Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 листопада, 2014   ▪   Ярослав Пешек   ▪   Версія для друку

Брязкіт ключів

Оксамитова революція стала поняттям змістовним. Є речі, які відповідають її ідеалам. І навпаки, є такі, що цілком їй суперечать. Людям це допомагає зорієнтуватися в сплетінні політичних напрямів та ідеологій
Матеріал друкованого видання
№ 45 (365)
від 6 листопада, 2014
Брязкіт ключів

Коли 25 років тому, в листопаді 1989-го, на Чехо­словаччину насувалася революція, ніхто й не підозрював, що її назвуть «Оксамитовою». У той час я був заступником головного редактора молодіжної щоденної газети Mladá fronta, тож добре знаю, що найчастіше в пресі використовувалося російське слово «перестройка».

Перші сигнали того, що «табір соціалізму й миру» уже зовсім не той, який був раніше, я відчув під час літньої відпустки на озері Балатон.

У червні 1989 року угорський уряд вирішив, що більше не стежитиме за герметичністю кордону з Австрією і кожен щасливий власник закордонного паспорта може виїхати з країни. Для громадян, зокрема, Німецької Демократичної Республіки це був справжній виклик. Колони пластмасових автомобілів марки Trabant і не менш «ексклюзивних» Wartburg спочатку тяглися до озера Балатон, а потім до Австрії, щоб якнайшвидше дістатися «обітованої землі» – Федеративної Республіки Німеччина. Наступний вихід німців тривав у вересні й жовтні 1989-го. Вони залишали свої автомобілі на празьких вулицях і мостах, перелізали через високу огорожу Посольства ФРН і просили політичного притулку. Пізніше вдалося домовитися про транспортування кількох тисяч східних німців спеціальними потягами з Праги до Західної Німеччини. Уже всім було зрозуміло, що народно-демократичний і соціалістичний режими розсипаються.

У Польщі прем’єр-міністром став католик-інтелектуал Тадеуш Мазовецький, один із лідерів антикомуністичної «Солідарності». В Угорщині на XIV з’їзді Угорської соціалістичної партії комуністи відмовилися від своєї керівної ролі й увели мажоритарну виборчу систему. У НДР люди вийшли на вулиці з гаслами за свободу й об’єднання Німеччини. У Чехословаччині вже півроку ходила з рук у руки нелегальна опозиційна петиція «Кілька речень», яку підписувало дедалі більше людей, зокрема, популярні спортсмени, актори, співаки.

Читайте також: Міхаел Коцаб: «Майдан нагадує Прагу 1989-го»

На початку жовтня щоденна газета Комуністичної партії Чехословаччини Rudé právo опублікувала привітан­­ня з днем народження Фердинанда Ванека із його фотографією. Це, звісно, символ застою, проте воно набуло не­абиякого політичного розголосу. Вирізане оголошення передавалося з рук у руки й викликало не лише сміх, а й суперечки щодо майбутнього країни. На світлині в тому оголошенні був Вацлав Гавел, а сам Фердинанд Ванек є одним із персонажів його п’єси. 5 жовт­ня – це справді день народження Гавела, і не в остан­­ню чергу читачів тішив факт, що саме комуністична Rudé právo опублікувала привітан­­ня переслідуваного дисидента. Сприяла поширенню цього жарту й новина на «Радіо Свобода», яке нелегально слухали мільйони людей у всій Центральній Європі. Багатьом ста­­ло зрозуміло, що цензура не працює вже так суворо, а отже, відкрилися можливості для оприлюднення й іншої інформації. І все це відбувалося задовго до появи інтернету, соціальних мереж і свободи слова.   

Гасло «Ми не такі, як вони!» стало певним моральним кодексом тогочасної революції, яка вже витала в повітрі

Тоді як у Чехословаччині політичні зміни досить со­ром’я­­­­зливо пробивалися ніби з-під землі, у сусідній Східній Німеччині усе йшло повним ходом. У святкуваннях із нагоди 40-річчя від заснування НДР взяло участь багато закордонних делегацій, серед яких, звісно ж, і радянська на чолі з генеральним секретарем ЦК КПРС Міхаілом Ґорбачовим. Еріх Гонеккер, генсек ЦК Соціалістичної єдиної партії Німеччини, прочитав класичну промову. Він говорив про успіхи
соціалізму, але на вулицях східнонімецьких міст люди вимагали свободи й допомоги від Ґорбачова. Незважаючи на те що після приземлення в Берліні генсеки традиційно поцілувалися, насправді ж це був «поцілунок смерті». Ґорбачов у своїй промові однозначно говорив про права людини, відкритість для світу й, головне, про те, що кожна країна повинна вирішувати свої проблеми самостійно. Таким чином він подав зрозумілий сигнал: Радянський Союз не втручатиметься у внутрішні справи інших, хоч і дружніх країн. Як і зазвичай, за його виступом уважно стежили, й провідні діячі комуністичних партій країн Варшавського договору занепокоїлися. «Це означає, що не можна розраховувати навіть на військову допомогу Радянської армії, яка розташована на нашій території?» – запитували вони самі себе. А остання тоді ще була скрізь.

Пригадую, як 28 жовтня 1989-го на державне свято заснування Чехословацької Республіки 1918 року всі члени відрядженої з редакції команди репортерів повернулися мокрі до нитки. Хоча в Празі дощу не було. Виявилося, що спецпідрозділи Громадської безпеки (теперішньої міліції) використовували проти демонстрантів на вулицях міста водомети й сльозогінний газ, при цьому закликаючи з мегафонів їх розійтися. Трюк полягав у тому, що ті не мали як і куди розходитися, перебуваючи в оточенні, тож брутальність поліції відчули на собі повною мірою. Їх били кийками, багатьох затримали й вивезли за межі Праги, мучили й залякували. Коли я наступного дня порівняв репортаж моєї команди зі статтею в газеті Rudé právo, не повірив власним очам. Комуністичні колеги писали про демонстрантів як про хуліганів, які не виконали наказів правоохоронців. Наш репортаж, навпаки, правдиво описував тактику, яку використовували представники порядку: оточили учасників акції і, не даючи їм можливості покинути територію, застосовували щодо них грубу силу. Я був готовий до того, що такі очевидні розбіжності в оцінках просто так нам із рук не зійдуть. Утім, яким було моє здивування, коли ніхто так і не озвався, щоб, як завжди, закликати до «партійної дисципліни». Я розцінив ситуацію так, що наша партія й уряд уже не тримають усе під своїм контролем і тепер відповідальність за зміст газет лежить повністю на нас.

Читайте також: Фронтмен революції інтелектуалів

У суспільстві відчувалися напруження і нетерпляче очікування змін. Активізувалися різні альтернативні й опозиційні групи. Багато хто прагнув «опублікуватися» в газеті, й потрібно було дбати про те, щоб ніхто не зловживав нашим щоденним виданням для організації погромів чи лінчування. Гасло «Ми не такі, як вони!» стало певним моральним кодексом тогочасної революції, яка вже витала в повітрі. Коли я вийшов з організаційного штабу Міжнародного дня студента, який традиційно готували на 17 листопада 1989 року, вирішив діяти дуже обережно. Були ймовірні провокації, щоб дестабілізувати ситуацію в столиці.

Репортаж з акції пам’яті до 50-ї річниці студентських демонстрацій проти закриття німецькими нацистами чеських університетів у листопаді 1939-го став для молодіжної газети викликом. Утім, я навіть не очікував чогось подіб­ного.

У п’ятницю надвечір 17 листопада 1989-го кілька тисяч осіб вшанували пам’ять студента медичного факультету Карлового університету Яна Оплетала – саме виповнилося 50 років відтоді, як він загинув від нацистської кулі. Після цього потік демонстрантів рушив у напрямку центру Праги. Молодь вигукувала гасла за свободу й демократію. Коли на Національному проспекті неподалік Національного театру їх зупинив кордон зі спецпри­значенців, вони сіли на асфальт і скандували: «У нас порожні руки!». Проте міліція реагувала безкомпромісно й застосувала силу. Представники правопорядку брутально побили кількасот студентів, решту відвезли на допити. На вулиці лишився лежати юнак, якого багато хто вважав мертвим. Втручання було незрозуміло агресивним і жорстоким. Пізніше цей випадок став об’єктом детального розслідування, але до сьогодні немає повного пояснення.

Упродовж кількох наступних днів було оголошено страйк в університетах, який підхопили й митці, а театри перетворилися на політичні клуби. Сформувався «Громадянський форум», який проголосив власну політичну програму та підтримав організацію генерального страйку. Щодня відбувалися багатотисячні демонстрації не лише в Празі, а й у Братиславі та інших великих містах Чехословаччини. Люди, уже багато років незадоволені економічною і політичною ситуацією, відчували потребу підтримати боротьбу за нове керівництво й переорієнтацію країни. Далі події набрали динамічного розвитку, стара влада зазнавала поразку за поразкою. На початку грудня 1989-го парламент скасував статті Конституції, що стосувалися панівної ролі Комуністичної партії, а 29 грудня той самий комуністичний законодавчий орган обрав дисидента Вацлава Гавела президентом Чехословаччини. Відбулися також зміни в складі уряду, міністрами стали безпартійні чи члени некомуністичних політичних партій.

Читайте також: Революція «в оксамиті»

Завдяки ненасильницькому характеру зміни, які відбувалися, пізніше дістали назву «Оксамитова революція». Одним із найсильніших вражень для кожного учасника демонстрацій був «брязкіт ключів». Цим жестом, подібно до останнього дзвоника в школі, люди показували кінець влади Комуністичної партії. Протестувальники брязкали зв’язками ключів у руці, що також стало одним із політичних аргументів. Коли, наприклад, сьогодні, 25 років потому, хтось хоче висловити невдоволення результатами роботи теперішнього уряду, каже: «Ми не для того брязкали ключами, щоб терпіти зараз таку політику», маючи на увазі, що сенс участі в демонстраціях був трохи інший, ніж, вочевидь, його собі уявляє нинішня влада. Оксамитова революція стала поняттям змістовним. Є речі, які відповідають її ідеалам. І навпаки, є такі, що цілком їй суперечать. Людям це допомагає зорієнтуватися в сплетінні політичних напрямів та ідеологій. Досить складно звести розуміння покликання і цілей Оксамитової революції абсолютно всіх людей в одне ціле. Хтось віддає перевагу прозахідній орієнтації нашої держави, тоді як для когось важливіші ринкова економіка й приватне підприємництво. Сенс і сутність того, чому та з яким результатом люди брали участь у політичних змінах, і через 25 років лишаються гарячою темою дискусій як у вузькому родинному колі, так і в публічних.

За чверть століття після падіння комунізму Чехія подолала досить великий шлях. Із колись федеративної Чехословаччини 1 січня 1993 року перетворилася на самостійну Чеську Республіку, а Словаччина – на Словацьку Республіку. Чехія в 1999-му вступила до НАТО, а в 2004-му стала членом Європейського Союзу – через 15 років після Оксамитової революції.

Звичайно, не всі зміни відбуваються без проблем. Нав­паки, у нас їх предосить і все вказує на те, що ми маємо набагато більше працювати над собою. Немає сенсу, наприклад, скаржитися на брюссельську бюрократію, натомість необхідно в партнерстві із сусідніми країнами-членами вдосконалювати діяльність апарату й органів ЄС відповідно до наших потреб. У міжнародній політиці нам потрібно значно інтенсивніше застосовувати свій багаторічний досвід життя за комуністичного режиму, розробляючи стратегічні програми ЄС включно з питанням співпраці та мирного співіснування з Росією. Ідейним маяком для самоорієнтації повинні й надалі лишатися європейські цінності, які об’єднують нас з іншими європейськими народами.

У період політичних і соціальних змін восени 1989 року чеське суспільство продемонструвало високий рівень громадянського розвитку. Воно знайшло в собі достатньо сил і впевненості, щоб мирним шляхом і без великих економічних втрат перейти від тоталітарного режиму до демократичного громадянського суспільства. Це виняткова цінність нашого народу, яку чехи успадкували від предків. І ми повин­ні й зараз використовувати її в процесі виконання багатьох актуальних соціальних та політичних завдань, не забуваючи про «брязкіт ключів».

 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено