Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 жовтня, 2014   ▪   Лесь Белей   ▪   Версія для друку

Сербська версія слов’янської дружби

Академік Юліан Тамаш походить із бачванських русинів, найдавнішого українського анклаву, який зберігся в сучасній Сербії. Він теоретик та практик літератури, однак добре орієнтується і в політиці. Зважаючи на останні події в Україні й не зов­­сім дружнє трактування її позиції сербами, Тиждень поцікавився думкою інсайдера, здатного прокоментувати особливості сербської перспективи.
Матеріал друкованого видання
№ 40 (360)
від 2 жовтня, 2014
Сербська версія слов’янської дружби

 

У. Т.: Якою в сучасній Сербії бачать нашу країну?
– На неї там, як і раніше, дивляться крізь російські окуляри. Насамперед представники вла­­ди, а під їхнім впливом і решта країни. Головним інформаційним джерелом є Russia Today. Сприймання однобічне й доволі тенденційне. У Белграді та Новому Саді є кілька україністів і справжніх інтелектуалів, які, знаючи всю правду про ганебні дії Москви, тверезо оцінюють вдаваний нейтралітет сербської політичної еліти. А дипломатія Києва у Белграді тиха, здається, ніби вона підтримує сучасне тамтешнє ставлення до України.

У. Т.: А як сприймали події Євромайдану?
– Майдан показували як «український фашизм». Хоча психолог Жарко Требешанин у книжці «Політика і душа» наводить шість ознак фашистського суспільства, і всі вони характерніші якраз не для України, а для Росії та Сербії. Решта слов’янських народів пройшла цей етап за Гітлера, а саме в них двох комуністичний тоталітаризм амортизував тодішній фашизм, тож він і визрів оце тепер.

У. Т.: Яким чином серби трактують теперішню українсько-російську війну?
– Здавалося б, нейтрально, але водночас покликаються на міжнародне право, яким нібито керується Москва, підважуючи суверенітет України. Окрім того, місцеві медіа відкрито стоять на позиції РФ. Тому так званий нейтралітет – це дипломатична гра, яку раз по раз змінює підтримка Кремля його прихвоснями в Сербії. Людині, яка розуміє ситуацію, гидко від того, що собі дозволяють політики.

У. Т.: Чим відрізняється інтерпретація подій офіційним Белградом від поглядів звичайних сербів?
– Прості громадяни держави страждають на амнезію і про власну долю думають те, що їм нав’язує сьогоднішній політичний істеблішмент. Вони забувають про природу фактів та про вчорашні пропозиції тих самих високопосадовців. Конфлікт на Сході типовий серб уявляє таким чином, що це воюють між собою два слов’янські народи; акцентується на тому, що вони зазнали найбільших жертв у Другій світовій. Він гадає, ніби винні українці. Мовляв, як вони можуть віддалятися від Росії, якій серби готові усе віддати – й ресурси, й душу? Чиста дегенарація чи перверзія – називайте, як хочете.

У. Т.: Звідки береться сербська русофілія? Наскільки вона глибока?
– Віками росіян і сербів зближувало поняття східної деспотії, яка не шанує вільнодумства. Царя чи вождя має слухати патріарх, тобто Бог, а не навпаки. Індивідуалізм їм чужий: на хуторі смердить, але тепло. Лідер мислить замість тебе. Що твоє, те моє, а моє тільки моє. От на цих принципах сербська русофілія і будується, вона далека від здобутків Європи, дарма що деколи з нею кокетує.

У. Т.: Чи говорять у Сербії про добровольців, які поїхали воювати за сепаратистів на Схід України?
– Так. Кажуть, що громадяни держави не сміють воювати поза своїми територіями, бо вона нібито не бере участі в цій війні. Тобто сербів, залучених до бойових дій в Україні, судитимуть і переслідуватимуть. Однак це тільки обіцянки, таке саме ми чуємо про боротьбу з корупцією чи мафією.

У. Т.: Чи популярно в Сербії проводити аналогії між сучасними подіями в Україні та часами Милошевича?
– До таких аналогій ніхто не вдається, бо Милошевич помер, але його політика нормально функціонує в сучасному істеблішменті. Путіна, його брата-близ­нюка, сприймають не як деспота чи диктатора, а як адаптованого до сучасних умов російського батюшку на чолі відкритого імперіалізму. Відкритого в ім’я нації, коли більше ніхто не ховається за інтернаціоналізмом.

У. Т.: А як сприймає події в Україні громада русинів-українців Сербії?
– Русини Сербії, котрі мають проукраїнську свідомість, переживають цю війну як власну. Вони певні того, що Україна мусить вистояти, як і після двох голодоморів та Другої світової, бо інакше її не буде. На жаль, державу не здобувають без крові, тож нехай це буде принаймні останнє кровопролиття за Україну. Однак є серед русинів Сербії і такі, що схиляються до політизації русинського руху, подібні до деяких діячів на Закарпатті. Вони на боці російських інтересів і гадають, ніби так реалізують свій утопічний сон про «Рутенію». Усі прихильники політичного русинства в Сербії та на Закарпатті мають зрозуміти, що питання регіональної русинської ідентичності ніколи не вирішиться без її гармонізації з інтересами українських нації та держави. Тут їм росіяни можуть тільки зашкодити і шкодять.

 


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено