Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 листопада, 2014   ▪   Ольга Ворожбит   ▪   Версія для друку

Два світи

Історія Берлінського Муру – це, насамперед, історія людських доль, які він поламав, змінив чи відібрав кулею із гвинтівки прикордонника.
Матеріал друкованого видання
№ 45 (365)
від 6 листопада, 2014
Два світи

Коли їй було всього сім років, радянські солдати за 24 години матеріалізували бар’єр між Заходом та Східним Блоком. Чи не єдиний її спогад про ту подію – це сльози матері у церкві східнонімецького містечка Темплін. Ангела Меркель (на той час Ангі Каснер) побачить стіну вже дорослою, коли перебереться до Берліну писати докторську, втім у своєму маленькому містечку добре відчуватиме її.
Берлін, який було розділено між союзниками та СРСР, знаходився за 160 км від кордону між НДР і ФРН. Західна його частина була таким собі капіталістичним анклавом за залізною завісою, що найяскравіше демонструвала різницю між двома світами. Там створювалося більше робочих місць, саме у його розвиток західні партнери вкладали інвестиції, туди скеровували грошові потоки, що не могло не приваблювати «східних» мігрантів.

На початку 1960-х років СРСР і НДР були по-справжньому стурбовані відтоком робочої сили та «мізків» зі східного Берліну до капіталістичного брата-близнюка. За одинадцять років близько трьох мільйонів громадян залишили НДР і попрямували до Західної Німеччини через «берлінські ворота». У той же час, влітку 1961 року 60 тис. жителів східного Берліна працювали «на Заході». Та одна ніч позбавила їх робочих місць, розділила сім’ї і стала символом поділу Європи.

Розуміючи усі загрози такого процесу, СРСР вирішив проблему по-своєму. В ніч на неділю 13 серпня 1961 року кордон між західним та східним Берліном було повністю перекрито військовими, які до ранку все розмежували лінією із колючого дроту. Протягом наступних тижнів цеглина за цеглиною звели 2-метрову бетонну стіну, «прикрасивши» її колючим дротом. Трохи пізніше додали ще й сталеву огорожу. Між ними була «смуга смерті», де загинув не один утікач.

Читайте також: Погляд на Україну із Празького града

Більш, ніж два мільйони жителів Західного Берліна наступні 28 років почуватимуться господарями острова, куди будуть намагатись доплисти їхні рідні та друзі, аби врятуватися з потопаючого від самого початку «Титаніка» – по інший бік стіни. Коли Горст та Карл Мюллери зі своїми сім’ями врешті перетнули кордон Західного Берліна, пасажири потягу-метро, який їх туди довіз, раділи не менше, ніж вони самі. Для того, щоб потрапити на той потяг, вони виготовили саморобного ключа до підземної шахти, ризикували життям, аби його спинити, а на п’яти «східних» станціях із завмиранням дивилися на військових на перонах. Схожих історій, ще більш захопливих, а часто дуже трагічних, безліч.

Понад п’яти тисячам німців вдалося втекти до Західної Німеччини. Спершу було простіше, охоронці були менш ретельними, стіна – «тоншою». Однак ця справа потребувала дедалі більшої винахідливості і смертельного ризику. Для цього будували підземні тунелі, стрибали з вікон будинків, дехто навіть перелітав на повітряній кулі. Втім не всі стали такими щасливцями, як Мюллери чи солдат Конрад Шуман, чиє фото втечі стало символом холодної війни. Коли Берлінський мур було лишень збудовано, його одразу спробували здолати двоє молодих хлопців – Петер Фехтер і Гельмут Кульбайк. Першого підстрелили, другий здолав перешкоду. Хлопець близько години стікав кров’ю. Американські солдати на Чекпоінт Чарлі не мали права підійти до нього. Це могло призвести до нової війни, як їм сказали. Хтось кинув хлопцеві аптечку, але вона впала задалеко, поранений таки не зміг до неї дотягтися. Жителі Західного Берліна весь час благали солдатів допомогти хлопцеві, втім ніхто таки не зважився. Нині згадують близько 130 сміливців, які загинули перетинаючи цей символічний бар’єр.

«Ви не можете бути рабами пекла все життя», – заспокоював «східняків» тодішній мер західного Берліна Віллі Брандт. Він вимагав припинити стріляти по втікачах, втім нічого для цього тоді вдіяти не міг. Пізніше, вже на посаді канцлера, саме він зробив чи не найбільше для зближення двох країн завдяки своїй політиці. У 1970 році у східнонімецькому Ерфурті вперше з часу поділу зустрілися канцлер Брандт та прем’єр-міністр НДР Віллі Штоф. Ця зустріч була не менш символічною, ніж коли Брандт схилився на коліна перед меморіалом у Варшаві.

Втім, у 60-х у ЦК СЄПН (Соціалістичної єдиної партії Німеччини – керівної партії Східної Німеччини – Ред.) за безпеку тоді відповідав майбутній генсек Еріх Гонеккер. Вже тоді він використовував усі можливі засоби, аби якнайменше німців могли потрапити зі Сходу на Захід. Прикордонники, які вбивали того, хто намагався перетнути кордон, отримували винагороду. За цим слідкував особисто Гонеккер. Посилювалася робота Штазі. Наприкінці 60-х, коли батько Ангели, протестантський пастор Горст Каснер, обговорював на семінарі лист Андрєя Сахарова, він отримав попередження від органів. За його родиною і без того пильно стежили, оскільки Каснери були серед тих небагатьох, хто бажав переїхати із Західної Німеччини до Східної. Горст відмовився співпрацювати, його старша донька Ангі зробила те саме, але трохи пізніше.
У 1971 році, коли Гонеккер приходить до влади, мур перетворюється у ще неприступніший форпост. Починається величезний проект його зміцнення. За п’ять років зведена Grenzmauer 75 зробила втечу майже неможливою. 45 тисяч блоків заввишки 3,6 метри і завширшки 1,2 метри простягнулися більш, ніж на 150 км навколо Західного Берліна. Повалити її коли-небудь здавалося неможливим.

Читайте також: Захід: між інтересами і цінностями

Коли розпочалося будівництво Grenzmauer 75 Ангела Меркель саме провчилася два роки в університеті у Ляйпцигу, а у 1978-му перебралася до Берліна працювати над докторською. Тож мур доростав на її очах. 1986-му їй вдалося отримати дозвіл на поїздку до Західної Німеччини на весілля до кузини. Це була перша подорож з того часу, як її маленькою привезли із заходу на схід. Звісно її вразив кольоровий західний світ, швидкі потяги-інтерсіті, та падіння муру все ще видавалося неможливим. «Пане Горбачов, відкрийте ці ворота! Пане Горбачов знесіть цю стіну!», – у 1987 році закликав свого радянського колегу американський президент Рейган, ставши перед Бранденбурзькими воротами. Тим часом прихід до влади Горбачова в СРСР ознаменував послаблення радянської підтримки Східного Блоку. У 1988-му СЄПН навіть почала себе дистанціювати від СРСР, оскільки той був уже надто «ліберальним» для неї, кидаючи разом із тим налякані погляди на те, що відбувалося в інших країнах соціалістичного табору, де починався процес поступового відкриття «залізної завіси». Так, влітку 1989 року через «вікно» на кордоні між Угорщиною та Австрією до ФРН перебралося ще кілька тисяч НДР-івців. Протягом майже всього 1989 року політична криза у східній Німеччині поглиблювалася, що призвело до відставки генсека Гонеккера у жовтні. Владу було паралізовано. З вересня у Ляйпцігу щопонеділка відбувалися демонстрації. Мітинг 16 жовтня зібрав понад 120 тис. людей. Міліція силою намагалася протидіяти демонстрантам. Дев’ятого листопада у Ляйпцигу і Берліні відбулися великі акції. Не дивно, що коли Гюнтер Шабовскі (див. ст. 22), запинаючись, бурмотів свій текст, Ангела Меркель не надто звернула на нього увагу. Щось назрівало і вона це відчувала, але оскільки напруження не спадало протягом останніх місяців, Ангелу це не здивувало і вона не хотіла міняти свої плани. Дев’яте листопада – то був четвер, і на цей день був запланований похід до сауни, що, зрештою, Меркель і зробила. Втім, чутка про те, що Шабовські повідомив про дозвіл перетинати кордон, все ж розпалила цікавість Меркель, як і тисяч берлінців. Тому вона теж попрямувала до найближчого КПП, щоб глянути, чи пускають до Західного Берліну. Натовпом Ангелу занесло по інший бік муру. На зміну плямам крові зі східного боку, відкривався кольоровий світ західного. Все це було так неочікувано. Ніхто ані на Сході, ані на Заході не був готовий до такого розвитку подій. Втім, Меркель не відчувала такої ж ейфорії, як і її співвітчизники. Вона спостерігала. Нині ж спостерігає, як інший народ доводить: Wir sind das Volk («Ми є народ»), як і її власний 25 років тому.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено