Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 квітня, 2015   ▪   Алла Лазарева   ▪   Версія для друку

У режимі флюгера

Якщо чимало поміркованих французьких лівих критично ставляться і до захоплення Криму, і загалом до режиму Путіна, крайні ліві майже колективно симпатизують Москві. Соціологи констатують загальний рівень підтримки, зіставний із позиціями крайнього правого «Нацфронту»
Матеріал друкованого видання
№ 13 (385)
від 2 квітня, 2015
У режимі флюгера

«Все погано, але я щасливий, – жартує Ерік, вчитель історії одного з паризьких коледжів, коментуючи проросійські симпатії ультралівих. – Зовні це схоже на парадокс: найлівіші з демократів підтримують тих, хто ані демократами, ані лівими не був і не стане. Чому? Бо там і там в основі маніпуляція. Риторика обох політичних течій послуговується не просто невідповідними, а й протилежними за сенсом термінами. Ксенофоби борються з фашизмом, загарбники аргументують свої дії «звільненням від поневолення», авторитарні лідери волають про свободу, яку вони насправді ненавидять... Ось ця симетрія їх і зближує. Вона ж виводить на чисту воду тих, хто, прикриваючись світлими ідеалами, мріє лише про необмежену владу».

Ерік належить до відносно невеликого прошарку французів, які від початку Майдану уважно відстежують події в Україні. Він голосує за соціалістів і пишається, що французькі військові кораблі класу Mistral досі не були відправлені російським замовникам. Прокремлівську позицію лідера «Лівого фронту» Жана-Люка Меланшона називає «національною ганьбою». Як і співавтор «Чорної книги комунізму» Стефан Куртуа, вважає логічним перетікання елек­то­­рату від крайніх лівих до крайніх правих і навпаки залеж­­но від історичного контексту. «Розумієш, – каже він, розкурюючи дивну «піратську» трубку, – за всіх часів і народів безкомпромісні ідеалісти завжди були найкращим поживним середовищем для появи деспотів. Колір прапора відіграє похідну роль. Суть питання – розуміння свободи».

Читайте також: Російські праві під маскою українських лівих

Полум’яні інтернаціоналісти крайніх лівих уподобань легко потрапляють на гачок Путіна не лише тому, що сам термін «націоналізм» у Франції має зовсім інше наповнення, ніж в Україні, від чого виникає смислове непорозуміння. Йдеться не тільки про успішну дискредитацію націоналістів провідниками кремлівсь­ких інтересів. Причина несподіваної байдужості до права української нації на самовизначення ще й в іншому. На рівні загальної дипломатичної школи Франція незалежно від уподобань президента та уряду лишається прихильницею ієрархічного світового порядку, згідно з яким «великі потуги» вирішують суто між собою долю «малих країн».

Така тяглість у ставленні до світової політики пояснює, чому соціаліст, колишній міністр закордонних справ Юбер Ведрін надуживає термінами «зона росій­­ського впливу» та «законні інте­реси Росії». Термінологія ХІХ століття, не відповідна ідеалам свободи, рівності й братерства? Звичайно. Але саме в ті золоті для Франції часи вона належала до касти світових лідерів. Колишня велич виправдовує в очах численних французьких політиків і недоречну зверхність до «недержавних народів», до яких Париж не так давно зараховував й українців, і своєрідну «загальмованість» у часі та термінах.

Крім дипломатичних автоматизмів на рівні чиновництва в колі французьких інтелектуалів існує банальна заангажованість експертного середовища та університетської професури, що звикли співпрацювати з Моск­вою. Хтось із переконань, хтось із меркантильного інтересу, але разом їх багато. «Стратегічне, давнє парт­­нерство з Росією» десятиліттями протиставляється «поступництву американському впли­­ву». Ненависний крайнім лівим ідеологам символ «необмеженого американського капіталізму» спрацьовує як універсальне опудало. Українців у цьому контексті виставляють як «американських протеже». Отже, не лише як опонентів Росії, а й, у випадку з крайніми лівими, як апологетів американського способу життя.

Читайте також: Маркс би плакав

Не варто забувати й про відвертих сталіністів, яких не так багато, але трохи є по французьких вищих навчальних закладах. Одна з них – викладачка університету «Париж – 13» Анні Лакруа-Різ, яка розповідає на лекціях, ніби «українців придумав Ватикан спіль­­но з гітлерівською Німеччиною». Численні листи від української громади до керівництва вишу досі без відповіді, а студентам залишається хіба що помен­­ше запам’я­тову­вати, щоб після заліку в Лакруа-Різ усе з чистим серцем забути.

Україна поки що не має стратегії діалогу з притомною частиною французьких лівих. Зокрема, з поміркованими, які, згідно з опитуваннями, значно більше засуджують російську інтервенцію в Україні, ніж ліві та праві радикали. Очевидно, питання впирається у відсутність адекватних, політично співзвучних співрозмовників у Києві. Щонайменше...

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • У вівторок, 21 лютого, світові та українські ЗМІ поширили гучну новину: Вищий земельний суд Відня дозволив екстрадицію українського олігарха Дмитра Фірташа до США. Однак, як виявилося, це рішення ще навіть не початок кінця цієї гучної справи.
    22 лютого, Ольга Ворожбит
  • Приглядаючись до нового американського лідера, французи з острахом впізнають своє можливе близьке майбутнє.
    22 лютого, Алла Лазарева
  • Напередодні чергової річниці розстрілу активістів Майдану та втечі Януковича, що послідувала услід за цим, в Україні за традицією знову пожвавилися розмови про нову революцію. При цьому одні заговорили про це зі страхом, а інші з надією.
    22 лютого, Денис Казанський
  • Літературна спільнота дізналася від «модернізованого» журі Національної премії ім’я лауреату 2017 року
    21 лютого, Олена Кухар
  • Другий рік поспіль роковини розстрілів Небесної сотні перетворюються на неабиякий привід для піару із обов’язковими закликами знову вийти на Майдан, аби звалити «злочинну владу».
    21 лютого, Станіслав Козлюк
  • Міста, як і люди, зазнають тиску стереотипів, тільки от, на відміну від нас, вбирають їх і перетравлюють, не страждаючи. Ми ж вибудовуємо досконалі за структурою й виглядом очікування, щоби потім із розгону вгатитися в них – наче в ідеально чисті скляні двері, яких не видно. Іноді місто, яке обіцяє – чудова принадна проекція, ге? – продуктивну працю, вдалу відпустку чи романтичну подорож, стає місцем найбільшого болю. В'язницею. Містом пам'яті про власне безсилля.
    20 лютого, Юлія Кропив’янська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено