у багатьох інших галузях. Колись, після війни, французькі червоні профспілки активно виступали проти плану Маршалла. Неважко здогадатися, що більше в інтересах Москви, ніж французького робітничого класу. Але ні тоді, ні тепер цього багато хто не зрозумів. За понад півстоліття близьким до комуністів профспілкам вдалося майже не поступитися принципами. І та сама Москва в той самий спосіб їх використовує, заповнюючи французький інформаційний простір давніми випробуваними страшилками про «ганебні поступки американським інтересам». Усе тече, все змінюється, лиш французька економіка в царині державного сегмента часом нагадує маленьку лабораторію з практичних комуністичних вправ. Майже за Марксом.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено