Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 лютого, 2015   ▪   Едвард Лукас   ▪   Версія для друку

До гібридної війни ми не готові

У питаннях безпеки Захід мислить чіткими категоріями. Військові загрози вимагають військової реакції. Злочинці – це справа поліції, шпигуни – контррозвідки, а дипломатія – дипломатів.
Матеріал друкованого видання
№ 5 (377)
від 5 лютого, 2015
До гібридної війни ми не готові

А пропагандистська війна? Такого вже давно немає. У нас вільна преса й вільний ринок ЗМІ. Що там може бути не так?

Такий спосіб мислення сформувавсь у період, який зараз хочеться назвати «віком невинності» – після падіння Берлінського муру. Тоді він був просто хибним, а зараз уже небезпечно застарів. Захід зіткнувся з гібридною війною, яку важко розпізнати і якій майже неможливо протистояти. Головний (але не єдиний) учасник – путінська Росія, яка бачить наші слабкості набагато чіткіше, ніж ми самі, й безжально на них грає. Ті слабкості, які використовує Москва, зазвичай загальні. Перед тим їх до певної міри експлуатували Саудівська Аравія та Китай.

Найяскравіший приклад гібридної війни з’явився торік в Україні. Кремль забезпечив собі перемогу ще до того, як 17 березня 2014 року до будівлі кримського парламенту в Сімферополі зайшли російські військові. Він просочився в кожен елемент українського державного апарату через підкуп, залякування й кібершпигунство. Без перебільшення можна сказати, що Кремль був краще поінформований про українські плани й можливості відбити напад, ніж керівництво у Києві.
Економічний тиск Росії на Україну (через енергетичні санкції, торгову блокаду та фінансові маніпуляції) зробив останню банкрутом іще до початку вій­ни. Процес ухвалення політичних рішень не просто кульгав – це була дезорієнтація. У Криму та серед значної частини українського населення російська пропаганда створила враження, що владу захопили фашисти й на «російськомовних» (навмисно добраний розмитий термін для невизначеної категорії) чекають переслідування.

Читайте також: Апетити російського реваншизму

Іноземці (й політики, і громадськість) теж не знали, що думати. Росія зуміла показати події в Україні не як вторгнення й окупацію території іншої країни, а як частину виправданої реакції на цинічне захоплення влади Євросоюзом і НАТО. Навіть зараз багато хто на Заході не усвідомлює масштабу амбіцій та можливостей РФ. Кремль прагне розділити й дезорієнтувати Захід, розмити солідарність Європи та Америки і знову встановити свою гегемонію над сусідніми країнами, обмежуючи їхній вибір у сфері безпеки, щоб вони не загрожували пануванню режиму в Росії. Скрізь у Південно-Східній і Центральній Європі зростає російський вплив, тобто ні НАТО, ні ЄС не може функціонувати належним чином. Це добре видно з позиції нового грецького уряду стосовно Москви.

Лояльність на продаж

Перша й найбільша слабкість – віра в те, що гроші не пахнуть. Після 1989 року ми дійшли думки, що заробляти їх похвально (або щонайменше нейтрально з морального погляду), якщо не порушувати при цьому закон. Й аспект національної безпеки важить у цьому навіть менше, ніж скарги «зелених» активістів та борців за права людини, бо конфлікт з ними може обернутися падінням продажів чи акцій. А от коли активно ведуться справи з іноземною державою, яка ненавидить вашу країну, її політичну та економічну систему і прагне їй нашкодити, – це просто бізнес. Тому ми у щасливому забутті купували нафту в арабських держав, які експортують екстремізм і фінансують терористів, і допустили бум торгівлі з Китаєм, який хоче змінити східноазійський режим безпеки, продовжує окупацію Тибету і проводить наймасштабнішу за всю світову історію модернізацію збройних сил.

Активний бізнес із ворожими державами – це не просто наші гроші, за які вони на нас нападають. Він також робить нас вразливими. Він робить політиків боягузами. Мало який європейський лідер хоче зустрічатися з Далай-ламою. Американські посадовці уникають відкритих розмов про фінансування саудитами тероризму. Довгі роки Британія відмовлялася від відкритого розслідування вбивства російського розвідника-перебіжчика Алєксандра Літвінєнка, тому що боялася наслідків викриття ролі РФ у його смерті. Досить уявити собі, який наслідок для лондонського Сіті мало б перекриття всіх тих грошових потоків із Росії.

Москва та інші супротивники використовують п’яті колони, створені на Заході залежністю від торгівлі й інвестицій. Енергетичне лобі в Німеччині багато років було надійним адвокатом російських інтересів, а в Австрії залишається таким і досі. Газопроводи РФ експортують корупцію навіть коли їх іще не прокладено. Страх зашкодити майбутньому транснаці­ональної компанії BAE Systems, яка має вигідні, але неодно­значні, контракти на Близькому Сході, паралізує британську систему кримінальної юстиції.

Читайте також: Лондонські мізки не промиваються

Гроші наших ворогів фактич­но безпосередньо вливаються в наше громадське життя. Ми вже бачили, як Росія нахабно купує собі вплив у європейських партіях від Естонії до Франції. Нинішні політики, можливо, таємно отримують «зарплату». Ті, хто вже відійшов від справ, посідають тепленькі місця в радах директорів. Відкрито й відверто обговорювати це небезпечно: на вас можуть подати до суду за наклеп у прихильних до позивача країнах, як-от Англія.
Гроші саудитів обмежують наукове вивчення делікатних тем, що стосуються ісламу (як, наприклад, суперечливих моментів у ранніх версіях Корану). Якщо ослухатися, потік їхніх грошей відразу пересихає. Краще триматися чогось безпечного й вигідного – архітектури чи каліграфії. Особливо беззахисні аналітичні центри. Їм не вистачає матеріального забезпечення та підтримки з бюджету, яку мають університети. Нещодавно газета Washington Post провела дослідження науково-аналітичних центрів в американській столиці. Результати шокували виявленою залежністю від іноземного державного фінансування. Великі західні газети можуть за гроші друкувати прибуткові рекламні додатки; за неписаним правилом «ти – мені, я – тобі» журналістські розслідування й гостра полеміка оминають спонсорів.

Це підводить нас до ще одного важливого елемента гібридної війни – інформації. Ми хибно вважаємо, що істина сильніша за меч скрізь і завжди. Аж ніяк. Щедро проплачена брехня може облетіти півсвіту, доки з’ясується правда. Повчальна історія RT – багатомовної телекомпанії, раніше відомої як Russia Today. RT слизька, спритна і вміє переконувати. Вона не зациклюється на рекламуванні Росії. Натомість проводить широку роботу проти Заходу. Неофіційна (а інколи й відкрита) тематика її передач – про загнивання, лицемірство, залякування й експансію Заходу. Демократія – лише прикриття, а права людини – зброя, яку вибірково застосовують із цинічних геополітичних міркувань. Людям брешуть, і вони небезпідставно обурюються.

Цей підхід (який широко застосовують ще й інші телекомпанії, як-от іранська Press TV, китайська CCTV й деякі латиноамериканські) набагато ефективніший за дубову пропаганду на «Радио Москва» та інших станціях під час холодної війни. Він точно результативніший і за кволі спроби Заходу донести свої ідеї до населення Росії, Китаю чи Венесуели. Кілька років тому західні експерти з безпеки лише сміялися з RT. Тепер уже не сміються. У каналу понад
1 млрд завантажень на YouTube. НАТО й деякі жорсткіші західні сторони намагаються пожвавити свої потуги на інформаційному фронті, яких після холодної війни зовсім не використовували. Але вони спізнилися.

«Розділений» означає «переможений»

Основна проблема Заходу в тому, що в гібридній війні нам протистоїть об’єднана загроза, а ми не можемо дати об’єднану відповідь. Зокрема, Росія (а я вважаю її найактуальнішою небезпекою для Європи, тому що вона ближче й більше зосере­джена на нас) може поєднувати розвідку, пропаганду, організовану злочинність, різноманітні кібератаки, дипломатію, військові засоби (стандартні й нестандартні), економічний тиск, санкції в енергетиці, гру на етнічних і регіональних суперечностях та корупцію в суспільстві.

Читайте також: Чи втягнеться Білорусь у російсько-українську війну?

Для протидії цьому потрібна тісна співпраця різноманітних урядових структур (що саме собою вже незвично), а також бізнесу, ЗМІ та неприбуткових організацій. Це дуже непросто. Уявіть собі залу, де контррозвідники, експерти із психологічної війни, іноземні дипломати, поліція, прокурори, представники фінансово-регуляторних органів, енергетичних компаній, банків, великого бізнесу, редактори медіа й політики сидять за одним столом: багато кому це може здатися катастрофою. Але якщо ми не погодимося взаємодіяти в такий спосіб, то програємо.

Проте в епоху холодної вій­ни ми це змогли. Наприклад, бізнес із країнами соціалістичного табору завжди був під пильним наглядом, на нього накладали чіткі політичні обмеження. Експорт високотехнологічної продукції відбувався дозовано, лише в межах конкретних проектів. Радянська пропозиція побудувати газопровід до Західної Німеччини викликала велике занепокоєння у США в роки президента Рейґана. Журналісти знали про схильність СРСР до дезінформації; якщо вони потрапляли на вудочку, держава без вагань указувала їм на помилку. Брати гроші від радянських джерел було ризиковано: виявлення такого факту означало кінець кар’єри й, імовірно, ув’язнення.
Нині в нас не точиться боротьба за виживання з тоталітарною ідеологією. Ми не хочемо знову відроджувати високі мури, що колись розділяли світ. Добре, що торгівля й інвестиції не знають кордонів; ми повинні берегти свою свободу слова й толерантність до інших думок. Але нам треба ще й пам’ятати, що відбувається запекла конкуренція із затятими супротивниками, які прагнуть зруйнувати ті безпеку і свободу, які ми сприймаємо як належне. Щонайменше ми повинні спробувати позбутися цього клімату безкарності, котрий оточує поплічників і підбурювачів.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено