Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 травня, 2015   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Лукашенка: архітектор геополітичної пастки?

Після загарбання Криму й окупації частини Донбасу чимало союзників Москви на пострадянському терені почуваються доволі незатишно. Однак найбільші підстави для побоювання мають найближчі Білорусь і Казахстан.
Матеріал друкованого видання
№ 19 (391)
від 14 травня, 2015
Лукашенка: архітектор геополітичної пастки?

«Вічний» президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв не може абстрагуватися від того факту, що понад третину, якщо не більше, його населення становлять етнічні росіяни, які ком­пакт­но розселені на північних територіях на кордоні з Російською Федерацією. І Кремль у будь-який момент може забажати їх «захистити». А зобразити на російсь­кому найправдивішому у світі ТБ «жахливі звірства» казахів проти росіян – питання техніки, тим більше що методологія вже відпрацьована у Грузії та Україні. Назарбаєв поки що дає собі раду, стримуючи найнебезпечніші деструктивні елементи, насамперед представників Семиріченського козацького війська, налаштованих украй шовіністично. Казахстанська Феміда без жодних комплексів давала цим отаманам великі терміни ув’язнення, що протягом багатьох років мало ефект.

Білорусь є великою геополітичною звабою для Кремля. Адже приєднання її до Росії було б наочним утіленням багаторічної демагогії про «слов’янську єдність», «русскій мір» тощо. Крім того, це прямий фронтальний вихід на кордони Європейського Союзу і можливість ще жорсткіше шантажувати Захід. Білорусь об’єктив­­но, через відсутність там громадянського су­спільства, через багаторічну тотальну проросійську пропаганду (і не лише з боку Москви, а й з боку самого Лукашенки) є знач­но легшою здобиччю, ніж Україна.

Лукашенка ізолював свою краї­­ну від західних сусідів, максимально ускладнив відносини з Польщею, Литвою і Латвією.

Казахстан менш привабливий, бо далекий від Європи (а Росія зацікавлена насамперед у європейських справах, де сподівається на переважаючий вплив), близький до Китаю (Піднебесна має свої інтереси в цій країні, тож навряд чи спокійно дивитиметься на сваволю там свого північного чи то партнера, чи то супротивника).

Лукашенка нині є заручником своєї 20-річної проросійської пропаганди

Будь-які струси в Казахстані можуть дестабілізувати весь регіон Центральної Азії з непередбачуваними наслідками. Тому ситуація Назарбаєва дещо краща від ситуації Лукашенки, якого можна задушити у «слов’янських обіймах», а в гіршому разі спробувати вдати те, що Пушкін називав «давний спор славян между собою». Нині бацька стає жертвою власної багаторічної риторики про інтеграцію, єдність, союз слов’ян­сь­­ких держав тощо. У РФ всі ці речі розуміють дуже просто: як інкорпорацію Білорусі до складу російської держави. Лукашенка повинен був розуміти й передбачати, що рано чи пізно від нього зажадають реалізувати на практиці братні обіцянки. До речі, кілька років тому Путін уже публічно прохопився щодо того, як він уявляє той процес: спочатку поділ Білорусі на її шість областей, а потім входження кожної з них окремо до Росії на правах суб’єктів РФ.

Обурений Лукашенка тоді заявив, що навіть Гітлер не намагався розчленувати Білорусь.

Читайте також: Аби не було війни. Чому білоруси бояться Майдану

Деякі барвисті словесні обра­­зи Лукашенки тепер будуть використані проти нього, зокрема той, що нібито білоруси – це ті самі росіяни, але зі знаком якості. Отже, якщо сам президент Білорусі визнає, що білоруси і росіяни – один народ, то навіщо ж мати для нього дві різні держави, один народ неодмінно повинен об’єднатися…

Лукашенка нині є заручником своєї 20-річної проросійської пропаганди, тотального оспівування радянського «раю», всебічного бомбування білорусів радянсько-«ватяними» цінностя­­ми, і це протягом одного року важко змінити чи скасувати. Політики часто помилково думають, що в них усе під контролем, забуваючи про чинник політичної та ментальної інерції. Янукович теж уважав, що після року інтенсивних запевнень у неминучості підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом він зможе легко в один момент усе відіграти назад.

Білорусь підготовлена Лукашенкою до більш чи менш насильницької інтеграції до складу Росії. Тому білоруський керманич у цій ситуації вже є не політичним суб’єктом, а тільки об’єктом. Тут усе залежить від бажання чи небажання Кремля розширювати фронт протистояння на західно­му напрямку. Програвши з «Новоросією», Путін може взяти Білорусь як приз, що на певний час компенсує всі інші невдачі й проблеми.

Тим більше що, попри всі гучні заяви Лукашенки, у його країні можна ще раз використати «кримський варіант» і методологію «ввічливих людей», враховуючи, що совковість білоруських військових набагато перевищує аналогічний показник українсь­­ких.

Путіну треба постійно трима­­ти свій електорат у нервово-патріотичному стані, адже «кримнаш» починає потроху здуватися. А для цього необхідно дедалі збільшувати дозу геополітичних «збуджувальних речовин». Білорусь обіцяє легку прогулянку і чудовий психологічний ефект у російському суспільстві: «Ура! От уже й Білорусь із нами! Ще трохи – і ми дотиснемо цю кляту Європу!». Мільйони «ватніків» у РФ та Білорусі сприймуть аншлюс не як агресію, а як визволення братнього народу від диктатора Лукашенки (ніби Путін – демократ…), який продався Заходу й київській «хунті», і відновлення омріяного Радянського Союзу. Цілком можливо, що року так 1946–1947 більша частина населення Німеччини також була в захваті від відродження Третього Рейху. Саме на таку реакцію білорусів більше за інших попрацював Аляксандр Лукашенка.

Читайте також: Без виграшу. Чому не повстає Білорусь

Якщо Путін ухвалить рішення брати Білорусь, то хто допоможе Лукашенці? Білоруську армію всі ці роки виховували як частину радянсько-російської, для її генералів, офіцерів і солдатів Білорусь – географічне поняття з невиразною історією та російською мовою. До опору незначну частину тих воїнів може спонукати хіба що особиста відданість диктаторові, але той стимул значно поступається відсутньому націо­нально-патріотичному, адже всі ці роки в країні культивувався радянський, а не питомо білоруський патріотизм. Навряд чи Лукашенка зможе звернутися до тих 20–25% національно орієнтованих білорусів, яких він цькував протягом цілої своєї кар’єри, сформувавши в них глибоку недовіру і зневагу до себе.

Чи зуміє Лукашенка втриматися, здавши Москві все як регіональний російський володар, такий собі «Рамзан Кадиров» білоруського зразка? Кремль зможе безпосередньо керувати білоруськими областями без місцевих гауляйтерів штибу Лукашенки.

Є ще один чинник, вельми привабливий для Путіна. Приєднання Білорусі даватиме Москві можливість оточити Україну й тиснути на неї зі сходу, півночі, півдня (після загарбання Криму – ось чому півострів треба було захищати!) та південного заходу (Придністров’я), повністю розтягнувши українську оборону по периметру кордонів. Кидок на Білорусь можливий ще й тому, що російський президент (хоч би що казали підлабузники Порошенка) ще не зазнав у війні з Україною жодної поразки, яка змусила б його діяти обережніше. Лукашен­­ка з його багаторічним промосковським курсом сам організував собі геополітичну пастку, виходу з якої, як здається сьогодні, практично немає. Білоруському диктаторові залишається тільки молитися, щоб не стати об’єктом ще однієї путінської інтервенції. А Путіну всеросійського екстазу «Білорусь-наша!» вистачить на 3–5 років інтенсивної пропаганди і промивання мізків своїх підданих. Реакція Заходу буде звичайною, себто боягузливою та безсилою. Звісно, не обійдеться без обурення, глибокого занепокоєння, порожніх погроз і вимог до Путіна «надати автономію», ні, «широку автономію» Білорусі… У західній пресі писатимуть про жахи режиму Лукашенки, мовляв, демократичне людство не так уже й багато втратило від ліквідації такої геть не демократичної держави. Щодо цього Захід має чималий досвід: хіба не про те писали, згадуючи Білорусь і називаючи її президента «останнім диктатором Європи», протягом 2000–2010 років?..

Читайте також: М'язи північного сусіда. До яких викликів готується білоруська армія

Але чомусь ніхто не пере­й­мався тим, що Лукашенка аж ніяк не більший автократ, аніж Путін. Зрозуміло, що критикувати, ганити й таврувати такого диктатора, як Лукашенка, набагато лег­­ше і безпечніше, ніж такого, як Путін, що ще раз засвідчує непринциповість і лицемірство демократичного Заходу, який навіть сьогодні намагається contra omnes, усупереч усьому торгувати і співпрацювати з путінським режимом, не думаючи про наслідки. Це змушує згадати слова Маркса про те, що за сотні процентів прибутку буржуа продасть навіть ту мотузку, на якій його повісять…

Запевнення Лукашенки, що він не дозволить використати проти України російські війська з території Білорусі, нічого не варті. Хто сказав, що його про щось питатимуть? Хіба хтось про щось питав президента Ющенка, коли в 2008 році російські кораблі з території України, з Криму, діяли проти Грузії? На теренах Білорусі вже є російські війська, у разі потреби угруповання посилять, а Лукашенку або ізолюють, або інтернують, або скинуть, замінив­­ши на свого агента. Дружба з Росією – річ дуже небезпечна, краще тримати дистанцію, ніж намагатися їздити на спині тигра.

Президент Афганістану Хафізулла Амін був фактично відданим Радянському Союзу, але це його не врятувало. Коли в Москві вирішили поміняти його на надійнішу фігуру, Хафізуллу вбили радянські спецназівці (разом із п’ятирічним сином), голову відрізали і в целофані відправили до СРСР для ідентифікації: того вбили чи не того…

Можливості для політичного маневру Лукашенка має вкрай обмежені, однак саме він роками формував ситуацію глухого геополітичного кута, власноруч заганяючи себе і свою країну в цю безвихідь.  


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
  • Ось відчиняються двері залу, і входить одна людина, радісна та усміхнена. Сотні вітають її такими самими радісними вигуками. Овації і захват. Далі?
    24 липня, Станіслав Васін
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено