Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
24 квітня, 2015   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Жан-Ів Потель: «Не ставтеся до євроскептичних рухів як до чогось скороминучого»

Про потребу внутрішньої європейської політики як відповіді на загрозу євроскептичних рухів у ЄС, антиісламізм «Національного фронту» та плюральне демократичне середовище Тиждень поспілкувався із французьким істориком і політологом Жаном-Івом Потелем.
Матеріал друкованого видання
№ 16 (388)
від 23 квітня, 2015
Жан-Ів Потель: «Не ставтеся до євроскептичних рухів як до чогось скороминучого»

У. Т.: Грецька СІРІЗА і французький «Національний фронт» належать до когорти євроскептичних партій, які ввійшли до Європарламенту після останніх виборів. Їхній євроскептицизм – це данина моді, скороминучий тренд?

– Євроскептицизм не мине швидко. Європа має таку традицію, ідеологію, а також глибокі євроскептичні рухи в самому суспільстві. Ксенофобія у Франції, Великій Британії, Бельгії, Німеччині, Нідерландах, Угорщині не є випадковою і тимчасовою. Ідеться про одну з можливих відповідей на нову ситуацію на континенті. Він дуже відкритий до міграції, що власне непогано. Але для осіб, які виношують ксенофобські погляди й настрої, мігранти – це загроза. Майбутнє Європи залежить від політики ЄС і національних урядів. Далі виникає питання щодо політики суворої економії, яка поглиблює соціальну нерівність, призводить до бідності тощо. Стратегія нинішнього уряду Євросоюзу та національних політиків має для європейців драматичні наслідки. Із демагогічними ідеологіями потрібно боротися, але не слід підважувати ідеал Європи. Чому українці так цікавляться нею? Бо ЄС – це стандарти життя, процвітання, мир, гуманістичні цінності тощо. Якби європейські політики відповідали на всі нинішні загрози, вони мали б запитати себе, чому Греція зараз саме в такому стані й чому в ній популярна СІРІЗА як політична сила? Їй, як і Іспанії та Португалії, вступ до Євросоюзу дав нові стандарти життя й новий рівень добробуту. Нині те процвітання, до якого греки звикли, знищує політика суворої економії. Близько третини населення країни не має роботи, і це абсолютно неприйнятно. Саме в таких умовах виникають рухи, подібні до СІРІЗА, котрі хочуть дати відповідь на питання щодо економічних обмежень та ідентичності всередині нинішньої Європи. Не ставтеся до євро­скептичних рухів як до чогось скороминучого.

Певним чином я узагальнюю, кажучи про два типи втілення євроскептицизму в Європі. СІРІЗА й «Національний фронт» – це конкретні моделі. Хоча насправді прикладів на континенті значно більше. НФ справді виступає за те, щоб Париж відокремився від ЄС, порвав із цією організацією, а СІРІЗА не хоче такого для Афін. Вона супротивниця політики економії, запровадженої Євросоюзом. Тобто ці політсили не те саме. Мені їхні ідеології та походження бачаться чітко відмінними. Власне, вони постали із різних політичних традицій. Французький «Національний фронт» бере початок від ультраправих і базується на ідеології, яка є сумішшю ксенофобського націоналізму та соціального ресентименту. Засновники «Національного фронту» вийшли з антисемітської традиції, проте сьогодні їхня партія спрямована не так проти євреїв, як проти мусульман. Нелюбов до останніх походить із часів колоніалізму, початку міграції, тоді як до перших – із ультраправої французької традиції, яка виникла ще до Другої світової війни. Ці дві ідеологічні настанови переплітаються всередині «Національного фронту». До них додається сперта на католицизм гомофобія. Ксенофобія і націоналізм – ось те, на чому базується організація, якою нині керує Марін Ле Пен.

Читайте також: У пошуках загубленої дружби

СІРІЗА має абсолютно іншу історію. Вона сформована в середовищі ультралівих, які виступили проти політики ЄС щодо режиму суворої економії. Ідеологія цієї політсили є міксом традиційного соціалізму, комунізму та їх цінностей і радикальної опозиції нинішній економічній лінії. СІРІЗА не така вже й радикальна партія, якою хотіла видаватися раніше. Головне, що спонукає її до дії, – це жорстока боротьба з політикою суворих економічних обмежень. Але вона не хоче виходу зі складу ЄС та єврозони.

В обох цих партіях ситуація доволі цікава. У ЄС нині популярні й радикальне неприйняття його як структури, й заперечення його політики. Подекуди перше і друге переплітаються між собою в плані ідей, та аж ніяк не у формі певної політичної організації.

У. Т.: «Національний фронт», як ви зазначили, притримується антиісламських поглядів. Чи виливаються вони в конкретні пропозиції стосовно того, яким чином коли не Євросоюз, то принаймні Франція може протидіяти загрозі «ІДІЛ»?

– У Франції проживає великий відсоток мусульман. Згідно з риторикою «Національного фронту» всі прихильники цієї релігії є ісламістами й терористами і проти них потрібно боротися. 4 млн послідовників ісламу, які проживають у Франції, доволі спокійні громадяни. Близько 15% із них реально щодня практикують обряд, а ісламістів серед цієї когорти дуже небагато. Власне, ніхто не ділить мусульман на «хороших» і «поганих», бо вони такі самі громадяни, як і решта французів. В очах «Національного фронту» мусульмани є мало не всесвітнім злом, мовляв, між ісламом і тероризмом – прямий логічний зв’язок. Це дуже небезпечно. Такі заяви руйнують становлення суспільної структури. Французи, виявляється, мають бути білими католиками? Близько 49% нинішнього населення країни – це мігранти або нащадки мігрантів, які переселилися до країни протягом останніх двох-трьох століть. Противага такій ксенофобії – державне бачення того, що громадяни республіки мають мультиетнічне, багатокультурне походження і що це є цінним її надбанням.

Читайте також: Петр Друлак: «Євроскептицизм у Чехії зараз іде на спад»

Відверто антиісламську риторику «Національного фронту» видно в її динаміці. Взимку цього року Марін Ле Пен організувала збройну демонстрацію проти мусульман.

Антиісламські настрої – лише частина загальносуспільних поглядів у Франції. Коли йдеться про роль країни в загальноєвропейській політиці, то Саркозі займає доволі амбівалентну позицію. «Національний фронт» не переймається проблемою «ІДІЛ», водночас його політика щодо французьких мусульман є дуже небезпечною.

У. Т.: Ви стверджуєте, що євро­скептики є загрозою для довгострокового майбутнього ЄС. Якою мірою Євросоюз як цілісність усвідомлює цю проблему й готовий прагматично відповісти на виклик?

– Окреслю дві проблеми. Перша полягає в нинішній політиці Путіна, який хоче дуже хороших, тісних контактів із євро­скептиками континенту й намагається використати їх як засіб для дестабілізації в Європі. Через це він їх фінансує. Чи не від нього отримують гроші «Національний фронт» і СІРІЗА? Друга проблема – ставлення європейців до України й ширше. Європа має провадити реальну інтенсивну політику співпраці з такими сусідами, але помилковими є заяви, мовляв, ви повинні вступити до ЄС у короткотривалій перспективі. Це нереально із цілої низки причин. Одна з них – ситуація всередині самої Європи, яка може погіршитися, якщо ЄС продовжить своє швидке розширення. Проте підтримувати Україну і співпрацювати з нею Євросоюзові необхідно. У широкій часовій перспективі вона все одно долучиться до решти об’єднаної Європи, і ЄС має підготувати їй шлях.

Я був причетний до процесу вступу і прийняття в Європейський Союз Португалії та до роботи з його поширення на країни Східної Європи. Усе це відбувалося нелегко: щоб Польща й Чехія стали членами спільноти, знадобилося 15 років напруженої праці. Якщо ЄС хоче включити до своїх лав Україну, на таке розширення знадобиться як мінімум років 20–25.

Що ми, європейці, робимо зараз, а не на перспективу? Становище України є дедалі очевиднішим і зрозумілішим, однак ми й досі дуже амбівалентні, не знаємо, чого конкретно хочемо, і таким гальмуванням даємо преференцію євроскептикам.

Франція нині переживає ча­си, коли тренд Росії є популярним, але не надто поширеним і потужним. Таку моду треба завжди розуміти й боротися проти неї, чітко пояснюючи, чим є політика Путіна. Власне, дискусія із цього приводу не суто французька. Вона відбувається і в інших країнах, причому не так легко, але вона все ж є.

Читайте також: У режимі флюгера

У. Т.: Негативний бік демократії полягає в тому, що у плюралістичній атмосфері поширюються і приживлюються як євроскептицизм, так і пропаганда, зокрема російська. Якою мірою множинність думок сприяє євроскептицизмові?

– Російська пропаганда існує в нашій країні в дуже заразних формах. У мене є знайома, яка працює на одному із французьких медіа-порталів. Нещодавно вона опублікувала свою притомну й розсудливу статтю щодо нинішньої ситуації в Україні. Буквально через кілька хвилин на неї посипалася злива проросійських обурених коментарів, фактично почалась атака. Але таких проявів значно більше, і все не зводиться до відгуків під статтями. Боротися із цим потрібно, але це нелегко.

Чи можна говорити в Європі все, що завгодно? Якщо йдеться про антисемітизм, то ні. Проблема полягає в тому, як улаштувати справжні дебати, обговорення, а не імітацію. Чи справді європейські медіа такі вже ліберальні й неупереджені, якими хочуть видаватися? Нині практично в усіх країнах континенту включно з Польщею та Угорщиною, попри складне й заплутане законодавство останньої, свобода слова та висловлювання – це реальність. Але що зробити, аби на цьому не зупинитися? Потрібно прискіпливо аналізувати такі процеси, як війна в Україні чи на Близькому Сході. Багатоканальність доступу до інформації, яку можна оцінювати, є підставою для наших висновків про події. Гарантія свободи для мене полягає саме в різноманітності думок та інформаційних джерел, а також у вільному обговоренні.

Коли певний ЗМІ поширює пропаганду, треба відразу дивитися на те, хто його власник. Якщо політики володіють газетою, телеканалом, радіо або якимось чином причетні до їх менеджменту, то про плюралізм якось вести мову не випадає.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено