Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 грудня, 2014   ▪   Спілкувалася: Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Владимир Петронієвич: «Щоб ефективно допомагати внутрішньо переміщеним особам, не треба чекати оголошення воєнного стану»

Член виконавчого комітету Європейської ради у справах біженців та вигнанців (ECRE), консультант ПРООН Владимир Петронієвич в інтерв’ю Тиждень.ua розповів про практичний досвід Сербії, яка за короткий час пережила низку збройних конфліктів на Балканах, у врегулюванні питання внутрішніх переселенців та біженців
Владимир Петронієвич: «Щоб ефективно допомагати внутрішньо переміщеним особам, не треба чекати оголошення воєнного стану»

Тиждень.ua: Від початку 1990-х і до 2000-х Сербія пережила низку військових конфліктів. Чи була сербська влада готова реагувати на виклики, що постали внаслідок появи внутрішніх переселенців і біженців?

– Коли йдеться про війну, ми завжди говоримо про її політичний чи геополітичний вимір, про Путіна чи Милошевича, а не про людський, тобто індивідуальні долі людей. З Боснії та Хорватії протягом 1994–1995 років до Сербії втекло близько 500 тис. біженців, а після 1999-го, тобто війни в Косові, ще близько 200 тис. осіб долучилося до їхнього числа, а загальна кількість внутрішніх переселенців становила 2,2 млн.

Великий потік біженців поставив перед сербським урядом питання гуманітарної допомоги всім цим особам. У 1996 році було збудовано 3,7 тис. тимчасових центрів їх компактного проживання. Окрім того, створено службу єдиного сервісного вікна для переселенців. Саме з цього моменту для керівництва країною почалися реальні випробування. Йшлося про запровадження необхідної законодавчої бази, а також про реальні кроки для підтримки переселенців. Ще далекого 1991-го було ухвалено закон про підтримку біженців із країн колишньої Югославії, зокрема Боснії і Герцеговини, на 1991–1995 роки. Вони набували юридичного статусу біженців й отримували відповідне посвідчення, що відкривало їм шлях до певних державних послуг. 2002-го в Сербії було прийнято національну програму з покращення умов проживання, якості життя та повернення біженців до країн, звідки вони втекли, адже бойові дії там уже давно припинилися. Саме в цьому моменті сербський досвід може прислужитися українцям. Український уряд має розуміти специфічність переселенців як окремої дуже вразливої соціальної групи й надати їм реальний доступ до реалізації їхніх прав.

Нині Сербія активно долучилася до програми євроінтеграції, яка передбачає зміну низки правових документів, що донедавна діяли в країні. Дуже часто в нас уряд у своїй роботі не бере до уваги права та потреби біженців і внутрішньо переміщених осіб. Якщо говорити про закон про соціальний захист, то він не визнає переселенців як уразливу соціальну групу, котра потребує державної допомоги. Складається ситуація, коли особи, які шукають притулку, на міжнародному рівні визнаються, мають чіткий перелік прав, зокрема й право на соціальний захист, а біженці в Сербії – ні. Це стосується переселенців із Косова і Метохії, територій, які офіційно належать Сербії, але фактично не контролюються офіційним Белградом. Так само й решта сербів, щоб отримати ту чи іншу соціальну послугу, на яку вони нібито мають право, повинні зібрати цілу купу документів, чого реально зробити не можуть, бо перебувають далеко від місць свого походження й попереднього проживання. Або візьмімо проблему видачі трудових книжок. Згідно із сербським законодавством такий документ можна одержати лише за місцем свого постійного проживання. Переміщені ж особи не можуть отримати таку послугу. Саме тому багато внутрішньо переміщених осіб у Сербії працюють у сфері тіньової економіки. У будь-яких законодавчих стратегіях щодо переміщених осіб та біженців має бути закладене чітке розуміння, якою категорією є переміщені особи, які вони мають проблеми і як реагувати на них.

Читайте також: Українські біженці: куди тікати?

Окрім законодавчої бази для переміщених осіб і біженців має бути ще й інституційна. У Сербії ці функції виконує Комісаріат із питань біженців та міграції. Саме згадана інституція надає допомогу родинам внутрішньо переміщених осіб та біженців.

Після кризи в Косові багато етнічних сербів переїхали звідти до Центральної Сербії. Це змінило тамтешній етнічний баланс на користь албанців. Сербське керівництво вирішило, що єдино можливим виходом із тієї ситуації є повернення внутрішньо переміщених осіб назад до Косова. Це було непродумане рішення. Такі речі люди мають вирішувати для себе самі. Реалії Косова такі, що особи, які виїхали звідти, а потім повернулися на контрольовані Приштиною території, не мають жодних гарантій безпеки, доступу до правосуддя, соціальної підтримки. Щодо решти програм захисту і допомоги внутрішньо переміщеним особам сербський уряд був дуже пасивним. Причина банальна: він боявся, що ті біженці й внутрішньо переміщені особи назавжди лишаться в місцях, куди переїхали, й інтегруються. Близько 10 років на проблеми згаданих категорій населення заплющувалися очі. 2005-го офіційний Белград був змушений повернутися до них – такою була вимога світової громадськості в особі офіційного представника ООН щодо переміщених осіб і біженців, який поставив сербську сторону перед фактом: ухиляння від врегулювання ситуації із зазначеною категорією населення стосується дотримання прав людини і поваги до її гідності. Саме тоді постало питання про те, що ефективний процес повернення внутрішньо переміщених осіб додому неможливий без забезпечення стандартних елементарних умов проживання. Таким чином і повернення, і допомога переміщеним особам на нових місцях поселення зводилися до спільного знаменника: потужної соціальної підтримки. Саме після 2005 року в Сербії було вироблено чітку політику щодо цих категорій населення, яка допомогла країні виступити з конкретними зверненнями до світової спільноти, зокрема до ЄС, щоб та посприяла у створенні нових робочих місць та інфраструктури для підтримки внутрішньо переміщених осіб.

Тиждень.ua: Які проблеми постають перед тими вимушеними переселенцями, що повертаються до себе на батьківщину – до Косова? Адже йдеться про територію, яка не має чіткого юридичного статусу.

– Тут ситуація заплутаніша, ніж може здаватися. Косово фактично більше не контролюється Сербією, але, попри це, переважна частина країн світу визнають Косово і Метохію її районом. На ситуацію в Україні це не схоже, бо до кінця ще не зрозуміло, хто в результаті контролюватиме території на Донбасі.

Я вже згадав про програму сербського уряду, яку підтримує і фінансує ЄС, з повернення назад етнічних сербів, які втекли під час війни з Косова до центральних частин Сербії. У чому полягають проблеми? За 15 років, від 1999-го, ситуація трохи таки змінилася на краще, якщо говорити про інфраструктуру, соціальні послуги тощо. Але Косово донині лишається місцем геополітичних ігор. Навіть якщо хтось в офіційному звіті пише, що це безпечне місце, то ще нічого не означає. Ті, хто сьогодні вирішує, чи покинути Сербію і повернутися назад на косовські території, знають про тамтешню ситуацію краще.

Особи, котрі таки повертається, намагаються переїхати до північних районів Косова, які не контролюються Приштиною, або до кількох південних анклавів, що інтегровані в косовську систему, але реально керуються сербами. Але таких небагато. І на це є причини. Люди все ще бояться атак із боку своїх сусідів. Раніше їх було більше, утім, нині така загроза також існує, хоча й завуальовано. Тим, хто повертається, дають чітко зрозуміти, що їх у Косові не чекають і їхня поява небажана. Інша проблема майнова: коли люди втікали, вони лишали свої будинки, у які заселявся хтось інший. І от тепер постає питання повернення майна попереднім власникам. Судові процеси в таких справах можуть затягуватися на роки. І водночас уявімо, що якась родина повернулася до Косова, її будинок ніким не зайнятий і вона навіть спромоглася на ремонт. Що вона робитиме далі? У Косові практично неможливо працевлаштуватися, немає належного доступу до соціальних послуг, зокрема медицини. Чесно кажучи, це проблема не лише сербів, а й косовських албанців. Описана мною ситуація радше може скидатися на майбутнє Криму.

Тиждень.ua: Якщо пропоновану вами логіку накладати на українські реалії, то в нас має докорінно змінитися вся система дій щодо внутрішньо переміщених осіб. Які практичні кроки є базовими для вирішення питання внутрішніх переселенців і що потрібно зробити насамперед?

– Коли вмовкають гармати, настають нові серйозні проблеми. Українське суспільство має зрозуміти, що після війни, хоч би який був її результат, ані воно, ані держава уже не будуть такими, як доти. Не кожен повернеться додому, не всі споруди вдасться відновити, і навіть погляд на ситуацію, яка була до війни, після неї зміниться. Кожна війна має наслідки, яких не подолати. Але навіть зараз, коли вона ще точиться, Україна повинна на державному рівні думати про політику та програми щодо внутрішньо переміщених осіб, про забезпечення їм належних норм проживання й існування. Уже зараз треба задумуватися, що буде з ними після війни і як вони повертатимуться додому, мати сформований план дій як усередині держави, так і назовні, зокрема працювати з міжнародними партнерами задля отримання допомоги та з усіма, хто дотичний до теперішньої ситуації. Слід уголос говорити про знищене майно та людей, які потребують допомоги. Необхідно сприяти внутрішньо переміщеним особам і при цьому знати, що держава може зробити для них сама, а де їй, щоб урегулювати ситуацію, потрібна підтримка.

Читайте також:Вчорашні кримчани і дончани під Києвом: нехитрий побут і спогади про полон

Для початку принаймні потрібно розібратися, в яких умовах живуть ці люди. Так можна буде сформувати картинку реальної ситуації, тобто оцінити, який відсоток внутрішньо переміщених осіб справді потребує допомоги. До того ж з отриманих даних стануть частково видні соціальні наслідки збройного конфлікту, котрий точиться зараз. По міжнародну допомогу можна звертися лише тоді, коли є чітка інформація і захист видаткових програм для переміщених осіб на державному рівні. Треба максимально конкретизувати як усередині держави, так і для міжнародної спільноти донорів, який відсоток населення потребує допомоги й на досягнення яких конкретно цілей буде витрачено закордонні фінансові дотації.

Тиждень.ua: Ті, кого бойові дії змушують покинути домівки, часто виїжджають якнайшвидше, інколи навіть не прихопивши документів. Або можуть утратити їх дорогою до місця переселення, а відтак фактично стають неправомочними особами, які вже не розраховують на підтримку своєї-таки держави. Яким є сербський досвід відновлення документів внутрішніх переселенців?

– Сербія – не найкращий зразок вирішення таких питань. Хоча деякі позитивні прецеденти є. Зокрема, згадаю процедуру надання документів (як-от свідоцтво про народження, одруження чи смерть) циганам-ромам, котрі є переміщеними особами. До суду треба було привести двох свідків, які засвідчували особу того чи того рома, і подію, що сталася.

Із видачею паспортів зовсім інша історія, особливо коли йдеться про питання візової лібералізації між ЄС та Сербією. Величезним питанням для європейської сторони було те, як офіційний Белград має видавати паспорти переміщеним особам, або всім тим, хто мешкає на території Косова, оскільки де-юре вони зберігають сербське громадянство, і як на них поширюватиметься візова лібералізація. Наш уряд учинив прагматично: було ухвалено окрему постанову про видачу паспортів тим, хто проживає на території Косова і Метохії. Згідно з нею сербське координаційне управління видає паспорти як сербам, так і косоварам, а внутрішньо переміщені особи можуть отримати їх у тому місці, куди переїхали жити. ЄС запровадив режим візової лібералізації із країнами Західних Балкан, зокрема й Сербією, але ті громадяни, які мешкають у Косові, навіть за наявності сербського паспорта, виданого координаційним управлінням, потребують візи для в’їзду до країн Шенгенської зони, тоді як внутрішньо переміщеним особам, як і решті сербів, таких дозволів, щоб мандрувати до Європи, не потрібно.

Тиждень.ua: Чи існує в Сербії державна інституція рівня міністерства або нижче, яка опікується вирішенням проблем внутрішньо переміщених осіб і територій із невизначеним статусом? В Україні її не створено й досі. Хтось у вашій країні забезпечує допомогу згаданій соціальній категорії на державному рівні, а чи для цього вистачає лише волонтерських зусиль?

– У Сербії діє Міністерство з питань Косова і Метохії, точніше урядовий офіс. Здебільшого він опікується вирішенням міжетнічних питань та проведенням переговорів на урядовому рівні із Приштиною. А ще його чиновники відповідають за процес повернення, адже розпоряджаються наданими ЄС грішми, які йдуть на матеріальне забезпечення повернення внутрішніх переселенців із Центральної Сербії назад до Косова, зокрема його північних районів. Якщо в Україні створять міністерство Криму і тимчасово окупованих територій, то важливо, щоб це був не лише політичний орган, який опікуватиметься тими землями, а й інституція, котра працюватиме з тамтешніми людьми. Якщо таке відомство опікуватиметься проблемами, з якими щодня стикаються внутрішньо переміщені особи та люди з окупованих територій, його існування матиме сенс. Власне, рештою проблем, зокрема геополітичними, з успіхом можуть займатись уряд і прем’єр-міністр країни. Координаційного управління з питань внутрішньо переміщених осіб при офісі прем’єр-міністра може бути цілком достатньо, якщо воно на рівних координуватиме свої дії з усіма міністерствами. Його справа – забезпечити практичну допомогу й виробити моделі державної політики стосовно внутрішньо переміщених осіб тощо. Також водночас із початком війни в Югославії 1992 року було створено окремий Комісаріат із питань біженців та міграції.

Читайте також: Нілс Муйжнієкс: «Якщо українська влада запропонує довгостроковий план допомоги переселенцям, світ готовий дати підтримку»

Питання внутрішньо переміщених осіб має бути одним із виразно артикульованих пріоритетів будь-якої державної влади й чіткого плану дій не лише на сьогодні, а й на наступні роки. Важливо координувати зусилля держави та громадянського суспільства у допомозі внутрішньо переміщеним особам, щоб вирішити максимум проблем і не розпорошувати зусилля. Важливо мати також докладну статистику щодо кількості внутрішньо переміщених осіб і щодо того, якої допомоги вони конкретно потребують. У Сербії ми знаємо кожного внутрішнього переселенця, бо вони всі пройшли державну реєстрацію і мають відповідні документи, що засвідчують особу. Їм не конче отримувати ще цілу низку паперів для особистої ідентифікації чи доступу до державних сервісів, бо для цього досить одного документа – посвідчення внутрішньо переміщеної особи.

Тиждень.ua: Україна вже дев’ятий місяць живе у ситуації неоголошеної війни. Точної кількості наших громадян, які стали внутрішніми переселенцями, не знає ніхто. Чи має бути запроваджено в країні воєнний стан абощо для того, щоб уряд почав опікуватися внутрішньо переміщеними особами?

– Почну з найпростішого, тобто з використання термінів «біженці» та «внутрішньо переміщені особи» в українському публічному дискурсі. Будь-хто у вашій країні, чи то політик, чи то журналіст, має розуміти вагому різницю між цими двома категоріями осіб. Біженці – це іноземці, які перетинають кордон іншої держави, рятуючись від страхіть війни тощо. Внутрішньо переміщені особи – це люди, які не перетинають міжнародних кордонів, а переселяються через стихійну негоду, бойові дії, різного штибу катастрофи з одного регіону країни до іншого. Якщо хтось в Україні говорить про біженців із Луганської, Донецької областей, Криму, то це значить, що він визнає «ДНР» і «ЛНР» незалежними державами або ж територіями сусіда.

У вашій ситуації внутрішньо переміщені особи стали жертвами політичних словесних баталій, довкола того, як і що називати. Міжнародні стандарти кажуть про те, що внутрішньо переміщені особи можуть з’явитися не лише під час бойових дій чи війни, а й за умови стихійного лиха чи антропогенної катастрофи. Щоб ефективно допомагати на державному рівні внутрішньо переміщеним особам, не треба чекати оголошення воєнного стану. В українській ситуації потрібно принаймні щоб влада пояснила своїм громадянам, чому бойові дії затягуються і звідкіля беруться мільйони внутрішніх переселенців. Іще одна проблема, яку маємо в Сербії: війна давно закінчилась, але внутрішні переселенці досі мешкають у таборах компактного проживання. Тіснява не надто сприяє їхньому психічному здоров’ю. До того ж більш ніж 10 років сидіння на соціальній допомозі зробили цих людей інертними. Нині уряд працює над тим, щоб створити їм можливості для окремого проживання і працевлаштування, щоб вони утримували себе самі, повернулися до активної участі в житті суспільства.

Біографічна нота

Владимир Петронієвич – юрист, виконавчий директор правозахисної Групи 484. Був радником із правових питань у канцелярії заступника прем’єр-міністра з євроінтеграції Сербії Божидара Джелича за президентства Воїслава Коштуниці. Відповідав за юридичні питання в процесі інтеграції країни до Євросоюзу, пов’язані з лібералізацією візового режиму (дорожня карта ЄС мала прямий чи опосередкований стосунок до питань біженців та вимушених переселенців). Закінчив юридичний факультет Белградського університету, сертифікований адвокат. Член виконавчого комітету Європейської ради у справах біженців та вигнанців (ECRE), а також групи консультантів ПРООН

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено