Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 листопада, 2014   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Сталевий хребет нації

Ізраїль демонструє приклад необхідної розумної мілітаризації в умовах, коли будь-які договори, конвенції та світова громадська думка можуть виявитися безсилими
Матеріал друкованого видання
№ 46 (366)
від 13 листопада, 2014
Сталевий хребет нації

Перспективи будь-якої спільноти величезною мірою залежать від рівня розвитку та ціннісних орієнтацій її керівної верхівки, політичного класу. Саме вони своєю діяльністю чи бездіяльністю визначають, чи дадуть плоди надзусилля народу, чи згинуть намарне. Характер національної еліти майже завжди зумовлюється її соціально-історичним походженням, тим, коли, як, за яких обставин вона виникла, які етапи пройшла, як реагувала на виклики тощо.

Приміром, так звана українська еліта сформувалася з уламків радянської (партійно-комсомольської, господарської, чекістської), бізнесменів, що вистояли у кривавих «розбірках» у 1990-ті, а також із представників кримінального середовища, що особливо характерно для Донбасу. Практично ніхто з них не сприймав української державності як особистої цінності, в котру вкладено власну працю, піт і кров. Хто з наших президентів має героїчну біографію (як Гавел, Валенса, Мандела), хто з них боровся за незалежність?

Ця обставина багато що пояснює, коли йдеться про нескінченні українські негаразди, політичні зради, тотальну корупцію в країні. Та й про вже два обдурені «революційною» владою Майдани...

Перший очільник розвідки СБУ генерал Олександр Шарков казав: «Одна моя знайома часто повторювала: нашій родині не пощастило із зятем. А нашій країні – із президентами. Умовно вважатимемо, що перший президент Кравчук не рахується, але далі все пішло-поїхало шкереберть. Зокрема, я звинувачую Кучму в тому, що він породив олігархію і віддав країну на відкуп скоробагатькам. Ющенко через свої особисті якості розтринькав усю ту довіру, яку йому делегував Майдан, і не виконав жодної обіцянки, даної народові. А Янукович узагалі виявився зрадником».

Той факт, що Держава Їзраїль уже майже 70 років існує в абсолютно ворожому оточенні й не просто існує, а демонструє великі успіхи в економіці, соціальній сфері, охороні здоров’я, науці, технологіях, пояснюється не в останню чергу специфікою тамтешньої еліти, чимало представників якої є нащадками ентузіастів, які ще в першій половині XX століття покидали успішні фірми й банки в Європі, Америці, Азії і їхали до палестинських пустель та малярійних боліт, щоб там у збройних сутичках з арабами та британською колоніальною адміністрацією виборювати свою державу – Медінат Ісраель.

Попри мілітаризацію всього свого життя, Ізраїль зумів залишитися єдиною демократичною країною Близького Сходу з високим рівнем матеріального забезпечення й широкими громадянськими правами

Ці люди переважно розумової праці не гребували й важкою виснажливою фізичною в ім’я вищої мети.
Особливе місце в ізраїльській еліті посідає генералітет ЦАГАЛ (Армії оборони Ізраїлю) та спецслужб. Це зрозуміло, адже без війська та оборонної свідомості всього народу ця держава вже давно зникла б із політичної карти світу.
Цікаво, що спочатку ЦАГАЛ формувався із загонів добровольців, як нова українська армія у 2014 році, котрій саме вони принесли оновлення й патріотичний дух. Від 1948-го він виграв щонайменше п’ять війн, виховавши цілу плеяду переможних генералів. Власне, Їзраїль не мав іншого виходу, крім перемоги, бо, як сказав один із засновників цієї держави Давід Бен-Ґуріон, «ми можемо виграти багато війн, а програти – тільки одну». Справді, з огляду на розміри й геополітичне положення перша поразка стала б для Ізраїлю останньою...

Тамтешні генерали потім при­­­­ходили в цивільне життя своєї країни і ставали президентами, прем’єрами, міністрами, губернаторами, дипломатами, бізнесменами, помітно підсилюючи її керівну еліту, додаючи їй стійкості й незламності у відстоюванні національних інтересів.

Прем’єри Ізраїлю Іцгак Рабін, Аріель Шарон, Егуд Барак, Бенья­­мін Нетаньягу та інші – це кадрові генерали збройних сил і спецслужб, але з обов’язками керівника уряду вони давали собі раду цілком гідно.

Читайте також: Ізраїль-Іран: якщо завтра війна?

Ці люди особисто, ризикуючи життям, зі зброєю в руках захищали державу, відданість Ізраїлю стала для них категоричним імперативом, інстинктом. Варто розповісти, яку життєву школу вони пройшли.

8 травня 1972 року досвідчені палестинські терористи, що спеціалізувалися на викраденні пасажирських лайнерів, захопили Boeing 707 із 99 пасажирами і примусили посадити літак у тель-авівському аеропорту «Лод».

Група ізраїльських спецназівців за 90 секунд (Барак потім гордо скаже, що навіть менше) визволила заручників і знешкодила озброєних зловмисників. Егуд Барак, командир групи, – це майбутній шеф Генштабу ЦАГАЛ і прем’єр-міністр Ізраїлю. Його заступник під час штурму Дані Ятом – майбутній керівник знаменитого «Моссаду». Учасник акції Узі Даян – племінник уславленого генерала Моше Даяна, а пізніше й сам генерал та заступник начальника Генштабу, згодом голова Ради оборони. Іще один учасник, тоді 23-річний Беньямін Нетаньягу – сьогоднішній очільник уряду.

Ось така політична еліта з вельми промовистою біографією, в якій немає місця видатним крадіжкам із бюджету, феноменальній корупції та зраді своєї країни...

Можна ще згадати генерала Аріеля Шарона, ізраїльського Бонапарта, який під час війни Судного дня, в 1973 році, коли ЦАГАЛ зазнав тяжких невдач на Суецькому каналі, прорвався на західний берег і, перебуваючи зі своїми танками на відстані одного кидка від Каїра, поставив Єгипет на межу воєнної катастрофи, унаслідок чого ця держава за посередництва СРСР негайно зажадала миру.

Брат нинішнього прем’єра Йонафан Нетаньягу був єдиним ізраїльським військовим, який загинув під час операції «Ентеббе» поблизу столиці Уганди Кампали в червні 1976 року, звільняючи заручників, захоплених терористами.
Тоді на великій відстані від своїх кордонів десантники Йонафана Нетаньягу провели блискучу операцію і врятували майже всіх заручників, з ізраїльського боку загинув командир. Після цього тисячі родин у країні почали давати ім’я Йонафан своїм первісткам на честь героя.

Читайте також: Коли терор – буденне явище

Генералітет і офіцерський корпус ЦАГАЛ, спецслужб «Моссад» (зовнішня розвідка), ШАБАК (контррозвідка і служба безпеки), АМАН (військова розвідка) – це щось подібне до сталевої арматури ізраїльського керівного кла­­су. Ці люди представлені в усіх вищих структурах, політичних партіях, організаціях. Вони не дають еліті змоги забути про високу місію – служити своїй країні. Цьому сприяє і величезний престиж силовиків у суспільстві, адже військо справді є улюбленим творінням нації, і всі розуміють, що фактично Ізраїль має тільки двох правдивих союзників, які ніколи його не зрадять: ЦАГАЛ і спецслужби.

Такою є правда життя, і її не спростує жодна «миролюбна демагогія». Ніхто не застрахований від ситуації, коли він залишиться сам на сам із безжальним ворогом і можна буде розраховувати лише на власну збройну потугу. Однак, попри мілітаризацію всього свого життя, Ізраїль зумів залишитися єдиною демократичною країною Близького Сходу з високим рівнем матеріального забезпечення й широкими громадянськими правами.

Сьогодні в нас нерідко закликають брати приклад з Ізраїлю, одначе коли дивишся на тих, хто нині керує Україною, мимоволі згадуєш слова пісні: «Не питай, чому в мене заплакані очі...» Єдина надія на справжнє оновлення національної еліти України пов’язана з тими хлопцями-добровольцями, тими солдатами та офіцерами, які воюють на Сході й навряд чи захочуть, щоб і надалі Україна, як усі ці роки, залишалася жалюгідною перефарбованою УРСР...


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Саміт лідерів країн-членів ЄС, що проходить 28-29 червня в Брюсселі, майже виключно присвячений потенційному виходу Британії з організації
    29 червня, Віталій Рибак
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено