Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 травня, 2015   ▪   Едвард Лукас   ▪   Версія для друку

Час прокидатися

«Ціла, вільна і мирна» Європа – так звучала ця мантра в золоті дні євроатлантизму, коли Росія була слухняною, а історія «закінчувалася». Але гасло не відображало дійсності
Матеріал друкованого видання
№ 19 (391)
від 14 травня, 2015
Час прокидатися

Європа не була цілою (країни на зразок Молдови були, поза сумнівом, європейськими, але явно не там, де хотіли). Вільною теж (Білорусь). І мирною так само (напівзаморожені конфлікти жевріли від Кіпру до Азербайджану).
Нині задеклароване прагнення розтрощене. Європа не крокує до процвітання і свободи. Вона задкує в жорсткий світ силової політики, де хто сильніший, той і правий, де правда в’яне перед натиском пропаганди, а етнічна належність (за старими уявленнями про спільну кров, мову й територію) значить більше, ніж сучасні правила демократії та міжнародного співробітництва.

Із першого погляду дивує, що Росія (країна зі 140-мільйонним населенням і $2 трлн ВВП) може погрожувати Європі (де 600 млн осіб і $20 трлн ВВП), не кажучи вже про НАТО (950 млн і $40 трлн). Але РФ має три переваги: вона готова на економічні жертви; готова лякати силою (і застосувати її); готова брехати скільки завгодно і як завгодно вигадливо про свої дії.
Нова дуга нестабільності

Вона тягнеться від Кавказу (Вірменія, Азербайджан і Грузія) через Україну та Молдову до Південно-Східної Європи (Боснія, Болгарія, Хорватія, Македонія, Чорногорія, Румунія, Сербія, Словенія), далі  через Центральну Європу (Австрія, Чехія, Угорщина і Словаччина) до берегів Балтики (Данія, Естонія, Фінляндія, Німеччина, Латвія, Литва, Польща і Швеція). Усім цим країнам загрожують дії Кремля: від підкилимного лобіювання до прямого військового тиску з Росії. Елементи цієї проблеми давно вже були очевидними, але ми не бачили, як саме вони поєднуються. Ми нарікали на силову, репресивну поведінку деяких гаданих союзників (режиму Алієва в Азербайджані й запального, суворого Міхеїла Саакашвілі в Грузії), безпорадність болгарської влади перед мафією, неповагу Вік­тора Орбана в Угорщині, а Роберта Фіцо у Словаччині до верховенства права, слабку реакцію чехів на корупцію і неспроможність президента Польщі подолати всюдисущу й некомпетентну бюрократію.

Читайте також: Архітектура поразки

Але ми вважали – помилково, – що воюємо із привидами минулого, а не з демонами майбутнього. І не побачили, як Росія розпалює і використовує ці слабкості. Після видовищного розвалу радянської імперії наприкінці 1980-х та хаосу 1990-х важко було уявити, що Кремль коли-небудь диктуватиме свою волю на колишніх «кривавих землях» – смузі від естонського Таллінна до грузинського Тбілісі, де тоталітарні ідеології сіяли спустошення і смерть десятки років тому. Але холодна війна не скінчилася. Вона просто завмерла на кілька років. Росія залишається геополітичним претендентом і супротивником. У кожній країні ситуація своя, але загальна картина така: Захід відступає, а Москва перемагає. Найгостріший конфлікт – через Україну. Росія розчленувала свою найближчу та найважливішу сусідку без жодного пострілу.

Найбільше в новій холодній війні важать гроші. Але жоден державний діяч Європи ще не поплатився за  підтримку з Кремля

Україна не розіграла свої дипломатичні карти. Вона могла б здійняти бучу на міжнародному рівні через дії Росії, але не зробила цього. Понад те, українські сили в Криму могли б чинити опір. Заблокувати аеропорти й морський порт, яким користувалися росіяни, паралізувати їхні комунікації, взяти під контроль транспортні вузли й закрити російськомовні ЗМІ. Була можливість перешкодити Росії захопити територію, не починаючи повномасштабної війни. Але цього не зробили. Українське військове командування не мало ні наказів, ні запасних планів, ні надійного постачання, ні безпечних каналів зв’язку. Один командир навіть зв’язався зі мною через Facebook і питав поради. Відступали з бойовим духом нижче плінтуса.

Це підготувало ґрунт для нового наступу Росії – в Луганській і Донецькій областях. Тут вона підняла ставки, застосувавши регулярні війська (з незначним маскуванням або й зовсім відкрито) у традиційних бойових діях. Конфлікт на Сході України точиться й далі за цілковитого ігнорування західними медіа, які тримаються думки, що проголошене в Мінську в лютому «перемир’я» означає його кінець.

Наразі Росія досягла своїх головних цілей в Україні. Вона показала, що може знищити систему європейської безпеки, започатковану Гельсінськими угодами 1975 року. Знехтувала Будапештським меморандумом 1994 року, в межах якого разом із Британією та Сполученими Штатами урочисто обіцяла поважати територіальну цілісність України й утримуватися від будь-якого примусу у відповідь на згоду Києва відмовитися від своєї частки радянського ядерного арсеналу.
Тепер ці обіцянки – нічого не вартий папірець. Це відкриває широку й заманливу перспективу для російського наступу на Естонію, Латвію і Литву. Термінові навчання, часто із симуляцією застосування ядерної зброї, на Заході зустріли дуже кволу відсіч. Якщо Америка будь-що не бажає іти на ризик третьої світової з Росією через провокації в Балтії, від НАТО на завтра вже нічого не залишиться. Для Кремля це величезний спокусливий приз.

Читайте також: Світ про Україну: Європа не робитиме за Київ важку роботу

Владімір Путін це знає, як і європейські союзники США. Питання не в тому, чи Росія загрожує Балтії, а в тому, як і коли реалізується ця загроза. Естонія вже пережила приниження від викрадення на своїй території та вивезення до Москви високопоставленого офіцера спецслужб лише через кілька днів після сказаних Бараком Обамою у Таллінні слів про те, що «напад на одного означає напад на всіх». Але на захоплення в полон цього офіцера – Естона Кохвера, який має високий ранг у службі внутрішньої безпеки Естонії, Захід ніяк не відреагував.

Російські літаки регулярно порушують повітряний простір держав Балтії. Один із них нещодавно переслідував американський літак-розвідник над Балтійським морем. У відповідь на протест США Москва погрозливо заявила: «Росія – держава прибалтійська, а Америка – ні», заклавши цим риторичний ґрунт під закриту для польотів зону, якби раптом США захотіли терміново підтримати своїх союзників із НАТО.

Військова безпека Північно-Східної Європи висить на волосині. Росія провела тренувальні ядерні атаки на Швецію і Данію. Обидві країни, що було поскорочували свої оборонні можливості до мінімуму, зараз намагаються відновити сили флоту, авіації, бронетехніку й розвідку, якими так необачно знехтували. Естонія, єдина європейська країна, яка витрачає на оборону хоча б 2% ВВП, похмуро чекає, коли нарешті союзники підуть за її прикладом. Польща, Литва й навіть завжди некваплива Латвія відчайдушно збільшують оборонний бюджет. Польща, єдиний економічний великоваговик у регіоні, слідом за Фінляндією купує протикорабельні ракети Tomahawk – найбільше, що може дозволити собі неядерна країна як засіб ядерного залякування. Купує вона й американські ракетні протиповітряні комплекси Patriot.

запобігти дешевше, ніж оборонятися  

Проте в цьому Варшава майже самотня. НАТО планує, що вона візьме на себе тягар зміцнення Балтії і розмістить там третину польської армії, аби почекати, поки «підтягнуться» інші союзники. Але з чим вони підтягнуться? Після 20 років урізання оборонних бюджетів жодна європейська держава не має достатньо готових до бою мобільних сил підвищеної готовності, які взяли б на себе цю роль. Тепер в Альянсі відкинули всі свої табу щодо Росії, багато й гарно говорять про сили швидкого реагування, але їхня реальна спроможність, на жаль, значно ослабла. Для безпеки Балтії життєво необхідні Сполучені Штати. Та чи конче потрібна балтійська безпека самим США?

Читайте також: Роберт Ортунг: «Російська пропаганда слугує тому, щоб морочити людей»

Попри всю свою слабкість, НАТО все ще має символічну силу, якої може вистачити для стримування Росії. Але останній не потрібно задавлювати Захід вій­ною. Їй достатньо просто обігнати його за видатками на інших фронтах. Це справжня перемога Кремля. Гроші, а не гартована сталь і вибухівка – ось що важить найбільше в новій холодній війні. Російський капітал купує політиків, партії, аналітичні інститути, ЗМІ, науковців, чиновників – і не лише в прифронтових країнах, а й в опорних державах. Дещо стає здобутком громадськості, як-от позика €15 млн для «Національного фронту» Марін Ле Пен у Франції або високі оклади колишнього канцлера Німеччини Ґергарда Шредера, який на цій посаді підписував угоди з Газпромом, а після відставки дістав роботу в структурі російського монополіста. У США стандарти вищі: в атмосфері бурхливих суперечок ФБР розслідувало діяльність і зв’язки з РФ колишнього конгресмена Курта Велдона; він програв виборчу кампанію і не зміг знову потрапити до Конгресу. Але жоден державний діяч Європи ще не поплатився за фінансову підтримку з Кремля.

Навіть найвпливовішому політикові Європи Анґелі Меркель важко зберігати солідарність європейських держав, коли йдеться про санкції проти Росії. Політики Кіпру відкрито заявляють, що діляться з Росією конфіденційними документами ЄС: до Брюсселя далеко, а Москва – друг. Угорщина порушила солідарну політику ЄС у галузі енергетики й підписала угоду з Росією про будівництво нових атомних енергоблоків.

Читайте також: П’ять хвилин для євреїв, п’ять хвилин для Гітлера

Але поволі ситуація розвертається в інший бік. Німеччина, наприклад, змінює повоєнні пацифістські позиції, розконсервовує 100 танків і вносить корективи в оборонні плани. Дублін, який не має власних військово-повіт­ряних сил, стурбовано усвідомив залежність від дещо вже застарілих літаків Королівських ВПС Британії, котрі повинні перехоплювати російські бомбардувальники, коли ті вторгаються в ірландський повітряний простір. Схоже, Росію не обходить факт, що Ірландія не є членом НАТО. Позаальянсовий статус Швеції і Фінляндії також не заважає їй порушувати їхні кордони. Ці країни разом із сусідніми Данією, Ісландією та Норвегією оприлюднили безпрецедентну спільну заяву із засудженням воєнних ігор РФ, нарощення військової потуги й небезпечних повітряних трюків. Це викликало обурення МЗС Росії. Вона ображається, коли за кордоном її серйозно не сприймають. І ще більше ображається, коли навпаки.
Гірка правда полягає в тому, що Європа не хоче платити за необхідний їй захист або йти заради нього на ризик. І так буде, доки європейців не налякають чи не розізлять дужче, ніж зараз. Але тоді може бути вже запізно.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено