Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 листопада, 2014   ▪   Майкл Бініон   ▪   Версія для друку

Війна чуток

Передумов для цинічної домовленості, за якою Україну обміняли б на Іран, не існує
Матеріал друкованого видання
№ 46 (366)
від 13 листопада, 2014
Війна чуток

Чи домовляються держави про те, щоб давати одна одній цілковиту свободу дій в одній частині світу в обмін на можливість безперешкодно дбати тільки про свої інтереси в іншій? Деякі коментатори у США висловлюють підозру, що Москва грає на рішучому намірі Обами дійти консенсусу з Тегераном і погрожує саботажем будь-яких угод, якщо Вашингтон протистоятиме агресії Росії в Україні.
Цього тижня у New York Times з’явилося припущення, що Владімір Путін спритно маніпулює труднощами, на які наштовхується Америка у спробах досягти домовленості з Іраном про зупинку його ядерної програми, пропонуючи тиск на нього з боку РФ. В обмін на це, як стверджує видання, господар Кремля чітко дає зрозуміти, що сподівається на відсутність будь-якої реальної протидії західних країн у разі, якщо він вирішить спрямувати російські війська, зосереджені вздовж українського кордону, на допомогу сепаратистам, а то й узагалі, не виключено, на захоп­лення контролю над рештою території України.

Якщо це справді так, то лютуватиме не лише Київ, а й більшість столиць Західної Європи. Адже йдеться про повернення до цинізму та політики балансування на межі збройного протистояння часів холодної війни. Це означає, що дві повоєнні супердержави й надалі ведуть смертельну боротьбу за владу. А ще це відкине світ назад до часів, коли Москва й Вашингтон ділили його між собою на сфери впливу, затято протидіючи будь-якому втручанню у свої орбіти, але дивлячись крізь пальці на будь-які дії протилежної сторони щодо її сусідів.

Іще від моменту Ялтинської конференції 1945 року Сталіна, Черчилля й Рузвельта звинувачували в поділі світу на сфери впливу. Три союзники у Другій світовій домовилися про те, що Радянський Союз матиме свободу дій у Східній Європі, але не приходитиме на допомогу комуністичним силам у країнах Заходу. Тож, попри застереження Черчилля про те, що посеред Європи опускається залізна завіса, Захід мало що робив, аби запобігти насадженню комуністичних режимів у Польщі, Чехословаччині та інших країнах, окупованих радянськими силами після поразки Німеччини. Натомість Москва раптом покинула напризволяще грецьких комуністів у 1945 році (а вони під час тамтешньої громадянської війни були за крок до перемоги), бо їхню країну вже приписали до Заходу. Відтак останній міг безперешкодно забезпечувати зброєю і підтримкою сили, необхідні для поразки комунізму в Греції.

Жоден західний уряд не толеруватиме відкритого вторгнення Росії в Україну – за будь-яку ціну

Чи укладають схожі домовленості тепер? Сьогодні важко навіть припустити, що влада якоїсь західної країни відверто братиме участь у таких оборудках. Це суперечило б усім принципам права на самовизначення для суверенних націй.

А ще піддало б сумніву всі повоєнні кордони, які, згідно з доктриною ООН, не можна змінювати силою. І сигналізувало б, що світові потуги досі безкарно втручаються у справи менших держав у обхід урядів, які теоретично мають бути їхніми союзниками.

Поганий мир

Насправді таких домовленостей від часів Ялтинської конференції було чимало. Холодна війна так і не стала гарячою, бо кожна сторона визнавала інтереси іншої. НАТО обурювалося вторг­ненням радянських військ до Східної Німеччини в 1953 році, Польщі та Угорщини в 1956-му й Чехословаччини в 1968-му, але ніколи не чинило повноцінного воєнного опору цим збройним радянським інтервенціям. Так само й Сталін підтримував і озброював комуністів під час громадянської вій­ни в Кореї, але не противився поділові країни на комуністичний і некомуністичний режими. Аналогічно був переполовинений В’єтнам. А того єдиного разу, коли СРСР таки спробував кинути виклик Америці в її ж таки «сусідстві» (розмістивши ядерні ракети на Кубі), світ опинився на порозі атомної війни.
Москва й Вашингтон боролися за вплив і в інших сферах, цинічно намагаючись скористатися зі слабкостей суперника. 1979 року США переймалися іранською революцією і захоп­ленням американських заручників у посольстві в Тегерані. Саме тоді Брєжнєв розпочав інтервенцію Радянського Союзу в Афганістані, розраховуючи на те, що увага Сполучених Штатів цілком зосереджена на спробах звільнити своїх заручників і вони не забезпечать збройної підтримки силам, які виступили проти комунізму.

Читайте також: Погляд на Україну із Празького града

Іран, здається, справді кілька разів був об’єктом аналогічних огидних розрахунків.

У 1980-х роках господар Білого дому Рональд Рейґан украй перейнявся загрозою американським інтересам у Центральній Америці, що походила від сандіністської революції в Нікарагуа. Високопосадовці президентської Адміністрації США таємно сприяли переправленню зброї до Ірану в надії, що гроші від її оплати потраплять до контрас – бойовиків, котрі воювали проти сандіністського уряду в Нікарагуа. Це робилося для того, щоб Рейґану не довелося задіювати війська США для інтервенції в країну, а раніше Конгрес заборонив передачу американських коштів для контрас.

Оборудку викрила американська преса, що спричинило найбільший скандал за час перебування Рейґана при владі. Цей випадок трактували як приклад політичної лицемірності й зраду принципів США. Усіх відповідальних за ідею звільнили й судили.

Чи може зараз існувати між Росією та Америкою такого роду таємна домовленість? Зрозуміло, що Адміністрація Обами відчайдушно прагне укласти з Тегераном угоду стосовно іранської ядерної програми, перш ніж 24 листопада добіжить кінця відведений на це час. Відновлення дипломатичних відносин з Іраном не тільки значно полегшило б Америці пошук союзників та симпатиків у війні проти терористів «Ісламської держави» в Іраку й Сирії, а може, й допомог­ло б переконати Іран припинити фінансування та підтримку режиму сирійського президента Асада. Тоді з останнім можна було б пробувати домовлятися про завершення конфлікту в Сирії.

Читайте також: У ведмежому куті

Наразі в Обами варіантів вирішення близькосхідних проблем небагато. Відкриту інтервенцію не підтримує американська громадськість, а Конгрес, де домінують республіканці, ветує будь-яку спробу замирення Ірану. Вашингтон має обмежені можливості впливу на Тегеран. А Москва, яка постачає паливні елементи для ядерних реакторів останнього, використовуваних із цивільною метою, могла б на нього натиснути, щоб він прийняв умови угоди щодо припинення його ядерної програми. Тоді Америка й Росія мали б привід разом скликати чергову женевську конференцію щодо врегулювання сирійського конфлікту, яка посприяла б припиненню обома сторонами бойових дій у цій близькосхідній країні.

Прорахунки Путіна

Однак російський президент не робив би цього просто так. Його ціна – здача Заходом України? Насамперед для тамтешніх держав вона не така й велика. У них майже не видно підтримки примусу Росії повернути Києву Крим. А оскільки Україна не є членом НАТО, Америка чи її західні союзники юридично не зобов’язані допомагати їй у протистоянні дедалі активнішій інтервенції РФ на Сході. Треба сказати також, що на відміну від Польщі Україна не має сильного лобі у Вашингтоні. Окрім того, там утомлено визнають, що до цілковитої демократії, прозорості влади й економічних реформ Києву ще далеко.

Читайте також: Ключ від європейського серця

Але якщо Путін і розраховує на це в Москві, то, найімовірніше, виявиться, що він помиляється. Жоден західний уряд не толеруватиме відкритого вторгнення Росії в Україну – за будь-яку ціну, адже сьогодні він не сприйняв би такої цинічної домовленості чи повернення до політики холодної війни. І потреби в цьому немає. Росія не в тому становищі, щоб піднести Іран американцям на тарілочці: Москва може ускладнити досягнення згоди між Заходом і Тегераном, але, врешті, будь-яка домовленість залежатиме від іранської внутрішньої політики та наслідків західних економічних санкцій.
Водночас Захід зрозумів, що обмеження, застосовані проти Росії, вже ефективніші й болючіші, ніж сподівався Путін. А їх іще й можна без проблем розширити, що поглибить економічну рецесію РФ. Це, може, й не змінить дій Путіна: він пишається тим, що жоден тиск не здатен вплинути на його політику й більшість росіян наразі підтримує кроки свого лідера в Україні. Але суворіші санкції Заходу негативно позначаться на рівні життя в Росії, штовхнуть рубль до девальвації, а подорожі за кордон стануть для росіян небаченою розкішшю, і це точно зумовить невдоволення президентством Путіна.

Тож передумов для цинічної угоди, за якою Україну «злили» б заради Ірану, не існує. Звинувачення Адміністрації Обами в тому, що вона розмірковує над такою негласною домовленістю, напевне, ґрунтуються на загальнопоширеному розчаруванні в лідерстві США як серед американців, так і серед їхніх союзників, і в сприйнятті Обами як слабкого президента, який більше не має внутрішньої підтримки для будь-яких рішучих дій за кордоном. Спекуляції із приводу того, що Вашингтон готовий пожертвувати Києвом, цілком можуть бути частиною «війни чуток» проти президентства Обами, яка зараз набирає розмаху після програшу його партії в Сенаті республіканцям. Якщо Путін гадає, що змусить Захід дивитися крізь пальці на дальшу інтервенцію Росії в Україну, він, швидше за все, вкотре прорахується.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено