Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 листопада, 2014   ▪   Мзія Паресішвілі   ▪   Тбілісі   ▪   Версія для друку

Якого курсу дотримується Грузія

«Більше Європи, більше НАТО в Грузії» пообіцяла новий міністр закордонних справ Тамар Беручашвілі 11 листопада, після першої зустрічі в Тбілісі у ранзі міністра з данським колегою Мартіном Лідеґором. Але ці слова першого дипломата країни багато хто може піддати сумніву. Тиждень тому, 5 листопада, Тамар Беручашвілі, тоді ще заступниця міністра закордонних справ Майї Панджикідзе, разом із нею подала у відставку. Вона поділяла думку свого керівника в тому, що «євроатлантичний курс Грузії в небезпеці». Пізніше цей пасаж Беручашвілі назве «емоційно-солідарним непорозумінням».
Матеріал друкованого видання
№ 47 (367)
від 20 листопада, 2014
Якого курсу дотримується Грузія

Зараз, уже маючи портфель міністра закордонних справ, Тамар Беручашвілі, найімовірніше, вважає «непорозуміння» вичерпаним. Як доказ непохитності євроатлантичного курсу Грузії вона заявила, що МЗС уже під її керівництвом інтенсивно готується до першого засідання Ради асоціації Грузія – ЄС у Брюсселі (відбулося 18 листопада. – Ред.), заплановане на цей тиждень. Разом із грузинськими журналістами виступ Беручашвілі уважно слухав і міністр закордонних справ Данії Мартін Лідеґор. Він ще раз привітав Грузію з підписанням Угоди про асоціацію з ЄС і додав: «Одна справа – підписати договір, а інша – втілювати його в життя». Дипломат не приховував того, що тривожить Європу: «Нас турбує питання верховенства права, а також кримінальне переслідування колишніх політичних лідерів». Річ у тім, що екс-прем’єр Вано Мерабішвілі й міністр оборони Бачо Ахалая, а також колишній мер Тбілісі Ґіґі Уґулава – усі лідери Єдиного національного руху, колишньої партії влади, – затримані. Через кримінальне переслідування нев’їзним до Грузії став екс-президент Міхеїл Саакашвілі. Усі кримінальні переслідування Національний рух називає політичним гонінням та особистою помстою Кремля, до яких вдається Бід­зіна Іванішвілі, заснов­ник політичного об’єднання «Грузинська мрія» і мільярдер, що збив капітал у Росії.

Хто наступний

«Головна прокуратура може дійти й до мене», – не виключає колишній міністр оборони в уряді «Грузинської мрії», лідер партії «Вільних демократів» Іраклі Аласаніа. 5 листопада його партія покинула правлячу коаліцію і парламентську більшість «Грузинської мрії». Це сталося одразу після зміщення з посади Аласаніа, який назвав розпочате Головною прокуратурою кримінальне переслідування проти високопосадовців оборонного відомства цілеспрямованою атакою на євроатлантичний курс Грузії (28 жовтня було затримано п’ятьох працівників Міністерства оборони Грузії за звинуваченням у розтраті понад $2 млн державних коштів. –  Ред.). На знак солідарності з Аласаніа з уряду пішли міністр із питань євроінтеграції Алексі Петріашвілі та міністр закордонних справ Майя Панджикідзе.

прихильники діалогу з москвою нагадують: російські танки стоять за 40 км від Тбілісі

Усе це для багатьох виявилося несподіванкою. Адже до недавнього часу саме вони запевняли суспільство, що все йде за планом: відомства ретельно виконують взяті Грузією зобов’язання щодо Угоди про асоційоване членство в ЄС і запровадження стандартів НАТО. Утім, ні Аласаніа, ні його однодумці недоговорювали, у чому, на їхню думку, виражалося звертання з курсу і хто за всім цим стоїть. В інтерв’ю телеканалу «Руставі 2» він лише зазначив, що в Грузії «вистачає своїх януковичів» і що останнім часом активізувалися проросійські сили.

Слова Аласаніа посилили припущення про те, що за всім цим може стояти колишній прем’єр-міністр Бідзіна Іванішвілі. З його подачі уряд  змінив агресивну риторику щодо російської влади й поновив економічні зв’язки між Тбілісі та Москвою. Дров до багаття  підклав президент Ґіорґі Марґвелашвілі. Оцінюючи скандал в уряді, він заявив, що влада не повинна бути керованою з-за куліс.

Лідери «Грузинської мрії» категорично заперечують звинувачення опонентів. Прем’єр-міністр Іраклі Гарібашвілі назвав «безвідповідальними» заяви колишніх міністрів Аласаніа, Панджикідзе і Петріашвілі й не виключив саботажу з їхнього боку: «Упродовж останніх двох років всі ми чули про те, що в Європі й Америці є думка, нібито в Грузії переслідують опозицію, що тут вибіркове правосуддя. Коли Аласаніа їздив до Європи й Америки, то не про злочини казав, скоєні за поперед­ньої влади, а хвалив реформи Міхеїла Саакашвілі... Я маю серйозну підозру, що це робилося цілеспрямовано. І якщо на Заході й далі так вважають (що є політичні переслідування), то це безпосередня відповідальність Панджикідзе, Аласаніа та Петріа­швілі (однопартієць Іраклі Аласаніа. – Ред.)».

За колишніх урядовців заступилися західні партнери. У спеціальній заяві прес-секретаря Держдепартаменту Сполучених Штатів Джен Псакі від 5 листопада сказано: «Ми дуже цінували працю цих міністрів на
користь своєї країни в процесі співробітництва зі США». У тому самому тексті є заклик до грузинської влади зосередитися на євроатлантичному майбутньому Грузії і зробити кроки, які «розвіяли б враження про використання судової системи з політичною метою та демонстрували вір­ність загальним демократичним цінностям».

Північний «великий брат» стежить за Грузією

«Уважно спостерігаємо й аналізуємо, – заявив 6 листопада ІТАР-ТАСС заступник міністра закордонних справ Росії Ґріґорій Карасін. – Ті відставки, які в уряді Грузії нині відбуваються, вони, по-перше, видозмінюють сам уряд, а по-друге, важливо зрозуміти, як це вплине на курс грузинського керівництва».

Після зміни влади в країні на її адресу стали рідше чутися осудливі виступи з Москви. Утім, у Кремлі не пропускають поза увагою жоден крок до зближення Тбілісі з Північноатлантичним Альянсом. Зокрема, уельський саміт (вересень 2014 року), де грузинам було надано пакет заходів «посиленої співпраці», що включає активізацію самооборони країни та відкриття навчального центру НАТО.

При цьому МЗС РФ «недобросовісними й небезпечними спекуляціями» назвав гостру реакцію Грузії на плани Москви укласти до кінця грудня 2014-го договір із владою самопроголошеної Республіки Абхазія про союзництво та інтеграцію (понад 20 років Тбілісі намагається повернути контроль над утраченими регіонами: Абхазією та Південною Осетією, незалежність яких РФ визнала після російсько-грузинської серпневої війни 2008-го).

Прикметно, що первісний план договору Москви із Сухумі (створення спільної армії, контроль росіян майже над усіма важливими сферами) виявився неприйнятним для самої абхазької сторони. Однак на цьому етапі вона ігнорує пропозицію скористатися широкомасштабною автономією у складі Грузії і благами, які та матиме завдяки зближенню з ЄС. Такі заклики до регіонів, що відокремилися, лунали й у період правління Нац­іонального руху, але після серпневої війни уряд Міхеїла Саакашвілі розірвав дипломатичні відносини з Росією, оголосивши її стороною, що не зацікавлена в мирному врегулюванні конфліктів і домагається цілковитого контролю над пострадянськими країнами, які прагнуть до європейської демократичної спільноти.

Що робити?

Представники Національного руху цими днями щораз голосніше озвучують думки про те, що зовнішня політика уряду «Грузинської мрії» зазнала краху, що останні відставки прозахідних міністрів та неналежна реакція на плани Росії стосовно Абхазії ставлять під удар безпеку та євроатлантичний курс держави. Нацрух пропонує проведення масштабних акцій протесту під гаслом «Ні анексії!» як усередині країни, так і у світі. Те саме рекомендує нинішній владі й частина грузинських експертів, серед яких голова Асоціації реформ Серґі Капанадзе: «Владі нині потрібно розробити антианексійну політику. Це означає антагонізацію Кремля. Вона повинна відмовитися бодай рази зо два від зустрічей спецпредставника прем’єр- міністра Грузії Зураба Абашидзе із заступником керівника МЗС РФ Ґріґорієм Карасіним (ініціатива уряду «Грузинської мрії», спрямована на нормалізацію відносин із Росією), якщо бажає розгорнути дипломатичний фронт і спробувати тиснути таким чином на РФ. Потрібно змиритися з тим, що з боку останньої звучатиме негативна риторика. Москва може вдатися до якихось кроків. Варто зрозуміти, що нормалізації відносин та відстоювання своїх інтересів одночасно не вийде».

Та не всі у Грузії притримуються цієї думки. Багато спостерігачів наводять як приклад Україну. Незважаючи на анексію Криму та події на Сході, президент Петро Порошенко зустрічається із Владіміром Путіним. До того ж прихильники діалогу з РФ нагадують: Москві при бажанні мало що перешкодить знову вторгнутися в Грузію, російські танки стоять за 40 км від Тбілісі в Ахалгорі (район, над яким влада Грузії втратила контроль після серпня 2008-го).
Уряд «Грузинської мрії» поки що не квапиться відмовлятися від рандеву Зураба Абашидзе із Ґріґорієм Карасіним, утім, нинішня влада заперечує і відхилення від євроатлантичного курсу. З вуст перших осіб держави щораз частіше лунають при згадці про Росію такі визначення, як «окупація» і «анексія». Виразніших заяв від уряду Грузії частина спостерігачів очікує після майбутньої зустрічі пре­м’єр-міністра Іраклі Гарібашвілі в Брюсселі з європейськими лідерами та генсеком НАТО.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено