Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 вересня, 2015   ▪   Спілкувалася: Ярослава Куцай   ▪   Рейк’явік   ▪   Версія для друку

Віґдіс Фіннбоґадоуттір: "Вплив, який надихає людей на щось позитивне, кращий за владу"

24 жовтня 1975 жінки Ісландії взяли та й влаштували собі вихідний, залишивши усі свої повсякденні справи — включно з домашніми клопотами та турботою про дітей — на піклування чоловікам. 90% ісландок приєдналися до страйку. Тисячі з них завзято крокували вулицями Рейк’явіка, щоб довести, що без їхнього щоденного внеску, недооціненого чоловіками, економіка не здатна повноцінно функціонувати. Покинуті партнери та боси ледве давали раду й з полегшенням зустрічали завершення “довгої п’ятниці”, як пізніше наречуть цей день, ще не підозрюючи, що насправді то був лише початок і що через п’ять років країну очолить одна з учасниць демонстрації.
Віґдіс Фіннбоґадоуттір: "Вплив, який надихає людей на щось позитивне, кращий за владу"
Фото: Ґейр Улавссон

Віґдіс Фіннбоґадоуттір ніколи не була членом жодної політичної партії і не вважає себе політиком. До того, як увійти в історію як перша демократично обрана жінка-президент, вона вже була відома як енергійна режисерка театру, телеведуча, що навчала своїх ісландських глядачів французької, і перша одиначка, котрій дозволили вдочерити сироту. Перемігши з незначним відривом як кандидат від Жіночої асоціації у 1980-му, коли ісландське суспільство лише підтюпцем йшло назустріч утвердженню ґендерної рівності, вона здобула неабияку популярність і за відсутності рівносильних конкурентів залишалася на посаді президента чотири терміни поспіль.

Минуло 20 років з тих пір, як Віґдіс Фіннбоґадоуттір вийшла на пенсію, але її рідко застанеш вдома. Вона дуже соціально активна. Ісландці шанують її, але без пафосу — наче інакше й бути не могло, не в останню чергу з огляду на той факт, що більшість з них голосували за неї.

Її золотий аргумент 

— Чимало кому з-за кордону Ісландія видається раєм для феміністок…

— Це моя провина [усміхається]. Коли мене запитувала в інших країнах: “Ви та леді, що була першою жінкою, яку обрали президентом?”, що відповісти в такій ситуації? “Я?” [вдає здивування] Ні, моя відповідь така: “Я неймовірно пишаюся, що моїм співвітчизникам стало сміливості та відваги це зробити, бути першими, хто зважився.” Вони пробили скляну стелю. І це стало новиною для всього світу.

 Я багато подорожувала. Мене куди тільки не запрошували. А питали завжди одне: “Як це так, що в Ісландії жінку пустили в президенти?” І я думаю, що наш Вихідний показав народу Ісландії, що суспільство тримається на жінках тою ж мірою, що й на чоловіках. Ця стара традиція з давніх-давен, коли суспільство розглядає жінку як піддану чоловікові не співзвучна з реальністю. Тому що всі батьки та всі брати знають, що їхні доньки та сестри настільки ж розумні, як і їхні брати та сини. То чому ж сповідувати ці традиції з Біблії чи Корану, де йдеться про місце для жінки чи про місця, де їй не слід з’являтися.

— Яка принципова різниця між жінкою та чоловіком, наділеними владою? 

— Мозок той самий. І ми неодноразово в цьому переконувалися. Є жінки у світі, які поводяться, як чоловіки. І є жінки, які вважають, що повинні поводитися, як чоловіки.

— Що саме Ви маєте на увазі? 

— Бути жорсткішими. Жінки виношують дітей, вони дбають про дітей і їм не байдуже людське життя. Тому жіночий погляд — це широта і чутливість. У чоловіків немає цього близького контакту з людським життям. Жінки в світі, як та золота копальня. Уявіть, що у вас посеред майдану золота копальня. Чи не здається вам, що ті, хто б проходив повз неї, захотіли б мати свою частку? Захотіли б. Чому тоді більша частина світу не визнає інтелектуального потенціалу жіноцтва? Я закликаю жінок усього світу, всюди, в кожній країні зрозуміти інтелектуальну міць, яку вони матимуть зі здобуттям освіти. В цілому жінки мають той самий інтелектуальний потенціал, що я і Ви. Але чимало з них безграмотні. Грамотність розкріпачує. Але у світі більше грамотних консервативних чоловіків. Вони бояться змін. Вони знають про інтелект, яким наділені жінки, і вони цього інтелекту бояться. Або ж навіть не бояться, а соромляться.

Читайте також: Не шукайте жінку

Співпраця між жінкою та чоловіком, коли це дійсно креативний процес, не пов’язана з любов’ю чи сексом — вона пов’язана з вищим. Я знаю це. Мені чотири рази по двадцять. Моя співпраця з чоловіками в минулому була більш ніж вдячною справою. Й узагалі, коли вже про те, хто підштовхнув мене до участі у виборах, хто мене підтримав, то це були не меншою мірою чоловіки. Тому що тоді серед жінок мого віку було заведено казати: “Я ж лише жінка. Чому я повинна цим перейматися?”

Я співпрацювала з чоловіками, коли була у театрі. Ми трималися разом, як дах [зводить разом вказівні пальці]. Кожен виконував свою роль. Ми думали в унісон. Ми спиралися одне на одного. Я вважаю, що співпраця чоловіків та жінок буде таким от захисним дахом для суспільства.

— А чого ще не вдалося досягти в утвердженні ґендерної рівності в Ісландії?

— Однакової зарплатні. Леді отримують трошки менше — на 10%—15%. За великим рахунком, чоловіки і жінки виконують одну і ту ж роботу, але вони [чоловіки] ухитряються дати тому різне найменування. Ось як це робиться. У тих сферах, де працюють неспеціалісти завжди можна сказати, приміром, що цей чоловік ще й зачиняє двері після того, як всі пішли [і тому йому треба платити більше]. Якісь такі дурниці. 

Невимушений успіх

— Впродовж багатьох років Ви були зразком для багатьох молодих ісландок та жінок за кордоном…

— [Зітхає] Я тільки-но починаю усвідомлювати це. Бо, знаєте, я ж лише жінка [сміється].  

— Але в період пошуку себе, хто для вас був прикладом для наслідування?

— Моя матір була головою Національної асоціації медсестер в Ісландії впродовж багатьох років і якийсь час — головою Північної асоціації медсестер. Вона була сильною та дуже натхненною особистістю, але я далеко не її копія. Благослови її пам’ять. Тому те, що я не маю пасти задніх у школі, було й так зрозуміло. Мій брат загинув, коли йому було 20. Після цього я зрозуміла, що мушу зробити все для своїх батьків. Але це не ключове. Аж ніяк. Це не амбіція. Бо я ніколи не була амбіційною для якихось таких речей. І ми навіть ніколи не обговорювали їх вдома. Школяркою я була сором’язливою, ховалася за дверима. Я була однією з тих, кого обрали. І тут є ще дещо — свідоме виконання роботи, яку треба виконувати добре, щоб це приносило користь.  

— Далай-лама XIV в його “18 Правилах життя” радить судити свій власний успіх на основі того, чим довелося пожертвувати, щоб його досягти. Чим є успіх для Вас? І чи є щось, що Ви можете назвати своєю жертвою?

— Немає. Я рада, що я завжди мала можливість бути собою. Але, як і будь-хто інший, я втратила людей, за якими дуже сумую. І… Я розумію людей. Інакше я не була б у театрі. Люди мені не байдужі. Ось чому Ви сидите тут. Я зрозуміла, що Ви хочете поговорити. Один український письменник [який проводить інтерв’ю з ісландцями для своєї книги про Ісландію] хоче поговорити. Чому ви хочете поговорити зі мною? Ви з України, в України труднощі, Ви вчитеся тут. О’кей. Я теж слухаю Вас і ставлю запитання. Отже, це запитання не на часі. Ось Вам інше філософське запитання: чого Ви хочете влади чи впливу? Я у Вас запитую.

— Це залежить від визначень, які Ви даєте цим поняттям. Влада — або вона є, або нема. А вплив — це щось, чого можна прагнути.

— Влада йде до людей згори. Якщо ви обираєте між владою та впливом, ви автоматично тягнетеся до впливу. Влада — це порядок, якому треба підпорядковуватися. Вплив, який надихає людей на щось позитивне, кращий за владу, що тисне на людей і вказує, що робити. 

Читайте також: Гетьманова

Людно, як ніколи 

— Я знаю, Ви неохоче говорите про політику, але все ж які відчуття у Вас викликає ситуація з біженцями?

— Я вважаю, що кожен має поставити себе на місце людини, яка має досвід біженця. Вони змушені залишити свою країну. Залишити її або померти. Вони в постійній напрузі. Вони намагаються врятувати свої родини. Всі хочуть вижити. І ми хочемо кращого життя, якщо воно погане. Це — по-перше. По-друге, якщо ви вірішуєте залишити територію і стати в такому разі біженцем, ви ризикуєте. Ви можете стати заручником різних ситуацій. Тоді майбутнє перетворюється на страшний сон. І на те, щоб оговтатися, можуть піти роки.

В Північних країнах люди готові прийняти певну кількість біженців. Але є запитання: “Чи достатньо в нас лікарів? Чи достатньо в нас психологів та психіатрів? Чи будуть вони [біженці] щасливі з нами?” У них інша мова, у них зовсім інші звичаї та обряди. Ми пацифісти, які хочуть допомогти, але нам слід бути реалістами. Коли вони в безпеці, ми відповідальні не лише за їхній дах над головою та харчування. Як щодо дому для думок та почуттів? Як щодо їхніх травм? Ось що мене непокоїть. А не те, чи зможемо ми надати матеріальну підтримку.

— Безпрецедентний туристичний бум в Ісландії приносить країні більше користі чи шкоди?

— Що ж, він приносить більше грошей. Але нам потрібно захищати природу. Візьмемо до уваги дрібку моху, який проріс із лави. Ви робите крок — і знищуєте мох. І щоб прорости знову, йому знадобиться 500 років. Були в нас туристи, які поставили намет у Тинґветлірі [місце, де Альтинґ — ісландський парламент — був заснований; одне з найпопулярніших місць у країні]. Був сильний вітер, тому вони обклали мохом дно намету, щоб ізолювати його. Ізолювати, щоб перебути одну ніч. Одна ніч і 500 років! Нам слід дати донести до туристів: ця країна вразлива.

Притулок для мов 

— А що Ви на це скажете? Ви стверджуєте, що пацифістка, а Ваше ім’я про інше: давньоскандинавською víg означає “війна”, а dís — “богиня”.

— Це богиня меча. В мене тут є меч. Зараз покажу [дістає меча з-позаду дивану, де я сиджу]. Це традиція. Коли хтось отримує почесне звання в Університеті Тампере у Фінляндії, йому вручають ось такого меча — захищати знання, мудрість та мораль світу. 

— Ви маєте переконливий вигляд. Як щодо Інституту іноземних мов [імені Віґдіс Фіннбоґадоуттір], створенням якого Ви наразі опікуєтеся? Яка його мета?

— Ми наразі будуємо приміщення для нього. Що видається мені таким собі дивом, котре постає із землі. Мета цього Інституту іноземних мов в Ісландії… І Ви, мабуть поцікавитеся, чому в Ісландії? Ісландія — це сходинка між Америкою та континентальною Європою і Сходом. І ми все ще розмовляємо найстарішою мовою, яка не змінилася, що саме по собі є викликом. Ісландія також доволі відвідувана. І я впевнена, що в майбутньому той, хто відвідує Ісландію, буде йти в цей інститут, щоб подивитися, що воно таке і чи є його мова там, бо ми збираємо матеріал про всі мови, які тільки є у світі. Наразі їх близько 6800. Це офіційна статистика. Мова є ідентичністю людини. Осмислення мови, осмислення людської думки різними мовами — це дуже важливо для [культурного] взаємообміну і миру, щоб вести переговори і усвідомлювати різницю між країнами,  що, власне, і є моїм завданням в ЮНЕСКО. 

— Як вберегти мови з найменшою кількістю носіїв?

— Це дуже непросто. Прогноз такий: ми втратимо половину мов до кінця століття. Багато мов наразі під загрозою зникнення. Й іронія полягає в тому, що саме освіта вбиває деякі з них. В частинах світу, де є офіційні мови, приміром у Латинській Америці, діти отримують освіту офіційною мовою, тому вона в пріоритеті і душить “маленькі” мови.

Читайте також :Бути ромкою. Як живуть жінки, котрих практично неможливо соціалізувати

— Які мови, окрім ісландської, Ви вважаєте пріоритетними для вивчення в Ісландії?

— Молоде покоління вважає, що англійська — ключ до світу. Це не так. Я нагадую їм про необхідність вивчення інших мов, тому що англійська не є ключем до минулого.

Студенти в Ісландії вважають, що данська мова безтолкова. Тут дається взнаки цей утилітаризм: “Де я буду нею користуватися?” Це замість того, щоб думати про задоволення від вивчення мови, інтелектуальне наснаження та інтелектуальне натхнення. В Ісландії з навчальних планів ледь не зникла латина, але нам вдалося цьому зарадити — студенти все ще мають змогу вивчати її. В деяких сферах вона потрібна. Мова медицини все ще латина.

Іспанська доволі популярна в Ісландії. Оскільки молодь часто виїжджала з батьками в Іспанію на ужбережжя Середземного моря.

Ми якось були в Америці і я презентувала своє бачення в одному з тамтешніх університетів. А вони кажуть, приміром: “Французьку добре вчити знічев’я.” В США та Великій Британії в старших класах останніми роками обходилися без вивчення французької та німецької. Що вже казати про латину? І от нарешті вони зрозуміли, що дарма, тому що йдеться про знання світу. Дослідникам потрібен доступ до витоків знання. У випадку з філософією ці джерела німецькою та французькою мовами. Тому зараз ці мови знову вводять в шкільну програму.

— Що має спонукати іноземця вивчати ісландську мову?

— Вивчення ісландської — це ключ до розуму ісландця. Крім того, ісландська культура є фундаментальною.

Культивуючи надію в пустелі

— Які проблеми довкілля в Ісландії Вас непокоять найбільше?

— Нам треба берегти первозданність країни, зупинивши руйнування [ґрунту], через яке її зносить геть. Я ревна поборниця відновлення лісу. Потрібно укріплювати землю і навчати дітей, як самотужки нею користуватися. Коли мені виповнилося 60, був створений фонд, який ми назвали Yrkja, що у перекладі означає “культивувати”. Цей фонд дає гроші на закупівлю дерев для висадження їх на спустошених ділянках землі [близько 25% усієї території країни]. Всі школи Ісландії та молодь можуть претендувати на отримання ґранту. Ідея в тому, що кожен хоче бачити, що особисто він виростив. Мій батько якось сказав мені, що діти повинні знаходиться на свіжому повітрі і мати щось своє, про що вони могли б піклуватися. Я так і робила з дітьми, поки була в президентському офісі.

— Які у Вас очікування щодо Конференції ООН щодо зміни клімату, яка буде в Парижі цього року?

— Мені безперечно страшно. Але, тим не менш, я вважаю, що люди стали трохи мудрішими. Вони усвідомили, що Копенгаген був провальним [угода між країнами не запровадила жодних юридичних зобов’язань щодо скорочення викидів парникових газів]. Їм не вдалося впроратися з цим завданням. Але зараз, думаю, вони дивитимуться на це іншими очима — відкритими. Я дозволяю собі сподіватися, що щось із того та й вийде. 

— Що стосується енергетичного потенціалу Ісландії, то що країні варто було б ставити собі за кінцеву мету — власну енергетичну незалежність чи піти навіть далі, розпочавши експорт?

— Ми повинні дбати про те, щоб наше ставлення до країни відповідало інтересам прийдешніх поколінь. Тому треба міркувати так: чи погодилися б прийдешні покоління на застосування будь-чого, що затопить землю задля виробництва енергії? В нас достатньо струму для себе. Чи можемо ми обійтися без продажу нашого струму на міжнародний ринок? Це відкрите питання, етичне питання. 

По-ісландському

— Маючи досвід екскурсовода, яке місце в Ісландії Ви б порекомендували відвідати, щоб відчути, що таке бути ісландцем?

 — Тинґветлір без сумніву є символом того, що таке бути ісландцем. Але я б ніколи не змогла цього зробити [зупинитися на чомусь одному]. Є місця в Ісландії, які просто неймовірні. Вестфірдір, наприклад. Вистачає й таких місць, де, як дехто з ісландців думає, нічого особливого. Але варто тобі поїхати туди, і усвідомлюєш, що щось там таки є. Є якась магія. Особливо якщо ти ісландець і знаєш історію, знаєш всі ці легенди про велетнів, що мешкають серед скель. У мене часто запитують, чи вірю я в ельфів. Навіть не знаю. Але я б нізащо не забула чи дозволила втратити всі ці розповіді, народжені фантазією людей минулого, що жили у темряві, людей, які записали їх.  

— Чим добре жити в Ісландії?

— Це — безпека, буденність. Інтимність, яку відчуваєш, послуговуючись рідною мовою. Це — знати те, що тебе оточує. Це — дружба.  

--------------------------------------

Віґдіс Фіннбоґадоуттір народилася у Рейк’явіку у 1930 році. Закінчила Гренобльський Університет, Сорбонну у Парижі та Університет Ісландії, здобувши наукові ступені у сферах літератури та драматургії.

1972—1980 обіймала посаду арт-директора Театральної компанії Рейк’явіка; була членкинею першої експериментальної театральної групи GRIMA та Французького альянсу. З 1978 Голова Дорадчого комітету з питань культури Північної Ради.

В 1980 була обрана Президентом Ісландії і залишалася при цьому рангу до відставки у 1996 (переобрана без конкурентів у 1984 та 1992 та 92% голосів у 1988). Протягом 16 років президентства переймалася передовсім збереженням і розвитком ісландської мови та культури, захистом природи та утвердженням миру й людяності.

Вона є також однією із засновниць та керівниць Ради Жінок-Лідерів Світу, а також послом доброї волі ООН у справах захисту мов та у боротьбі проти расизму і ксенофобії.  

У 2001 Університет Ісландії заснував Інститут іноземних мов, який назвали на її честь. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено