Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 березня, 2015   ▪   Майкл Бініон   ▪   Версія для друку

Лідер мимоволі

Через конфлікти Британії з ЄС та певний ізоляціонізм США надії Заходу на мирне врегулювання кризи зосередилися на Анґелі Меркель
Матеріал друкованого видання
№ 8 (380)
від 26 лютого, 2015
Лідер мимоволі

Війна й політична криза в Україні – найбільший виклик європейській безпеці, що постав перед лідерами Заходу після закінчення холодної війни. Дедалі дужче непокоїть таке: якщо нині Захід не покаже своєї єдності й рішучості у відповідь на агресію Росії, зміниться весь баланс сил, і тоді очікуймо нових загроз від Москви іншим країнам Європи.

Але серед західних лідерів не спостерігається особливої згуртованості, як і згоди стосовно дальших дій. Кілька з них, зокре­ма й Барак Обама та прем’єр-міністр Британії Девід Кемерон, виявилися виключеними з переговорного процесу навколо перемир’я на Донбасі; водночас французький президент Франсуа Олланд і (особливо) канцлер Німеччини Анґела Меркель відіграють центральну роль у перемовинах із Владіміром Путіним, керуючи спробами Заходу зупинити розчленування України.

За останні тижні Меркель стала провідною постаттю в урегулюванні української кризи. Попри звинувачення у спробах замирення Путіна, вона давно вже намагається стримати його через перемовини, знову і знову знайти дипломатичне рішення. І справді, фрау Анґела залишилася єдиною серед західних лідерів, хто все ще може розмовляти з господарем Кремля. У неї сильна позиція, і це пояснюється кількома факторами. По-перше, війна на Донбасі позначається на Німеччині сильніше, ніж на будь-якій іншій великій західній державі. Німці мають тісні й важливі економічні зв’язки з Росією, будучи водночас географічно близькими до України. Вони цілком розуміють важливість збереження незалежності всіх колишніх радянських республік, але не хочуть і остаточного розриву відносин із Москвою. Це завдало б ФРН великих збитків через утрату експорту й поставило б під загрозу її енергозабезпечення з огляду на значну залежність від російського газу.

Читайте також: Лондонські мізки не промиваються

По-друге, Меркель виросла в комуністичній НДР, їй знайома ментальність колишніх комуністів і кагебістів за кшталт Путіна. Канцлерка може безпосередньо розмовляти з російським лідером: вона добре володіє російською, а він – німецькою ще з часів роботи офіцером КГБ у Дрездені. Тож їй це легше, ніж будь-кому іншому з провідників Заходу.

По-третє, вона хоч і розуміє його ментальність, але не поділяє поглядів. Меркель – правоцентристка в політиці, вона абсолютно підтримує Північноатлантичний Альянс та його роль. Це викликає куди більше довіри лідерів НАТО до неї, ніж до її міністра закордонних справ, лідера Соціал-демократичної партії Франка-Вальтера Штайнмай­єра, який, схоже, готовий іти на поступки й давати Путіну можливість продовжувати агресивну політику. Меркель вважає, що Захід повинен захищати свої цінності й опиратися російській агресії, і не боїться прямо говорити про це російському керівникові.

У Сполученому Королівстві наближаються парламентські вибори, тож прем’єр Кемерон більше не зосереджується на зовнішній політиці, а намагається покращити власну репутацію в країні

Поки що її намагання вплинути на останнього малоефективні. Раніше вона часто розмовляла з ним по телефону, але на саміті в Австралії їй не вдалося після довгої двогодинної розмови переконати його вивести війська зі Східної України або змусити визнати, що Москва безпосередньо бере участь у цьому конфлікті. Непоступливість і брехня Путіна обурили Меркель. Але вона надзвичайно терплячий політик і завжди прагне продовжувати розмову аж до досягнення мети.

Олланда було запрошено скласти їй компанію в Мінську, щоб додати ваги Заходу на перемовинах і показати, що не лише Німеччина, а й весь Європейський Союз хоче припинення вій­ни в Україні. Загалом Путін не почуває до цього політика особливої шаноби: вважає непопулярного французького президента слабаком без справжнього впливу в країні або серед інших західних союзників. Але Париж усе ще хоче довести до кінця угоду про експорт двох надзвичайно дорогих авіаносців до Росії, і тому Олланд мусив показати, що він намагається домовитись у Мінську про мир. Громадська думка у Франції рішуче підтримує суверенітет і незалежність України, але голос Олланда в Москві важить мало. Проте для нього будь-який зовнішньополітичний успіх був би важливим, щоб відновити свою підупалу репутацію у Франції.

Девіда Кемерона цілком витіснили на маргінес цих перемовин із кількох причин. У Британії непрості відносини з європейськими партнерами, через що вона неохоче бере участь у загальноєвропейських спробах домовитися про мир в Україні. До того ж Лондон не має таких близьких політичних контактів із Москвою, як Париж чи Берлін, а британський уряд так нещадно критикує Путіна, що російський лідер, очевидно, проігнорував би будь-яку пропозицію Кемерона, якби той поїхав із Меркель до Мінська. У Сполученому Королівстві наближаються парламентські вибори, тож Кемерон більше не зосереджується на зовнішній політиці, а намагається покращити власну репутацію в країні, наголошуючи на економічному й соціальному курсі Консервативної партії.

Дуже дивує нездатність Барака Обами взяти ініціативу в свої руки. Багато років Сполучені Штати боронили західні цінності й були головним захисником (військовим і моральним) демократії та прав людини. Але господар Білого дому розчарував світ, виявившись слабким лідером в останні роки як у себе вдома, так і у світі. У США він зіткнувся з повномасштабною опозицією до всіх своїх внутрішніх законодавчих ініціатив з боку войовничої Республіканської партії, яка зараз контролює Конгрес. Це підриває будь-яку його надійність у міжнародних справах, бо закордонні лідери не поважають того, в кому вбачають слабкого політика, не здатного об’єднати власну країну.
Обама, крім того, є ідеологічним противником конфронтації. Як ліберальний американець, що вірить в ефективність переговорів у вирішенні всіх проблем, він відмовився застосовувати військову силу в будь-якому із протистоянь, на котрі наразився Захід. Побудувавши свою репутацію на виведенні американських військ із двох непопулярних конфліктів: в Іраку та Афганістані, він не хоче втягувати США в нову холодну війну з Росією, ба навіть у військову конфронтацію. Упродовж першого президентського терміну він хвалився, що перезавантажив відносини Америки з Росією. І хоч тепер Обама зневажає Путіна й не довіряє йому, він не хоче змарнувати всі раніше досягнуті успіхи в перемовинах про ядерні озброєння.

Читайте також: Росія vs Європа. Чому?

Водночас Вашингтон від нового протистояння з Москвою втратить менше, ніж його союзники. Сполучені Штати не залежать від торгівлі з РФ або енергоносіїв, тож можуть вимагати нових жорстких санкцій проти Москви без шкоди власним інтересам. Громадська думка США вороже сприймає те, що називають російською агресією в Україні, а в Конгресі великий вплив має українсько-аме­ри­канське лобі, як і погляди інших американців східноєвропейського походження, котрі давно з підозрою ставляться до мотивів Росії.

Проблема Обами в тому, що він балансує між двома стільцями. Якщо обстоюватиме жорсткішу позицію та нові санкції проти Москви, це буде неприємно для Меркель і тих, хто вважає, що дипломатії потрібно дати ще один шанс. Окрім того, американський лідер боїться, що відкрита конфронтація з Москвою заважатиме йому домовлятися з Іраном або вести переговори про мир у Сирії. Навіть засудивши вголос російську агресію, він не хоче посилати великий контингент військ США до Європи на підкріплення НАТО, бо знає, що скаже громадська думка в його країні: європейці повинні краще захищати власні інтереси. Квазіізоляціоністську політику Обами широко засуджують американські праві, але вона загалом популярна в суспільстві, втомленому участю у війнах за кордоном.

Проблема для всіх чотирьох лідерів іще й у тому, що суспільство на Заході не вітає збільшення видатків на оборону. Якщо Альянс хоче реально стримати Москву, потрібно зробити значно більше для підсилення особового складу його війська, озброєнь і злагодженості. А Захід знає, що захист України може обійтися дуже дорого у плані не лише нових мілітарних витрат, а й надання Києву постійної фінансової підтримки для порятунку економіки.

Отож є ціла низка причин, чому Захід покладає чимало надій на спроби досягнути на чолі з німецьким канцлером мирної домовленості, яку не зірвуть уже вкотре «повстанці» за сприяння Росії. Але є ризик, що без серйозного наміру Європи й Америки протистояти Кремлю Путін знову гратиме на розбіжностях між тамтешніми лідерами. Керівництво НАТО дедалі більше непокоїть неготовність Заходу до нової, гібридної війни, до якої зараз перейшла Росія, і воно боїться, що невдовзі Москва спробує дестабілізувати інших сусідів, особливо країни Балтії. Тому на плечах Меркель лежить великий тягар.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено