Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 квітня, 2015   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Чому Захід боїться розпаду Російської Федерації?

Нині кремлівська пропаганда відчайдушно залякує Захід «жахливими наслідками» розпаду Росії. На багатьох західних лідерів ці страшні казки таки впливають
Матеріал друкованого видання
№ 12 (384)
від 26 березня, 2015
Чому Захід боїться розпаду Російської Федерації?

Альфою і омегою радянської геополітичної пропаганди виступало постійне звинувачення Заходу в намаганнях розколоти СРСР, нацькувати один на одного дружні соціалістичні народи, внести в їхні згуртовані лави вірус буржуазного націоналізму. Насправді Захід якщо використовував чинник багатонаціональності комуністичної російської імперії, то мінімально, значно менше, ніж він на те заслуговував. Крах москвоцентричної надпотуги захід­­ні лідери, політики та експерти уявляли як апокаліптичний процес неконтрольованого розпаду, як хаос у ракетно-ядер­­ній державі з несанкціонованими запусками ракет, із купою анархічних і деспотичних водночас нових псевдодержавних утворе­нь, із вій­­сь­ко­во-бандитсь­кими угрупованнями, що здійснюють експансію у всі боки, з мільйонами біженців, які атакують кордони заможної Європи, з громадськими війнами всіх проти всіх, із морем крові, суспільною ентропією тощо.

Жах та й годі. Яскравим проявом цих фобій Заходу була горезвісна промова 1991 року в Києві президента США Джорджа Буша-старшого, яку кореспондент The New York Times Вільям Сефайр назвав «Chicken Kiev speech». Свідок візиту відомий письменник і дипломат, колишній посол України в США, Канаді, Мексиці та Ізраїлі Юрій Щербак стверджує: «…спічрайтери Буша заклали в текст промови речі, які були неприйнятні для київської аудиторії. У ній  містилися солодкі компліменти на адресу Ґорбачова, популярність якого на той час упала в Радянському Союзі та Україні до критично низького рівня. Ключовим пасажем промови став заклик (фактично погроза) до відмови від курсу на незалежність, яким прямувала Україна: «Свобода – це не те саме, що незалежність. Американці не підтримуватимуть тих, хто досягнув незалежності для того, щоб змінити віддалену тиранію на місцевий деспотизм. Вони не допомагатимуть тим, хто пропагує самовбивчий націоналізм, що ґрунтується на етнічній ненависті».

Читайте також: Дрейф Вашингтона. У чому причина бездіяльності американців

Та промова викликала хвилю обурення не тільки в Україні, а й у самих Сполучених Штатах, особливо серед американців українського походження, які традицій­­но підтримували кандидатів у президенти від республіканців.Постріл Буша в мішень «самовбивчого етнічного націоналіз­­му» був сприйнятий в Україні як прикра політична осічка, адже тут не було проявів етнічного націоналізму: ні Рух, ні тим більше націонал-комуністи, що обереж­­но виводили Україну зі складу СРСР, не мислили категоріями агресивного шовінізму, який розквітав кривавими подіями в іншій частині Європи – у Югославії. Іронія історії полягає в тому, що величезний імперський монстр – СРСР – розпадався доволі спокійно на відміну від балканської «міні-імперії» Югославії.

Розвал Радянського Союзу не був хаотичним, він відбувався по кордонах союзних республік, які були своєрідними «протодержавами» й про які один західний політолог сказав, що «радянські республіки мають усі ознаки незалежних держав, що втратили свою незалежність». Побоюван­ня виникнення агресивних етнократичних деспотій, принаймні в європейській частині колишнього СРСР, не справдилися. Литва, Лат­­вія та Естонія вийшли зі складу СРСР у найкращому західному стилі, бездоганно обґрунтувавши юридично своє унезалежнення. У Білорусі практично ніяких ексцесів не було. В Україні якихось зіткнень не сталося, навіть у Криму переважна частина населення проголосувала за самостійну державу на референдумі 1 грудня 1991 року.

сьогодні пропаганда Москви, поєднана з нахабним геополітичним шантажем, успішно актуалізувала фобії зразка 1991 року, що паралізують волю Заходу

Придністровська епопея ста­­ла проявом деструктивної активності силових структур і спецслужб Росії в союзі з місцевим «червоним директоратом» цієї частини Молдови. Якби не втручання Москви, то Придністров’я цілком могло б задовольнитися автономним статусом у складі єдиної Молдови.

Сепаратизм Абхазії та Південної Осетії в Грузії був цілком витвором російської політики і випробуванням військової потуги РФ, що тоді вже почала відновлюватися. Що ж стосується Нагірного Карабаху, то це конфлікт із надзвичайно давньою історією ще з часів Османської та Іранської імперій. Загалом апокаліпсису не сталося, побоювання були явно перебільшені. Що ж стосується ядерних зарядів, то на теренах України, Білорусі та Казахстану протягом кількох років спільними зусиллями РФ і США їх було вилучено. Як тепер стало зрозуміло, то був не найвдаліший крок американської зовнішньої політики.

Нині ж пропагандисти Путіна доводять, що розпад РФ буде ще більшою «геополітичною катастрофою», ніж крах Радянського Союзу. Однак перша катастрофа привела до визволення Цент­рально-Східної Європи від московського тоталітарного пануван­­ня і політичної емансипації в’я­з­нів тюрми народів на теренах «внутрішньої імперії» – СРСР. Відчуваючи брак аргументів на користь того, що крах авторитарної РФ буде великим злом і шкодою для людства, агітатори намагаються вразити ніжні душі західних політиків моторошними картинами колективного російського суїциду на тлі загибелі сві­­ту, мовляв, усіх зробимо «ядерною пустелею».  

Читайте також: Джон Гербст: «Адміністрація не розуміє, що амбіції Путіна не обмежуються Україною»

Постає просте питання: чому розпад Російської Федерації має бути страшнішим за розпад Радянського Союзу? Сучасна Росія значно слабша за СРСР: слабша у військовому відношенні, слабша за своїм демографічним та економічним потенціалом. Це розуміють у Москві й повинні розуміти на Заході. Тому головну ставку в Кремлі роблять на боягузтво, егоїзм, роз’єд­наність, емоційно-нервову слабкість західних лідерів. На переконання Путіна, західні державні діячі й політики слабкі, їх можна залякати, позбавити рівноваги, деморалізувати і таким чином звести нанівець здатність скористатися своїм переважаючим потенціалом. Поки що така тактика кремлівського диктатора виявляється напрочуд ефективною. Як розумний і хитрий слідчий КГБ Путін «розколює» підслідного виключно на «психології» (не маючи жодних доказів і аргументів).

До сучасних західних фобій щодо можливого хаотичного розпаду Росії є чимало запитань. Нинішня РФ є доволі структурованим утворенням, яке вже сьогод­­ні поділене на складові частини, що в разі розколу зможуть розпочати автономне або й самостій­­не життя. Функціонує створена з при­­ходом до влади Путіна система федеральних округів, що мають свої чітко визначені території, адміністративні центри управління, керівні структури, судові, прокурорські, поліцейські, податкові тощо. Це своєрідні протодержави, як і колишні союзні республіки СРСР. На сьогодні в Росії є вісім федеральних округів: Далекосхідний (охоплює практично всю територію колишньої ДВР, а саме Приморський край, Хабаровський край, Сахалін, Курильські острови, Амурську обла­сть, Магаданську область тощо), Сибірський (Східний, Західний Сибір), Уральський, Приволзький, Пів­нічно-Західний (Ленінградська область, російська Північ, Новгород, Псков, Твер, Вологда, Ярославль, Іваново тощо), Центральний (Москва, Підмосков’я, центральноросійські області), Пів­­денний (Дон, Кубань, Ставропіл­­ля), Північно-Кавка­зь­кий (автономії горян Дагестан, Чечня, Інгу­­шетія, Кабардино-Балкарія, Карачаєво-Черкесія). Місцеве керівництво в годину «Х» цілком спроможне взяти управління цими територіями у свої руки і за бажання зупинити там руйнівні процеси. Проблеми виникатимуть лише з автономними республіками, областями та округами всередині федеральних округів. Наприклад, на Північному Кавказі одноосібний лідер Чечні Рам­­зан Кадиров мріє про «велику Чеч­­ню» від Каспійського моря до Чорного, що може не збігатися з геополітичними уявленнями інших північнокавказьких автократів.

Читайте також: Олександр Мотиль: «Україна важлива для США як певна противага Росії»

На Поволжі важко буде протистояти прагненням Татарстану й Башкортостану до незалежності. Справді, потенціал цих республік, розвинена етнічна ідентичність, конфесійна визначені­сть сприятимуть їх виокремлен­­ню зі складу федерального округу. Важко сказати, чи залишиться в межах Північно-Західного округу Калінінградська область, чи вважатиме за краще стати Балтійською республікою, можливо, у складі Європейського Союзу…
Запевнення кремлівських пропагандистів у жахливості розпаду Росії нагадують заяву Путіна про те, що розвал Радянського Союзу «був найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». Насправді сам СРСР, Європа і людство пережили це доволі легко. Однак сьогодні пропаганда Москви, поєднана з нахабним геополітичним шантажем, успішно актуалізувала західні фобії зразка 1991 року, що паралізують волю Заходу. Хоча збереження тоталітарної ракетно-ядерної імперії із сумнівно адекватним абсолютним диктатором на чолі значно небезпечніше, ніж її зникнення зі світової арени…

Проте мислення сучасних західних лідерів є здебільшого мисленням постфактум, уже після того, що сталося, і це створює людству великі проблеми.

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французькі політики, котрі відразу після Помаранчевої революції позиціонували себе групою підтримки України, нині активно лобіюють інтереси Кремля.
    31 травня, Алла Лазарева
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено