Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 грудня, 2014   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Лєв Ґудков: «Аморальність і цинізм – надзвичайно важливі складові російського суспільного простору»

Директор Аналітичного центру Юрія Левади Лєв Ґудков розповів Тижню про об’єктивний рівень підтримки російським суспільством анексії Криму та бойових дій на українській території, про відсутність у жителів РФ розуміння власної відповідальності за агресивну зовнішню політику держави та причини нездатності росіян до ефективного протесту.
Матеріал друкованого видання
№ 51 (371)
від 18 грудня, 2014
Лєв Ґудков: «Аморальність і цинізм – надзвичайно важливі складові російського суспільного простору»

У. Т.: Які трансформації відбулись у російському суспільстві від 2000 року, початку першої президентської каденції Путіна?

– Після кризи 2008-го в РФ почалося послаблення підтрим­­ки режиму, наростало невдоволення, а після повернення у президентське крісло Путіна поменшало симпатій до нього. Йдеться про дуже умовний російський середній клас, який не надто скидається на європейський аналог. Це переважно чиновники та підприємці, які виявилися максимально обмеженими у своєму розвитку із цілої низки причин. Ідеться про корупцію, і не лише про потужний фіскальний тиск на бізнес (податковий тягар вони ще терпіли б), а й про відсутність незалежного суду. Через останній фактор приватна власність не є захищеною і гарантованою, величезна кількість підприємців перебуває під адміністративним пресом, відчуває загрозу рейдерства. За даними досліджень наших колег, 16% усіх бізнесменів Росії перебувають в ув’язненні за економічні злочини, і ця цифра вражає. 9 із 10 таких справ не завершуються вироком суду. Судом і судовою системою в Росії користуються як знаряддям нечесної конкуренції, формою рейдерства.

Друга проблема російського середнього класу – встановлення механізмів відповідальності влади, що поставили б під удар увесь нинішній режим (прозорість і чесність виборів, можливість зміни керманичів тощо). І третя – свобода преси. Прихід до влади Путіна супроводжувався новою війною в Чечні та появою суворої цензури, монополії на телебачення. До 95% усіх російських телевізійних станцій під контролем Кремля. Зі зростанням рівня невдоволення та виходом населення на масові протести, як це трапилось у 2011–2012 роках, почалася політика перекроювання медіа-ринку: наближені до режиму олігархи під тиском уряду скуповували медіа-хол­дин­­ги й почали контролювати пресу. Лишилися два-три більш-менш незалежні видання (насамперед у Москві) з незначною часткою в інформпросторі РФ.

Російська периферія – приблизно те саме, що ваш Донбас, де збереглися всі радянські установки, залишки галузевої структури й важкої промисловості СРСР. Тамтешні жителі чудово розуміють, що ринкова економіка підриває можливість їхньо­­го існування, бо вони за її правилами абсолютно неконкурентні. Без державних дотацій, замовлень, підтримки малозабезпечених, вкладання грошей у соціальну інфраструктуру їм не вижити. Тому в російській провінції панують дуже консервативні, антизахідні настрої, ностальгія за радянськими часами. Це 20–45% населення РФ. Інші належать до середовища поза політикою. Мова передусім про мешканців національних респуб­­лік або ж віддалених поселень, які повертаються в домодерне існування.

Для приниженої, залежної, бідної людини, яка хронічно перебуває під пресингом влади, статус імперії виявився надзвичайно важливим

Я особисто здивований глибиною презирства до нинішньо­­го політичного класу РФ. Але це ставлення пов’язане з незадоволенням масштабами державного патерналізму, відмовою уряду від своїх соціальних зобов’язань. Негласний засновок будь-якої російської влади – що вона має дбати про населення своєї держави. А от в Україні щодо росіян Кремль поводився саме так, як цього очікували громадяни Росії: виявив піклування й надав захист.

Для приниженої, залежної, бідної людини, яка хронічно перебуває під пресингом влади і є надзвичайно заздрісною, статус великої держави, імперії виявився надзвичайно важливим. Його втрата в 1991 році, з розвалом СРСР, завдала надзвичайно сильного фрустраційного впливу. І це не минає. Я переглянув дані наших опитувань 2000 року (момент утвердження Путіна на президентстві), коли дуже популярними були очікування приходу авторитарного лідера, який виведе країну із кризи. Тоді на чільному місці стояло бажання відновити рівень життя, а затим – повернення статусу великої держави. Охорона здоров’я, боротьба з корупцією та злочинністю – все це було десь на маргінесі прагнень суспільства. Таким чином, символічна, а не практична складова бажань росіян є просто надзвичайною.
У РФ російський націоналізм як емансипаційний рух ніколи не був дуже вагомим. Він бачив­­ся радше компенсаторним, захисним, ностальгійним, із думкою про минуле, але без образу майбутнього.

У. Т.: Події української Революції гідності, а відтак анексія Криму та розв’язання війни на Донбасі не могли не позначитися на настроях росіян. Якою була ситуація рік тому і як змінилася нині? Розкажіть про об’єктивний рівень підтримки захоплення АРК та бойових дій на українській території?

– Рік тому, в листопаді 2013-го, жодних активних антиукраїнських настроїв не було. За нашими дослідженнями, коли починався Майдан, 65–70% росіян вважали, що орієнтація Києва на Захід, євроінтеграція є внутрішньою справою самих українців і що Росії жодним чином не потрібно втручатися. Псевдоморальна позиція уряду РФ, тобто захист російськомовних на території іншої держави, стала причиною схвалення анексії Криму та бойових дій на Сході України.
Ситуація ускладнюється тим, що від другої половини січня 2014 року маємо справу з іншою державою, іншою Росією. Це країна тотальної безпрецедентної пропаганди. Вона за технологією значно різниться від радянської. Тотальна вона тому, що практично всі джерела альтернативної думки вимкнуто. 95% громадян витворюють свою картину дійсності з побаченого в телевізорі. Інтернет, на який покладали надії ліберали, теж не рятує: Кремль навчився з ним працювати. Глобальну мережу як джерело інформації або соц­мережі авторитетними вважають 18% росіян. Сам інтернет нині перевантажений кремлівськими тролями та джерелами інформації.

Читайте також: Петрушка Шустрова: «Єдиний сенс існування території з невизначеним статусом – бути чорною зоною нелегальної торгівлі»

Телевізійна технологія надзвичайно агресивна, брехлива. Мета цієї пропаганди не стільки антиукраїнська (хоча за зовнішніми ознаками такою є), скільки спрямована на дискредитацію ліберальних, демократичних уявлень і цінностей, які ще залишилися в російських містян. Ідеться про правову державу, орієнтацію на Захід, Європу тощо. Теза, яка служить тлом, найважливіша: «Ви хочете змін, реформ, нової влади, яка гарантує вам стабільність? Погляньте-но, що коїться в Україні: громадянська війна, загибель людей, обстріли, руйнація». Для самих росіян, фрустрованих кризою 1990-х років (можливо, навіть більше, ніж будь-де в колишньому СРСР), така заява звучить напрочуд сильно.

Підтримка росіянами анексії Криму – безумовний факт, і вона залишається приблизно на тому самому рівні. Коли захопили півострів, це викликало націоналістичний та патріотичний підйом, покращило Путіну рейтинг, що сунувся донизу, вивело його на максимальний рівень, такий, як був улітку 2008 року, тобто на момент вій­­ни із Грузією. Прихильників анексії меншає, але незначно. Йдеться не про падіння підтримки президента РФ та його дій, а про дедалі більшу стривоженість змінами ситуації та негараздами через санкції проти Москви. Початкова готовність схвалити вторгнення російської армії в Україну теж була дуже високою (в березні – квітні такі дії ладні були підтримати 74%, а зараз – 38% населення). Нині наростають тривога й боязнь погіршення економічної ситуації, яке, чесно кажучи, не зовсім пов’язане із західними обмеженнями. Загальний стан російської економіки й так був доволі мертвотний рік тому. Наприкінці 2013-го розпочалася стагнація, пов’язана з неефективністю управління нею (а вона має дуже велику державну частку) й відповідно видатків скарбниці та популістською політикою, яку провадив Путін, купуючи прихильність громадян. Різке підвищення соціальних видатків не вирішувало проблеми, а слугувало радше знеболювальним. Падіння цін на нафту й витрати на бойові дії в Україні різко посилили деградацію економіки, дуже сильно вдаривши по рівню життя у великих містах, бо ті залежать від імпорту, там є гроші. Крім того, відчутним був удар по заощадженнях, зарплатах, які знецінилися якщо не вдвічі, то принаймні на 40%.

У. Т.: Такого поняття, як суспільна відповідальність за дії своєї держави, котру репрезентує її нинішня влада, зокрема за анексію чужих територій та неоголошену війну, руйнацію міжнародного безпекового ладу, в середовищі звичайних росіян не існує?

– Цього немає, як і сфери публічної політики. Логіка така: влада ухвалює рішення, а індивід, хоч і висловлює підтримку, не впливає на цей процес, а тому жодним чином не відповідає. Це політична ситуація авторитарного режиму, його технологія панування. Він не є тоталітарною системою, не має ідеології і, головне, образу майбутнього, мобілізації. Авторитарна технологія тримається на муруванні почуття пасивності й безпорадності населення. Відповідно 85% росіян стверджують, що нездатні впливати на дії влади навіть у своєму місті. І навіть якби мали таку можливість, то не хотіли б брати участі в політиці, бо «влада – справа брудна, корумпована, з нею нічого не зробиш». Це радянський досвід, наслідок відтворюваного тоталітаризму, приклад пасивної адаптації до репресивного державного режиму. Потреби знижуються, індивід замикається у своєму приватному, переважно сімейному колі й не висовується. У себе на кухні ти вільний як завгодно лаяти режим, але брати участь у реальних змінах та ухваленні рішень не можеш, та й узагалі це безглуздо. Аморальність і цинізм надзвичайно важливі складові російського суспільного просто­­ру. Тому влада РФ хоч і мафіоз­­­на, нахабна, корумпована, але за цією логікою вона така завжди була, і з тим треба уживатися.

У. Т.: Оцініть спроможність сучасного російського суспільства до ефективного протесту. Чи може він стати фундаментом майбутнього країни?

– Нині протестні настрої перебувають на мінімумі за останні 25 років наших досліджень. Негативної консолідації, мобілізації за весь цей час не відбулося. Підготовано репресивну законодавчу базу для придушення будь-яких рухів із найменшим натяком на протест проти нинішньої російської влади. Ось тут можна говорити про рецидив тоталітаризму. Якщо мова про майбутнє, то в найближчому часі вся логіка дій режиму зводитиметься до жорсткої внутрішньої політики.

Читайте також: Слава Рабіновіч: «Ніколи у своїй пострадянській історії РФ не залежала від імпорту настільки, як тепер»

Як на мене, то розрахунок на соціальний протест, викликаний погіршенням економічних умов у Росії, – це логіка трохи ірраціональна, майже надія на диво. До того ж немає готовності до напрацювання програм, альтернативних путінсь­­кій. Справді, Росія стрімко наближається до економічного колапсу, але питання – де поріг суспільної терплячості. Повір­­те, що вона є неймовірною з огляду на життєві стратегії радянського та путінського часів. Соціальний вибух в РФ станеться не тоді, коли погіршуватиметься економічна ситуація, а коли почнуть відбирати останнє.
Хто прийде до влади після Путіна – річ надто незрозуміла. Чи може сама Росія вивільнитися зі шкарлупи авторитариз­­му, куди її затиснуто, викликає масу запитань. Останні 25 років у її суспільстві відтворювалися радянські інститути влади й уста­­нови, на які та спирається: від суду до системи освіти. Змінились економіка, мобільність і принци­­пи комунікації. Старими залишилися російська ідентичні­сть і ментальність. Справжні якіс­­ні перетворення можуть потребувати зміни одного-двох поколінь.

У. Т.: Як ведеться Левада-Центру після ухвалення закону РФ про «іноземних агентів», що набув чинності в червні 2012 року? Яке майбутнє чекає на об’єктивну соціологію в Росії?

– Упродовж 2013/14 року в нас були чотири комплексні перевірки. Їх проводили прокуратура, податкова, служба Міністерства юстиції, МВС за участю, очевидно, ФСБ. Їх цікавила природа іноземного фінансування центру. За нещодавно ухваленим у Росії законом не можна отримувати закордонні кошти й займатися політичною діяльністю. Останню трактують абсолютно довільно, буцімто соціологічні дослідження проводити не заборонено, але не можна публікувати їх результати. Оприлюднення таких цифр – мета нашої організації, інакше навіщо нам узагалі вивчати різні царини життя російського суспільства? І от саме така діяльність ни­­ні стає загрозою для існуван­ня Левада-Центру. Прокуратура обмежилася попередженням. Але нас увесь час цькують прокремлівські служби як «іноземних агентів». Офіційно такого ярлика немає, хоча вже в дуже багатьох наших колег, зокрема в Московської школи громадянської просвіти Єлєни Нєміровскої, «Меморіал», із цим проблеми. Оскільки ми виконуємо дослідження на замовлення закордонних компаній, завжди є зачіпка, щоб нас причавити.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено